Uanews.life

Позначка: НАТО

  • Німеччину стривожили дрони біля секретного військового об’єкта: там ремонтують Patriot

    Німеччину стривожили дрони біля секретного військового об’єкта: там ремонтують Patriot

    У німецькому місті Мехерніх, де розташований важливий військовий об’єкт Бундесверу та проводиться технічне обслуговування й ремонт систем протиповітряної оборони Patriot, зафіксували серію підозрілих польотів безпілотників. Німецькі правоохоронці розглядають версію про можливе незаконне спостереження за військовим об’єктом.

    Про це повідомляє Tagesschau.

    Мехерніх розташований у регіоні Ейфель, на південний захід від Бонна. Саме там знаходиться один із важливих логістичних об’єктів німецьких збройних сил. На території бази розміщений захищений підземний об’єкт, розташований приблизно на 130-метровій глибині. На площі близько 30 тисяч квадратних метрів зберігається обладнання та запасні частини для військової техніки Бундесверу.

    Об’єкт має стратегічне значення для німецької армії, оскільки є одним із ключових елементів її логістичної мережі. Водночас особливу увагу до нього привертає те, що саме в Мехерніху працюють фахівці, які займаються технічним обслуговуванням і ремонтом американських зенітно-ракетних комплексів Patriot, що перебувають на озброєнні Німеччини.

    У Бундесвері цей об’єкт називають «верф’ю Patriot». За даними німецьких ЗМІ, ймовірно, це унікальний для Європи центр такого типу.

    На тлі цього нещодавно над військовим об’єктом зафіксували низку польотів безпілотників. За інформацією журналістів, минулого тижня в ніч із п’ятниці на суботу охоронці об’єкта помітили загалом шість випадків прольоту дронів. Інциденти відбувалися в період із 22:00 до 05:00.

    Особливу увагу правоохоронців привернув останній зафіксований випадок. Поліцейські районного управління поліції Еускірхена, яких заздалегідь попередили про можливі польоти, перебували неподалік і, за даними розслідування, самі стали свідками щонайменше одного прольоту безпілотника.

    Згідно з конфіденційним поліцейським звітом, один із дронів навіть ненадовго кружляв над службами екстреної допомоги, які перебували на місці.

    Інцидент також зафіксувала військова поліція Бундесверу. За даними звіту, військовослужбовці спостерігали за безпілотником із відстані близько 40 метрів.

    Попередня оцінка військової поліції полягає в тому, що ймовірно йшлося про безпілотник Fly-380 VTOL. Це великий безпілотний літальний апарат із вертикальним зльотом і посадкою. Заявлений розмах його крил становить близько 3,8 метра, а дальність польоту може сягати приблизно 400 кілометрів. Такий апарат здатний розвивати швидкість до 150 км/год і перевозити понад 10 кілограмів корисного навантаження.

    Водночас сам факт використання саме такого типу дрона поки не є остаточно встановленим. Правоохоронці продовжують з’ясовувати, хто керував безпілотниками та з якою метою вони перебували над військовим об’єктом.

    Дрони Fly-380 VTOL можуть використовуватися для цілком законних цивільних завдань. Зокрема, їх застосовують для геодезичних і картографічних робіт, моніторингу територій, охорони кордонів та виконання завдань у важкодоступних районах.

    Однак німецькі слідчі не вважають, що зафіксовані польоти можна просто пояснити випадковим проведенням геодезичних робіт. За даними журналістів, попереднє розслідування не виявило ознак того, що безпілотник помилково виконував цивільне завдання.

    Тому правоохоронці розглядають іншу версію — навмисне спостереження за військовим об’єктом. Поліція перевіряє підозри щодо можливого несанкціонованого фотографування або відеозйомки військової інфраструктури, озброєння чи закритих зон.

    До розслідування залучені не лише місцеві правоохоронці. За даними німецьких ЗМІ, участь у перевірці беруть Управління кримінальної поліції землі Північний Рейн-Вестфалія, федеральні органи безпеки, військова контррозвідка та Об’єднаний центр захисту від дронів у Берліні.

    Наразі слідчі не встановили, хто стоїть за підозрілими польотами. Також немає підтверджень того, що до них причетна конкретна іноземна держава. Водночас сама поява безпілотників над об’єктом, де ремонтуються системи Patriot і зберігається військове обладнання, викликає серйозне занепокоєння німецьких органів безпеки.

    Особливої актуальності ця історія набуває на тлі інших інцидентів із безпілотниками в Німеччині. У ніч проти 5 серпня біля українського літака в аеропорту «Лейпциг/Галле» виявили дрон, оснащений вибухівкою та детонатором. За даними німецьких ЗМІ, йшлося про літак «Антонов», який, імовірно, належить українській стороні.

