Економіка

Наприкінці 2025 року комунальна корпорація «Київавтодор» підписала два масштабні договори, що стосуються проведення капітального ремонту ключових об’єктів дорожньої інфраструктури Києва. Йдеться про роботи, які мають суттєво вплинути на стан магістралей, транспортну доступність окремих районів та безпеку руху в місті.

Згідно з умовами контрактів, підрядні організації зобов’язуються виконати комплексне оновлення дорожнього покриття, включно з демонтажем зношених шарів, укладанням нового асфальту, ремонтом основи проїжджої частини та заміною бордюрів. Окрема увага приділяється облаштуванню зливової каналізації, оновленню розмітки та встановленню сучасних елементів організації дорожнього руху.

Перший контракт передбачає капітальний ремонт проспекту Свободи у Подільському районі на ділянці від проспекту Європейського Союзу до проспекту Порика. Вартість робіт становить 459,18 млн гривень, а завершити їх планують до грудня 2026 року.

Другий договір укладено на капремонт проспекту Валерія Лобановського у Солом’янському районі. За 784,98 млн гривень підрядник має оновити одну з ключових транспортних артерій міста до червня 2027 року.

У КМДА зазначили, що обидва проєкти включають оновлення проїжджої частини та тротуарів, модернізацію системи дощової каналізації, зовнішнього освітлення, облаштування велоінфраструктури та створення безбар’єрного простору. В адміністрації також наголосили, що проспект Свободи не ремонтувався понад 40 років, а проспект Лобановського — більше двох десятиліть.

За інформацією аналітичної системи YouControl, ПП “Київшляхбуд” було зареєстроване у 2009 році в Одесі, нині компанія має юридичну адресу в Києві. Формальним засновником підприємства є австрійська компанія, однак кінцевими бенефіціарами залишаються одеські бізнесмени Євген Коновалов та Юрій Шумахер. Останній є чинним депутатом Одеської міської ради від фракції “Довіряй справам”.

За даними Clarity-project, “Київшляхбуд” отримав майже сотню бюджетних замовлень на загальну суму понад 6,3 млрд гривень, із яких понад 6 млрд — саме від “Київавтодору”. Компанія входить до групи “Ростдорстрой”, яка також активно працює на столичних дорожніх проєктах. Сукупна вартість контрактів, отриманих структурами цієї групи від “Київавтодору”, сягнула 8,66 млрд гривень, що еквівалентно приблизно 205 млн доларів.

Діяльність як “Київшляхбуду”, так і “Ростдорстрою” неодноразово ставала предметом уваги правоохоронних органів. Національна поліція розслідує можливі зловживання під час реконструкції Дегтярівського шляхопроводу, а також підозрює завищення вартості матеріалів під час ремонтів низки столичних вулиць у попередні роки. Частина цих проваджень стосується можливого привласнення та розтрати бюджетних коштів.

Попри це, компанії й надалі залишаються ключовими підрядниками “Київавтодору”, який підпорядковується Департаменту транспортної інфраструктури КМДА. Роботу департаменту безпосередньо спрямовує голова Київської міської державної адміністрації Віталій Кличко.

Газопостачальні компанії в Україні оприлюднили свої цінові пропозиції на січень 2026 року, окресливши умови для побутових споживачів на початку нового року. За наявною інформацією, для частини домогосподарств вартість природного газу може бути дещо нижчою, ніж у попередні місяці, що формує обережний оптимізм серед споживачів на тлі загальної економічної невизначеності.

Наразі на українському ринку працюють вісім газопостачальних компаній, які мають право укладати договори з населенням. Їхні підходи до ціноутворення відрізняються: чотири компанії зосередилися виключно на річних тарифних планах, тоді як ще чотири пропонують комбіновані варіанти — як довгострокові річні, так і короткострокові місячні тарифи зі змінною ціною.

Річні пропозиції на січень 2026 року залишилися без змін. Вартість газу за такими тарифами коливається в межах від 7,96 до 9,99 гривні за кубометр. Саме ці тарифи є базовими для більшості побутових споживачів і застосовуються автоматично, якщо клієнт не обрав місячний план.

Натомість місячні змінні тарифи знизилися. У січні їхній діапазон становить від 8,46 до 25,8 гривні за кубометр, залежно від постачальника. Найвищу місячну ціну на газ пропонує компанія «Львівенергозбут» — 25,8 гривні за кубометр.

