Економіка

Правоохоронними органами було викрито схему розкрадання понад 50 мільйонів гривень під час виконання ремонтних робіт на Трипільській теплоелектроцентралі. Згідно з інформацією, наданою поліцією, в цій справі залучено шість осіб. Слідство з'ясувало, що основними порушеннями стали зловживання під час виконання робіт із відновлення та ремонту обладнання ТЕЦ.

Попередні результати розслідування вказують на те, що шахрайські дії мали місце через завищення вартості матеріалів, фальсифікацію обсягів виконаних робіт, а також через проведення фінансових операцій з підконтрольними підприємствами. Це дозволяло отримувати значні суми, не маючи на це законних підстав. Крім того, слідчі вважають, що кошти могли бути виведені через оформлення неправдивих документів, що підтверджували виконання робіт, яких насправді не було здійснено.

Правоохоронці провели низку обшуків та вилучили фінансову документацію, носії інформації та інші докази, що можуть підтверджувати протиправну діяльність. Наразі шістьом фігурантам повідомлено про підозру. Їм інкримінують привласнення та розтрату бюджетних коштів в особливо великих розмірах, а також службове підроблення.

У межах кримінального провадження триває досудове розслідування. Слідчі встановлюють роль кожного учасника схеми та перевіряють можливу причетність інших осіб. Також вирішується питання про обрання запобіжних заходів підозрюваним.

Трипільська ТЕЦ є одним із ключових об’єктів енергетичної інфраструктури регіону, тому ефективність та прозорість використання коштів на її відновлення має стратегічне значення.

Фінансове забезпечення тимчасово окупованих територій залишається ключовим аспектом державної політики у воєнний період. Незважаючи на відсутність фактичного контролю над частиною громад, ці адміністративно-територіальні одиниці продовжують функціонувати, формуючи бюджети та плануючи відновлення після деокупації. Такий підхід дозволяє зберігати соціальну інфраструктуру, підтримувати освітні та медичні заклади, а також забезпечувати стабільність у місцевих громадах, навіть у складних умовах війни.

Бюджетне планування включає не лише поточні видатки на забезпечення базових потреб населення, але й довгострокові проєкти реконструкції та модернізації інфраструктури. Завдяки цьому громади готуються до швидкого відновлення після повернення під контроль держави. Ключовим фактором ефективності таких бюджетів є прозорість фінансових потоків та координація з центральними органами влади, що дозволяє уникнути дублювання витрат і забезпечує максимально ефективне використання наявних ресурсів.

Водночас бюджетна модель релокованих громад має суттєві обмеження. Понад 84% їхніх доходів формуються за рахунок державних трансфертів, що робить такі бюджети залежними від центральної влади. Втрата майна, землі та комунальної інфраструктури ускладнює формування власних доходів і перетворює бюджетний процес на значною мірою формальний. Попри це, до таких громад застосовується загальний механізм горизонтального вирівнювання та додаткові дотації з державного бюджету.

За останні роки видатки окремих окупованих громад суттєво зросли. У найбільших міських громадах вони вимірюються сотнями мільйонів гривень і в окремих випадках наближаються до мільярда. Для порівняння, бюджети деяких громад, що перебувають під повним контролем, мають співмірні показники. Це свідчить про значний масштаб фінансових ресурсів, які адмініструються навіть в умовах окупації.

Структура видатків у різних громадах відрізняється. Частина військових адміністрацій спрямовує переважну частину коштів на міжбюджетні трансферти, зокрема субвенції на підтримку Збройних сил України або на потреби інших громад. В окремих випадках ця стаття становить більшість бюджету. Такий механізм викликає дискусії щодо ефективності, пріоритетності та швидкості використання коштів у контексті потреб фронту.

Разом із цим значні суми витрачаються на утримання органів місцевої влади. У ряді громад видатки на управлінський апарат залишаються співмірними з показниками громад, які не зазнали окупації. Це ставить питання про можливість оптимізації адміністративних витрат, зокрема шляхом удосконалення структури військових адміністрацій. Однак будь-які зміни мають враховувати потреби внутрішньо переміщених осіб, адже в багатьох громадах значна частина бюджету спрямована саме на соціальні програми для них.

Окремою проблемою є нерівномірність доступу переселенців до послуг. У різних громадах частка видатків на соціальне забезпечення, освіту чи підтримку ВПО суттєво відрізняється. Це створює відмінності в обсязі допомоги та можливостях отримання сервісів залежно від того, до якої саме громади належить людина.

