Події

В Одесі з’явилася додаткова інформація про рух коштів, які, за даними з різних джерел, були пов’язані з періодом перебування Геннадія Труханова на посаді міського голови. У фокусі уваги правоохоронців і контролюючих структур опинилися не лише формальні фінансові операції, а й неофіційні канали передачі готівки, що могли використовуватися для обслуговування інтересів окремих груп впливу.

За наявними відомостями, протягом тривалого часу функцію готівкового кур’єра нібито виконував Олег Совік — людина, добре відома в одеських муніципальних колах. У різні роки він очолював комунальне підприємство «Міськзелентрест», був депутатом місцевої ради, а також активно працював як підрядник Одеської міськради у сферах пожежної та охоронної безпеки. Саме поєднання управлінського досвіду, політичних зв’язків і бізнес-інтересів зробило його фігурантом численних публічних згадок.

Під час повномасштабної війни Совік понад двадцять разів перетинав державний кордон. За інформацією з матеріалів правоохоронних органів, ці поїздки не мали туристичного характеру. Йдеться про системне вивезення готівкових коштів за кордон в інтересах Труханова. В одному з епізодів Совіка затримали з незадекларованими 200 тисячами доларів США. Втім, кримінального продовження ця історія не отримала — після появи довідки з банку «Південний» інцидент фактично зійшов нанівець. Якщо ж екстраполювати цей випадок на всі зафіксовані поїздки, сума потенційно вивезеної готівки може сягати щонайменше 4 мільйонів доларів.

Паралельно з цим Совік залишався стабільним отримувачем бюджетних коштів в Одесі. Його ключова структура — ПП «СПЕЦПОЖСЕРВІС-ПІВДЕНЬ» — минулого року стала фігурантом кримінального провадження щодо можливого розкрадання 258 мільйонів гривень на тендерах. Антимонопольний комітет України встановив ознаки системної антиконкурентної змови, використання фіктивних конкурентів і фактичне обмеження реальної конкуренції на закупівлях. У результаті компанії, пов’язані із Совіком, були тимчасово обмежені в участі в публічних тендерах.

Після цього бізнес-група дістала з «резерву» іншу юридичну особу — ТОВ «ПОЖЕЖНІ ОХОРОННІ СИСТЕМИ». Компанія зареєстрована за тією ж адресою, що й ПП «СПЕЦПОЖСЕРВІС-ПІВДЕНЬ», у квартирі, яка належить Людмилі Совік. Попри токсичну історію, за останній період ця фірма отримала підряди та прямі договори майже на 80 мільйонів гривень.

За словами учасників ринку, тендерна документація системно формувалася під конкретного виконавця. За окремими процедурами вже проведені експертизи, які виявили повну ідентичність тендерних пропозицій різних учасників — ознаку картельної змови, що автоматично створює ризики і для замовників.

Водночас ТОВ «ПОЖЕЖНІ ОХОРОННІ СИСТЕМИ» лише наприкінці грудня вийшло зі статусу «ризикового» платника податків. Компанія систематично не сплачувала податкові зобов’язання, що підтверджується даними фінансового моніторингу. Зв’язок між двома структурами — ПП «СПЕЦПОЖСЕРВІС-ПІВДЕНЬ» та ТОВ «ПОЖЕЖНІ ОХОРОННІ СИСТЕМИ» — прямо зафіксований у рішеннях Антимонопольного комітету України і свідчить про корпоративне спадкоємство та контроль з боку одного бенефіціара.

Ключовою довіреною особою Совіка у цих процесах залишається Влад Касаткін — директор ПП «СПЕЦПОЖСЕРВІС-ПІВДЕНЬ», який офіційно представляє його інтереси. Останнім часом Касаткін з’явився у новому політичному контексті: Совік інтегрував його до партії «Батьківщина», публічно дистанціюючись від Труханова та попередніх політичних союзів.

Фактично йдеться не про розрив зі старою системою, а про зміну вивіски. Дані Prozorro, рішення АМКУ, матеріали кримінальних проваджень і фінансові сліди демонструють сталість схеми: ті самі компанії, адреси, довірені особи, прямі договори, фіктивна конкуренція та відсутність реальної відповідальності.

