Політика

Українці дедалі уважніше ставляться до свого раціону, тому виробники охоче додають на упаковки вабливі написи на кшталт «без цукру», «знежирений», «дієтичний» або «безкалорійний». Однак такі формулювання не завжди відповідають інтуїтивним уявленням споживачів. Вони регулюються законодавством і можуть використовуватися лише тоді, коли продукт дійсно відповідає визначеним нормам. Держпродспоживслужба наголошує, що грамотне читання етикеток є не менш важливим, ніж вибір самого товару.

Поняття «безкалорійний» має конкретне числове значення. Так можна маркувати продукт, якщо його енергетична цінність не перевищує 4 ккал на 100 мл, тобто рівень, який практично не впливає на добову норму калорій. Для підсолоджувачів вимоги ще жорсткіші: не більше 0,4 ккал на відповідну кількість продукту. Тому написи про відсутність калорій не означають абсолютного нуля, а лише вказують на мінімальні, майже незначні показники.

Ця позначка означає, що до продукту не додавали ні цукор, ні підсолоджувачі. Водночас, якщо природні цукри містяться у самому продукті, на етикетці має бути уточнення: «Містить цукор природного походження».

Позначку дозволено використовувати лише у випадку, якщо продукт містить не більше 0,04 г натрію на 100 г/100 мл. Винятком є мінеральні та інші види води.

Це напис дозволено, якщо продукт містить до 0,5 г жиру на 100 г/100 мл. Фрази на кшталт «знежирено на 30%» заборонені.

Маркувати продукт як «джерело омега-3» можна лише тоді, коли він містить потрібну кількість корисних жирних кислот: 0,3 г альфа-ліноленової кислоти або 40 мг EPA+DHA на 100 г/100 ккал.

Багато маркетингових написів виглядають привабливо, але можуть вводити в оману. Тому Держпродспоживслужба радить не довіряти гучним слоганам, а завжди перевіряти склад і харчову цінність продукту.

Розслідування, оприлюднене 25 листопада «Слідством.Інфо», привернуло увагу до маловідомих обставин діяльності російської кінокомпанії, пов’язаної з колишніми бізнес-партнерами президента Володимира Зеленського по Студії «Квартал 95». Журналісти встановили, що формальним власником структури став громадянин Латвії Ігорс Залівскіс — людина без жодного досвіду в індустрії медіа, яка до цього працювала різноробочим у європейських країнах. Такий вибір номінального керівника викликав запитання щодо реального контролю над компанією та її фактичних вигодонабувачів.

За даними розслідувачів, у 2018 році Володимир Зеленський публічно заявляв про повне закриття свого бізнесу в Росії та вихід із проєктів, що функціонували на території держави-агресора. Однак три кінокомпанії — «Вайсберг Пикчерс», «Платинумфильм» і «Грин Филмс» — залишалися під контролем його давніх партнерів: братів Шефірів, а також бізнесмена Андрія Яковлева. Попри заявлений намір розірвати зв’язки з російським ринком, юридичні зв’язки цих структур зберігалися значно довше, ніж повідомлялося публічно.

Наприкінці 2021 року власником Green Family Ltd став латвієць Ігорс Залівскіс. Розслідувачі встановили, що його професійна діяльність не пов’язана з медіабізнесом: він працював сантехніком та будівельником у Норвегії й Англії. При цьому кума Залівскіса — Марина Разумова — тривалий час співпрацювала з «кварталівцями» та до 2019 року керувала Green Family Ltd.

Аналітики зазначають, що фінансові операції компанії у Росії були швидкими та непрозорими. Так, у грудні 2021 року «Грин Филмс» отримала від Всеросійської державної телерадіокомпанії 99,5 млн рублів (понад 1,3 млн доларів), які були витрачені протягом трьох днів.

