Війна

В умовах повномасштабної війни, коли тисячі українських спортсменів опинилися поза можливістю тренуватися, а спортивна інфраструктура в прифронтових зонах або зруйнована, або недоступна, питання ефективного використання бюджетних коштів стає ще більш гострим. Натомість, на жаль, частина цих коштів продовжує освоюватися за схемами, які далекі від реального розвитку спорту та підтримки спортсменів.

Харківська область в 2023 році стала яскравим прикладом того, як війна може використовуватися як прикриття для корупційних практик. За офіційними даними, на організацію навчально-тренувальних зборів у регіоні було виділено близько 50 мільйонів гривень. Однак, за інформацією, що з’явилася в ЗМІ, ці гроші використовуються не лише для реальних спортивних заходів, а й стають частиною схем, де вивезення коштів на фіктивні тренування або заходи йде паралельно з підготовкою інших незаконних операцій, у тому числі й вивезенням чоловіків призовного віку за кордон.

Центральною фігурою цієї історії є народна депутатка від «Слуги народу» Марія Мезенцева. Саме з її політичним впливом пов’язують непропорційне фінансування регбі та повну відсутність публічної звітності щодо використання коштів. Фактичним оператором схем у спортивній сфері виступає її помічник Роман Бихов, який одночасно очолює Федерацію регбі Харківської області. Адміністративне прикриття забезпечує начальник Управління у справах молоді та спорту Харківської обласної військової адміністрації Костянтин Ананченко — чиновник із сумнівним бекграундом і репутацією, який контролює погодження та розподіл коштів.

Сімейний контекст лише підсилює картину. Чоловік Марії Мезенцевої, Юрій Федоренко, є депутатом Київської міської ради від тієї ж політичної сили та членом земельної комісії. Його ім’я неодноразово фігурувало у розслідуваннях щодо земельних схем у столиці. Федоренка називають неформальним «мостом» між представниками «Слуги народу» та київською владою, через який проходять голосування за виділення землі в обмін на хабарі. Отримані кошти, за інформацією з відкритих розслідувань, використовуються для політичного піару та формування образу «фронтового командира», що різко контрастує з реальними джерелами доходів родини.

Ключове питання у харківській історії — непрозорість фінансування. За рік на навчально-тренувальні збори в олімпійських і неолімпійських видах спорту було виділено понад 44 мільйони гривень. Ці кошти мали піти на підготовку боксерів, легкоатлетів, плавців, баскетболістів та представників десятків інших дисциплін. Натомість чверть бюджету фактично «поглинуло» регбі. При цьому Управління у справах молоді та спорту Харківської ОВА систематично відмовляє у наданні детальної інформації щодо використання коштів, що є прямим порушенням законодавства про доступ до публічної інформації.

Механізм привласнення коштів виглядає типовим для воєнного часу. Федерації подають листи про проведення навчально-тренувальних зборів, додаючи списки учасників і місця проведення. Часто ці списки містять людей, які не є спортсменами або взагалі не існують, а самі збори або не проводяться, або відбуваються формально. Управління видає наказ, кошти перераховуються, включно з добовими, але жодних підтверджуючих документів — договорів оренди, проживання, актів виконаних робіт — не існує. Значна частина грошей осідає на особистих картках керівників федерацій.

Окремий елемент схеми — використання «спортивних заходів» для виїзду за кордон. Під виглядом міжнародних турнірів і зборів організовувалися поїздки, які фактично використовувалися для вивезення чоловіків призовного віку. Частина з них назад в Україну не поверталася. При цьому бюджетні кошти, виділені на підготовку спортсменів, зникали без будь-якої звітності.

Контраст між офіційними доходами та стилем життя окремих фігурантів схеми кидається в очі. Елітні автомобілі, дорогі годинники та демонстративна розкіш не корелюють із задекларованими прибутками. Публічно це подається як «благодійність» або «меценатство», але фактично йдеться про використання державних і спонсорських коштів у власних інтересах.

Харківська історія — це не просто питання спортивного бюджету. Це приклад того, як під прикриттям війни формується система, де політичний вплив, родинні зв’язки та відсутність контролю дозволяють перетворювати державні програми на джерело особистого збагачення. І поки чиновники та політики демонструють патріотичну риторику, реальні наслідки цих схем оплачують платники податків і ті, хто воює на фронті.