Державна митна служба України знову стала об’єктом пильної уваги суспільства у зв’язку з конкурсом на посаду її очільника. Попри численні заяви про реформування, перезавантаження інституції та виконання зобов’язань перед міжнародними партнерами, перебіг конкурсу викликає серйозні запитання. Серед кандидатів, яких експерти називають найбільш імовірними претендентами на перемогу, знову фігурують вихідці з так званої «старої» митниці — системи, що роками асоціюється з корупційними схемами та непрозорими рішеннями.

Аналітичні матеріали Національного агентства з питань запобігання корупції, а також дослідження профільних громадських організацій неодноразово вказували на високий рівень ризиків у митній сфері. Саме митниця традиційно входить до переліку найбільш проблемних галузей з точки зору зловживань владою та конфліктів інтересів. Типовими для неї залишаються маніпуляції з митною вартістю товарів, свідоме неправильне застосування кодів УКТ ЗЕД, а також вибірковий підхід до оформлення вантажів.

Опитування представників бізнесу, які безпосередньо взаємодіють з митними органами, демонструють стабільно високий рівень недовіри. За результатами дослідження (N = 105), від 27% до понад 32% респондентів у різні роки заявляли про зіткнення з корупційними проявами — неформальними вимогами, пропозиціями «вирішити питання» або використанням особистих зв’язків.

На цьому тлі Кабінет міністрів оголосив конкурс на посаду голови Державної митної служби. Згідно з інформацією Урядового порталу, заявки подали 38 кандидатів — серед них чинні та колишні митники, податківці, прикордонники, представники бізнесу, викладачі, а також співробітники НАБУ та НАЗК. Водночас, за даними журналістів «Української правди», до числа найбільш імовірних претендентів увійшли саме вихідці з системи, які вже тривалий час працювали на митниці.

Одним із таких кандидатів став колишній очільник Закарпатської митниці Станіслав Балуєв. Аналітики звернули увагу на його службову біографію, декларації та особисті обставини.

Станіслав Балуєв набув загальнонаціональної відомості у 2019 році після резонансної історії з нарадою у президента Володимира Зеленського, на яку він не з’явився через перебування у відпустці за кордоном. Після цієї зустрічі було звільнено низку керівників західних митниць, включно з Балуєвим, із негативною оцінкою їхньої роботи. Окремо СБУ зафіксувала порушення ним вимог щодо охорони державної таємниці, що було кваліфіковано як адміністративне правопорушення.

Нині Балуєв працює заступником начальника Служби відновлення інфраструктури Закарпатської області та відповідає за питання, пов’язані з пунктами пропуску через державний кордон.

У 2020 році він успадкував житловий будинок в Ужгороді площею 174 кв. м, а вже за рік офіційно розлучився з дружиною Наталією. Водночас публічні факти ставлять під сумнів реальність цього розлучення: колишня дружина регулярно публікує фото з того ж будинку, а у 2025 році подружжя щонайменше двічі разом подорожувало за кордон — до Іспанії та Словенії. Це може свідчити про збереження спільного побуту та потенційне уникнення декларування майна.

Додаткові запитання викликає і епізод із позбавленням Балуєва права керування транспортними засобами за водіння у стані алкогольного сп’яніння. Попри це, згодом він придбав Audi Q7 2017 року випуску, вартість якої у декларації була відображена лише через кілька років і на рівні, що не відповідає ринковому.

Згідно з поданою декларацією, Балуєв зберігає готівкою 4,5 млн грн та 20 тис. доларів США. Його річний дохід від заробітної плати склав 834 тис. грн, також задекларовані доходи від оренди та матеріальна допомога. Серед активів — квартира, гараж і нежитлові приміщення у Вінниці, будинок і земельні ділянки в Ужгороді та під Вінницею, а також спільна нерухомість із колишньою дружиною. Водночас автомобіль Audi Q7 у декларації оцінено у символічні 140 тис. грн.

Балуєв декларує двох дітей, однак не зазначає фактичне спільне проживання з колишньою дружиною, попри численні публічні ознаки збереження сімейних відносин.

Експерти зазначають, що історія Балуєва — не виняток, а радше ілюстрація системної проблеми. Серед інших кандидатів також фігурують фіктивні розлучення, оформлення активів на родичів, невідповідність доходів стилю життя та участь у гучних скандалах минулих років.