Водночас переважна більшість домогосподарств в Україні отримує газ за річними тарифами. Близько 98 відсотків побутових споживачів, що становить понад 12 мільйонів домогосподарств, обслуговуються газопостачальною компанією «Нафтогаз України». Для них ціна газу зафіксована на рівні 7,96 гривні за кубометр.

Таким чином, у січні 2026 року основна маса українських споживачів продовжить платити за газ за стабільними річними тарифами, тоді як зниження місячних цін може бути вигідним лише для обмеженої частини клієнтів, які свідомо обирають змінні тарифні плани.

Максим Микитась протягом років вибудовував складні багаторівневі сценарії рейдерського захоплення як державних, так і приватних активів. Основою цих схем був прямий тиск на власників майна, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами створював можливість для перерозподілу майна на користь вузького кола осіб. З часом окремі епізоди перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор і стратегічну інфраструктуру країни.

У цій конструкції державні кошти фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні процедури лише маскували незаконні маніпуляції. Систематичне використання контрольованих судів і реєстраторів дозволяло обходити законодавчі обмеження та формально легалізовувати захоплення активів, що створювало відчуття безкарності серед учасників схем.

Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.

Пенсіонери та отримувачі страхових виплат, які тимчасово перебувають за кордоном або проживають на тимчасово окупованих територіях, повинні до 31 грудня пройти процедуру фізичної ідентифікації. Ця вимога є обов’язковою для безперервного нарахування пенсій і страхових виплат у 2026 році. У Пенсійному фонді України підкреслюють, що ідентифікація дозволяє підтвердити особу отримувача та запобігти неправомірним нарахуванням.

Водночас у відомстві звертають увагу: якщо фізичну ідентифікацію не було пройдено протягом календарного року, це не означає автоматичного скасування рішення про призначення пенсії чи страхової виплати. Право на отримання коштів зберігається, однак їх перерахування може бути тимчасово призупинене до моменту підтвердження особи. Після проходження процедури виплати поновлюються у встановленому порядку.

У разі якщо через непроходження ідентифікації до 31 грудня 2025 року виплату буде тимчасово припинено, її автоматично поновлять після завершення процедури ідентифікації.

Перевірити факт проходження фізичної ідентифікації та дату останньої процедури можна в особистому електронному кабінеті через сервіс «Моя ідентифікація».

Фізичну ідентифікацію можна пройти особисто у сервісному центрі Пенсійного фонду, за допомогою відеоконференцзв’язку у територіальному органі фонду або через особистий кабінет на вебпорталі ПФУ.

Для громадян, які перебувають за кордоном, передбачена можливість надіслати необхідні документи поштою до територіального органу Пенсійного фонду або завантажити скановані копії документів через електронний кабінет із використанням кваліфікованого електронного підпису.

Впродовж останнього року український ринок нерухомості продемонстрував помітне подорожчання як на первинному, так і на вторинному сегментах. Зростання цін відбувається на тлі обмеженої пропозиції, подорожчання будівельних матеріалів та стійкого попиту у відносно безпечних регіонах. Найвищі показники традиційно фіксуються у столиці та західній частині країни, які залишаються найбільш привабливими для покупців і інвесторів.

За підсумками року середня вартість квадратного метра у новобудовах зросла майже на 10%. Лідером первинного ринку залишається Київ, де ціна квадратного метра наблизилася до позначки близько 1 445 доларів. Столичний ринок утримує першість завдяки розвиненій інфраструктурі, концентрації робочих місць та стабільному попиту на житло різних класів — від мас-маркету до преміумсегменту.

У Львівській області середня ціна квадратного метра зросла до 1 188 доларів, продемонструвавши річне зростання на 9%. Найбільший приріст за рік зафіксовано в Кіровоградській області, де середня вартість досягла 1 156 доларів за квадратний метр, що на 12% більше порівняно з минулим роком. У Дніпропетровській області ціна зросла до 1 122 доларів за квадратний метр, або на 4% за рік.

Водночас Закарпатська область стала винятком із загальної тенденції. Попри стабільний попит, середня ціна квадратного метра тут знизилася на 5% і становить близько 1 114 доларів.