    Цей інцидент нині розслідує Генеральна прокуратура Німеччини. Американська розвідка, за даними західних ЗМІ, пов’язує дрон із Росією. Москва при цьому заперечує свою причетність та називає звинувачення провокацією.

    Таким чином, німецькі силовики одночасно розслідують кілька інцидентів, пов’язаних із підозрілою активністю безпілотників. У випадку Мехерніха головна увага зосереджена на можливому зборі розвідувальної інформації про військовий об’єкт.

    Остаточні висновки про походження дронів, їхнього оператора та мету польотів німецькі правоохоронці поки не зробили. Розслідування триває.

  • Ключового генерала США, який координував підтримку України, раптово усунули від командування

    Ключового генерала США, який координував підтримку України, раптово усунули від командування

    Генерал-лейтенанта Армії США Чарльза Костанцу, який командував V корпусом і відігравав важливу роль у координації американських військових операцій у Європі та підтримки України, достроково усунули від командування. Рішення було ухвалене майже за два місяці до завершення його каденції.

    Про це повідомляє ABC News.

    За словами посадовця, Костанцу відсторонили від виконання обов’язків протягом останніх кількох днів. Причини такого рішення офіційно не повідомляються. При цьому генерал мав продовжувати командувати V корпусом до жовтня, коли планувалася передача посади його наступнику.

    Наразі обов’язки командувача корпусу тимчасово виконує бригадний генерал Джон Б. Маунтфорд, який обіймає посаду заступника командувача V корпусу з питань готовності.

    Наступником Костанци має стати генерал-майор Томас Фелті. Його кандидатуру вже затвердив Сенат США, а офіційна передача командування була запланована на жовтень. Таким чином, дострокове усунення Костанци стало несподіваною зміною у керівництві американських військ у Європі.

    Костанца очолював V корпус Армії США з квітня 2024 року. Він є фахівцем із бронетанкових військ і має значний досвід командування сухопутними підрозділами. До призначення на посаду командувача V корпусу генерал керував 3-ю піхотною дивізією США, яка базується у Форт-Стюарті в штаті Джорджія.

    V корпус має важливе значення для військової присутності США в Європі. Він відповідає за управління силами американської армії та координацію військових операцій на європейському напрямку. Частина підрозділів корпусу дислокується в Польщі, безпосередньо біля східного флангу НАТО.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну значення V корпусу для американської військової стратегії в Європі суттєво зросло. Корпус бере участь у координації американської військової присутності на східному фланзі НАТО та підтримці союзників, які посилили оборону через російську агресію проти України.

    Саме тому дострокова зміна командувача привернула особливу увагу. Водночас немає підтверджень того, що рішення безпосередньо пов’язане зі зміною політики США щодо України або скороченням американської військової присутності в Європі.

    ABC News зазначає, що усунення Костанци відбулося на тлі масштабних кадрових змін у вищому військовому керівництві США. За час перебування Піта Гегсета на посаді міністра оборони понад два десятки високопоставлених офіцерів були звільнені, усунуті від командування або відсторонені від виконання своїх обов’язків. У багатьох випадках американське оборонне відомство не надавало публічних пояснень щодо причин таких рішень.

    Водночас джерело, знайоме із ситуацією навколо Костанци, заявило, що його усунення не пов’язане з ширшою кампанією Гегсета щодо перебудови військового керівництва США. За словами співрозмовника, рішення також не має політичного підґрунтя.

    Таким чином, наразі офіційна причина дострокового усунення генерала залишається невідомою. Пентагон не оприлюднив детального пояснення, чому командувача V корпусу було замінено майже за два місяці до запланованої передачі посади.

    Кадрова зміна відбувається на тлі перегляду Вашингтоном своєї військової присутності в Європі. ABC News звертає увагу, що цього року Пентагон уже ухвалював рішення щодо скорочення або перегляду окремих елементів американської військової присутності на континенті.

    Зокрема, одним із найбільш помітних стало рішення відмовитися від запланованого розгортання в Польщі 2-ї бронетанкової бригадної бойової групи 1-ї кавалерійської дивізії, що базується у Форт-Гуді, штат Техас.

    Це рішення викликало занепокоєння у Варшаві, оскільки Польща є одним із ключових союзників США на східному фланзі НАТО та важливим логістичним центром для підтримки України.

    Після критики з боку польської сторони президент США Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати мають намір розмістити в Польщі близько 5 тисяч американських військовослужбовців. Це стало сигналом про те, що Вашингтон не планує повністю відмовлятися від військової присутності в регіоні.

