Uanews.life

Позначка: Азербайджан

  • Енергетичний маневр повз Москву: Азербайджан та Узбекистан витісняють Росію зі своїх ринків

    Енергетичний маневр повз Москву: Азербайджан та Узбекистан витісняють Росію зі своїх ринків

    Країни Південного Кавказу та Центральної Азії стрімко нарощують пряму економічну інтеграцію та вибудовують спільні енергетичні проєкти, послідовно зменшуючи залежність від енергоносіїв і транзитного контролю Російської Федерації. Зокрема, Азербайджан та Узбекистан уклали низку стратегічних домовленостей щодо спільного виробництва нафтопродуктів та видобутку викопних ресурсів. Про це офіційно повідомляє Служба зовнішньої розвідки України (СЗРУ).

    За заявою міністра енергетики Узбекистану Шерзода Ходжаєва, партнерство двох держав передбачає запуск спільних виробничих ліній із випуску авіаційного й автомобільного палива безпосередньо для внутрішнього узбецького ринку, а також спільний видобуток вуглеводнів на стратегічному плато Устюрт. Окрім традиційного паливного сектору, Баку і Ташкент активно розвивають напрям відновлюваної енергетики, готуючи інфраструктуру для транзиту «зеленої» електроенергії до європейських споживачів.

    В українській розвідці наголошують, що подібна самостійна активність партнерів у Центральній Азії завдає відчутного удару по геополітичних амбіціях Москви, яка десятиліттями вважала цей регіон власною безальтернативною монополією. Держави Кавказу й Азії все активніше шукають прямі альтернативні торговельні маршрути, орієнтуючись виключно на власні національні та комерційні інтереси.

    Водночас дипломатичний діалог між Баку та Кремлем ускладнюється. Посол Азербайджану в РФ Рахман Мустафаєв зазначив, що хоча його країна формально відкрита до збереження контактів, реальній взаємодії суттєво заважає постійна хвиля агресивних матеріалів та негативного інформаційного фону щодо Азербайджану в підконтрольних Кремлю медіа.

    Показово, що паралельно зі зміцненням регіональних союзів Азербайджан демонструє готовність диверсифікувати допомогу європейським партнерам: країна офіційно підтвердила готовність за необхідності постачати природний газ до України та продовжувати поглиблення двостороннього енергетичного співробітництва з Києвом.

  • Дипломатичний демарш: МЗС Азербайджану викликало посла Польщі через сюжет TVP World

    Дипломатичний демарш: МЗС Азербайджану викликало посла Польщі через сюжет TVP World

    Міністерство закордонних справ Азербайджану викликало надзвичайного і повноважного посла Польщі та вручило йому офіційну ноту протесту. Причиною дипломатичного кроку став вихід репортажу в програмі «Східний експрес» на англомовному телеканалі TVP World, який у Баку розцінили як упереджений та некоректний.

    Ключові деталі дипломатичного скандалу

    • Офіційна претензія: В азербайджанському зовнішньополітичному відомстві наголосили, що висвітлені у програмі матеріали містили неточні та спотворені твердження щодо Азербайджану та керівництва країни.
    • Реакція на ведучого: Окрему обуреність Баку викликала «провокаційна» поведінка ведучого програми «Східний експрес» під час обговорення регіональної тематики.
    • Вимоги Баку: Під час зустрічі в МЗС польському дипломату було донесено позицію щодо недопустимості поширення недостовірної інформації на державному мовнику Польщі.

    З офіційної заяви МЗС Азербайджану:

    «Репортаж у програмі “Східний експрес” на TVP World містив упереджені та неточні твердження проти Азербайджану та його керівництва, а також відзначився провокаційною поведінкою ведучого. У зв’язку з цим послу Польщі було вручено відповідну ноту протесту».

     

  • Азербайджан готовий дати Україні газ: Київ уже підготував Баку «пакет пропозицій»

    Азербайджан готовий дати Україні газ: Київ уже підготував Баку «пакет пропозицій»

    Азербайджан заявив про готовність розширити енергетичну співпрацю з Україною та за необхідності розпочати постачання природного газу. У Києві у відповідь повідомили, що вже мають для Баку окремий «пакет пропозицій», який передбачає диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв та ширше використання української газової інфраструктури.

    Про це 6 серпня під час візиту до Києва заявили міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов та український колега Андрій Сибіга.

    Байрамов наголосив, що Азербайджан уже постачає природний газ до 16 держав і зацікавлений у подальшому розширенні географії експорту. При цьому сторони розглядають не лише безпосереднє постачання палива для українських споживачів, а й значно ширшу модель — використання величезних українських підземних газосховищ як елементу регіональної торгівлі газом.

    За словами азербайджанського міністра, співпраця у сфері енергетичної безпеки має значний потенціал, зокрема через можливість зберігати газ в Україні та використовувати цю інфраструктуру для поставок у ширшому європейському регіоні.

    Це особливо важливо зараз, коли Україна готується до чергового складного опалювального сезону, а російські удари регулярно пошкоджують об’єкти газовидобутку та енергетичної інфраструктури.

    Україна вже підготувала Баку конкретні пропозиції

    Андрій Сибіга у відповідь заявив, що Київ зацікавлений у подальшому розширенні присутності азербайджанського бізнесу в Україні.

    «У нас є пакет пропозицій для наших азербайджанських друзів. Ми зацікавлені в диверсифікації постачання енергоносіїв в Україну», — наголосив очільник українського МЗС.

    Детального переліку цих пропозицій він не розкрив.

    Тому наразі невідомо, чи містить пакет уже конкретні контракти, обсяги майбутніх поставок, цінові параметри або маршрути транспортування.

    Фактично мова поки йде про політичну готовність обох держав перейти до поглибленої енергетичної співпраці, а не про вже підписаний контракт на певну кількість кубометрів газу.

    Азербайджан уже став одним із ключових постачальників газу до Європи

    Роль Баку на європейському газовому ринку суттєво зросла після початку повномасштабної війни Росії проти України та різкого скорочення російських поставок до ЄС.

    Азербайджан експортує газ через Південний газовий коридор, який включає Південнокавказький трубопровід, TANAP через Туреччину та TAP у напрямку Греції, Албанії та Італії.