На вторинному ринку житла найвищі ціни зафіксовані у столиці. Середня вартість однокімнатної квартири в Києві становить близько 98 тисяч доларів, що на 12% більше, ніж рік тому. У Львівській області такі квартири в середньому коштують близько 74 тисяч доларів, тоді як в Івано-Франківській та Закарпатській областях — приблизно по 68 тисяч доларів.

Двокімнатні квартири також суттєво подорожчали. У Києві їх середня вартість зросла до 144 тисяч доларів, що на 35% більше, ніж торік. У Львівській області ціна таких об’єктів становить близько 99 тисяч доларів, у Закарпатській — 92 тисячі доларів, в Івано-Франківській області — близько 80 тисяч доларів.

Ще стрімкіше зросли ціни на трикімнатні квартири у столиці — до 195 тисяч доларів, що на 53% більше за рік. У Львівській області середня вартість таких квартир становить близько 110 тисяч доларів, у Чернівецькій — 93 тисячі доларів. В Івано-Франківській області ціни зросли до майже 89 тисяч доларів.

Народний депутат від партії «Слуга народу» Юрій Кісєль став фігурантом резонансної історії після оприлюднення запису його розмови з криворізьким бізнесменом Олександром Квасовим. Матеріали, які опинилися у розпорядженні журналістів-розслідувачів, стосуються обговорення можливих поставок вугілля на державні підприємства Львівської області та ролі посередників у цьому процесі.

Згідно з оприлюдненою інформацією, у розмові йшлося про організацію постачання палива з використанням зв’язків та впливу осіб, які раніше мали значний контроль над вугільним ринком. Зокрема, Олександр Квасов згадував Віталія Кропачова — колишнього так званого «смотрящего» за вугільною галуззю, який у 2014–2019 роках, за даними відкритих джерел, контролював істотні фінансові та логістичні потоки у цій сфері.

Розмова стосувалася організації постачання палива для державних об’єктів, зокрема теплоелектростанцій та підприємств, які забезпечують життєдіяльність Львівщини. Журналісти наголошують, що подібні переговори відбуваються поза офіційними тендерами та державними процедурами, що викликає питання щодо прозорості та законності дій політика.

Ця ситуація висвітлює, як окремі посадовці можуть вирішувати стратегічні питання життєзабезпечення регіонів у період війни, використовуючи контакти з бізнесом та особами з сумнівною репутацією. Дослідники відзначають, що такі схеми підривають довіру до державних інститутів та створюють ризики для енергетичної безпеки.

Журналісти обіцяють оприлюднити ще більше деталей із цього запису, що можуть пролити світло на взаємини нардепа з бізнесом та вплив на державні закупівлі.

Закупівлю енергоблоків для Хмельницької атомної електростанції у Болгарії вдалося зупинити буквально в останній момент через зміну ключових положень законопроєкту. Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк, який детально розповів про ситуацію у публічному відео, назвавши цю історію однією з найбільш резонансних спроб реалізації корупційної схеми в українській енергетиці за останні роки.

За словами парламентаря, голосування за закон, що мав відкрити шлях до закупівлі обладнання для Хмельницької АЕС, стало одним із найсуперечливіших рішень Верховної Ради за останній рік. Документ передбачав придбання енергоблоків радянського зразка, які десятиліттями зберігалися на складах у Болгарії та фактично не використовувалися. Йшлося про обладнання, яке морально застаріло, не відповідало сучасним технічним стандартам і потребувало значних додаткових витрат на адаптацію та модернізацію.

Железняк стверджує, що ці енергоблоки планували використати як основу для масштабного атомного будівництва в Україні, загальна вартість якого могла сягнути сотень мільярдів гривень. За його оцінками, мова йшла про 130–140 млрд грн бюджетних коштів. Прибутки учасників схеми, за версією депутата, мали формуватися на кількох етапах — від закупівлі обладнання через посередників до постачання та подальшого будівництва.

Народний депутат заявив, що ідея проєкту з’явилася ще у 2024 році. Тоді уряд схвалив законопроєкт про добудову двох нових енергоблоків ХАЕС, оскільки чинне законодавство вимагає ухвалення окремого закону для кожного нового атомного об’єкта. Документ подали до парламенту 3 квітня 2024 року, однак його тривалий час блокували.

