Політика

Київська міська рада готується до перегляду бюджету столиці на 2025 рік, однак цей процес викликав серйозні побоювання серед військових та громади. За словами начальника Київської міської військової адміністрації Тимура Ткаченка, у новому проєкті бюджету не передбачено жодних коштів на підтримку Збройних сил України. Ткаченко зазначив, що це є «дуже тривожним дзвінком» і закликав депутатів змінити пріоритети фінансування в умовах війни. Він публічно звернувся до місцевих обранців через Telegram, підкресливши, що без належної підтримки оборонних сил столиця не зможе ефективно виконувати свої функції в умовах війни.

Відомо, що 6 листопада Київська міська рада планує розглянути коригування бюджету столиці, обсяг якого перевищує 5 мільярдів гривень. Питання перерозподілу коштів у середині року не є новим, проте відсутність у новому проєкті конкретних статей для оборонних потреб здивувала не лише військових, але й місцеву владу. Ткаченко підкреслив, що на фоні загрози з боку російських окупантів, Київ, як стратегічний центр та одна з найбільших міст країни, не може залишатися без підтримки з боку місцевих органів влади.

«Така ситуація – це дуже тривожний дзвінок», – заявив начальник КМВА. Він наголосив, що під час воєнного стану оборона міста, ППО й безпека киян мають бути безумовним пріоритетом, і додав, що відсутність видатків на ці потреби виглядає як сигнал про те, що міська влада не ставить оборонні потреби у першу чергу.

Ткаченко повідомив, що підготував офіційне звернення до всіх фракцій Київради. Він вимагає переглянути структуру витрат і закласти фінансування безпеки міста. Зокрема, він пропонує спрямувати доступні ресурси на посилення систем перехоплення ворожих дронів, підтримку добровольчих формувань територіальної громади, які залучаються до завдань ППО, а також на мотиваційні виплати.

Окремо Ткаченко звернувся до мера Києва Віталія Кличка. Начальник КМВА закликав міського голову «припинити приховувати оборонні витрати від суспільства та військових» і публічно показати, які саме статті бюджету реально спрямовані на захист столиці.

«Є реальні потреби, які не можна ігнорувати. Місто має діяти відкрито та відповідально», – заявив він.

Ця заява відбувається на тлі постійних нічних атак дронами й ракетами по Києву, а також публічних суперечок між військовою адміністрацією міста та командою мера щодо розподілу коштів. Раніше, у січні 2025 року, Кличко заявляв, що Київрада спрямовує понад 5 млрд грн на підтримку сил оборони та безпеки, включно з міськими програмами посилення захисту столиці.

Ткаченко ж зараз наполягає, що у запропонованих змінах до бюджету на 6 листопада таких видатків немає — і це, за його словами, неприпустимо в умовах війни.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган висловив впевненість у тому, що між Україною та Росією буде знайдений компроміс, який може стати основою для досягнення миру. З його слів, це може статися в найближчому майбутньому, і Туреччина готова й надалі виконувати роль посередника в мирних переговорах. Виступаючи на форумі TRT World Forum 2025 у Стамбулі, Ердоган підкреслив важливість продовження зусиль для зупинення війни та стабілізації ситуації в регіоні. Він наголосив, що Туреччина, з початку повномасштабного вторгнення, активно прагнула знайти шляхи для переговорів і неодноразово виступала як платформа для зустрічей української та російської делегацій.

Турецький президент зазначив, що досягнення миру потребує зусиль усіх зацікавлених сторін, і важливим етапом є обговорення припинення вогню. Ердоган вважає, що лише через діалог та взаєморозуміння можливо покласти край конфлікту, який вже завдав величезної шкоди. Туреччина, як один з ключових гравців на міжнародній арені, має потенціал впливати на ситуацію, і для цього Анкара готова продовжувати свої дипломатичні зусилля.

«Я сподіваюся, що вже невдовзі між сторонами буде знайдено компроміс, який дозволить двом сусіднім народам знову жити поруч у мирі», — заявив Ердоган.

Його заява прозвучала на тлі заяв Москви про нібито готовність повернутися до переговорів з Україною. Російська сторона говорить про продовження діалогу «в стамбульському форматі» — тобто за посередництва Туреччини. Про це заявив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, стверджуючи, що «всі умови для переговорів є», але натякаючи, що Київ начебто не демонструє політичної волі.