Журналісти припускають, що попри формальну зміну власника, компанія продовжує контролюватися колишніми бенефіціарами — бізнес-партнерами Зеленського. Спроби зв’язатися з ними не дали результатів: Сергій і Тимур Міндіч, Андрій Яковлєв та Сергій Шефір не відповіли, а Борис Шефір відмовився коментувати, пославшись на дружбу із президентом.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте у свіжому інтерв’ю іспанському виданню El Pais окреслив один із найоптимістичніших сценаріїв розвитку російсько-української війни, не виключивши її завершення до кінця 2025 року. Його слова пролунали на тлі активних дискусій у західних політичних колах щодо майбутніх стратегічних рішень, а також у контексті вступу на посаду нового президента США Дональда Трампа, чия позиція щодо війни може суттєво вплинути на подальший перебіг подій.

Рютте, відповідаючи на запитання журналістів про реалістичність припинення бойових дій до грудня наступного року, наголосив, що така можливість залишається відкритою за умови консолідованих дій союзників та спроможності України утримувати військову й політичну стійкість. Він зазначив, що розвиток ситуації значною мірою залежатиме від рішень Вашингтона, зокрема від того, яку стратегію обере нова адміністрація щодо підтримки Києва.

«Звичайно. Ми всі молимося, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Я хочу зробити все можливе, щоб допомогти реалізувати бачення президента Трампа щодо досягнення цієї мети».

Генсек підкреслив, що повністю поділяє підхід Білого дому, адже «кровопролиття має припинитися». Він наголосив, що російська армія несе катастрофічні втрати:

• близько мільйона військових — убитими або важкопораненими за весь період війни,• щомісячні втрати — приблизно 20 000 людей.

«Ви можете собі це уявити? 20 000 солдатів на місяць. Це батьки й сини, які гинуть, практично не завойовуючи території», — зазначив Рютте.

За його словами, попри величезні людські ресурси, цього року Росія змогла захопити лише близько 1% української території та просувається «на кілька метрів на день».

Водночас він визнав, що давати конкретні прогнози завжди складно, але щиро сподівається на швидке завершення війни. На його думку, дипломатичний шлях потребуватиме нових зустрічей після Женевських переговорів і паралельних консультацій з ЄС та НАТО.

«І ми ще не на цьому етапі», — додав генсек, підкресливши, що шлях до миру залишається непростим, але реалістичним.

Україна та Сполучені Штати сформували нову редакцію комплексного 19-пунктного плану, покликаного визначити можливі кроки до припинення війни. За даними джерел, знайомих із перебігом перемовин у Женеві, робочі групи обох сторін досягли попереднього узгодження документа, проте найделікатніші положення, що стосуються безпекових гарантій та формату подальших політичних домовленостей, залишено для особистого обговорення лідерами двох держав.

Нинішній етап дипломатичних контактів може стати важливим поворотним моментом. Інсайдери повідомляють, що прямий діалог між Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським здатен розпочатися вже найближчими днями, якщо сторони остаточно визначать параметри зустрічі. Не виключається і можливість нового візиту українського президента до Вашингтона, який розглядається як один із варіантів для подальшого обговорення політичних та безпекових питань, окреслених у плані.

Ключовим предметом суперечок залишається питання територій та майбутніх гарантій безпеки між США, НАТО та Росією. Початковий 28-пунктний проєкт, який, за даними Telegraph, передбачав значні територіальні поступки з боку України, був скорочений. Найскладніші положення сторони вирішили «вкласти в дужки», залишивши їх для особистих перемовин лідерів. Очікується, що перед можливою зустріччю з Зеленським Трамп також проведе консультації з Володимиром Путіним.

Паралельно європейські країни висловили скепсис щодо шансів Женевських переговорів на реальний прорив. Кремль у понеділок відхилив зустрічну пропозицію ЄС щодо коригування спільного американо-російського плану. Джерела The Telegraph у європейських дипломатичних колах повідомляють, що над документом ще належить суттєво попрацювати, а відсутність згоди з боку Москви робить перспективи переговорів невизначеними.

