Війна

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Незважаючи на заяви Трампа про можливість досягнення мирної угоди з Росією, багато експертів вважають, що його підхід до війни в Україні може бути далекою від того, що українці сподіваються отримати від міжнародних партнерів.

Найімовірніше, він тільки почне процес торгів, який затягнеться щонайменше до весни 2025 року, а найімовірніше до осені.

Також усі пліткують, що якщо буде якесь перемир’я, то Зеленський навряд чи відкриє кордони для всіх, бо він розуміє, що більшість одразу виїде з країни. Тому зараз почали прогрівати трек, що бойові дії можуть закінчиться, але ось кордони при цьому не треба відкривати і припиняти мобілізацію.

Висновок простий. Нічого не ясно в українській кризі, але одне зрозуміло, 2025 рік стане точно вирішальним. Або шлях до миру, або посилення війни.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

На службі олігархів

Відома своєю участю у справах із багатомільйонними позовами, Барсук отримала репутацію судді, чиї рішення часто дивовижним чином співпадають із вигодами багатих клієнтів. Наприклад, лише у 2009 році вона ухвалила 15 рішень на користь “Альфа-банку” — установи з російським корінням. А через кілька років, у 2015-му, її ім’я згадувалося в аудіозаписах, де нардеп Сергій Алєксєєв начебто доручив переказати їй 5 тисяч доларів за “послугу”. Скандал швидко вщух, а Барсук продовжила “успішну кар’єру”.

Зокрема, Барсук брала участь у справах, які стосувалися олігарха Ігоря Коломойського. У 2009 році вона сприяла скасуванню боргу “Нікопольського заводу феросплавів” перед “Приватбанком” на 35 мільйонів доларів. Якщо вірити джерелам, стандартна “такса” для таких рішень — 5% від суми позову, тобто 1,75 мільйона доларів.

Інша справа стосувалася “Укрнафти”, де суд постановив виплатити компанії майже 2 мільйони гривень із держбюджету. Хоча винагорода для судді в цьому випадку була значно меншою, таких справ у її практиці були десятки.

Розкішне життя

Відповідно до декларації, Барсук офіційно отримує близько 170 тисяч гривень на місяць. Проте реальний стиль її життя свідчить про інші джерела доходів: розкішне весілля із виступами Тіни Кароль та Ольги Полякової, дорогі подорожі, преміальні авто та елітна нерухомість. Її молодший син проживає у Великій Британії, де навчається в коледжі з річною вартістю 27 тисяч фунтів стерлінгів.

Навіть у 2009 році, маючи зарплату 4 тисячі гривень, суддя вже володіла квартирою вартістю 400 тисяч доларів.

Коли мова заходить про декларації українських чиновників, навіть найвибагливіший читач може бути здивований. Справжній скарб серед цих документів – декларація судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук. Мільйонна нерухомість, елітні авто та фантастичні подарунки у сотні разів перевищують її офіційний дохід.

Лише за минулий рік Марина Барсук задекларувала 12 об’єктів нерухомості: від гаражів до приватних будинків та земельних ділянок. Примітно, що більшість із них оформлена на членів її родини: чоловіка, свекра, маму і навіть сина.

Зокрема, у 2023 році, в розпал війни, суддя придбала приватний будинок площею 222 м² за 9 мільйонів гривень, а також земельну ділянку вартістю майже 11 мільйонів.

Із цікавого — у декларації значиться квартира у Великій Британії, яку начебто придбали ще в 1970 році. Тобто, за радянських часів, коли навіть виїзд за кордон був проблематичним. Як родині пані Барсук вдалося придбати житло в Британії — загадка. А право власності на цю нерухомість наразі має старший син судді, Тимур Привалов.

Судячи з декларації, Марина Барсук разом із родиною є шанувальницею бренду Mercedes-Benz. Її автопарк вражає:

Сумарна вартість цього автопарку перевищує 18 мільйонів гривень. Що цікаво, усі транспортні засоби зареєстровані на членів родини судді.

“Подарунок” вартістю 20 мільйонів

Особливу увагу привертає пункт декларації про подарунки. У 2023 році чоловік пані судді отримав грошовий презент у розмірі 20 мільйонів гривень від свого батька, Миколи Барсука. Однак, пенсія дарувальника — всього 80 тисяч гривень на рік. Якщо вірити офіційній інформації, йому знадобилося б 250 років, аби зібрати таку суму.

Щедрий чоловік Марини Барсук не залишився в боргу: того ж року він передарував ті самі 20 мільйонів гривень своїй дружині. Така “кругова економіка” виглядає як проста схема легалізації коштів.

Декларація також свідчить про те, що сім’я Барсук володіє значними заощадженнями:

Проте, на банківських рахунках родини зберігаються скромні суми. Наприклад, на рахунку свекра Марини Барсук — лише 39 гривень.

Історія Барсук — це лише один із численних прикладів, що демонструють, як судді обслуговують інтереси еліт. Відсутність реакції правоохоронців на невідповідність доходів і стилю життя лише підтверджує масштаби корупції.