Україна та Росія вже провели серію прямих контактів у Стамбулі в 2025 році — зокрема у травні, червні та липні. На цих зустрічах сторони узгоджували, зокрема, великі обміни полоненими: перший раунд у травні дав домовленість про обмін «1000 на 1000», що стало найбільшим обміном за час повномасштабної війни. Також обговорювали повернення тіл загиблих і припинення ударів по цивільній інфраструктурі.

Українська сторона виносила на стіл вимогу негайного припинення вогню, «тиші» вздовж усієї лінії фронту та зупинки атак по енергетичних і житлових об’єктах. У плані, який Київ презентував під час стамбульських контактів і який бачили міжнародні медіа, першим пунктом був повний режим припинення вогню мінімум на 30 днів, а далі — обмін усіх полонених і повернення незаконно депортованих українських дітей.

Москва на ці умови не погодилась. Публічні сигнали з російського боку свідчили, що Кремль не готовий до фіксованого припинення вогню без попередніх політичних поступок України, а ключові російські фігури прямо заявляли, що мета Росії — не компроміс, а перемога, з вимогами територіальних поступок і обмеження оборонних можливостей України.

Тобто реальна картина виглядає так: Туреччина публічно підкреслює готовність бути майданчиком для домовленостей і називає мир досяжним «у найближчому часі», Росія говорить про готовність до діалогу, але просуває максимум політичних вимог, а Україна публічно не відмовляється від переговорів як інструменту, але наполягає, що будь-який «компроміс» має починатися з припинення вогню й припинення ударів, а не з поступок у питаннях суверенітету.

На цьому тлі слова Ердогана про те, що «вже невдовзі буде знайдено компроміс», звучать як політичний сигнал: Анкара хоче й далі залишатися ключовим посередником і демонструвати, що саме Туреччина володіє каналами спілкування і з Києвом, і з Москвою.

Пентагон повідомив адміністрації Білого дому, що надання Україні крилатих ракет Tomahawk не призведе до значного ослаблення військових запасів Сполучених Штатів. Це стало результатом детального аналізу, проведеного Міністерством оборони США, яке переконане, що обмежена передача цих ракет не матиме критичного негативного впливу на обороноздатність США. Однак остаточне рішення з цього питання залишається за президентом Дональдом Трампом. Як повідомляє CNN з посиланням на обізнані джерела, про це стало відомо після консультацій в Об’єднаному штабі, які відбулися на початку жовтня, за кілька днів до зустрічі президентів США та України.

Водночас питання про постачання ракет Tomahawk стало важливим етапом в обговоренні військової допомоги Україні в умовах збройної агресії Росії. Пентагон зазначає, що крилаті ракети є важливим елементом у контексті зміцнення оборонних можливостей України, однак Сполучені Штати, як і раніше, оцінюють це з огляду на баланс ризиків та необхідність забезпечення своїх власних оборонних потреб. З огляду на це, остаточне політичне рішення щодо цього питання залишається в руках президента Трампа, який має врахувати всі аспекти геополітичної ситуації та національної безпеки США.

Разом із тим остаточне рішення залишилося за президентом. Під час робочого візиту до Вашингтона Володимир Зеленський отримав від Трампа стриману реакцію: під час публічної частини Трамп говорив про можливу передачу, але потім у закритому режимі повідомив, що наразі надавати ракети не готовий. За інформацією CNN, позиція президента США змінилася після телефонної розмови з Володимиром Путіним; водночас у Білому домі не виключають, що питання може бути активовано знову, якщо Трамп віддасть відповідний наказ.

Експерти та союзники відзначають кілька практичних і технічних проблем, які слід вирішити перед поставкою. По-перше, українські сили мають бути навчені для запуску й застосування Tomahawk; по-друге, «Томагавки» — це, головним чином, морські ракети, тому для їхнього використання з суходолу потрібні або наявні наземні пускові установки, які США можуть надати, або ж розробка українських рішень для наземного запуску. Ці питання, за джерелами, уже опрацьовуються як варіанти, але потребують часу й ресурсів.