Також залишається питання прозорості. Мешканці тимчасово окупованих громад фактично обмежені у впливі на бюджетні рішення, а механізми громадських обговорень часто не застосовуються. Повнота оприлюднення даних про доходи та видатки інколи є недостатньою, що ускладнює громадський контроль і підзвітність.

Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу: перегляду співвідношення адміністративних витрат і соціальних програм, забезпечення рівного доступу ВПО до послуг, підвищення прозорості бюджетного процесу та впровадження ефективних інструментів участі громадян. Оптимізація управлінських структур може дати економічний ефект, але вона має супроводжуватися гарантіями належного соціального захисту переселенців і збереженням спроможності громад до відновлення після деокупації.

Після звільнення з посади експосадовиця Держаудитслужби Оксана Бершеда знову обіймає посаду завідувача сектору розгляду скарг Західного офісу Державної аудиторської служби України. Її повернення до структури державного фінансового контролю привернуло увагу громадськості не лише з огляду на кадрові рішення, а й через обсяг задекларованого майна, набутого протягом останніх років.

Згідно з даними декларації, значна частина активів була придбана у період 2016–2024 років. Основні об’єкти нерухомості перебувають у власності родини — самої Бершеди та її чоловіка Едуарда Остапишина, який є пенсіонером СБУ. До переліку майна входить житловий будинок площею 150,9 м² із господарськими спорудами, а також інші об’єкти нерухомості, що формують суттєву частину сімейних активів.

У 2024 році Бершеда придбала квартиру у Львові площею 71,5 м² за 2,55 млн грн. Також задекларовані два нежитлові приміщення (5,4 м² і 3,8 м²) загальною вартістю 100,8 тис. грн. Крім того, родина має машиномісце площею 12,7 м² (право користування у Бершеди, власність чоловіка з серпня 2022 року, вартість 195 тис. грн).

Сім’я володіє двома автомобілями: Hyundai Tucson (2018 року випуску, власність чоловіка з лютого 2019 року, вартість 609 тис. грн) та Hyundai i30 (2018 року, право користування у Бершеди, власність чоловіка з липня 2020 року, вартість 509,6 тис. грн).

Перед поверненням на державну службу Бершеда задекларувала 872 тис. грн заробітної плати від ТОВ «Надійна транспортна компанія» та 3 484 грн соціальних виплат від Львівського обласного центру зайнятості. Чоловік отримав 261,6 тис. грн пенсії від ГУ Пенсійного фонду у Львівській області та 106 тис. грн зарплати від ТОВ «Алан».

Грошові активи родини становлять 46 тис. доларів готівкою у Бершеди та 700 тис. грн готівкою у чоловіка. Банківські рахунки відкриті у кількох установах, зокрема в ПриватБанку, Універсал Банку та ПУМБ. Інших фінансових зобов’язань, цінних паперів чи корпоративних прав у декларації не зазначено.

У 2025 році столична влада зробила крок, який уже називають безпрецедентним для системи місцевого самоврядування. Київська міська рада затвердила рекордний обсяг фінансування депутатських фондів, надавши кожному депутату можливість спрямувати до 15 мільйонів гривень на реалізацію ініціатив за зверненнями мешканців. Загальний бюджет програми досяг 1,8 мільярда гривень, що стало найбільшим показником за всю історію її існування.

Особливу увагу у 2025 році приділено соціальній сфері. Частину коштів спрямовано на допомогу малозабезпеченим родинам, підтримку внутрішньо переміщених осіб, а також на зміцнення матеріально-технічної бази лікарень і шкіл. Завдяки цьому вдалося оперативніше реагувати на нагальні потреби громадян і забезпечувати адресну підтримку тим, хто її найбільше потребує.

За підсумками року 38 депутатів використали 100% своїх фондів, переважно на матеріальну допомогу. Серед них — представники різних політичних сил та позафракційні обранці. Водночас частина депутатів освоїла кошти лише частково. Найнижчі показники зафіксовано у кількох представників фракцій «Голос» та «Європейська солідарність», а також у позафракційних депутатів.

Практика використання депутатських фондів супроводжується активною інформаційною кампанією в соціальних мережах. У публічному просторі з’являються фото черг під приймальнями, видачі коштів у конвертах та роздачі пакунків із партійною символікою. Такий формат комунікації фактично перетворює соціальну допомогу на інструмент політичного піару.