Як довго триватиме цей “театр правосуддя” і що може стати каталізатором змін? Питання залишається відкритим, але відповідь на нього — справа кожного українця, який мріє жити у правовій державі.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

«Я вже неодноразово говорив, буде зменшуватися призовний вік. Не треба плекати ілюзій, що цього не буде відбуватися. Якщо війна триватиме ще два-три роки, буде зменшуватися призовний вік, якщо триватиме п’ять років – будуть призивати жінок», – сказав він.

Портников також дав коментар з приводу останніх рейдів ТЦК по концертах, ресторанах і ТРЦ.

«Потрібно розуміти, що з розвитком війни це все буде жорсткіше ставати. Треба об’єктивно це розуміти, якщо ми погоджуємося з парадигмою тривалої війни, з якої немає виходу, буде потрібна додаткова мобілізація», – вважає журналіст.

Нагадаємо, раніше Портников заявляв, що реальний вибір, який стоїть зараз перед українцями, це або зупинка (заморозка) війни зараз, або передача її наступному поколінню в гарячій фазі.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

“Щодо параметрів мобілізації. Усього до Сил оборони було призвано 1 млн 50 тис. громадян. Планується призвати понад 160 тисяч осіб. Зазначене забезпечить доукомплектування військових частин до 85%”, – сказав Литвиненко.

Верховна Рада на сьогоднішньому засіданні підтримала продовження дії загальної мобілізації на 90 діб, тобто до 7 лютого 2025 року.

Міністр оборони країни заявляв, що територіальні центри комплектування та правоохоронні органи України зможуть обмінюватися даними через електронну систему, аби ефективніше шукати людей, які ухиляються від служби в лавах ЗСУ.

У вересні 2024 року Зеленський заявляв, що Україна розраховувала шляхом пакетів іноземної допомоги укомплектувати 14 нових військових бригад, але не вийшло – навіть чотири.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Як розв’язати проблему необмежених строків служби тих, хто зараз у ЗСУ?

От, приміром, така ідея, в якості мозкового штурму.

Іде в комплекті з чергою на демобілізацію. По суті, це одна і та ж черга, просто іде по колу. Якщо ти демобілізувався — потрапляєш в кінець черги на мобілізацію.

Обидві черги — електронні.

На демобілізацію записуєшся добровільно. Якщо хочеш служити далі — не питання.

Припустимо, працює певний коефіцієнт. Якщо держава мобілізувала двох людей, котрі за визначеним переліком критеріїв мають у теорії тебе замінити, то 1 військовослужбовець отримує білет на вихід (і стає у кінець черги на мобілізацію, повторюю). Але не відразу, а як тільки ці люди стануть належною заміною.

Які критерії того, що вони стали належною заміною? Треба їх продумати. Звісно, новачки мають мінімум пів року прослужити і тоді вважатимуться такими, що здатні замінити попередника. Або навіть не просто пів року, а з урахуванням ризиків. Бо на фронті — то одне, в тилу — то інше.

Які ще критерії? Звісно, сфера. Медики за медика, сапери за саперів тощо.

Звісно, купа питань лишається…

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Дивна заява Шмигаля про те, що 98% повісток надсилають людям, які не працевлаштовані і не платять податки. Адже, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Але мене вражає ось що.

Спершу уряд посилив транзакційне навантаження на бізнес, взявши на нього відповідальність за мобілізаційні процедури: вручення повісток, доставку співробітників у ТЦК. Це закономірно призвело до масового звільнення людей з офіційного місця роботи і переведення їх у тінь (з припиненням нарахування податків на зарплату, яку почали платити в конвертах).

Кількість таких людей загалом по країні становила сотні тисяч.

Тепер прем’єр говорить про те, що повістки розсилають тим, хто офіційно не працевлаштований….

Тобто уряд спершу загнав людей у тінь, а тепер пробує їх звідти “дістати” за допомогою повісток.

А навіщо було змушувати бізнес модерувати вручення повісток? Це ж не радянські державні підприємства.

Декомунізація у нас пройшла лише у вигляді знесення пам’ятників, але не в умах чиновників та їхньому ставленні до людей. Людей і бізнес досі розглядають як “ресурс”, яким потрібно “управляти”. Моделі соціального діалогу, людиноцентричної політики у нас досі — зі сфери фантастики.

Наприклад, бізнесу потрібно пам’ятники ставити за те, що в такій ситуації він зберігає робочі місця і платить податки. А не навантажувати його не властивими йому функціями, і до того ж протиприродними.

Тому що якщо бізнесу потрібен співробітник, він переведе його в тінь, але збереже.

Тому всі дії уряду в цьому плані — це моторошне шарахання з боку в бік.

То максимально натиснути на офіційний ринок праці, то на тіньовий.

В уряді взагалі розуміють, що вони роблять?

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Цей тиждень був найскладнішим на фронті з весни 2022. Наступний тиждень буде не кращим.