    На червневій зустрічі глав МЗС Азербайджану, Грузії та Туреччини Байрамов повідомляв, що азербайджанський природний газ уже експортується до 16 держав. Він також наголошував, що стратегічні трубопровідні проєкти через Південний Кавказ стали одним із ключових елементів регіональної енергетичної безпеки.

    Тобто потенційна угода з Україною не вимагатиме створення експортного сектору з нуля. Азербайджан уже має виробництво, міжнародну систему поставок та державну компанію SOCAR, яка працює на багатьох європейських ринках, включно з Україною. OECD зазначає, що SOCAR веде діяльність, зокрема, в Туреччині, Румунії, Австрії, Швейцарії та Україні.

    Але як фізично доставити азербайджанський газ до України

    Це одне з ключових питань, яке ще потребує деталізації.

    Прямого газопроводу між Азербайджаном та Україною немає.

    Теоретично газ може надходити через Туреччину та балканську газотранспортну систему, далі через Болгарію і Румунію до українського кордону.

    Саме реверсний напрямок Трансбалканського газопроводу після скорочення російських поставок отримав значно більшу роль для енергетичної безпеки України та Молдови.

    У звіті Секретаріату Енергетичного співтовариства зазначається, що після припинення російського транзиту через Україну з 1 січня 2025 року альтернативні маршрути, зокрема реверс Трансбалканського газопроводу, стали важливим елементом диверсифікації постачання. У документі окремо згадується Азербайджан як одне з джерел газу, яким Європа заміщувала російський ресурс.

    Це означає, що технічно концепція постачання азербайджанського газу до України не є фантастичною.

    Проте її реальна економіка залежатиме від доступності транзитних потужностей, вартості транспортування та контрактів між операторами.

    Українські газосховища можуть стати головною частиною угоди

    Заява Байрамова цікава ще й тим, що він окремо згадав українські підземні газосховища.

    Україна має одну з найбільших систем зберігання природного газу у світі та найбільші доступні потужності такого типу в Європі.

    За різними оцінками, сумарна робоча місткість українських ПСГ перевищує 30 млрд кубометрів.

    У дослідженні, оприлюдненому в липні 2026 року, наводиться показник близько 32 млрд кубометрів. Там також зазначається, що Україна може запропонувати європейським трейдерам приблизно до 10 млрд кубометрів вільних потужностей.

    До повномасштабної війни та навіть у її перші роки європейські трейдери активно використовували українські сховища через низьку вартість зберігання та вигідне розташування.

    У 2023 році іноземні компанії закачали до українських ПСГ приблизно 2,5 млрд кубометрів газу.

    Тому одна з потенційних моделей співпраці виглядає так: азербайджанський газ транспортується до України, закачується у сховища, а згодом використовується або українськими споживачами, або продається в ЄС у періоди високого попиту.

    Для Баку це шанс розширити присутність у Європі

    Така схема вигідна не лише Україні.

    Азербайджан прагне збільшувати роль як постачальника енергоресурсів до Європи.

    Але його експортні можливості обмежуються не тільки обсягами видобутку, а й маршрутами та сезонністю попиту.

    Українські газосховища можуть дати Баку додаткову гнучкість.

    Газ можна закуповувати й зберігати у періоди нижчого попиту, а потім відбирати взимку або під час різких цінових стрибків.

    Це потенційно перетворює Україну з просто ще одного покупця азербайджанського газу на частину його європейської логістичної системи.

    Україні потрібно накопичити 14,6 млрд кубометрів до зими

    Заява Азербайджану прозвучала у стратегічно важливий момент.

    За прогнозним балансом газу на сезон 2026/2027 років Україна планує накопичити до початку зими приблизно 14,6 млрд кубометрів природного газу.

    Це необхідно для забезпечення стабільної роботи енергосистеми та проходження опалювального сезону.

    Обсяг запасів залежить від трьох основних складових: власного видобутку, імпорту та темпів споживання.

    Проблема полягає в тому, що Росія протягом війни системно атакує українські газовидобувні та енергетичні об’єкти, через що країні доводиться тримати більший резерв і розширювати джерела імпорту.

    Саме тому будь-яка можливість отримати додатковий ресурс із нового напрямку має стратегічне значення.

    Україна вже кілька років будує альтернативу російському газу

    Після початку війни Київ поступово перебудував газову логістику.

    Україна значною мірою покриває внутрішнє споживання власним видобутком, а необхідний імпорт отримує через західний кордон.

    Після завершення контракту на транзит російського газу наприкінці 2024 року модель газового ринку змінилася ще більше.

    З 1 січня 2025 року транзит російського трубопровідного газу через територію України припинився.

    Енергетичне співтовариство зазначає, що Україна натомість збільшила можливості приймання газу із заходу, а реверсний Трансбалканський маршрут став одним із додаткових інструментів безпеки постачання.

    На цьому тлі азербайджанський напрямок логічно вписується в загальну стратегію диверсифікації.

    SOCAR уже давно присутня в Україні

    Важливо й те, що азербайджанський енергетичний бізнес не є новачком на українському ринку.

    Державна SOCAR вже багато років працює в Україні у сфері роздрібної торгівлі пальним та інших сегментах енергетичного бізнесу.

    Тому базова корпоративна й логістична інфраструктура для розширення співпраці вже частково існує.

    Сибіга саме на цьому акцентував увагу, коли заявив, що азербайджанський бізнес традиційно активно представлений в Україні та Київ зацікавлений у подальшому збільшенні його присутності.

    Угода може мати і політичне значення

    Енергетичне партнерство Києва та Баку має не лише комерційний вимір.

    Азербайджан традиційно намагається проводити багатовекторну зовнішню політику, підтримуючи зв’язки одночасно з Туреччиною, ЄС, Росією та іншими центрами сили.

    Водночас Баку послідовно визнає територіальну цілісність України, а Київ аналогічно підтримує територіальну цілісність Азербайджану.

    Поглиблення енергетичної співпраці в умовах війни посилює і політичний вимір двосторонніх відносин.