Окремі депутати звітують про тисячі отримувачів матеріальної допомоги та мільйонні суми виплат. Середній розмір одноразової підтримки в окремих випадках становить кілька тисяч гривень. Найактивніше кошти спрямовувалися саме на грошову допомогу під час особистих прийомів громадян.

Експерти звертають увагу, що різке збільшення фінансування депутатських фондів потребує додаткового аналізу ефективності витрачання коштів, прозорості процедур розподілу та критеріїв надання допомоги. Також залишається відкритим питання щодо балансу між соціальною підтримкою та іншими напрямами міських програм.

Підсумки року демонструють, що депутатські фонди стали одним із найбільших інструментів розподілу бюджетних коштів у столиці, а їх використання формує як соціальний, так і політичний ефект.

Спроба ініціювати процедуру банкрутства одного з ключових промислових підприємств країни спричинила гучний корпоративний конфлікт, що вже вийшов за межі суто юридичної площини. Йдеться про ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», стратегічно важливий актив бізнесмена Костянтина Жеваго, навколо якого розгорнулася складна боротьба інтересів.

Ініціатором процедури банкрутства виступила компанія ТОВ «Максі Капітал Груп», яка заявила фінансові вимоги в розмірі 4,7 млрд гривень. Такий обсяг претензій автоматично переводить справу в категорію резонансних, адже йдеться не лише про господарський спір, а й про потенційний перерозподіл контролю над підприємством, що має системоутворююче значення для регіону та гірничо-металургійного комплексу України.

Інші частки в компанії, що ініціювала банкрутство, належать юристам і адвокатам. За наявною інформацією, для запуску процедури було використано викуп у ФГВФО пулу прав вимог до підприємств, пов’язаних із бізнес-структурами Жеваго. Саме цей механізм став юридичною основою для подання заяви про банкрутство.

Паралельно в публічному просторі згадується й інша хвиля процедур щодо активів Жеваго. Йдеться про фармацевтичну корпорацію «Артеріум», до якої входять заводи «Київмедпрепарат» і «Галичфарм». Компанія, пов’язана з тими ж бенефіціарами, викупила борги через ФГВФО та ініціювала окрему процедуру банкрутства із заявленими вимогами на мільярди гривень.

Ситуація демонструє ширший тренд використання механізмів викупу боргів у державних фінансових інституцій з подальшим ініціюванням процедур неплатоспроможності. Це створює юридичний тиск на великі промислові та фармацевтичні активи й може мати наслідки для виробничих ланцюгів, працівників і кредиторів.

Подальший розвиток подій залежатиме від рішень суду та позицій сторін у процесі. Конфлікт навколо активів Костянтина Жеваго набуває системного характеру та виходить за межі одного підприємства.

2025 рік увійшов до історії столичного самоврядування як період безпрецедентного зростання фінансування депутатських фондів у Київська міська рада. У жовтні обсяг видатків на Програму вирішення соціально-економічних проблем та виконання доручень виборців було збільшено до 1 млрд 800 млн гривень. У перерахунку це становить близько 15 мільйонів гривень на одного депутата, що стало найвищим показником за останні роки.

Водночас масштаб фінансування викликає активні дискусії серед експертів і громадськості. З одного боку, додаткові ресурси дозволяють швидше вирішувати нагальні проблеми, особливо в умовах економічних викликів та воєнного стану. З іншого — зростає потреба в прозорому контролі за розподілом коштів, аби уникнути неефективного використання бюджету та політичних зловживань.

Видатки на депутатські фонди зростають із початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році кожен депутат міг спрямувати на допомогу виборцям 1,5 млн грн, у 2023 році — 6 млн грн, у 2024-му — 10 млн грн, а у 2025 році сума зросла до 15 млн грн.

Варто зазначити, що під час ухвалення п’ятирічної програми на 2021–2025 роки у 2020 році на фінальний 2025 рік планували виділити лише 228 млн грн — по 1 млн грн на кожного депутата. Окремо передбачалося 108 млн грн на роботу приймалень. Однак під час ухвалення бюджету на 2025 рік фінансування збільшили вп’ятеро — до 5 млн грн на депутата та 169 млн грн на приймальні.

Восени 2025 року депутати підтримали ще одне підвищення — до 15 млн грн на кожного. За відповідне рішення проголосували 78 обранців, лише троє його не підтримали.

Показово, що 38 із 78 депутатів повністю використали свої фонди на матеріальну допомогу та водночас підтримали розширення програми. Рівень освоєння коштів на кінець звітного періоду становив 94,35%. Невикористаними залишилися лише 126 млн грн.