Не так давно виявлені розбіжності між задекларованими доходами та реальним майновим станом родини начальника Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Артема Антощука стали темою публічних обговорень. Офіційно пан Антощук задекларував річний дохід у розмірі близько 170 тисяч гривень — сума, яка виглядає скромною навіть для середнього державного службовця. Однак майновий стан його родини викликає серйозні сумніви, адже сума активів, якими володіє його сім’я, явно не відповідає такій скромній заробітній платі.

Згідно з інформацією, на ім’я родини Антощука записано кілька значних об’єктів нерухомості та інших активів. До них належать київська житлова нерухомість, офісне приміщення в самому центрі столиці, понад пів гектара землі в Київській області та недобудований житловий будинок. Крім того, родина володіє валютними заощадженнями та автомобілем преміум-класу, що також виглядає вражаюче на фоні скромних доходів.

Окрему увагу привертає епізод із продажем автомобіля у 2016 році за 780 тисяч гривень, який з’являється у декларації, але не фігурує в попередніх звітних періодах. Така невідповідність виглядає не як технічна помилка, а як потенційний спосіб легалізації коштів із незрозумілим походженням.

На тлі майнових питань показовою є і службова діяльність Антощука в Одесі. Саме за період його керівництва районним управлінням поліції правоохоронні органи фактично самоусунулися від реагування на незаконну забудову прибережних територій. Очевидні порушення земельного та містобудівного законодавства не трансформуються у результативні кримінальні провадження, що дозволяє забудовникам роками працювати без реального ризику притягнення до відповідальності.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері бюджетних закупівель. Заяви про завищення вартості робіт, фіктивну конкуренцію та змови між замовниками і підрядниками в Одесі або не реєструються належним чином, або надовго «зависають» без активних слідчих дій. Це створює стійке враження не хаотичної неефективності, а керованої бездіяльності з боку правоохоронних органів.

Подібна модель поведінки вже з’являлася у біографії Антощука раніше. Під час роботи на посаді керівника Управління захисту економіки він опинився в центрі гучного скандалу в Херсоні. Тоді виконувачка обов’язків керуючого справами міської ради публічно заявила, що саме Антощук пропонував «дерибанити» міський бюджет спільно.

У сукупності майнові невідповідності та системна службова «сліпота» до корупційних схем формують образ керівника, для якого поліція виглядає не інструментом захисту закону, а механізмом прикриття домовленостей і збереження статус-кво.

Історія навколо голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка набула широкого суспільного резонансу та стала символом системної проблеми безкарності високопосадовців у період воєнного стану. Поєднання кількох факторів — кримінального провадження щодо десятків мільйонів гривень незадекларованих активів, рішення суду не усувати посадовця з посади та затягування парламентських процедур зі звільнення — викликало хвилю обурення як у медіа, так і серед громадськості.

Понад рік тому журналістські розслідування оприлюднили інформацію про значні статки, якими користується родина Кириленка. Йшлося про елітну нерухомість, дороговартісні паркомісця та автомобілі преміумкласу, що не відповідали задекларованим доходам посадовця. За даними слідства, активи на суму понад 72 мільйони гривень були набуті без підтверджених законних джерел походження, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Детективи НАБУ завершили досудове розслідування, Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила обвинувальний акт до суду, а Вищий антикорупційний суд перейшов до розгляду справи по суті. Кириленку інкримінують незаконне збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей. Його дружину слідство вважає пособницею у приховуванні активів. За самого чиновника було внесено заставу в розмірі 30 млн гривень.

Попри це, у серпні 2025 року ВАКС відмовився відстороняти Кириленка від посади голови АМКУ. Суд обмежився запобіжним заходом у вигляді особистих зобов’язань, дозволивши посадовцю й надалі керувати одним із ключових економічних регуляторів держави. Восени запобіжний захід було продовжено, а сам Кириленко продовжує підписувати рішення Антимонопольного комітету.