    Особливо з огляду на те, що енергетика залишається одним із головних інструментів геополітичного впливу в регіоні.

    Поки що головне питання — обсяги і маршрут

    Попри оптимістичні заяви міністрів, до реальних поставок ще потрібно пройти кілька етапів.

    Сторони мають визначити, який обсяг Азербайджан реально здатний виділити Україні без порушення чинних контрактів з іншими покупцями.

    Також потрібно домовитися про маршрут, тариф на транспортування, доступ до міждержавних потужностей і ціну газу.

    Не менш важливе питання — чи йтиметься лише про ресурс для України, чи Баку дійсно використовуватиме українські ПСГ для подальших поставок до європейських країн.

    Саме останній варіант може зробити проєкт значно масштабнішим.

    Поки ж найважливіший результат переговорів полягає в політичному сигналі: Азербайджан прямо заявив про готовність постачати природний газ Україні, а Київ уже підготував власний пакет пропозицій.

    Якщо сторони зможуть перевести ці заяви у контракти, Україна отримає ще одне джерело імпорту перед складними зимовими сезонами, а її величезні газосховища можуть остаточно закріпитися в ролі одного з важливих елементів нової енергетичної архітектури Європи.

  • Азербайджан готовий дати Україні газ: глава МЗС Байрамов прибув до Києва з важливими домовленостями

    Азербайджан готовий дати Україні газ: глава МЗС Байрамов прибув до Києва з важливими домовленостями

    Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов 6 серпня прибув з офіційним візитом до Києва, де провів переговори з українським колегою Андрієм Сибігою. Центральними темами зустрічі стали енергетична безпека України перед новим опалювальним сезоном, можливі поставки азербайджанського газу, нарощування двосторонньої торгівлі, інвестиції та подальша участь Баку у відновленні української інфраструктури.

    Візит відбувається на тлі системних ударів Росії по українській енергетиці та спроб Києва диверсифікувати джерела постачання енергоресурсів. Сам Байрамов під час перебування у столиці зробив одну з найважливіших заяв: Азербайджан готовий у разі потреби постачати природний газ Україні. За його словами, зараз країна експортує газ до 16 держав, 12 із яких є європейськими.

    Це робить енергетичну частину переговорів потенційно значно важливішою, ніж звичайний дипломатичний візит.

    Азербайджан заявив про готовність постачати газ Україні

    Байрамов прямо підтвердив, що Баку готовий розглядати Україну як ще один напрямок експорту природного газу.

    «Азербайджан постачає газ до 16 країн світу, з яких 12 – європейські. Ми будемо раді за необхідності постачати газ і в Україну», — заявив міністр під час візиту.

    Поки що не йдеться про оголошення конкретного контракту, обсягів постачання чи дати початку поставок. Тому говорити, що Україна вже домовилася про певну кількість азербайджанського газу, було б передчасно.

    Однак сама готовність Баку має значення через ситуацію в українській енергетиці та необхідність накопичувати ресурс перед опалювальним сезоном.

    Азербайджан уже є одним із помітних постачальників газу до Європи, а його роль у європейській енергетичній безпеці значно зросла після скорочення залежності ЄС від російських енергоносіїв.

    Київ готується до складної зими

    Енергетика стала однією з центральних тем переговорів не випадково.

    Українська енергосистема протягом років повномасштабної війни регулярно зазнає російських атак. Москва б’є по генерації, підстанціях, трансформаторах, газовій інфраструктурі та інших об’єктах.

    Через це питання достатніх запасів природного газу, резервного обладнання та альтернативних каналів постачання залишається стратегічним.

    Ще у лютому 2026 року Володимир Зеленський під час зустрічі з Ільхамом Алієвим дякував Азербайджану за черговий пакет енергетичної допомоги, до якого входили генератори та трансформатори. Тоді президенти також домовилися опрацьовувати нові спільні енергетичні проєкти.

    Тож серпневі переговори Байрамова і Сибіги фактично продовжують уже започатковану на президентському рівні роботу.

    Товарообіг хочуть повернути до довоєнного рівня

    Окремим блоком переговорів стала економіка.

    Сибіга повідомив, що нинішній двосторонній товарообіг між Україною та Азербайджаном становить приблизно 600 млн доларів.

    Київ і Баку поставили перед собою мету повернути цей показник до довоєнного рівня.

    Для цього сторони домовилися працювати над проведенням в Україні чергового засідання міжурядової українсько-азербайджанської комісії з питань економічного співробітництва.

    Йдеться не лише про торгівлю товарами.

    Україна зацікавлена у залученні азербайджанського бізнесу до нових інвестиційних проєктів, відбудови, енергетики та інших секторів.

    Особливий потенціал має співпраця у сфері енергоресурсів, інфраструктури та логістики.

    Відносини Києва і Баку активізувалися навесні

    Нинішній візит Байрамова не є окремою дипломатичною подією.

    25 квітня 2026 року Володимир Зеленський уперше як президент України відвідав Азербайджан. У Габалі він провів переговори з Ільхамом Алієвим тет-а-тет та у розширеному форматі.

    Тоді сторони підписали шість двосторонніх документів, а серед головних напрямків співпраці назвали безпеку, енергетику, гуманітарну допомогу та оборонну взаємодію.

    Зеленський назвав одним із пріоритетів співпрацю у сфері безпеки та спільного виробництва. Алієв, зі свого боку, говорив про потенціал військово-технічної співпраці між двома державами.

    Після цього контакти продовжилися.

    6 травня Зеленський і Алієв провели телефонну розмову, під час якої обговорювали практичну реалізацію квітневих домовленостей та подальші кроки у двосторонніх відносинах.

    Сибіга також підтримував регулярний контакт із Байрамовим.

    Київ і Баку взаємно підтримують територіальну цілісність

    Однією з політично важливих тем переговорів залишається принцип територіальної цілісності.

    Сибіга подякував Азербайджану за послідовну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.

    Водночас він наголосив, що Україна так само підтримує територіальну цілісність Азербайджану.

    Цей принцип Київ і Баку неодноразово фіксували у двосторонніх контактах.

    Під час квітневого візиту Зеленського до Азербайджану український президент також окремо подякував Алієву за підтримку України та наголосив, що Київ завжди підтримував суверенітет і територіальну цілісність Азербайджану.