На цьому тлі прем’єр Британії Кір Стармер та президент Франції Еммануель Макрон зібрали у Женеві зустріч «Коаліції охочих», проте їхні команди не бачили останньої версії мирного плану. Європейські лідери вирішили діяти самостійно й прискорили плани щодо надання Україні 140 млрд євро за рахунок прибутків від заморожених російських активів.

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала переговори в Женеві такими, що демонструють «хороший прогрес», але канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зауважив, що реальний рух можливий лише після приєднання Росії до столу переговорів.

Financial Times раніше повідомляла, що «мирний план» США був скорочений із 28 до 19 пунктів, але деталі вилучених положень не розкриваються. За даними видання, обидві делегації домовились, що політично найчутливіші рішення ухвалюватимуть Трамп і Зеленський у форматі прямого діалогу.

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрій Броневицький публічно висловив переконання, що звільнення заступника керівника САП Андрія Синюка має ознаки «класичного інституційного прикриття». На його думку, таке рішення виглядає як спроба відвести увагу від системних проблем і знизити градус суспільного тиску, який посилився після оприлюднення матеріалів резонансної «справи Міндича».

У центрі цієї справи опинився високопосадовець, який тривалий час вважався одним із найвпливовіших представників САП, що мав особливі комунікації з Офісом Президента. За даними слідства, Синюк згадується у матеріалах як особа, що виконувала роль учасника злочинної організації, долучаючись до реалізації схем, які приписують оточенню бізнесмена Міндича. У цих документах йому приписують участь у виконанні завдань, пов’язаних із впливом на окремі процеси, що могли мати корупційний характер.

Головне порушення, на яке звертає увагу експрокурор, — спосіб, у який відбулася відставка. Синюк звільнений «за власним бажанням», хоча частина 9 статті 46 Закону «Про прокуратуру» прямо забороняє звільняти прокурора під час незавершеного дисциплінарного провадження.

За законом порядок мав бути іншим:– внутрішній контроль САП проводить повну перевірку;– матеріали передаються до КДКП;– КДКП ухвалює остаточне й незалежне рішення.

Жоден із цих етапів не був завершений.

Попри невиконання процедури, звільнення погодили фактично одразу. Ба більше — Синюк отримав 382 723 грн вихідних виплат, що вже відображено в його декларації. Фактично особа, яку в підозрі описують як учасника злочинної організації, не лише уникнула дисциплінарної відповідальності, а й отримала значну компенсацію при звільненні.

Броневицький наголошує: ситуація нічим не відрізняється від тих випадків, за які антикорупційні органи самі ж критикують інших. У місці, де мають демонструвати зразкову прозорість, відбувається повне порушення процедур і подарунок фігуранту кримінальної справи.

За його словами, це радше схоже на «тиху евакуацію», ніж на верховенство закону:САП не завершила розгляд, не передала матеріали до дисциплінарного органу і дозволила топпосадовцю піти з посади без жодних наслідків.

У підсумку, зазначає експрокурор, САП «мала б частіше дивитися в дзеркало» — адже за механізмами боротьби з корупцією нерідко ховається практика її ж прикриття.

Перетворення запропонованого Сполученими Штатами «мирного плану» на формат, прийнятний для України та ключових європейських держав, перетворюється на складний багаторівневий дипломатичний процес. Financial Times звертає увагу на те, що документ містить низку положень, які вже спричинили широкий резонанс і викликали гарячі дискусії серед дипломатів, політиків та експертних кіл. Видання виокремлює кілька пунктів, які можуть стати головними каменями спотикання — від питань територіального суверенітету до системи майбутніх безпекових гарантій, механізмів амністії та ролі міжнародних посередників.

Одним із найбільш конфліктних положень, за оцінкою FT, є потенційна пропозиція щодо відмови України від частини тимчасово окупованих територій. Попри те, що у тексті документа цей пункт фігурує під номером 22d, його вагомість настільки висока, що він міг би стояти на початку будь-якого списку спірних питань. Для України питання кордонів є принциповим, адже будь-які поступки на цьому напрямі автоматично зачіпають фундаментальні основи державного суверенітету, права громадян і стратегічну безпеку регіону.