Перезапуск Державної митної служби через відкритий конкурс є одним із зобов’язань України перед міжнародними партнерами, зокрема МВФ. Втім, ризик політичного впливу та повернення старих кадрів із сумнівною репутацією залишається високим, що робить громадський контроль за конкурсом критично важливим.

Господарський суд Вінницької області ухвалив рішення про стягнення з ТОВ «Трейд Лайнс Рітейл» майже 12 мільйонів гривень штрафних санкцій на користь Міністерства оборони України. Підставою стало порушення строків виконання договірних зобов’язань у 2023 році, коли компанія не забезпечила своєчасне постачання речового майна для потреб Збройних сил України.

Окрім фінансових санкцій, суд визнав недійсними низку додаткових угод, укладених між постачальником та оборонним відомством. Ці документи, за оцінкою суду, не відповідали вимогам законодавства та фактично змінювали первинні умови контрактів без належних правових підстав. Йдеться про шість базових договорів, укладених на початку 2023 року, загальна вартість яких перевищувала 500 мільйонів гривень.

За твердженнями прокуратури, додаткові угоди, якими продовжувалися терміни поставки, були укладені без законних підстав. Суд погодився, що причини затримок, зокрема наслідки землетрусів у Туреччині та аварії на виробничих лініях постачальників, не виправдовують зміну термінів, оскільки форс-мажор відбувся до укладення основних договорів.

Попри це, суд вирішив зменшити суму штрафу вдвічі — з 24 до 12 млн грн — «для забезпечення балансу інтересів сторін та з урахуванням принципів розумності та справедливості». Компанія вже поставила замовлений товар, однак рішення суду ще може бути оскаржене в апеляції.

ТОВ «Трейд Лайнс Рітейл» було зареєстроване у 2022 році Світланою Гринкевич та Ольгою Швед, нині належить Володимиру Тимківу. Раніше власники компанії та Ігор Гринкевич фігурували у справі щодо махінацій із закупівлями одягу для ЗСУ, а Ігор Гринкевич перебуває під вартою після спроби дати хабар у 500 тис. доларів співробітнику ДБР.

У Рівненській області правоохоронні органи повідомили про підозру колишньому депутату однієї із сільських рад Дубенського району. Слідство вважає, що посадовець під час подання електронних декларацій за 2023 та 2024 роки свідомо вніс недостовірні відомості щодо свого майнового стану.

За попередніми даними, у деклараціях не було відображено значну частину активів, загальна вартість яких перевищує 30 мільйонів гривень. Йдеться, зокрема, про нерухомість, земельні ділянки та інші об’єкти, які підлягали обов’язковому декларуванню відповідно до вимог антикорупційного законодавства.

Зокрема, колишній депутат не задекларував 6 об’єктів нерухомості та 4 приміщення ферми загальною площею 1,7 тисячі квадратних метрів. Також він приховав наявність вантажних та легкових автомобілів, напівпричепів і близько 40 земельних ділянок загальною площею понад 60 гектарів.

Слідство кваліфікує дії посадовця за статтею про декларування недостовірної інформації, що передбачає кримінальну відповідальність. Розслідування триває, встановлюється точний обсяг прихованих активів та джерела їх придбання.

Печерський районний суд Києва ухвалив рішення щодо запобіжного заходу для адвоката, якого в ЗМІ пов’язують з українським олігархом Ігорем Коломойським. Суд обрав для підозрюваного тримання під вартою з альтернативою внесення застави в розмірі 4 мільйони гривень.

Судове засідання відбулося на тлі численних публікацій у ЗМІ, де обговорюються можливі зв’язки адвоката з Коломойським, відомим бізнесменом, чиї справи останнім часом активно висвітлюються в українських та міжнародних медіа. Підозрюваного затримали за підозрою в участі у низці фінансових правопорушень, зокрема у допомозі в організації схем ухилення від сплати податків та відмивання коштів.

Прокуратура наполягала на більш жорсткому фінансовому запобіжному заході. Сторона обвинувачення просила суд визначити заставу в розмірі 40 млн гривень, аргументуючи це майновим станом підозрюваного, а також ризиками, які, на думку прокурорів, можуть виникнути у разі застосування м’якшого запобіжного заходу.