    Азербайджан допомагає відновлювати Ірпінь

    Співпраця двох країн давно не обмежується дипломатичними заявами.

    Азербайджан надає Україні гуманітарну та енергетичну допомогу, а одним із найбільш помітних напрямків стало відновлення Ірпеня, який сильно постраждав під час російської окупації та бойових дій навесні 2022 року.

    Ще у 2023 році Байрамов повідомляв, що загальний обсяг гуманітарної допомоги Україні від Азербайджану перевищив тисячу тонн та 20 млн доларів.

    Тоді ж Баку заявляв про подальшу участь у реконструкції об’єктів в Ірпені та постачанні електротехнічного обладнання щонайменше на 10 млн доларів.

    Азербайджан також приймав українських дітей на медичну та соціально-психологічну реабілітацію.

    Саме за цю допомогу Сибіга знову подякував Баку під час нинішнього візиту.

    Енергетична співпраця може стати головним проривом

    Якщо заява про готовність постачати Україні газ перейде у практичний контракт, це може стати одним із найвагоміших результатів нового етапу українсько-азербайджанських відносин.

    Азербайджан має власну видобувну базу та активно розвиває експорт до Європи.

    При цьому для України важлива не лише фізична наявність ресурсу, а й можливість отримати додаткове джерело газу, не пов’язане з Росією.

    Утім, практична схема таких поставок потребуватиме окремих домовленостей щодо маршрутів транспортування, транзитних потужностей, контрактних обсягів і ціни.

    Саме тому нинішню заяву Байрамова слід розглядати як політичну готовність, а не вже підписану угоду.

    У переговорах був і ширший регіональний контекст

    Сибіга та Байрамов обговорювали не лише двосторонню економіку.

    За даними українського МЗС, сторони говорили про безпекову ситуацію на Південному Кавказі, Близькому Сході та ширші міжнародні процеси. Український міністр також поінформував азербайджанського колегу про зусилля Києва щодо досягнення справедливого миру.

    Для України цей напрямок має додаткове значення, адже Азербайджан займає важливе геополітичне положення між Європою, Кавказом, Центральною Азією, Туреччиною та Каспійським регіоном.

    Транспортні й енергетичні коридори через Південний Кавказ можуть ставати дедалі важливішими на тлі перебудови європейської торгівлі та енергетики.

    Ще у квітні Сибіга та Байрамов окремо обговорювали транспортні маршрути та коридори, а також глобальні безпекові виклики.

    Візит Байрамова може стати переходом від заяв до конкретних проєктів

    Головна відмінність нинішньої зустрічі від багатьох дипломатичних контактів полягає у значній кількості практичних питань.

    Київ і Баку говорять про газ, проходження Україною зими, інвестиції, відновлення, товарообіг та засідання міжурядової комісії.

    Крім того, нинішні переговори відбуваються лише через кілька місяців після першого візиту Зеленського до Азербайджану, підписання шести двосторонніх документів та домовленостей президентів про поглиблення енергетичної й безпекової співпраці.

    У підсумку найбільш резонансним результатом візиту поки стала саме готовність Азербайджану постачати Україні природний газ.

    Якщо сторони зможуть перевести цю заяву у конкретні контракти, Баку може стати для України не лише важливим політичним та гуманітарним партнером, а й додатковим елементом енергетичної безпеки у період, коли Росія продовжує систематично атакувати українську енергетичну інфраструктуру.

  • ФІФА опинилася під тиском: євродепутати вимагають скасувати допуск Росії до ЧС

    ФІФА опинилася під тиском: євродепутати вимагають скасувати допуск Росії до ЧС

    Сорок чотири депутати Європейського парламенту звернулися до президента Міжнародної федерації футболу (ФІФА) Джанні Інфантіно із закликом скасувати рішення про допуск російських спортсменів до Чемпіонату світу з футболу серед гравців віком до 15 років. Європейські законодавці наголошують, що повернення російських команд до міжнародних турнірів під час повномасштабної війни проти України стане неприйнятним політичним і моральним сигналом, образить українців, які постраждали від російської агресії, та суперечитиме принципам, які міжнародний спорт має захищати.

    Про це йдеться у спільному листі 44 депутатів Європарламенту до президента ФІФА Джанні Інфантіно, текст якого є у розпорядженні видання “Європейська правда”.

    У зверненні законодавці висловлюють глибоке занепокоєння рішенням ФІФА допустити російську команду до участі у Чемпіонаті світу U-15, який має відбутися вже цього жовтня в Азербайджані. На думку авторів листа, це рішення було ухвалене в момент, коли Росія продовжує щоденні атаки на українські міста, а війна забирає життя мирних жителів, серед яких діти.

    Європарламентарі нагадують, що з початку повномасштабного вторгнення українські діти стали одними з найбільших жертв російської агресії. Через регулярні ракетні та дронові удари багато дітей втратили свої домівки, були змушені залишити рідні міста або виїхати за кордон. Значна частина українських школярів вже кілька років живе в умовах постійної небезпеки, повітряних тривог та навчання в укриттях.

    Автори звернення зазначають, що війна фактично позбавила українських дітей можливості повноцінно займатися спортом. У багатьох регіонах країни спортивні школи, стадіони, футбольні поля та інша спортивна інфраструктура були зруйновані або пошкоджені внаслідок російських обстрілів. Через це тисячі дітей втратили можливість тренуватися, брати участь у змаганнях та розвивати свої спортивні здібності.

    Окремо депутати наголосили на темі примусової депортації українських дітей. У листі зазначається, що близько 20 тисяч українських неповнолітніх були насильно вивезені Росією з окупованих територій та розлучені зі своїми родинами. Європарламентарі наголошують, що міжнародна спільнота неодноразово засуджувала ці дії, а питання повернення дітей залишається одним із ключових у переговорах щодо завершення війни.

    На думку авторів звернення, за таких обставин рішення допустити російську команду до міжнародних футбольних змагань є не лише передчасним, а й морально неприйнятним.