Політичний контекст також важливий. Поява «Томагавків» у руках України може істотно розширити її можливості завдавати ударів по критичній інфраструктурі супротивника на великій дальності — саме тому РФ неодноразово попереджала про можливу ескалацію у разі постачань таких систем. На початку жовтня Кремль уже висловлював занепокоєння, а президент Путін попереджав про «новий рівень ескалації», якщо США вирішать передати ці ракети.

У Пентагоні, за повідомленнями, підрахували обсяги наявних ракет і темпи виробництва, і дійшли висновку, що обмежена передача може бути здійснена без підриву готовності ВМС США. Однак частина візуальної та політичної реакції залежить від того, скільки саме ракет буде передано й як швидко. Деякі попередні оцінки вказували на те, що щорічне виробництво Tomahawk обмежене, тож масштабні поставки можуть бути проблематичними — у звітах згадували цифри виробництва на рівні кількох десятків ракет на рік.

За наявною інформацією, адміністрація підготувала оперативні плани на випадок ухвалення Трампом позитивного рішення: логістика постачання, варіанти передачі наземних пускових, а також програми швидкого навчання українських підрозділів. Але без політичного дозволу від президента переміщення озброєнь не почнеться. При цьому союзники у Європі відчувають полегшення від оцінки Пентагону — вона знімає один із технічних аргументів проти передачі — і сподіваються, що політичний супровід питання також буде опрацьований швидко.

Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації, виступив із різкою публічною критикою на адресу мерії столиці під керівництвом Віталія Кличка, звинувативши її у саботажі реформ і збереженні корупційних схем, які впливають на столичні ярмарки. За словами Ткаченка, через місяць після того, як мер Кличко дав доручення навести порядок на цих ярмарках, результатів немає, що свідчить про відсутність реальної політичної волі для змін. Начальник КМВА зазначив, що затягування процесу пов’язане з наявністю "чорних схем", які заважають реальним змінам.

Згідно з Ткаченком, саме через ці непереборні зв’язки та інтереси старої влади в мерії, які сприяють збереженню корупції, столичні ярмарки не змогли стати прикладом прозорості та порядку. Військовий адміністративний керівник підкреслив, що в умовах війни подібні дії є справжньою зрадою громаді, адже відволікають ресурси та увагу від більш критичних питань — захисту міської інфраструктури.

Йдеться про директора департаменту промисловості КМДА Володимира Костікова. За словами Ткаченка, саме він мав вибудувати прозору систему роботи ярмарків «за дорученням мера». Але цього не сталося.

«Минув місяць, а результату нуль. Чому? Бо за цією “затримкою” стоять прізвища, гроші й старі зв’язки. Я неодноразово давав доручення. І вони ігноруються. Як мої, так і Кличка, до речі», — заявив Ткаченко.

Начальник КМВА підкреслив, що ситуація для нього не просто про адміністративну інертність. На його думку, це політичний саботаж на користь старих потоків.

«Коли чиновники саботують зміни навіть під час війни — це не бездіяльність, а зрада громади», — сказав він.

Ткаченко також натякнув на спосіб життя тих, кого він звинувачує. За його словами, чиновники пояснюють затримки браком часу і грошей, але паралельно знаходять ресурси «на банкети» і навіть дозволяють собі гуляти в робочий час. І це, каже він, відбувається тоді, коли місто публічно скаржиться, що в бюджеті не вистачає коштів на критичні речі — зокрема, на захист інфраструктури.

«А потім ми говоримо, що в міста недостатньо коштів на захист критичної інфраструктури. Ну так їх і не буде, якщо так працювати», — резюмував він.

Ці слова доповнюють більш широку лінію публічних звинувачень, які останніми тижнями Ткаченко озвучує на адресу команди Кличка. Він неодноразово говорив, що підзвітні меру департаменти навмисно зривали рішення, пов’язані з безпекою міста, починаючи від встановлення мобільних укриттів і закінчуючи організацією елементарних правил цивільного захисту. Зокрема, Ткаченко стверджував, що окремі посадовці мерії блокує розгортання системи мобільних укриттів, перекладаючи відповідальність на районні адміністрації, які не мають достатньої компетенції для складних закупівель.