Паралельно питання його звільнення зависло у Верховній Раді. У жовтні 2025 року було зареєстровано проєкт постанови про припинення повноважень голови АМКУ. Парламент формально доручив профільному комітету розглянути це питання, однак жодних реальних рішень так і не ухвалив. Минув час, але тема не виноситься в зал, а політичної волі поставити крапку у цій історії досі не видно.

Ситуація виглядає особливо гострою в умовах війни, коли держава закликає бізнес і громадян до максимальної фінансової дисципліни, водночас залишаючи на посаді людину, обвинувачену у збагаченні, несумісному з офіційними доходами. Антимонопольний комітет є одним із ключових індикаторів для інвесторів та міжнародних партнерів, і будь-які підозри щодо його керівництва неминуче підривають довіру до рішень регулятора.

Історія Павла Кириленка давно вийшла за межі окремої кримінальної справи. Вона стала тестом для судової та політичної системи на здатність реагувати на корупційні ризики без очікування вироку. Поки ж цей тест демонструє інше: навіть у воєнний час обвинувачення у масштабній корупції не є автоматичною підставою для втрати посади.

Протистояння між мобілізаційними структурами та частиною цивільного населення в Україні дедалі помітніше виходить за межі кулуарних дискусій і переходить у публічну площину. Останнім каталізатором став резонансний коментар Київського територіального центру комплектування, оприлюднений після серії інцидентів, пов’язаних із нападами на працівників ТЦК. Замість стриманого офіційного тону у заяві пролунала різка, емоційно забарвлена оцінка людей, які уникають призову, що миттєво викликало хвилю обговорень у медіа та соціальних мережах.

У тексті заяви представники мобілізаційної структури використали формулювання, які багато громадян сприйняли як принизливі та узагальнювальні. Осіб, що переховуються від мобілізації, охарактеризували образами на кшталт «сірої маси», наголошуючи на їхній нібито безвідповідальності та відсутності громадянської позиції. Така лексика, замість того щоб знизити напругу, лише посилила відчуття розколу між державними інституціями та частиною суспільства.

На цьому тлі особливо показовими виглядають цифри, оприлюднені уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем. За його словами, кількість звернень громадян щодо дій працівників ТЦК зросла в рази. Якщо у 2022 році було зафіксовано лише 18 скарг, то у 2024 році їх кількість перевищила 3400.

Омбудсмен підтверджує наявність системних порушень, серед яких незаконне фізичне утримання громадян, вилучення особистих речей, обмеження свободи пересування та застосування сили. Окремою проблемою він називає формальний підхід військово-лікарських комісій, коли особу визнають придатною до служби лише на підставі документів, тоді як військові частини згодом відмовляються приймати таких мобілізованих через реальний стан здоров’я.

Правозахисники зазначають, що ситуацію ускладнює відсутність ефективного діалогу між сторонами. Представники ТЦК апелюють до обов’язку захисту держави в умовах війни, тоді як громадяни вказують на масове ігнорування процесуальних прав, зокрема права на правову допомогу та належні медичні огляди.

Дмитро Лубінець наголошує, що відповідальність за порушення закону має бути невідворотною для всіх учасників конфлікту. За його словами, війна триває, і мобілізація є необхідною, однак вона повинна здійснюватися виключно в межах чинного законодавства та з дотриманням прав людини.

Водночас радикальні висловлювання окремих представників ТЦК та ігнорування юридичних процедур лише поглиблюють прірву між армією і суспільством. У підсумку дедалі гостріше постає питання про межу між державною безпекою та свавіллям, яке, за оцінками експертів, може дискредитувати саму ідею захисту держави в очах громадян.

Щорічна електронна декларація за 2024 рік, подана начальником управління поліції охорони Кіровоградської області Володимиром Величком, стала предметом пильної уваги через незвично низьку вартість задекларованої нерухомості та транспортних засобів, що належать членам його родини. Опубліковані дані викликали суспільний резонанс, оскільки зазначені суми суттєво відрізняються від ринкових показників.

У декларації вказано, що посадовець разом із дружиною володіє квартирою у Кропивницькому загальною площею 143,31 квадратного метра. Право власності оформлене як спільна часткова — кожному з подружжя належить по 50 відсотків житла. При цьому вартість об’єкта на момент набуття права власності задекларована на рівні 60 тисяч гривень, що в перерахунку становить близько 1,4 тисячі доларів США.