Згодом, за словами Железняка, стало зрозумвая, що ключовим інтересом ініціаторів була не стільки добудова станції, скільки саме закупівля обладнання у Болгарії. У результаті було запропоновано компромісне рішення — дозволити купівлю енергоблоків без права їх встановлення чи використання без ухвалення окремого закону.

Відповідну правку внесли до іншого законопроєкту. Вона передбачала можливість прямого контракту на купівлю обладнання, але водночас забороняла його розміщення або застосування без нового рішення Верховної Ради. Як стверджує Железняк, ці зміни були внесені в останній момент, а представники Міністерства енергетики нібито не звернули на них належної уваги.

Після ухвалення документа, за словами депутата, в Офісі президента усвідомили, що закон не містить механізмів для запуску масштабного атомного будівництва. Документ тривалий час не підписували, а згодом, у березні, він усе ж набув чинності. Після цього болгарська сторона заявила про відмову від продажу енергоблоків, оскільки запропонована формула втратила для неї привабливість.

Железняк також наголосив, що президент України публічно підтримував ідею закупівлі енергоблоків, у зв’язку з чим, на його думку, залишаються відкритими питання щодо того, чи змінилася позиція глави держави після зриву угоди.

Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, визначило нового управителя арештованого львівського заводу «Бетонбуд». За результатами повторного конкурсу право на управління підприємством отримало ТзОВ «Парктехбуд», яке входить до групи компаній родини відомих львівських забудовників Жуків. Рішення ухвалене в межах процедури, спрямованої на збереження економічної цінності активу та забезпечення його подальшої роботи.

Завод «Бетонбуд» є одним із значущих промислових об’єктів будівельної галузі регіону. Підприємство спеціалізується на виробництві бетонних сумішей і будматеріалів, що використовуються в інфраструктурних та житлових проєктах. Актив належав родині та бізнес-партнерам осіб, яких правоохоронні органи підозрюють у державній зраді, зокрема Віктора Медведчука та Тараса Козака. Арешт заводу було накладено в межах кримінального провадження щодо ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

24 грудня агентство визнало переможцем ТзОВ «Парктехбуд», яке запропонувало управляти майном за 148 тис. грн винагороди від держави при стартовій вартості 300 тис. грн. Дорожчу пропозицію іншого учасника тендеру – 300 тис. грн від ТзОВ «Бетонер» – відхилили. Наразі угода про управління заводом очікує на підписання.

Це був повторний конкурс: перший відбувся влітку 2025 року, тоді участь брали «Бетонер» зі Львова та «Консорціум «Будінтегра» з Запоріжжя. Пропозицію запорізької фірми відхилили через добровільне відмовлення, а львівської – через невиконання вимог тендерної документації.

ТзОВ «Парктехбуд» зареєстроване у березні 2019 року у Львові. Компанія займається виробництвом бетонних розчинів, будівництвом, торгівлею автомобілями та знесенням споруд. Статутний капітал – 520 тис. грн. Бенефіціарним власником та директором є львівський забудовник Андрій Жук. Компанія входить до групи Жуків, що оперує низкою будівельних та девелоперських проєктів у Львові, серед яких люксовий житловий комплекс Marvel Hill та забудова території колишньої агрофірми «Провесінь» у Лисиничах.

Конкурент «Парктехбуду», компанія «Бетонер», також є львівським виробником бетону та цементних розчинів. Її власник Роман Іконяк займається низкою місцевих будівельних проєктів, зокрема 9-поверховим житловим комплексом «Венґлінський» поруч парку «Погулянка».

Кінцевими бенефіціарами «Бетонбуду» є Сергій Медведчук та Богдан Козак – рідні брати Віктора Медведчука та Тараса Козака. Їм заочно повідомлено про підозру у великому ухиленні від сплати податків. Завод розташований на вулицях Городоцькій та Тараса Шевченка у Львові, має виробничі приміщення, бетонні вузли, ангари, лабораторії, офіси та складські потужності, а також виробничі потужності у селі Галичани Городоцького району. АРМА відзначає «Бетонбуд» як одного з провідних виробників будівельних матеріалів у Львові.

Станом на 1 грудня сукупний обсяг коштів населення на рахунках українських банків досяг 1,553 трлн гривень. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев із посиланням на статистику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками року заощадження громадян у банківській системі збільшилися на 206 млрд гривень, що відповідає зростанню на 15,3%.