Паралельно він публічно атакує Кличка за розподіл грошей міста. На думку Ткаченка, бюджетні пріоритети Києва викривлені: замість того, щоб в першу чергу фінансувати укриття й протиповітряний захист, кошти йдуть на іміджеві для мера проєкти на кшталт Подільсько-Воскресенського мосту. Сам міст він назвав «символом не розвитку, а особистої корупції», нагадавши про багаторічне будівництво та вартість у 18 мільярдів гривень. Він звинуватив мера у тому, що той «відкривав міст тричі» і водночас перекладав провалені напрямки безпеки на інших.

Це протистояння вже давно вийшло за рамки внутрішніх службових нарад. Воно стало публічним політичним протистоянням за контроль над Києвом. Кличко звинувачує КМВА в узурпації повноважень і спробі «розбалансувати владу в столиці», натякаючи, що Банкова через військову адміністрацію хоче перехопити політичний контроль над містом. Натомість Ткаченко публічно говорить про саботаж безпекових рішень, «старі схеми» і нецільове використання грошей міської громади.

На тлі війни й ударів по енергетичній інфраструктурі столиці це протистояння стає фактором безпеки. Ткаченко прямо заявляє: якщо міські департаменти й далі гальмуватимуть зміни, відповідальність за наслідки обстрілів — від відсутніх укриттів до виведеної з ладу інфраструктури — має лежати не тільки на російських ракетах, а й на тих, хто в Києві блокує рішення.

Колишній міністр екології Ігор Шевченко став лідером за витратами на політичну рекламу в соціальній мережі Facebook серед українських політиків. За результатами дослідження руху «Чесно», у 2025 році Шевченко інвестував більше 8,5 тисячі доларів на просування власних публікацій. Це дозволило йому стати першим у рейтингу витрат на платну рекламу серед українських діячів.

У своїх рекламних постах Шевченко активно просуває контроверсійні та радикальні ідеї. Серед найбільш резонансних тез — заклики до введення смертної кари для корупціонерів та повернення ядерного статусу Україні. Окрім того, він активно тестує електоральні настрої українців щодо можливого президентства генерала Валерія Залужного. Це свідчить про намагання Шевченка відчути настрої потенційних виборців і протестувати свої політичні тези перед широкою аудиторією.

Ці платні пости не зводилися до звичайного піару. Шевченко робив ставку на гасла, які явно апелюють до емоцій виборця: смертна кара для корупціонерів, відмова від євроінтеграційного курсу, повернення Україні ядерного статусу. Окремий напрямок — реклама дописів із риторикою на кшталт «Залужний — наступний президент?». Таких публікацій, зафіксованих аналітиками, було щонайменше п’ять, і всі вони йшли за гроші.

Паралельно Шевченко рекламував тексти «про себе»: авторські роздуми про виховання дітей, позицію щодо ЛГБТ-спільноти, моральні оцінки різних соціальних тем. У «Чесно» вважають, що ця лінія — спроба не просто збирати охоплення, а формувати власне впізнаване електоральне ядро під потенційну участь у виборах.

Другим за обсягом витрат став харківський депутат від групи «Відновлення України» Олександр Фельдман — понад $6 тис. Його реклама зосереджена навколо особистих політичних позицій та діяльності «Фельдман-Екопарку». Водночас навколо парку не раз виникали звинувачення з боку UAnimals: зоозахисники заявляли, що заклад утримує тварин без належних дозволів і з порушенням умов.

На третій позиції — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко з витратами близько $6,1 тис. У його випадку реклама працює інакше: це не стільки ідеологічні ультиматуми, скільки демонстрація діяльності. Порошенко просуває ролики та пости про свою депутатську роботу, благодійні поїздки, допомогу армії, а також публікації про санкційний тиск проти нього самого.

У переліку найбільш активних рекламодавців фігурують також народні депутати Лариса Білозір і Олександр Качура (по близько $3,5 тис.), голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул, очільниця Хмельницької облради Віолетта Лабазюк, а також Олексій Леонов і Павло Жебрівський. Це підтверджує, що політична реклама давно вийшла за межі парламентських фракцій і стала інструментом для персонального просування в регіонах.

Рух «Чесно» звертає увагу на ще один аспект. Значна частина цих оголошень у Facebook формально не виглядає як передвиборча агітація. Це або «особиста думка політика», або «громадська ініціатива», або «соціальне питання», але в реальності ці повідомлення будують імідж, збільшують впізнаваність і тестують реакцію аудиторії на конкретні меседжі. Фактично — це м’який старт кампаній без оголошеної кампанії.