    У листі також наголошується, що сучасна російська влада активно використовує спорт як один із інструментів державної політики та пропаганди. За словами депутатів, спортивні перемоги та участь російських команд у міжнародних турнірах Кремль використовує для формування позитивного іміджу держави, просування націоналістичних, антиукраїнських і антизахідних наративів, а також для демонстрації того, що Росія нібито повертається до нормального міжнародного життя попри триваючу війну.

    Європейські законодавці вважають, що повернення російських спортсменів на турніри під егідою ФІФА може бути використане російською владою як черговий елемент внутрішньої та зовнішньої пропаганди. Саме тому, на їхню думку, міжнародні спортивні організації повинні враховувати не лише спортивний аспект своїх рішень, а й політичний та гуманітарний контекст.

    У зверненні наголошується, що поява російської збірної на міжнародному турнірі та демонстрація російської державної символіки можуть стати глибокою образою для українських сімей, які втратили дітей через російські ракетні удари.

    «Участь російських спортсменів та публічна демонстрація російського прапора й державних символів на заходах ФІФА стануть публічною образою для сотень українських сімей, які зазнали болю та втрат, втративши своїх дітей внаслідок російських атак», – зазначають автори листа.

    Євродепутати також нагадують, що останнім часом Росія лише посилила інтенсивність ударів по українських містах. Практично щодня російська армія застосовує ракети, керовані авіабомби та ударні безпілотники, внаслідок чого гинуть мирні жителі, серед яких є діти. Саме тому, на переконання депутатів, рішення ФІФА допустити російську команду до міжнародного турніру стане проявом неповаги до пам’яті невинних жертв війни.

    Автори звернення закликають президента ФІФА переглянути ухвалене рішення та призупинити допуск російських футболістів до всіх міжнародних турнірів до того часу, поки Росія не погодиться на повне припинення вогню, не розпочне реальні мирні переговори та не поверне депортованих українських дітей.

    «Ми закликаємо ФІФА стати на бік миру, а не йти на поступки агресору – Росії», – наголошується у зверненні.

    Депутати також звертають увагу на можливі спортивні наслідки рішення ФІФА. На їхню думку, присутність російської команди на турнірі може поставити під загрозу сам принцип чесних міжнародних змагань. Вони припускають, що окремі національні федерації можуть відмовитися брати участь у турнірі або виходити на поле проти представників Росії.

    Як приклад законодавці наводять позицію Федерації футболу України, яка вже заявила, що українські команди не братимуть участі у будь-яких міжнародних турнірах, якщо серед учасників будуть російські збірні або клуби.

    Рішення ФІФА викликало широку дискусію на тлі останніх подій у міжнародному спортивному русі. Наприкінці червня Міжнародний олімпійський комітет ухвалив зміни до Олімпійської хартії, які, на думку критиків, можуть спростити повернення Росії до міжнародного олімпійського руху. Уже 7 липня МОК також ухвалив рішення про тимчасове відновлення в правах Олімпійського комітету Росії.

    Ці рішення викликали занепокоєння як в Україні, так і серед європейських політиків. У Європейській комісії заявили, що уважно стежать за розвитком ситуації та висловили стурбованість кроками, які можуть створити передумови для поступового повернення російських спортсменів до міжнародних змагань попри триваючу війну.

    На думку авторів листа, міжнародні спортивні організації мають усвідомлювати власну відповідальність за рішення, які вони ухвалюють під час найбільшої війни в Європі з часів Другої світової. Вони переконані, що повернення Росії до міжнародних турнірів без зміни її політики та припинення агресії суперечитиме цінностям спорту, який має об’єднувати людей, а не ставати інструментом легітимізації держави-агресора.

  • Пашинян розгромив проросійську опозицію: вибори у Вірменії можуть остаточно змінити баланс сил на Кавказі

    Пашинян розгромив проросійську опозицію: вибори у Вірменії можуть остаточно змінити баланс сил на Кавказі

    Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян оголосив про перемогу своєї партії на парламентських виборах, які вже називають одними з найважливіших для країни за останні десятиліття. Про це повідомляє вірменська службу Радіо Свобода. Попередні офіційні результати свідчать, що його партія «Громадянський договір» здобула майже 50% голосів виборців і з великим відривом випередила головного конкурента — опозиційний блок «Сильна Вірменія». Водночас опозиція не визнає підсумки голосування та вже заявила про можливі порушення під час підрахунку голосів.

    Згідно з даними Центральної виборчої комісії Вірменії, після обробки бюлетенів партія Пашиняна отримала 49,81% голосів. Друге місце посіла політична сила «Сильна Вірменія», яку очолює бізнесмен Самвел Карапетян, із результатом 23,29%. Третє місце дісталося блоку «Вірменія» експрезидента Роберта Кочаряна — 9,94%, а партія «Процвітаюча Вірменія» подолала прохідний бар’єр із результатом близько 4%. Решта учасників перегонів не змогли пройти до парламенту.

    Ще до завершення підрахунку голосів Нікол Пашинян заявив про «історичну перемогу» своєї політичної сили. За його словами, «Громадянський договір» отримав більшу підтримку громадян, ніж на попередніх виборах 2021 року, а отже — новий мандат довіри на продовження реформ та зовнішньополітичного курсу країни. Прем’єр наголосив, що його партія має достатньо підтримки для формування нового уряду.

    Однак ситуація не така однозначна. Формально партія Пашиняна не набрала понад 50% голосів виборців. Водночас виборче законодавство Вірменії передбачає спеціальний механізм забезпечення так званої «стабільної більшості». Якщо переможець виборів не отримує достатньої кількості депутатських мандатів для формування ефективного уряду, закон дозволяє застосовувати механізми додаткового розподілу місць або проведення другого туру, щоб гарантувати формування дієздатної влади. Саме тому експерти прогнозують, що Пашинян збереже контроль над урядом навіть без формального подолання 50-відсоткового бар’єра.

    Головний суперник чинного прем’єра Самвел Карапетян уже заявив, що результати виборів викликають серйозні сумніви. Лідер «Сильної Вірменії» звинуватив владу у непрозорому підрахунку голосів та заявив про можливі маніпуляції під час виборчого процесу. Опозиція вимагає детальної перевірки результатів і не виключає подальших політичних протестів. Водночас міжнародні спостерігачі поки не повідомляли про системні порушення, які могли б поставити під сумнів результати голосування.