Передача нині окупованого Донецька означатиме, що Росія отримає те, чого не змогла досягти військовим шляхом з 2014 року. Україна ризикувала б втратити опорний «пояс фортеці» — Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку. Для десятків тисяч людей це означало б вимушений виїзд із власних домівок.

План США передбачає визнання цих територій «де-факто російськими». На перший погляд, це м’якше, ніж юридичне визнання, однак міжнародник Марк Веллер з Chatham House зауважує: формулювання «де-факто Росія» вигідніше Кремлю, ніж просто «під фактичним контролем Росії».

У документі згадуються «надійні гарантії безпеки», проте без конкретики. Водночас саме розмиті обіцянки вже раз виявилися фатальними: Будапештський меморандум не запобіг ні анексії Криму у 2014 році, ні повномасштабному вторгненню 2022-го.

Будь-які гарантії, що не містять чітких механізмів реагування Заходу, Київ розцінюватиме як неприйнятні та неефективні.

Американський план фактично зупиняє європейську ініціативу зі створення «репараційного кредиту» у 140 млрд євро за рахунок прибутку від заморожених російських активів.Для України, навіть у разі укладення угоди, бюджетна підтримка й модернізація армії залишатимуться критичними. Більшість столиць ЄС сходяться на думці, що саме репараційний механізм є найбільш ефективним і фінансово обґрунтованим.

План США містить положення про загальну амністію для всіх учасників конфлікту та відмову від юридичних претензій. Для українського суспільства, яке пережило масові вбивства, руйнування, депортацію дітей і воєнні злочини, така «амністія» виглядала б морально неприйнятною.

Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук назвала це «головним розчаруванням» у запропонованому документі. Крім того, повна відмова від юридичних претензій фактично унеможливить репараційний кредит ЄС, зазначає юристка Юлія Зіскіна.

Обмеження українських Збройних сил до 600 тисяч осіб багато хто в Європі вважає прямим втручанням у суверенітет України. Лідери ЄС переконані: сильна армія — найкращий захист континенту від нової російської агресії.

Навіть скорочення на третину від нинішньої чисельності залишить Україну однією з найпотужніших армій Європи. Але військові попереджають, що будь-яке штучне зменшення оборонного потенціалу створить передумови для нового наступу РФ.Комунікаційник ЗСУ Олександр Солонко заявив: «Це пряма підготовка до нового вторгнення і ослаблення України».

Український політичний простір сколихнув новий гучний скандал: народний депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко заявив, що Національне антикорупційне бюро України нібито готує підозру секретарю Ради національної безпеки та оборони Рустему Умєрову. За словами депутата, Умєрова можуть підозрювати у розкраданні державних коштів та причетності до виведення частини «общака» за кордон, зокрема до країн Перської затоки.

Деталі щодо цих тверджень залишаються невідомими: Гончаренко не надав конкретних доказів, пославшись лише на власні джерела, і зазначив, що не збирається повертатися до «прізвиська» Умєрова, залишаючи слухачам можливість самостійно здогадуватися про сенс цього натяку. Водночас його заяви вже викликали широкий резонанс у медіа та суспільстві, підживлюючи дискусії про прозорість роботи державних органів та контроль за витратами держбюджету.

У своєму коментарі політик нагадав, що ще рік тому він закликав звільнити Умєрова, однак, за його словами, тоді отримував відповіді про “чесність”, “професіоналізм” і “високу компетентність” посадовця. Гончаренко додав, що нинішня ситуація, на його думку, ставить під сумнів такі оцінки.

Офіційних заяв НАБУ на момент публікації немає. Підтвердження підозри чи деталей справи з боку правоохоронних органів також не надходило. РНБО та сам Рустем Умєров публічно не коментували інформацію, озвучену депутатом.

Ситуація залишається предметом політичної дискусії, а подальші дії антикорупційних органів мають визначити, чи матимуть ці заяви юридичне продовження.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.