Задекларована сума суттєво відрізняється від актуальної ринкової вартості житла такої площі у Кропивницькому. За відкритими ринковими пропозиціями, навіть квартири без ремонту в нових житлових комплексах продаються за ціною від 28 до 35 тисяч гривень за квадратний метр. Таким чином, квартира площею понад 143 квадратних метри може коштувати понад 4 мільйони гривень.

Окрім квартири, у декларації вказані три земельні ділянки загальною площею понад 146 тисяч квадратних метрів. Дві з них перебувають у власності самого Величка, ще одна — у власності його дружини. Також задекларовано грошові активи у вигляді 500 тисяч гривень, розміщених на рахунку в одному з державних банків.

Окрему увагу привертають транспортні засоби, зазначені в декларації. Зокрема, автомобіль Volkswagen Tiguan 2021 року випуску оформлений на дружину декларанта. Його вартість у декларації вказана на рівні 450 тисяч гривень. Водночас ринкові ціни на аналогічні автомобілі цієї моделі та року випуску, за даними актуальних пропозицій, становлять у середньому від 28 до 32 тисяч доларів США.

Також у декларації фігурує вантажний тягач MAN 18.440 2012 року випуску, оформлений на сина декларанта. Його задекларована вартість становить 170 тисяч гривень, тоді як середні ринкові ціни на аналогічні тягачі цієї моделі та року випуску коливаються в межах 18–21 тисячі доларів США.

Доходи родини Величка складаються переважно із заробітної плати за службу в поліції охорони, яка за рік перевищила 632 тисячі гривень. Також задекларовані соціальні виплати та невеликий дохід дружини.

Різниця між задекларованими та ринковими цінами на нерухомість і транспортні засоби може викликати запитання з боку контролюючих органів щодо повноти та достовірності поданих відомостей. Водночас станом на зараз інформації про офіційні перевірки або правову оцінку цих даних у відкритих джерелах не оприлюднювалося.

Колишня заступниця міського голови Одеси, Ганна Позднякова, подала декларацію після звільнення з посади, яка містить важливі відомості про її майновий стан та активи. У документі, що охоплює період з 1 січня по 19 листопада, вона вказала наявність кількох об'єктів нерухомості, автомобіля, коштовних прикрас і криптовалютних активів. Окрім того, декларація містить інформацію про родину Позднякової, зокрема, про двох її дочок, які мають українське громадянство та закордонні паспорти.

За даними декларації, Ганна Позднякова зареєстрована та проживає в Одесі, що підтверджує її зв’язок із містом навіть після завершення роботи на посаді. Водночас, у документі є прогалини щодо детальної інформації про співмешканця, що викликає додаткові запитання у громадськості та засобів масової інформації. Це відсутність інформації про особу, з якою Позднякова могла б проживати на постійній основі, створює певну невизначеність щодо фінансових відносин у її родині.

Серед об’єктів нерухомості, які перебувають у власності посадовиці, зазначена квартира в Одесі площею 33,6 квадратного метра, придбана у 2016 році за 141,9 тисячі гривень. Також вона задекларувала офісне приміщення площею 51,5 квадратного метра, яке було придбане у 2017 році за 252,3 тисячі гривень. Окрім цього, у декларації зазначено право користування квартирою площею 86,8 квадратного метра, власницею якої є Алла Позднякова.

До переліку цінного рухомого майна внесені хутряна шуба з соболя, ювелірні вироби з білого золота з діамантами, а також дизайнерська сумка. У декларації зазначено, що ці речі були придбані ще до подання першої декларації. Також Позднякова задекларувала володіння криптовалютою — 6,02 Bitcoin.

Автомобіль, який належить ексчиновниці, — Toyota Highlander 2021 року випуску. Його було придбано у червні 2022 року, а задекларована вартість становить 1,95 мільйона гривень. Цінних паперів, корпоративних прав або бізнес-активів у декларації не зазначено.