    Вибори стали фактично референдумом щодо майбутнього геополітичного курсу Вірменії. Після поразки у війні за Нагірний Карабах та втрати контролю над регіоном у 2023 році уряд Пашиняна почав активно дистанціюватися від Росії та шукати нових союзників на Заході. За останні роки Єреван заморозив участь у російському військовому блоці ОДКБ, скоротив співпрацю з Москвою у сфері безпеки та значно активізував контакти з Європейським Союзом і США.

    Саме ця політика стала головною темою передвиборчої кампанії. Пашинян обіцяв продовжити курс на зближення з Європою, завершити мирні переговори з Азербайджаном та нормалізувати відносини з Туреччиною. Його опоненти, навпаки, виступали за відновлення тісніших зв’язків із Росією та критикували уряд за поступки Баку після втрати Карабаху.

    Західні аналітики називають результати виборів серйозною політичною поразкою Кремля. Напередодні голосування російсько-вірменські відносини залишалися напруженими через взаємні звинувачення, економічний тиск та суперечки навколо майбутнього регіону Південного Кавказу. У ЄС та США відкрито підтримували курс Пашиняна на демократичні реформи та мирне врегулювання конфлікту з Азербайджаном.

    Явка на виборах виявилася доволі високою — майже 59% громадян, що стало одним із найкращих показників за останні роки. Політологи пояснюють це тим, що значна частина суспільства сприймала голосування як вибір між двома моделями майбутнього країни — продовженням європейського курсу або поверненням до традиційної орбіти впливу Москви.

    Попри впевнену перемогу, перед Пашиняном залишаються серйозні виклики. Найголовнішими серед них є завершення мирної угоди з Азербайджаном, врегулювання відносин із Туреччиною, подальша модернізація економіки та балансування між Заходом і Росією. Саме від того, чи зможе новий уряд виконати ці завдання, залежатиме політичне майбутнє прем’єра та напрямок розвитку Вірменії на найближчі роки.

  • Поки Європа відмовляється від РФ: Сербія продовжила газовий контракт із «Газпромом»

    Поки Європа відмовляється від РФ: Сербія продовжила газовий контракт із «Газпромом»

    Сербія продовжить отримувати російський газ щонайменше до кінця вересня 2026 року. Белград зміг домовитися з російським «Газпромом» про чергове продовження контракту на постачання блакитного палива ще на три місяці після завершення чинної угоди, яка спливає 30 червня. Для сербської влади це рішення стало важливим успіхом, оскільки країна залишається однією з найбільш залежних від російського газу держав Європи.

    Про досягнення домовленостей повідомила міністерка гірничої справи та енергетики Сербії Дубравка Джедович-Ханданович після зустрічі з головою правління «Газпрому» Алєксєєм Міллером у Санкт-Петербурзі. За її словами, сторони підтвердили продовження постачання газу ще на три місяці після 30 червня, що дозволить забезпечити стабільність енергетичної системи країни впродовж літнього сезону та підготуватися до наступного опалювального періоду.

    Сербська міністерка наголосила, що нова домовленість має стратегічне значення для держави, громадян та економіки. За її словами, російський газ залишається для Сербії одним із найдоступніших за ціною джерел енергії, а також забезпечує необхідні обсяги та гнучкість постачання.

    Це вже друге продовження газової угоди між Белградом і Москвою за останні місяці. У березні 2026 року Сербія також отримала тримісячну пролонгацію контракту з Росією. Таким чином, країна фактично продовжує працювати в режимі короткострокових домовленостей, паралельно ведучи переговори щодо майбутнього довгострокового контракту.

    Попри активні заяви про диверсифікацію енергетичних джерел, Сербія досі критично залежить від російського газу. За офіційними даними, до 90% внутрішніх потреб країни покриваються саме завдяки імпорту з Росії. Така залежність сформувалася протягом багатьох років через вигідні ціни та розвинену інфраструктуру постачання.

    Водночас Белград намагається поступово зменшити залежність від Москви. Сербська влада розвиває співпрацю з Азербайджаном, звідки вже надходять альтернативні обсяги природного газу. Крім того, країна отримала доступ до скрапленого природного газу через грецькі LNG-термінали та інтерконектори з сусідніми державами. Проте поки що ці маршрути не здатні повністю замінити російські поставки.

    Під час переговорів у Санкт-Петербурзі сторони також обговорили розширення підземного газового сховища «Банатський Двір», яке є одним із ключових елементів енергетичної безпеки Сербії. Планується збільшення його потужності з 450 до 750 мільйонів кубометрів газу. Це дозволить накопичувати більші резерви перед зимовим сезоном і зменшити ризики можливих перебоїв у постачанні.

    Окремою темою переговорів стала ситуація навколо сербської нафтової компанії NIS, яка залишається під санкційним тиском США через російську структуру власності. Компанія контролюється «Газпром нафтою» та «Газпромом», а її діяльність має критичне значення для паливного ринку Сербії. Саме NIS володіє єдиним у країні нафтопереробним заводом у Панчевому та забезпечує більшу частину внутрішнього ринку нафтопродуктів.

    Через санкції США вже кілька місяців тривають складні переговори щодо продажу російської частки в NIS угорській компанії MOL. Вашингтон вимагає скорочення російського впливу на стратегічні енергетичні активи Сербії. Наразі MOL прагне отримати додатковий час для завершення переговорів щодо придбання контрольного пакета акцій компанії.

    Ситуація навколо російського газу для Сербії демонструє складне становище багатьох країн Балканського регіону. З одного боку, Європейський Союз послідовно реалізує політику скорочення залежності від російських енергоносіїв після початку повномасштабної війни Росії проти України. З іншого боку, держави, які історично були інтегровані в російську енергетичну систему, змушені шукати баланс між політичними вимогами Заходу та власною енергетичною безпекою.

    Для Сербії питання газу залишається не лише економічним, а й політичним. Президент Александр Вучич неодноразово заявляв, що країна прагне вступу до Європейського Союзу, однак одночасно підтримує тісні економічні та енергетичні зв’язки з Росією. Саме тому кожне нове продовження контрактів із «Газпромом» привертає увагу як Брюсселя, так і Вашингтона.

