З початком повномасштабного вторгнення в Україні у лютому 2022 року національна єдність досягла небаченого рівня. Мільйони громадян об’єдналися в зусиллях допомоги армії та волонтерстві, виявляючи готовність до жертв і підтримуючи один одного. Перші місяці війни стали етапом справжнього національного пробудження, проте з часом ситуація змінилася.
Зі збільшенням втрат, економічними викликами та психологічною напругою, українське суспільство почало демонструвати ознаки втоми. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та Центру Разумкова вказують на те, що, хоча загальна стійкість зберігається, зростає недовіра до окремих інститутів і напруга між різними групами населення.
Війна призвела до поділу українців за різними «реальностями», що спричинило непорозуміння. Військовослужбовці та мешканці прифронтових зон живуть під постійною загрозою, в той час як у тилу люди стикаються з економічними труднощами й невизначеністю. Це викликає відчуття несправедливості, адже військові можуть відчувати, що частина суспільства не усвідомлює їхньої боротьби.
Станом на початок 2026 року, лише 20% громадян сподівається на швидке завершення конфлікту, тоді як 65% готові терпіти стільки, скільки буде потрібно. Соціолог Антон Грушецький зазначає, що багато українців переживають моральне і фізичне виснаження. Водночас, 61% вірять у поступове подолання суперечностей і відновлення єдності, хоча 33% відзначають поглиблення розколів.
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) стали однією з найбільш вразливих категорій. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародної організації з міграції (МОМ), наприкінці 2025 року в Україні налічувалося близько 3,7–4,6 мільйона ВПО, багато з яких втратили свої домівки та засоби до існування. Більшість із них залежить від державної підтримки, якої вистачає лише для чверті потребуючих.
Соціальні відмінності, що посилюються війною, підривають взаєморозуміння між різними групами населення. Жителі тилових регіонів можуть не повною мірою усвідомлювати щоденні труднощі, з якими стикаються військові та їхні родини.
Водночас, зростаюча соціальна нерівність і корупція підрывають відчуття справедливості. За оцінками Світового банку, рівень бідності в 2025 році сягнув 36,9%, а нерівність зросла. Люди готові терпіти, але не можуть зносити цинізм тієї частини еліт, яка живе за іншими правилами.
Хронічний стрес також став серйозним фактором, що підриває суспільну єдність. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями, але водночас зросла й горизонтальна солідарність. Війна перевела суспільство в нову реальність, де старі проблеми загострилися.
Агресор використовує ці тріщини, щоб послабити мораль і підтримку опору. Інформаційно-психологічні кампанії акцентують увагу на мобілізації, корупції та нерівності, що тільки поглиблює внутрішні суперечності.
Попередній досвід показує, що подібні ситуації можуть призвести до довгострокових наслідків. Реінтеграція ветеранів, яких наразі понад 1,2 мільйона, стає новим викликом. Проблеми з психічним здоров’ям і працевлаштуванням можуть створити нові лінії розлому.
Проте, незважаючи на всі труднощі, українське суспільство демонструє стійкість. Довіра до Збройних Сил залишається високою, більшість вірять у спільну мету. Експерти погоджуються, що об’єднання можливе завдяки системним зусиллям: боротьбі з корупцією, підтримці вразливих груп, програмам реінтеграції ветеранів та чесному діалогу серед різних категорій населення.
Історія свідчить, що суспільства, які пережили випробування, здатні виходити з них більш згуртованими. Успішне подолання внутрішніх розколів може стати основою для нової, більш стійкої України.