У Дніпропетровській області керівники двох районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки знову опинилися в епіцентрі суспільного обговорення. Йдеться про начальника Криворізького районного ТЦК та СП Олександра Губаренка та очільника Нікопольського районного ТЦК та СП Сергія Дарєєва. Їхні імена останнім часом активно згадуються в інформаційному просторі на тлі попередніх скандалів, що стосувалися можливих зловживань під час проведення мобілізаційних заходів.

За повідомленнями з відкритих джерел та соціальних мереж, резонанс виник через підозри у неправомірних діях, зокрема ймовірному хабарництві та перевищенні службових повноважень. Окремі історії, які набули розголосу, стосувалися застосування фізичної сили під час вручення повісток і перевірки військово-облікових документів. Подібні інциденти традиційно викликають гостру реакцію суспільства, адже питання мобілізації залишається надзвичайно чутливим для громадян.

У статті йшлося, що начальник Нікопольського районного ТЦК та СП Сергій Дарєєв “засвітився” в гучних скандалах, пов’язаних з незаконними методами мобілізації. Як приклад журналісти навели скандальну постанову про заборону для військовозобов’язаних на зміну їхнього місця проживання.

“Фактично він (Дарєєв – ред.) порушує особисті права громадян і повертає нас у “найкращі” часи кріпацтва чи колгоспного рабства, коли люди були буквально прикріплені до землі, де вони живуть. Під цю справу було створено навіть спеціальну військову комендатуру, яку очолив безпосередньо Дарєєв”, – цитата з матеріалу.

Губаренко ж зовсім нещодавно очолив Криворізький районний ТЦК та СП, і за його “керівництва” вже також відбувалися гучні інциденти щодо побиття людей на вулиці представниками ТЦК.

“Дарєєв – запеклий хабарник і в Нікополі вже мало не прямо розмовляють із ним охочі відкупитися від участі у бойових діях. Губаренко поки що не настільки наважився і вважає за краще триматися в тіні, але розмах корупції загалом у Криворізькому районі навіть вищий, ніж у Нікопольському. Звідси можна зробити висновки щодо його принципів. Один із попередників військкома буквально продавав довідки про непридатність, за що був заарештований влітку 2024 року. Можна, звичайно, сподіватися, що найближчим часом ситуація буде виправлена ​​новим керівництвом, але чомусь дуже слабо в це віриться”, – цитата з матеріалу.

За даними авторів статті, син Дарєєва наразі мешкає в Києві та офіційно не придатний до військової служби за станом здоров’я, а діти Губаренка взагалі живуть та навчаються у Європі.

“Син Сергія Дарєєва давно відмазаний від армії і гуляє з “білим квитком” київськими барами, діти Олександра Губаренка взагалі залишили територію України, відпочивають і навчаються в Європі. Ймовірно, заповзятливий військком подбав про них ще до вступу на посаду. Там у нього, за деякими даними, є і нерухомість”, – цитата з матеріалу.

Зрештою журналісти дійшли висновку, що “нові” кадри нічим не краще “старих”: “Стає цілком очевидним, що нові люди на місці керівника ТЦК чомусь не можуть змінити ситуацію на краще, так само, як і немає порядних старих кадрів. Загадкою залишається тільки одне: сама посада так по-скотськи діє на людей, розбещуючи їх, або на неї спочатку прагнуть тільки запеклі злодії та негідники?”.

У мережі є безліч відео з Кривого Року та Нікополя (власне, як і з усіх регіонів України), на яких видно, як представники районних ТЦК, під керівництвом Губаренка та Дарєєва, чинять беззаконня.

До прикладу, минулого тижня у Кривому Розі чоловік під час затримання представниками ТЦК втратив свідомість. ТЦКшники, замість допомоги, сіли на чоловіка та побили його. При цьому люди, які стояли поруч, кричали про те, що необхідно викликати “швидку”, проте військові не реагували та продовжували бити чоловіка.

А буквально сьогодні зранку криворізькі ТЦКшники, ігноруючи правила дорожнього руху, їздили по тротуарах міста.

У Нікополі наприкінці січня представники ТЦК побили чоловіка, який лежав на землі, ногами.

І це – лише кілька прикладів, зафіксованих на відео та опублікованих у соцмережах, які вкотре свідчать про системну проблему з перевищенням повноважень і повною зневагою до закону та прав людини – як у Нікополі та Кривому Розі, так і по всій Україні.