    Поки Європа намагається остаточно відмовитися від російських енергоресурсів, Белград продовжує обирати прагматичний підхід, роблячи ставку на дешеві поставки з Росії та поступовий розвиток альтернативних маршрутів. Нове продовження контракту до кінця вересня дає Сербії додатковий час для підготовки до складних переговорів про майбутнє енергетичної співпраці та забезпечення стабільності власної економіки.

  • Пашинян знову змінює курс? Чому фаворит виборів у Вірменії може розчарувати і Захід, і Росію

    Пашинян знову змінює курс? Чому фаворит виборів у Вірменії може розчарувати і Захід, і Росію

    Уже 7 червня у Вірменії відбудуться парламентські вибори, які можуть визначити не лише майбутнє країни, а й баланс сил на всьому Південному Кавказі. За даними останніх соціологічних опитувань, найбільші шанси на перемогу має чинний прем’єр-міністр Нікол Пашинян та його партія «Громадянський договір». В Україні та країнах Європейського Союзу на це дивляться з обережним оптимізмом, сподіваючись на подальше дистанціювання Єревана від Москви. Водночас експерти застерігають: історія політичної кар’єри Пашиняна свідчить, що його позиція може змінюватися залежно від обставин.

    Нинішні вибори стануть першими після остаточної втрати Нагірного Карабаху, який десятиліттями залишався головним питанням вірменської політики. Саме ця поразка стала переломним моментом для країни та особисто для Пашиняна.

    До влади нинішній прем’єр прийшов у 2018 році на хвилі так званої Оксамитової революції. Тоді він став символом боротьби з корупцією та старою політичною елітою. Пашинян обіцяв повернути владу громадянам, реформувати економіку та посилити державні інституції. Його прихід до влади багато хто сприймав як початок нової епохи для Вірменії.

    У перші роки прем’єрства Пашинян позиціонував себе як реформатор та противник корупційних схем, пов’язаних із так званим «карабаським кланом» колишніх президентів Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна. Однак питання Нагірного Карабаху залишалося центральним викликом для його уряду.

    Ситуація кардинально змінилася восени 2020 року, коли Вірменія програла 44-денну війну Азербайджану. За підсумками конфлікту Баку повернув контроль над значною частиною територій, які раніше контролювали вірменські сили. Тоді Пашинян опинився під потужним внутрішнім тиском, але зміг зберегти владу.

    Після війни риторика прем’єра помітно змінилася. У передвиборчій кампанії 2021 року він уже наголошував на стратегічному партнерстві з Росією та важливості Організації договору про колективну безпеку. Москва залишалася ключовим гарантом безпеки для Єревана, адже саме російські миротворці контролювали Лачинський коридор, який з’єднував Нагірний Карабах із Вірменією.

    Однак ці розрахунки не виправдалися. У 2023 році Азербайджан остаточно встановив контроль над усім Нагірним Карабахом. Російські миротворці фактично не втрутилися у розвиток подій, а понад 100 тисяч вірмен були змушені залишити регіон та переїхати до Вірменії.

    Саме після цього відносини між Єреваном і Москвою почали стрімко погіршуватися. Вірменія фактично заморозила свою участь в ОДКБ, а Пашинян почав дедалі частіше говорити про необхідність диверсифікації зовнішньої політики та розвитку відносин із Заходом.

    У нинішній передвиборчій програмі «Громадянського договору» вже немає традиційних для попередніх кампаній акцентів на стратегічному союзі з Росією. Натомість одним із ключових пріоритетів проголошено зближення з Європейським Союзом та отримання безвізового режиму для громадян Вірменії.

    Ще однією важливою складовою політики Пашиняна став курс на мир із сусідами. Прем’єр фактично відмовився від концепції «історичної Вірменії», яка включала Нагірний Карабах, та почав просувати ідею «реальної Вірменії» в межах міжнародно визнаних кордонів.

    Саме тому нині Єреван активно веде переговори з Азербайджаном щодо підписання мирного договору. Паралельно триває процес нормалізації відносин із Туреччиною. Для реалізації цього курсу влада навіть готує нову Конституцію, яка має усунути суперечливі положення щодо Карабаху.

    Водночас така політика викликає серйозний опір усередині країни. Особливо гостро її критикують біженці з Нагірного Карабаху, які звинувачують Пашиняна у фактичній відмові від захисту регіону та його населення.

    Соціальні мережі Вірменії регулярно стають майданчиком для конфліктів між прихильниками та противниками прем’єра. Сам Пашинян намагається формувати образ «народного політика»: часто їздить громадським транспортом, спілкується з громадянами на вулицях, веде активну комунікацію через соціальні мережі та демонструє близькість до звичайних людей.

    Попри це, його рейтинги залишаються неоднозначними. Частина суспільства вважає його єдиним політиком, здатним забезпечити мир і стабільність після багаторічного конфлікту. Інші переконані, що саме його політика призвела до найбільшої геополітичної поразки Вірменії за останні десятиліття.

    На Заході перемогу Пашиняна часто розглядають як шанс остаточно послабити російський вплив у регіоні. Проте аналітики застерігають від надмірних очікувань. За вісім років перебування при владі вірменський прем’єр уже неодноразово змінював політичні акценти — від антикорупційного реформатора до націоналіста, від прихильника російського партнерства до прихильника європейської інтеграції.

    Саме тому головною інтригою майбутніх виборів залишається не лише питання перемоги Пашиняна, а й те, яким буде його наступний політичний курс після голосування. В умовах складної геополітичної ситуації та постійного тиску з боку сусідів Вірменія може знову опинитися перед необхідністю балансувати між Заходом і Росією.

    І хоча сьогодні Нікол Пашинян виглядає найбільш проєвропейським лідером в історії незалежної Вірменії, його політична біографія показує: остаточні висновки щодо зовнішньополітичного вибору країни робити ще зарано.