Втім суд частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення, обравши тримання під вартою, але встановивши значно менший розмір застави. У разі внесення визначеної суми підозрюваний зможе вийти з-під варти з покладенням на нього передбачених законом процесуальних обов’язків.

Подальші процесуальні рішення у справі залежатимуть від перебігу досудового розслідування та позиції сторін у суді.

Вищий антикорупційний суд України ухвалив рішення про обрання запобіжного заходу народному депутату Юрію Кісєлю, якого підозрюють у організації отримання неправомірної вигоди за голосування у Верховній Раді. Підозра стосується схеми, де, ймовірно, через посередників здійснювались незаконні виплати за підтримку певних законодавчих ініціатив.

За рішенням суду, народний депутат має бути під вартою до завершення розслідування. Це рішення стало результатом ретельного аналізу доказів та висновків, представлених антикорупційними органами, які заявляють про наявність достатньої кількості доказів для обґрунтування обвинувачень. Справа щодо Кісєля є частиною більш широкої боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, що була ініційована після численних скарг на підозрілі схеми з отриманням незаконних платежів за політичну діяльність.

Напередодні НАБУ повідомило про оголошення підозр одразу п’ятьом народним депутатам України. За даними слідства, йдеться про можливу організацію схем отримання хабарів за підтримку певних рішень під час голосувань у Верховній Раді. Усім фігурантам справи були вручені клопотання про обрання запобіжних заходів.

У ВАКС зазначили, що під час ухвалення рішення враховували статус підозрюваного, характер інкримінованих дій, а також ризики, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України. Сума застави та додаткові процесуальні обов’язки, покладені на депутата, мають забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Досудове розслідування у справі триває. У разі доведення вини Юрію Кісєлю може загрожувати кримінальна відповідальність відповідно до антикорупційного законодавства.

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення про відсторонення від займаної посади начальниці Західного міжрегіонального управління однієї з державних служб. Таке рішення стало результатом розгляду клопотання у межах кримінального провадження та, за оцінкою суду, є необхідним для забезпечення об’єктивності слідства і недопущення можливого впливу посадовиці на хід розслідування.

Згідно з матеріалами справи, слідчі органи вважають, що перебування керівниці на посаді могло створювати ризики тиску на підлеглих або збереження доступу до службової документації, яка має значення для встановлення всіх обставин. Суд погодився з аргументами сторони обвинувачення та визначив строк відсторонення, протягом якого посадовиця не має права виконувати свої службові обов’язки.

За версією слідства, керівниця міжрегіонального управління Держпраці організувала схему отримання хабарів від суб’єктів господарювання. Йдеться про надання дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію відповідного обладнання, проведення експертних обстежень, технічного нагляду і експертиз технологічних процесів. Окремо слідчі вказують на отримання неправомірної вигоди за непритягнення до відповідальності роботодавців, які використовували працю неоформлених працівників.

У судових документах зазначено, що розмір неправомірної вигоди залежав від характеру об’єктів, виду послуг і можливих штрафних санкцій та коливався в межах від 2 до 10 тисяч доларів США.

24 грудня суд задовольнив клопотання слідчого ДБР і відсторонив Оксану Єзерську від займаної посади на час досудового розслідування – до 22 лютого 2026 року. Крім того, суд обрав їй запобіжний захід у вигляді застави та наклав арешт на майно, вилучене під час обшуків, зокрема мобільний телефон Iphone 16 Pro Max і службові документи.

У матеріалах справи також зазначено, що підозрювана та її захисник вважають підозру необґрунтованою.

Західне міжрегіональне управління Держпраці здійснює свої повноваження на території Волинської, Закарпатської, Львівської та Рівненської областей. Оксана Єзерська очолювала це управління протягом останніх п’яти років.

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який бере участь у конкурсі на посаду судді апеляційної інстанції, опинився під пильним наглядом громадськості через суттєві розбіжності у його майнових деклараціях. Громадська рада доброчесності оприлюднила висновок, що стверджує про недотримання ним вимог доброчесності, оскільки виявлені невідповідності у зазначених ним даних ставлять під сумнів його відповідність до високих стандартів суддівської етики та чесності.