    Водночас зміни у структурі американських сил у Європі залишаються предметом уваги союзників США. Для країн східного флангу НАТО особливо важливо, наскільки масштабною буде американська військова присутність у Польщі та інших країнах регіону на тлі продовження російської агресії проти України.

    Що саме стало причиною дострокового усунення Костанци та чи матиме це наслідки для роботи V корпусу, координації американських військ у Європі та підтримки України, наразі невідомо. Тимчасове керівництво корпусом здійснюватиме Джон Б. Маунтфорд, поки командування не буде остаточно передано Томасу Фелті.

  • Дрон із вибухівкою біля українського літака в Німеччині: розвідка США пов’язала інцидент із Росією

    Дрон із вибухівкою біля українського літака в Німеччині: розвідка США пов’язала інцидент із Росією

    Американська розвідка пов’язала з Росією інцидент в аеропорту Лейпциг/Галле в Німеччині, де біля українського вантажного літака Ан-124 виявили безпілотник із вибуховим пристроєм. За даними американських чиновників, ознайомлених із розвідувальними матеріалами, до інциденту може бути причетна російська влада.

    Про це повідомляє The Wall Street Journal.

    Співрозмовники видання, які мають доступ до американських розвідувальних звітів щодо події, стверджують, що зібрані дані вказують саме на Росію. Водночас остаточне розслідування інциденту ще триває, тому американська оцінка наразі не означає офіційно встановленої вини російської сторони.

    На можливу російську причетність також звертали увагу німецькі засоби масової інформації. Водночас міністр внутрішніх справ Німеччини Олександр Добріндт поки утримується від прямого звинувачення Росії. За його словами, слідство має встановити, чи могли до інциденту бути причетні іноземні держави. Саму подію німецький посадовець назвав новим сценарієм загрози.

    Інцидент стався в ніч на 5 серпня в аеропорту Лейпциг/Галле. Роботу летовища тимчасово призупинили після того, як у захищеній зоні поблизу українського вантажного літака виявили підозрілий безпілотник. Аеропорт є важливим логістичним вузлом, який використовується, зокрема, для вантажних перевезень українською компанією «Антонов», а також пов’язаний із перевезеннями для німецьких військових та партнерів НАТО.

    Безпілотник знаходився лише за кілька метрів від українського Ан-124. На ньому виявили вибуховий пристрій. За даними німецьких правоохоронців, вибухівка могла бути виготовлена із Semtex. Пристрій не вибухнув через несправність детонатора, після чого його вилучили фахівці саперного підрозділу.

    Таким чином, потенційна атака могла мати серйозні наслідки для авіації. Український Ан-124 є великим транспортним літаком, а розміщення вибухового пристрою поруч із ним у контрольованій зоні аеропорту створювало ризик пошкодження повітряного судна та іншої інфраструктури.

    На момент виявлення безпілотника німецькі служби не мали остаточної інформації про те, хто саме його доставив і з якою метою. Саме тому правоохоронці розглядають можливість причетності іноземної держави, а також перевіряють інші версії.

    Ситуація стала ще серйознішою через інший інцидент, який стався тієї ж ночі. Другий невідомий об’єкт зіткнувся з вантажним літаком DHL, після чого повітряне судно отримало незначні пошкодження та змогло здійснити посадку в Ганновері. Німецькі служби перевіряють, чи пов’язані ці випадки між собою.

    Спочатку з’являлися повідомлення про те, що український Ан-124 міг перевозити боєприпаси та саме тому стати потенційною ціллю. Однак цю версію згодом спростували німецькі офіційні джерела. За повідомленнями німецьких ЗМІ, літак раніше міг перевозити боєприпаси, але на момент інциденту він перебував без такого вантажу.

    Особливу увагу до події привертає географія та характер інциденту. Лейпцигський аеропорт розташований далеко від лінії фронту й використовується як важливий вузол для міжнародних вантажних перевезень. Тому використання безпілотника з вибухівкою на території такого об’єкта може свідчити про спробу атакувати не лише конкретний літак, а й створити загрозу для критично важливої транспортної інфраструктури.

    Американська розвідка вважає, що за інцидентом може стояти Росія. Якщо ця оцінка буде підтверджена німецьким розслідуванням, подія матиме значний міжнародний резонанс, оскільки йдеться про потенційну диверсію на території держави НАТО.

    Водночас наразі важливо не ототожнювати розвідувальну оцінку США з остаточним висновком слідства. Німецькі правоохоронці продовжують встановлювати обставини появи безпілотника, його маршрут, походження вибухового пристрою та можливих організаторів.

