На тимчасово окупованій території Херсонщини, зокрема в Олешках, ситуація загострюється і перетворюється на одну з найстрашніших гуманітарних криз з початку повномасштабної війни. Російські війська та їхні союзники дозволяють ховати лише тих, хто помер природною смертю, в той час як загиблих від обстрілів та вибухів примусово вивозять до сусіднього Каланчака. Після цього багато родин роками не можуть дізнатися, де знаходяться тіла їхніх близьких.
Начальниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко в коментарі для Укрінформу зазначила, що ситуація з похованнями на окупованих територіях стала критичною і вже викликає потрясіння навіть у місцевих жителів, які тривалий час стикаються з окупацією. Окупаційна влада пояснює вилучення тіл необхідністю фіксації так званих "злочинів ЗСУ", що призводить до того, що загиблих українців вивозять для проведення судово-медичних експертиз. Однак, як показує практика, родичі часто не отримують ані результатів експертиз, ані самих тіл для поховання, залишаючись у тривалій невідомості.
Гасаненко поділилася історією жінки, яка кілька місяців чекала на повернення тіла сина. Врешті-решт їй повідомили, що його поховали в одному з населених пунктів, але на точне місце поховання так і не вдалося з’ясувати. Родина залишилася без можливості належно попрощатися з близькою людиною.
Проблема з похованнями в Олешках не нова. Ще на початку зими Гасаненко повідомляла, що в місті немає кому ховати померлих. Тіла доводилося вивозити на експертизу до Каланчака чи Скадовська, а витрати на похоронні послуги сягали десятків тисяч рублів, що є непосильним для більшості мешканців.
Крім того, місто практично ізольоване, оскільки навколишні дороги заміновані, а спроби доставити продукти чи медикаменти часто закінчуються трагічно. З початку року стало відомо про випадки загибелі людей, які намагалися привезти навіть хліб. Олешки вже багато місяців знаходяться на межі гуманітарної катастрофи: тут відсутні стабільні постачання електроенергії, газу та води. Медична допомога фактично недоступна, а постачання продуктів відбувається епізодично. За словами Омбудсмана Дмитра Лубінця, мешканці кожного дня стикаються з дефіцитом води, їжі та медикаментів.
Станом на весну 2026 року в Олешках залишалося близько двох тисяч людей, у той час як до війни тут проживало кілька десятків тисяч. Багато з тих, хто залишився, є людьми похилого віку, маломобільними громадянами та сім’ями з дітьми.
Ситуація з природними смертями є особливо складною. Рідні отримують довідки в лікарні, але далі змушені самостійно транспортувати тіла на кладовище, оскільки транспорту не вистачає. Часто труни або загорнуті тіла перевозять на звичайних тачках, а дві людини вручну несуть покійного до місця поховання.
Не менш важкою є ситуація в місцевій лікарні, де залишилося лише кілька літніх лікарів, а медичних препаратів катастрофічно бракує. Постачання до міста обмежене, і для багатьох мешканців навіть стаціонарний лікувальний процес стає можливістю отримати хоча б мінімум їжі.
Правозахисники підкреслюють, що відповідно до міжнародного гуманітарного права окупуюча держава зобов’язана забезпечити цивільне населення продовольством, медичними послугами та належним ставленням до тіл загиблих. Проте інформація з Олешок свідчить про протилежне. Місто залишається відрізаним від зовнішнього світу, а його мешканці борються не лише за їжу та воду, але й за можливість гідно поховати своїх рідних.
Таким чином, Олешки стали яскравим прикладом того, як окупація знищує не лише інфраструктуру, але й базові людські цінності. Для багатьох сімей найстрашнішим випробуванням є не лише виживання, а й невідомість щодо долі вже втрачених близьких. За умов, що міжнародні організації закликають до гуманітарного доступу в місто, десятки родин все ще чекають на відповіді, де ж поховані їхні рідні.