Доходи за звітний період включають заробітну плату у виконавчому комітеті міської ради, яка перевищила 1,12 мільйона гривень. Крім того, у декларації зазначено отримання державної допомоги при народженні дитини у розмірі 7,7 тисячі гривень.

Грошові активи Позднякової складаються з 20 тисяч доларів готівкою, а також коштів на банківських рахунках — майже 180 тисяч гривень. Інформація про іноземні рахунки чи активи за кордоном у декларації відсутня.

Ганну Позднякову було призначено заступницею міського голови влітку 2024 року. До цього вона очолювала комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси». Наприкінці жовтня 2025 року міському голові Одеси та його заступникам було повідомлено про підозру у службовій недбалості, пов’язаній з подіями під час повені 30 вересня, коли, за версією слідства, неналежне реагування на стихію призвело до загибелі людей.

Начальник управління внутрішнього контролю Державної митної служби України Олександр Сапсай опинився в центрі суспільної уваги після подій, що розгорнулися у травні 2025 року. 11 травня він став учасником дорожньо-транспортної пригоди поблизу Львова, керуючи власним автомобілем Skoda Octavia. Інцидент не залишився поза увагою громадськості, однак подальший розвиток подій викликав значно більше запитань, ніж сама аварія.

Вже через кілька днів після ДТП, 19 травня, мати посадовця оформила на нього грошовий подарунок у розмірі 1,43 мільйона гривень. А ще за два дні, 21 травня, Олександр Сапсай придбав новий автомобіль Volkswagen Passat, вартість якого становила майже 2 мільйони гривень. Така оперативність у фінансових рішеннях стала предметом обговорення в соціальних мережах і серед антикорупційних активістів.

Як повідомляють джерела, працівники Управління стратегічних розслідувань та НАЗК нібито розпочали перевірку джерел походження грошей у матері митника. Більш того, нібито навіть підготували проєкт протоколу про корупційне правопорушення, але він зник у невідомий спосіб.

Наприкінці року Сапсай продав своє розбите авто за 680 тисяч гривень, що знову привернуло увагу громадськості до фінансових операцій посадовця.

Ситуація викликає запитання щодо прозорості походження коштів та дотримання антикорупційного законодавства в діях високопоставленого митника.

З 1 січня 2026 року в Україні почала діяти нова система квитків для громадського транспорту, яка об'єднує всі види транспорту в єдину уніфіковану форму. Це нововведення було затверджено наказом Міністерства розвитку громад і територій України №1066, і воно має стати основою для запровадження єдиного Smart Ticket, що дозволить зручно та швидко здійснювати оплату за проїзд у всіх видах громадського транспорту — від автобусів до метрополітену.

Заступник міністра розвитку громад і територій Сергій Деркач підкреслив, що це перший крок до уніфікації вимог до квитків в Україні. Тепер для пасажирів стає можливим використовувати один універсальний квиток для поїздок на автобусах, тролейбусах, трамваях, а також для подорожей метрополітеном, що значно спростить процес використання громадського транспорту та підвищить рівень комфорту для громадян.

Нові правила поширюються на:

міські та приміські автобусні маршрути;

міжміські та міжнародні автобусні маршрути;

трамваї і тролейбуси;

метрополітен.

Особливість нововведення полягає у рівнозначності паперових та електронних квитків. Електронний квиток тепер є повноцінним документом, що підтверджує поїздку і може бути отриманий через смартфон, електронну пошту або особистий кабінет пасажира.

Усі квитки повинні містити:

інформацію про вартість проїзду та можливі комісії;

реєстраційний номер або унікальний ідентифікатор;

дату та час відправлення/прибуття або строк дії;

дані перевізника;

інформацію про страховий договір та страховика;

при потребі — QR-код.

Для міжміських маршрутів передбачено повну інформацію про рейс, включно з пересадками та тривалістю очікування. Для міжнародних перевезень — персоналізацію квитка з паспортними даними, забороною передачі іншій особі та детальною інформацією про пересадки. Для приміських маршрутів передбачена окрема багажна квитанція у разі перевезення багажу.

Раніше Мінрозвитку затвердило технічні вимоги до автоматизованих систем обліку оплати проїзду, що забезпечують інтероперабельність електронних квитків, зокрема для пільгових категорій громадян.