Тобто Facebook для українських політиків став не просто майданчиком для самореклами, а полем, де відразу видно, які ідеї «заходять», хто на них реагує і кого можна перетворити на лояльного виборця. Ігор Шевченко, з його поєднанням радикальних тез і персонального самопросування, поки що в цьому полі — найдорожчий гравець.

Сьогодні Україна стоїть на порозі важливих змін, адже культура та традиції є невід'ємною частиною нашої ідентичності. У глобалізованому світі ми стикаємося з викликами, коли необхідно зберегти унікальність нашої спадщини, одночасно адаптуючись до сучасних умов. Тому важливим завданням є створення умов для розвитку української культури, поширення її у світі та забезпечення її впливу на міжнародному рівні.

Українська культура, що має глибоке коріння, пережила багато випробувань протягом історії. Відзначаючи важливі віхи її розвитку, ми можемо побачити, як вона еволюціонувала під впливом різних етапів: від козацьких часів до сучасної незалежної України. Однак, сьогодні важливо не тільки зберігати традиції, але й створювати нові форми їхнього вираження, що відповідатимуть вимогам часу.

Це не перший випадок появи в деклараціях Порошенка угорських грошей. Восени 2023 року він уже задекларував понад 37 млн грн від Мінфіну Угорщини. Тоді це викликало політичну дискусію, тому що саме в цей період Порошенко готувався до поїздки в Будапешт і потенційної зустрічі з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Орбан відомий різкими заявами щодо України і постійними контактами з Кремлем, що робить будь-який неформальний канал із ним токсичним усередині української політики.

Політичний експерт Валентин Гладких тоді публічно припускав, що Порошенко через Орбана міг передати сигнал Москві та іншим зовнішнім гравцям про готовність взяти на себе роль переговорника щодо «примушення України до миру», посилаючись на досвід Мінських домовленостей часів його президентства. Це трактували як ознаку того, що Порошенко позиціонує себе не лише як опозиційного політика всередині країни, а й як суб’єкта зовнішньої гри.

У «Європейській солідарності» такі припущення називають маніпулятивними. Партія наполягає, що мова йде про суто фінансові інструменти: Порошенко вкладає кошти в державні та корпоративні цінні папери — в Україні та за кордоном — і надалі спрямовує дохід на підтримку Збройних сил України. Тобто фінансові потоки, за версією партії, не мають політичних умов і не є «оплатою» за якісь контакти з урядом Угорщини чи особисто з Орбаном.

Окремий штрих, який підкреслюють медіа: у серпні 2025 року Порошенко задекларував майже 1 млрд грн доходів за місяць. Це більше ніж у шість разів перевищує весь його задекларований прибуток за довоєнний 2021 рік. Такі суми дають його опонентам аргумент про «олігархічну природу» політика, але одночасно дозволяють самому Порошенку виставляти себе як людину, здатну фінансувати армію без звернення до бюджету.

Водночас історія з Угорщиною має очевидний політичний підтекст. Орбан у європейських інституціях системно блокує і затягує рішення, важливі для Києва, і публічно просуває ідею «мирних переговорів» із Росією на умовах, які українська влада називає капітуляційними. На цьому тлі будь-які приватні фінансові відносини українського топ-політика з угорським державним боргом стають не тільки економічним фактом, а й полем для інтерпретацій: чи не намагається Порошенко вибудовувати власний канал впливу в Будапешті. Це питання й далі піднімають його критики.

У відповідь команда Порошенка просуває іншу картинку — благодійні закупівлі для фронту, передача техніки, дронів, машин і тепловізорів. У публічній комунікації «ЄС» підкреслює, що походження грошей — інвестиційне, а використання — оборонне. Цей наратив напряму спрямований проти звинувачень у торгах із Орбаном.

Фактично маємо три лінії. Перша — офіційні цифри НАЗК: понад 55 млн грн доходу за жовтень, з яких більшість — від Мінфіну Угорщини як виплати за облігаціями. Друга — політична інтерпретація критиків: Порошенко нібито вибудовує канал із Орбаном і через нього — з Москвою. Третя — версія самої «Європейської солідарності»: це звичайний дохід від цінних паперів, який іде на підтримку армії, а не «орбанівські гроші за послуги».