Начальник Криворізького районного ТЦК та СП Олександр Губаренко декларує доволі скромний спосіб життя. Він не має власного житла, живе у квартирі своєї дружини та їздить на старенький “Шкоді”. Ба більше, у родини Губаренка взагалі немає грошових активів.

Жодних обʼєктів нерухомого майна за кордоном Олександр Губаренко не декларує, хоча, нагадаємо, журналісти писали, що його родина володіє нерухомістю у Європі (де нібіто живуть і навчаються діти посадовця). До слова, до своїх декларацій Губаренко вносить дані про одну дитину – доньку Ольгу.

А ось начальник Нікопольського районного ТЦК та СП Сергій Дарєєв у вересні 2024 року набув у власність нову квартиру (49 кв. м) у Кривому Розі та приховав її вартість. При цьому джерело походження майна – невідоме. Дарєєв у 2024 році не подавав окрему декларацію про суттєві зміни в майновому стані, в якій мав б відзвітувати про покупку (або отримання в подарунок чи у спадок) квартири. У цій же декларації мали б міститися відомості про джерело походження майна – тобто про продавця (або ж дарувальника чи спадкодавця) квартири, її вартість та дату набуття права на це майно. Така собі квартира-примара – невідомо звідки і за які гроші.

Окрім нової квартири у Кривому Розі, Сергій Дарєєв має ще одну – вдвічі більшу (82,5 кв. м). Також він володіє двома земельними ділянками на Дніпропетровщині: у селі Софіївка (2 000 кв. м) і у місті Кривий Ріг (1 000 кв. м). Обидві земельні ділянки він придбав у 2019-му. Зараз вартість землі військком чомусь приховує, але в 2019 році звітував, що земельну ділянку у Софіївці придбав за 50 тис. грн, а в Кривому Розі – за 49 тис. грн.

Землю в Софіївці Дарєєв надає в оренду місцевому ТОВ “Агрофірма “ХРИ­СТО­ФО­РІВ­СЬКЕ” (код ЄДРПОУ 31250851), і отримує регулярний дохід. Ця агрофірма належить родині “ексрегіонала” Олександра Фастовця, який нині є депутатом Криворізької міської ради 8 скликання від “Слуги народу”.

Начальник Нікопольського районного ТЦК та СП Дарєєв, як і його колега з Кривого Рогу, не звітує про заощадження своєї родини.

Повна відсутність грошових активів у Дарєєва та Губаренка, тим паче на тлі інформації про ймовірні зловживання, виглядає не просто дивно, а може розцінюватися як спроба приховати реальний спосіб життя та майновий стан. Певні питання викликає і нова квартира пана Дарєєва невідомого походження. Цілком ймовірно, що кампанію з відбілювання репутації військкоми розпочали саме для того, аби журналісти та антикорупційники не зацікавилися їхнім майном та фінансами.

Паливний ринок України стоїть на порозі значних змін у разі ескалації конфлікту на Близькому Сході. Аналітики прогнозують, що ціни на бензин та дизельне паливо можуть відчути суттєвий стрибок вже протягом найближчого місяця, якщо Сполучені Штати розпочнуть військову операцію проти Ірану. Експерти наголошують, що ключовим фактором стане тривалість бойових дій та їхній вплив на світові нафтові котирування.

У випадку короткострокової операції — тривалістю до двох тижнів — світові ціни на нафту можуть тимчасово піднятися до близько 80 доларів за барель. Відповідно, підвищення вартості пального на українських АЗС буде помірним і швидше носитиме тимчасовий характер. Проте якщо конфлікт затягнеться на місяці, подорожчання може досягти 5 гривень за літр, що створить відчутний фінансовий тиск для споживачів.

Інша ситуація можлива у разі затягування конфлікту. Якщо напруження триватиме довше, ціна нафти може перевищити 85–90 доларів за барель. Тоді українські споживачі можуть зіткнутися з більш відчутним подорожчанням бензину та дизелю.

Додатковим ризиком залишається можливе перекриття Ормузької протоки, через яку транспортується близько 20% світових обсягів нафти. Будь-які перебої з постачанням або пошкодження інфраструктури нафтовидобутку здатні спричинити різке зростання світових цін.

Навіть якщо масштабної військової операції не відбудеться, але напруженість у регіоні збережеться, пальне в Україні може подорожчати приблизно на 1 гривню за літр уже протягом найближчого тижня через коливання нафтових котирувань.