Нові правила мають зробити користування громадським транспортом більш зручним та прозорим для всіх українців.

У 2025 році кількість кримінальних проваджень щодо домашнього насильства в Україні скоротилася приблизно на чверть, водночас неофіційні звернення за допомогою зросли на 9%. За даними Опендатаботу, протягом року органи прокуратури відкрили 1 996 кримінальних справ за статтею про домашнє насильство. Це перший випадок із початку повномасштабного вторгнення, коли офіційна статистика демонструє зменшення кількості зареєстрованих справ.

Експерти пояснюють цю тенденцію кількома факторами. По-перше, частина постраждалих обирає не офіційні канали для звернення, звертаючись до гарячих ліній, громадських організацій або психологів, що дозволяє отримати підтримку без формального розслідування. По-друге, зменшення кількості відкритих кримінальних проваджень може бути пов’язане зі змінами у практиці правоохоронних органів, які дедалі частіше спрямовують справи на медіацію чи профілактичні заходи, а не на судові розгляди.

У середньому щомісяця реєструється близько 180 справ. Пік звернень традиційно припадає на зимові свята: у січні цього року було відкрито 277 проваджень. Значна частина справ доходить до суду — уже 79% від облікуваних кримінальних проваджень.

Водночас дані Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства демонструють протилежну тенденцію. Кількість звернень по допомогу зросла на 9%. Лише за три квартали 2025 року надійшло понад 35 тисяч дзвінків, з яких 90% стосувалися саме домашнього насильства. Серед тих, хто шукав допомоги, 14% були люди старші 50 років.

За типами насильства майже половина звернень стосувалася психологічного тиску, у третині випадків — фізичного насильства, 17% заявок пов’язані з економічним тиском, і 1,6% — зі сексуальним насильством. Вже другий рік поспіль кожне четверте звернення надходить від чоловіків.

Ця статистика демонструє, що, попри зменшення кількості кримінальних проваджень, проблема домашнього насильства залишається актуальною, а потреба у психологічній та соціальній підтримці — високою.

Українські ударні дрони вже впевнено долають відстані до 35 кілометрів, а окремі польоти сягають і 40 кілометрів, що свідчить про суттєвий технологічний прогрес у сфері безпілотних систем. Про це під час ефіру телеканалу «Ми — Україна» розповів командир підрозділу TERRA у складі 3 армійського корпусу Микола Волохов із позивним «Абдулла», акцентувавши на зміні можливостей українських БпЛА.

За його словами, українські безпілотники дедалі частіше проникають у глибокий тил противника, де російські військові не завжди готові до такої загрози. Розширення радіусу дії дронів дозволяє уражати цілі поза межами звичних для ворога зон ризику, що змінює підхід до оборони та логістики з їхнього боку. Така динаміка змушує противника переглядати уявлення про безпечні відстані.

Командир підкреслив, що ефективність таких операцій забезпечується індивідуальним налаштуванням дронів під конкретний день виконання бойового завдання. За його словами, безпілотники не використовуються за універсальною схемою, а збираються та конфігуруються з урахуванням умов конкретної місії.

Він пояснив, що для цього застосовуються різні компоненти, які дозволяють обирати оптимальний передавач радіосигналу, камеру та загальну комплектацію. Саме така гнучкість дає змогу адаптувати дрони до змін у тактиці ворога та протидіяти засобам радіоелектронної боротьби.

«Абдулла» також розповів про успішний удар по групі російських операторів безпілотників, здійснений за допомогою модифікованого дрона, підготовленого спеціально під конкретний день. За його словами, операція була успішною навіть попри те, що російські військові використовували мобільні засоби радіоелектронної боротьби.

Командир зазначив, що пріоритетними цілями підрозділу є жива сила противника, артилерія, яка веде вогонь по українських передових позиціях, а також оператори ворожих дронів. За його словами, знищення таких груп має критичне значення, оскільки без них противник втрачає можливість застосовувати безпілотники проти українських військових.

Він наголосив, що ураження позицій ворожих дроністів безпосередньо впливає на збереження життя українських бійців, адже зменшує кількість атак по передових позиціях і знижує загальний рівень загрози з повітря.