В Україні триває активна підготовка до зими, коли уряд намагається забезпечити країну необхідними енергетичними ресурсами, виділяючи мільярди на закупівлю газу з Європи. Водночас, вітчизняні газові ресурси, які могли б допомогти значно знизити залежність від імпорту, продовжують надходити не до українських домівок, а в Європу через приватні компанії, які мають зв'язки з олігархами та особами, що втекли з країни. Наразі українські надра працюють на чужі кишені, а не на благо своїх громадян.

Згідно з інформацією, яку надають журналісти, уряд виділяє 8,4 мільярда гривень на закупівлю газу з Угорщини та Словаччини. Водночас, багато власних родовищ газу, зокрема в Полтавській та Харківській областях, не використовуються на потреби населення. Натомість вони експортуються в Європу через низку посередницьких компаній, якими володіють підприємці, що мають політичні або бізнесові зв'язки з втікачами та олігархами.

На перший погляд, імпорт із ЄС виглядає логічно. Проте в дійсності в Україну повертається той самий газ, що був видобутий у наших надрах і проданий до Європи приватними структурами. Таким чином, держава купує власний ресурс утричі дорожче — під офіційною вивіскою “європейського імпорту”.

Ще один парадокс — половину російського скрапленого газу сьогодні споживає Євросоюз. Виходить, ЄС купує в росіян, Україна купує в ЄС, а українські родовища продовжують працювати на офшорні компанії, пов’язані з колишніми політиками.

Британська компанія Enwell Energy, що працює на Полтавщині та Харківщині, готова видобути понад 71 мільйон кубометрів газу — це майже мільярд гривень надходжень до бюджету. Але, як повідомляють у галузі, діяльність компанії блокується “щоб звільнити місце для своїх”.

Під “своїми” розуміють структури, що контролюються через офшори, де кінцевими бенефіціарами виступають Олександр Кацуба, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Віталій Хомутиннік.

Один із ключових фігурантів — Олександр Кацуба, відомий за справою “вишок Бойка”. Він володіє активами через компанію «Надра-Геоінвест», записану на колишню дружину Тетяну Гузенко.Серед офшорних гілок — Кіпр, Сейшели та Беліз, а ключова структура GIL Gold Investment LTD фігурує у витоках Pandora Papers.

Інша компанія, «Стратум Україна», що раніше належала Олександру Онищенку, опинилася під контролем тієї ж Гузенко. Саме ця фірма мала ліцензії на розробку родовищ у Луганській області та проходила у справі про співпрацю з окупаційними адміністраціями.

Ще одне стратегічне родовище — Сахалінське на Харківщині, із запасами понад 15 мільярдів кубометрів газу. Формально ним користуються кілька компаній, серед яких «Укрнафтобуріння», JKX Ukraine B.V., DERIPON COMMERCIAL LTD — усі мають зв’язок із колишнім депутатом-регіоналом Віталієм Хомутинніком.

Хомутиннік є партнером Коломойського та Боголюбова і володіє половиною компанії «Укргаз Інвест». Попри скандали та розслідування, РНБО не вводила санкцій, а фірми продовжують отримувати доступ до українських надр.

Схема працює просто: газ видобувається в Україні приватними структурами, експортується в ЄС, а держава закуповує “європейський” газ уже за ринковою ціною.В результаті — громадяни платять утричі більше, бюджет втрачає мільярди, а прибутки йдуть на рахунки в Монако та на Кіпрі.

У той час, коли Росія б’є по українській енергетиці ракетами, українські чиновники закривають очі на “енергетичну колонізацію” власної країни, де родовища фактично приватизовані старими кланами.

Попри відкриті понад десяток кримінальних проваджень, система залишається непорушною. Геонадра, Міндовкілля, а також відповідальні чиновники — Гоцинець і Соболев — поки що не дають відповіді, чому стратегічні ліцензії залишаються у руках осіб, пов’язаних із фігурантами корупційних справ.

Україна опинилася в “газовій петлі”, коли наша держава імпортує власний газ.Поки уряд витрачає мільярди на закупівлі, замість відновлення контролю над родовищами, старі гравці — Кацуба, Хомутиннік, Коломойський і Боголюбов — продовжують заробляти на ресурсі, який мав би забезпечувати українські родини теплом узимку.