  • Зеленський і Алієв узгодили нові кроки: Україна та Азербайджан поглиблюють стратегічне партнерство

    Зеленський і Алієв узгодили нові кроки: Україна та Азербайджан поглиблюють стратегічне партнерство

    Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, під час якої сторони обговорили подальше посилення співпраці між двома державами та координацію дій у регіоні.

    Про це повідомив глава української держави у своїх соцмережах, пише «Главком».

    За словами Зеленського, під час розмови лідери зосередилися на реалізації домовленостей, яких було досягнуто під час його офіційного візиту до Азербайджану наприкінці квітня.

    «Продовжуємо працювати над розвитком як двосторонніх відносин між Україною та Азербайджаном, так і відносин з іншими країнами регіону для збільшення безпеки й стабільності», — наголосив президент України.

    Також сторони обмінялися деталями контактів із міжнародними партнерами та погодили наступні кроки співпраці.

    Зеленський окремо підкреслив, що Київ і Баку здатні посилити взаємну підтримку в умовах глобальної нестабільності та нових безпекових викликів.

    Попередня зустріч лідерів відбулася 25 квітня під час першого офіційного візиту Зеленського до Азербайджану. Тоді президент України провів переговори з Алієвим у Баку, а сторони досягли низки домовленостей у сфері енергетики, безпеки та економічної співпраці.

    За підсумками переговорів Україна та Азербайджан підписали шість двосторонніх документів у різних галузях. Особливу увагу сторони приділили питанням енергетичної безпеки та розвитку стратегічної координації між країнами.

    Візит Зеленського до Азербайджану став сьомою зустріччю двох президентів за останні чотири роки та, за оцінками експертів, продемонстрував активне зміцнення контактів Києва й Баку на тлі трансформації безпекової ситуації в регіоні.

    Останніми роками Азербайджан дедалі активніше вибудовує багатовекторну політику, балансуючи між Туреччиною, ЄС, країнами Центральної Азії та пострадянським простором. Для України співпраця з Баку має важливе значення як з точки зору енергетики, так і в контексті формування нових транспортних та геополітичних маршрутів у регіоні.

    На тлі ослаблення російського впливу на Південному Кавказі контакти між Києвом і Баку дедалі частіше розглядають як елемент ширшої регіональної перебудови.

  • Зеленський шукає новий формат переговорів: Україна готується до діалогу з РФ без участі США

    Зеленський шукає новий формат переговорів: Україна готується до діалогу з РФ без участі США

    Президент України Володимир Зеленський розглядає можливість зміни стратегії мирних переговорів із Росією, допускаючи сценарій їхнього продовження без активної участі Сполучених Штатів. Про це повідомляє Politico, на яке посилаються українські медіа.

    За даними видання, Київ поступово коригує свою дипломатичну лінію на тлі невизначеності щодо подальшої ролі Вашингтона у врегулюванні війни. Якщо раніше українська сторона активно працювала над залученням США до переговорного процесу, то тепер, схоже, готується до альтернативного сценарію, в якому ключову роль можуть відіграти інші міжнародні партнери.

    Зокрема, одним із найбільш імовірних майданчиків для наступного раунду переговорів розглядається Туреччина. Президент Реджеп Тайїп Ердоган неодноразово заявляв про готовність Анкари виступити посередником і надати територію для діалогу між сторонами. Туреччина вже має досвід проведення подібних переговорів, зокрема у 2022 році, а також відігравала ключову роль у реалізації «зернової угоди».

    Зміна підходу з боку України може бути пов’язана з кількома факторами. По-перше, це внутрішньополітична ситуація у США та позиція президента Дональд Трамп, який останнім часом демонструє більш прагматичний і менш однозначний підхід до підтримки України. По-друге, це загальна геополітична напруженість, зокрема війна на Близькому Сході, яка відволікає ресурси та увагу Вашингтона.

    Як зазначає The New York Times, на сьогодні ні Україна, ні Росія не мають чітко сформованої стратегії досягнення миру або перемоги. У таких умовах роль США як потужного посередника залишається критично важливою, однак її зменшення може змінити баланс сил у переговорному процесі.

    Водночас українська влада продовжує демонструвати готовність до діалогу. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявляв, що Україна не виключає проведення зустрічі на найвищому рівні, включно з потенційною участю Володимир Путін. Проте ключовою умовою залишається присутність міжнародних посередників, які можуть гарантувати дотримання домовленостей.

    Окремо розглядаються й інші можливі локації для переговорів. Раніше Київ заявляв про готовність провести новий раунд діалогу в Азербайджан. Це свідчить про пошук більш гнучких форматів і прагнення залучити ширше коло партнерів до процесу врегулювання.

    На цьому тлі керівник Офісу президента Кирило Буданов раніше зазначав, що переговорний процес між Україною та Росією вже перебуває у фазі активного руху. За його оцінкою, досягнення певних домовленостей може відбутися швидше, ніж очікується, хоча конкретні терміни залишаються невизначеними.

    Аналітики звертають увагу, що потенційне виключення США з активної фази переговорів може мати як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, це може спростити діалог, зменшивши кількість учасників і протиріч. З іншого — відсутність такого впливового гравця, як Вашингтон, може знизити ефективність домовленостей і ускладнити їхнє виконання.

    Важливим фактором залишається і позиція Росії. Кремль неодноразово демонстрував небажання йти на компроміси, висуваючи додаткові вимоги або затягуючи переговорний процес. У таких умовах роль посередників стає ключовою, адже саме вони можуть забезпечити баланс інтересів і сприяти досягненню реальних результатів.

    Загалом ситуація навколо переговорів свідчить про поступову трансформацію дипломатичної стратегії України. Київ прагне зберегти міжнародну підтримку, водночас готуючись до сценаріїв, у яких доведеться діяти більш самостійно.

    Це також відображає ширшу тенденцію у світовій політиці, де традиційні формати співпраці змінюються під впливом нових викликів. Війна в Україні стала одним із ключових факторів цієї трансформації, і її завершення залежатиме не лише від військових, а й від дипломатичних рішень.

    Поки що остаточний формат майбутніх переговорів залишається відкритим. Однак очевидно, що Україна активно шукає нові підходи, які дозволять просунутися до миру навіть в умовах зміненої геополітичної реальності.