Найвідчутніша позитивна динаміка спостерігається саме у національній валюті. Обсяг гривневих депозитів сягнув 1,021 трлн гривень, що на 155 млрд більше, ніж за аналогічний період минулого року. Така тенденція свідчить про поступове відновлення довіри населення до гривні та банківської системи загалом, попри складні економічні умови та воєнні ризики.

Вклади в іноземній валюті також зросли, але менш динамічно — на 50,3 млрд грн, до 531,5 млрд грн. Таким чином, 65,8% коштів населення зберігається у гривні, тоді як 34,2% — в іноземній валюті.

Структура заощаджень свідчить про домінування невеликих і середніх сум. Понад половина вкладників — 57,8% — тримають у банках від 10 до 200 тисяч гривень. Для порівняння, торік цей показник становив 57,2%.

Традиційно переважна частка коштів розміщена на рахунках «до запитання». Їхня частка у загальному обсязі депозитів зросла до 70,4% проти 69,3% роком раніше. Частка строкових депозитів, відповідно, скоротилася до 29,6% з 30,7%.

У структурі строкових вкладів продовжують домінувати короткострокові депозити. На вклади терміном до трьох місяців припадає 17,04%, від трьох до шести місяців — 7,42%, від шести місяців до року — 4,39%, а депозити терміном понад один рік становлять лише 0,75%.

В умовах воєнного стану забезпечення стабільності та прозорості фінансової системи України стає не лише економічною необхідністю, а й питанням національної безпеки. Однак діяльність АТ "Банк Альянс" викликає серйозні занепокоєння через концентрацію фінансових ризиків, операції з державними цінними паперами та обслуговування пов’язаних між собою суб’єктів господарювання. Формально діяльність банку виглядає стандартною для фінансового сектору, однак в реальності ця структура виявилася частиною складної фінансової схеми, яка базується на операціях з державними облігаціями та іншими цінними паперами.

Зокрема, банк активно здійснював операції з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), що спричинило запитання щодо рівня ризиків, які можуть бути пов’язані з такими операціями. Такі дії, на думку аналітиків, можуть свідчити про використання банку як інструменту для фінансових маніпуляцій, де державні цінні папери стають ланкою у великій мережі взаємозалежних фінансових операцій. У цій схемі можуть бути задіяні компанії та фізичні особи, між якими існують тісні фінансові зв'язки, що створює додаткові ризики для стабільності фінансової системи країни.

Особливу роль у створенні сприятливих умов для таких операцій відігравали окремі посадові особи фінансово-правоохоронного блоку. Серед них називають колишнього начальника першого відділу процесуального керівництва Бюро економічної безпеки Ігоря Стадника, голову Національного банку України Андрія Пишного, першого заступника голови НБУ Сергія Ніколайчука, а також колишню голову правління АТ «Банк Альянс» Юлію Фролову.

Саме за таких умов банк обслуговував фінансові потоки, пов’язані з бізнес-структурами групи DF Group, яку контролює проросійський олігарх Дмитро Фірташ. При цьому системно ігнорувалися принципи належної перевірки клієнтів, ризик-орієнтованого фінансового моніторингу та запобігання концентрації пов’язаних операцій.

Показовою є реакція правоохоронної системи на викладені факти. Попри наявність ознак потенційних правопорушень, тривалий час фіксувалася фактична бездіяльність уповноважених органів. Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Володимир Єрмічов у справах №757/53478/25-к та №757/53485/25-к визнав бездіяльність посадових осіб територіального управління БЕБ у місті Києві та Київської міської прокуратури протиправною.

Водночас слідчий суддя Солом’янського районного суду Києва Сергій Кицюк у справі №760/29793/25 відмовив у задоволенні скарги щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області. Така різниця підходів демонструє вибірковість реагування та глибину системної проблеми в сфері фінансового контролю.

У підсумку АТ «Банк Альянс» фактично перетворився на фінансовий сервісний центр для ризикових операцій, що створює загрози не лише для банківської системи, а й для державного фінансового контролю в умовах війни. Концентрація операцій із державними цінними паперами, обслуговування пов’язаних структур і відсутність належної реакції з боку контролюючих органів підривають довіру до фінансової системи та потребують жорсткої правової оцінки.