Згідно з документами, оприлюдненими Громадською радою, у деклараціях Ткаченка за кілька років було виявлено значні розбіжності між офіційно задекларованим майном та фактичним станом. Це стосується не лише нерухомості, а й інших активів, що не були вказані або були подані в неточному вигляді, що є серйозним порушенням вимог законодавства. Такі розбіжності можуть свідчити про приховування частини активів, що суперечить принципам прозорості та підзвітності, яким мають відповідати судді.

Водночас офіційні доходи кандидата, який у той період працював помічником судді та головним фахівцем у приватній компанії, не дозволяли здійснити таку покупку. Згідно з даними, з 2006 по 2019 роки сукупний дохід Ткаченка склав лише 233 тисячі гривень. У письмових поясненнях суддя стверджував, що позичив 400 тисяч гривень у знайомого, надавши скан розписки з обіцянкою повернути кошти до жовтня 2014 року. Однак навіть з урахуванням доходів за 2010–2014 роки, після відрахування податків і необхідних витрат, фінансова спроможність для таких операцій виглядає сумнівною.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності приділила майну родичів судді, насамперед з боку його дружини. За даними електронних декларацій, члени родини володіють значною кількістю земельних ділянок, житлових будинків і об’єктів незавершеного будівництва у Василькові та населених пунктах колишнього Васильківського району Київської області. Частина цього майна оформлена на батька дружини — суддю Господарського суду Києва у відставці Миколу Якименка, а також на її сестру та матір.

ГРД звертає увагу, що походження коштів на придбання численних об’єктів нерухомості документально не підтверджене. Зокрема, Якименко під час співбесіди пояснював купівлю землі коштами сестри, яка багато років проживає в Італії, однак жодних доказів цього не надав. Водночас журналістські розслідування раніше вказували на можливе користування ним незадекларованим майном, оформленим на родичів.

Сумніви у доброчесності кандидата посилює й ситуація з нерухомістю у Києві. У деклараціях зазначається квартира площею 89,7 кв. м, яка формально належить сину Ткаченка, але фактично використовується всією родиною. За поясненнями судді, житло було приватизоване тестем і передане у власність онука. Водночас сестра дружини декларувала користування іншою квартирою у Києві, яка перебуває у власності районної державної адміністрації. У ГРД вважають, що ці обставини можуть свідчити про зловживання механізмами безоплатної приватизації.

Крім того, питання викликає й придбання батьком судді квартири у Києві вартістю понад 2 мільйони гривень у 2018 році. Задекларовані доходи пенсіонера за понад 20 років у кілька разів менші за вартість цього житла, а пояснення про фінансову допомогу від родичів не підтверджені документально.

У підсумку Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що сукупність виявлених фактів свідчить про можливе приховування реальних обсягів майна та витрат, а також про використання родичів для формального володіння активами. Це, на думку членів ради, ставить під сумнів відповідність Дмитра Ткаченка критеріям доброчесності, необхідним для зайняття посади судді апеляційної інстанції.

У Вінницькій області правоохоронці провели розслідування, яке виявило масштабну розтрату державних коштів, виділених на утримання та ремонт дорожньої інфраструктури. За результатами оперативної роботи, було встановлено, що значні суми бюджетних коштів, призначених для проведення ремонтних робіт на автомобільних дорогах регіону, були використані не за призначенням.

Ключовою фігурою у цій справі став керівник Служби відновлення та розвитку інфраструктури області, який, за даними слідства, організував схему, що включала фіктивне виконання робіт та подачу завищених рахунків за виконані послуги. В результаті цих дій було завдано значних збитків державному бюджету. Слідчі органи встановили, що частина коштів, які повинні були бути витрачені на ремонт дорожнього покриття, опинилась у руках приватних осіб через підконтрольні підприємства.

Упродовж 2023–2024 років підрядна організація систематично завищувала у щомісячних актах виконаних робіт вартість спожитої електроенергії приблизно на 20 відсотків. При цьому до розрахунків включалися витрати, які не були передбачені затвердженим кошторисом. Слідство вважає, що такі дії стали можливими через зловживання службовим становищем з боку посадових осіб замовника.

Окрім Ігоря Жебелєва, підозру оголошено начальнику одного з відділів Служби відновлення та директору компанії-підрядника. Усім фігурантам інкримінують розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем, вчинену в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах.

Досудове розслідування триває. Правоохоронці встановлюють повне коло осіб, причетних до схеми, а також перевіряють інші договори, укладені службою в період воєнного стану.