Крім зовнішніх факторів, на цінову динаміку впливають і внутрішні чинники. У середині або наприкінці березня можливе додаткове підвищення ще приблизно на 1 гривню через девальвацію гривні та зростання витрат на логістику.

Таким чином, остаточна вартість пального залежатиме від розвитку подій на Близькому Сході, ситуації на світовому нафтовому ринку та економічних процесів усередині країни.

На тлі тривалих перебоїв з електропостачанням та напруженої ситуації в енергетичному секторі державна компанія Енергоатом уклала контракт на закупівлю міських автобусів на загальну суму 51,625 млн гривень. Договір було підписано 2 лютого 2026 року, і він передбачає придбання п’яти одиниць транспорту. Вартість одного автобуса становить 12,39 млн грн, що викликає суспільний інтерес з огляду на порівняння з попередніми закупівлями.

Ще у 2024 році структурні підрозділи компанії закуповували аналогічну техніку приблизно по 10,78 млн грн за одиницю. Таким чином, різниця у вартості перевищує 1,6 млн грн на кожному автобусі. Якщо екстраполювати цю різницю на весь обсяг закупівлі, загальна сума перевитрат порівняно з попередніми цінами може сягати понад 8 млн грн. Така динаміка цін потребує детального аналізу причин подорожчання.

Закупівля відбулася за процедурою з одним учасником. У тендері брало участь лише ТОВ «ТД Еталон Авто», що фактично виключило конкуренцію та можливість зниження ціни під час торгів. Відсутність альтернативних пропозицій не дозволила перевірити, чи відповідає заявлена вартість ринковим показникам.

У доступній тендерній документації не наведено детального економічного обґрунтування зростання ціни порівняно з попередніми роками. Також звертає на себе увагу зміна строків поставки: первісний термін виконання договору було продовжено майже на рік — до листопада 2026 року.

Енергоатом є стовідсотково державною компанією, а єдиним її акціонером виступає Кабінет Міністрів України. Стратегічні фінансові рішення в енергетичній сфері координуються Міністерством енергетики. Договір від імені компанії підписав тимчасово виконуючий обов’язки голови правління.

Закупівля автобусів на понад пів сотні мільйонів гривень відбувається в умовах війни та значних витрат на відновлення енергетичної інфраструктури. Експерти зазначають, що великі капітальні витрати державних підприємств у нинішній ситуації мають супроводжуватися максимальною прозорістю та конкурентними процедурами.

В Україні у найближчій перспективі може відбутися перегляд вартості житлово-комунальних послуг. Перші оновлені цифри у платіжках здатні з’явитися вже на початку літа. Про це повідомив Андрій Жупанин, наголосивши, що питання коригування тарифів поступово переходить із площини обговорень у практичну фазу.

За словами народного депутата, підвищення тарифів на водопостачання фактично стає неминучим через економічні чинники. Йдеться про зростання витрат на електроенергію для насосних станцій, подорожчання реагентів для очищення води, а також необхідність модернізації зношених мереж. Багато водоканалів працюють у складних фінансових умовах, що ускладнює підтримання стабільної якості послуг без перегляду їхньої вартості.

Жупанин пояснює, що українська влада перебуває під тиском міжнародних партнерів, які наполягають на приведенні тарифів до економічно обґрунтованого рівня. За його словами, це є однією з умов подальшої фінансової підтримки.

Найбільш складна ситуація спостерігається у невеликих громадах, де місцеві водоканали працюють зі збитками. У деяких населених пунктах Чернігівської, Рівненської та Львівської областей уже повідомили про намір підвищити тарифи на воду.

У Національному банку України також зазначають, що після завершення опалювального сезону питання коригування тарифів стане актуальним. Регулятор вказує, що енергетична система потребує значних фінансових ресурсів для відновлення після масштабних пошкоджень.

У звіті НБУ наголошується, що тривале утримання тарифів на заниженому рівні створює дисбаланси в енергетиці. Водночас різке підвищення може посилити інфляційний тиск та збільшити потребу у видатках на субсидії.

Наразі чинні тарифи залишаються незмінними. Вартість газу зафіксована на рівні 7,96 грн за кубометр до квітня 2026 року, електроенергія коштує 4,32 грн за кВт-год. Однак механізми стримування цін на тепло та воду поступово втрачають ефективність через бюджетні обмеження.

Експерти прогнозують, що владі доведеться шукати баланс між вимогами міжнародних кредиторів та можливостями населення оплачувати рахунки. Літо 2026 року може стати періодом непростих рішень у сфері тарифної політики.