Ворог користується власною перевагою на всі 300%.

Втрати у них такі, що будь-хто вже б згорнув подібний наступ. Але не болотняні мразоти.

І поки я не думаю, що хтось має розуміння (навіть сам ворог), де межа їх потенціалу. Бо вони зараз не думають про майбутню оборону чи щось подібне. Вони, схоже, вирішили під нуль використати свій потенціал. Без всіляких меж та кордонів. Тому жодна аналітика не буде вірною.

Дії ворога ще приблизно з вересня не піддаються логіці — саме через швидке спалювання резервів задля швидкого просування.

Ось у чому проблема.

І прикол в тому, що вони тільки додають інтенсивності через постійний потік мʼяса. Додають, не дивлячись ні на що, ні рахуючись ні з чим.

Ми зараз в другій найскладнішій ситуації після початку повномасштабного вторгнення.

Перша тривала з 24.02.22 до середини літа 2022.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Пара відвідала вечірку, присвячену презентації нової колекції одягу. Вони сиділи за столиком із розкішним букетом троянд, ймовірно подарованим Муратом. Сам Налчаджиоглу не поспішав викладати спільні фото, але дизайнерка Еллая Рукосса опублікувала відео з заходу, де бізнесмен був зафіксований разом зі своєю обраницею.

Мурат Налчаджиоглу вже встиг побудувати кілька нових стосунків після розлучення з українською співачкою Ані Лорак. Нагадаємо, що причиною їхнього розриву стали численні зради з боку бізнесмена. Попри це, колишнє подружжя разом виховує доньку Софію.

Після розриву зі співачкою Мурат одружився вдруге — з візажисткою Лілією, однак їхній шлюб теж швидко завершився розлученням. Потім він зав’язав стосунки з моделлю Анастасією Фоксі. Спочатку пара виглядала щасливою, проте згодом Фоксі розкрила чимало скандальних деталей, включаючи аборт, який вона зробила від бізнесмена.

Поки що Мурат не коментує свої нові стосунки. Проте його публічна поява з невідомою дівчиною вже породила чутки та обговорення. Її ім’я й подробиці їхніх стосунків поки залишаються таємницею.

Бурхливе особисте життя Мурата Налчаджиоглу продовжує викликати інтерес. Здається, після низки невдалих романів і скандалів бізнесмен не полишає спроб знайти щастя в нових стосунках.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

На великому сольному концерті Дорофєєвої, що відбувся 22 листопада у київському Палаці Спорту, Андрій підтримав артистку разом із мамою, продюсеркою співачки. У розмові з журналістами хлопець зізнався, що спілкується з Надею з дитинства та вважає її еталоном краси й успішності.

“Дуже люблю Надю і як співачку, і як людину. Вона – мій краш. Обожнюю її з дитинства, ще коли вона мала руде волосся та виступала з Позитивом. Я її любив завжди”, – поділився Потапенко.

Андрій розповів, що Дорофєєва часто буває у їхньому домі, де збирається вся родина. Він зазначив, що в реальному житті співачка ще красивіша, ніж на сцені, і, попри свою популярність, залишається простою та відкритою у спілкуванні.

“Вона приїжджає до нас додому, вечеряємо разом. У звичайному житті вона навіть красивіша, ніж на сцені. А ще неймовірно чесна. Така людина, як ви, наприклад, як я”, – розповів юнак.

Потапенко також зізнався, що іноді телефонує Дорофєєвій, і артистка завжди готова вислухати його та дати пораду.

“Вона обов’язково вислухає, дасть пораду”, – додав Андрій.

Юнак зазначив, що його захоплення Дорофєєвою триває вже багато років, і вона для нього є прикладом у багатьох аспектах. Її щирість, успіх і зовнішність стали для Андрія тим, що надихає.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Гліб Оверчук, разом з іншими учасниками акції, тримав плакати, на яких нагадували про злочини, скоєні російськими окупантами в Україні, а також закликали до звільнення українських військовополонених, які вже понад два роки перебувають у нелюдських умовах у Росії. Протестувальники також виступали за збільшення фінансування та військової допомоги Україні в боротьбі проти агресора. На центральних вулицях Барселони, під час акції, пролунали патріотичні гасла, і учасники співали український гімн.

Оверчук активно підтримує свою рідну країну, публікуючи в соцмережах посилання на збори для потреб українських захисників. Однак, окрім громадської діяльності, він також займається музикою. Гліб є барабанщиком у іспанському гурті Emissary, який був заснований лише рік тому, і є одним з його співзасновників. Гурт активно розвивається, і Оверчук продовжує свою музичну кар’єру в Іспанії.

Дитинство та родина Гліба Оверчука

Гліб народився 18 червня 1999 року, коли його мати, Ірина Білик, була у стосунках з Андрієм Оверчуком. Пара розійшлася у 2002 році, коли Гліб був ще малим, і сьогодні він продовжує жити в Іспанії, зберігаючи зв’язок з рідною країною через участь у громадських ініціативах.