    Росія, зі свого боку, заперечує причетність до інциденту. Російське посольство в Берліні назвало звинувачення на адресу Москви провокацією.

    Інцидент у Лейпцигу відбувається на тлі зростання уваги європейських країн до диверсій, шпигунства та використання безпілотників поблизу стратегічних об’єктів. Саме тому німецька влада розглядає подію як потенційно новий рівень загрози для безпеки країни.

    Якщо російське походження операції буде підтверджено, це стане черговим випадком, коли інфраструктура європейської країни могла бути використана для проведення операції, пов’язаної з війною Росії проти України. Наразі ж остаточна відповідь на питання про організаторів має бути встановлена в межах німецького розслідування.

  • «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.

    Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.

    Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.

    Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.

    Чому ця угода настільки важлива

    Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.

    Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.

    Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.

    Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.

    Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.

    При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.

    Пакт з’явився не на порожньому місці

    Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.

    Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.

    Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.

    Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.

    Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.

    Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.

    Війна з Іраном прискорила процес

    Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.

    Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.

    У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.

    Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.

    Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.

    Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.

    Це «мусульманське НАТО»?

    Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».

    Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.

    НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.

    Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.

    Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.

    Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.

    Туреччина опинилася в особливій позиції

    Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.

    Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.

    Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.

    Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.

    Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.

    Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів

    Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.

    Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.

    Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.

    Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.

    Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.

    Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.

    Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії

    Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.

    Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.

    Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.

    Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.

    Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.

    Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.

    Угода відкрита для інших держав

    Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.

    За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.

    Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.

    Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.

    Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.

    Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.

  • Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    У 1946 році ще не існувало терміна «холодна війна», хоча її фундамент уже був закладений. На початку 1990-х мало хто припускав, що розпад Радянського Союзу відкриє майже тридцятирічний період безумовного американського лідерства. Нова система майже ніколи не з’являється в момент підписання договору чи закінчення війни. Спочатку починають змінюватися рішення держав. Лише через роки стає зрозуміло, що вони вже живуть за іншими правилами. Саме це сьогодні відбувається з Європою.

    Країни, які десятиліттями скорочували армії, повертають обов’язкову службу та формують нові дивізії. Німеччина, яка зробила демілітаризацію частиною своєї політичної ідентичності, розміщує постійну бронетанкову бригаду в Литві. Фінляндія та Швеція відмовляються від моделі безпеки, що зберігалася з часів Другої світової війни. Польща будує найбільшу сухопутну армію на континенті. Європейські заводи збільшують випуск боєприпасів у кілька разів, а уряди обговорюють не скорочення оборонних витрат, а здатність промисловості забезпечити багаторічну війну високої інтенсивності.

    Жодне з цих рішень не можна пояснити виключно російським вторгненням в Україну. Вони відображають глибшу зміну. Держави більше не виходять із припущення, що порядок, який склався після закінчення холодної війни, здатний самостійно забезпечувати безпеку. Міжнародні інститути не запобігли найбільшій війні в Європі з часів 1945 року. Економічна взаємозалежність не стала гарантією миру. Міжнародне право не зупинило застосування сили проти сусіда. Практично кожен механізм, що вважався основою європейської стабільності, проходить перевірку, якої не було кілька десятиліть.

    На цьому тлі українська війна перестає бути регіональним конфліктом. Вона стає точкою, через яку держави оцінюють власне майбутнє. У Тайбеї вивчають ефективність української моделі оборони. У Варшаві — темпи мобілізації промисловості. У Брюсселі — межі можливостей європейського ВПК. У Пекіні та Вашингтоні — швидкість, з якою демократичні суспільства здатні підтримувати затяжне протистояння. Занадто багато стратегічних розрахунків у різних частинах світу сьогодні залежать від результату однієї війни, щоб розглядати її виключно як європейську кризу.

    Подібні переломи рідко стають очевидними сучасникам. Але існує показник, який зазвичай з’являється саме в такі періоди. За даними Peace Research Institute Oslo, у 2025 році кількість прямих міждержавних воєн досягла восьми — максимального значення з 1946 року. Це не просто статистичний рекорд. Він показує, що війна знову стає прийнятним інструментом зміни міжнародної реальності.

    Руйнування системи взаємних гарантій

    Стара європейська система безпеки не рухнула в один момент 24 лютого 2022 року. Вона розвалювалася десятиліттями, а повномасштабна війна стала лише останнім, уже незворотним актом. Те, що раніше маскувалося під «партнерство» і «взаємозалежність», виявилося крихкою конструкцією з напівмертвих договорів, добровільних обмежень і ілюзії, ніби велика війна на континенті більше неможлива. Найтиховіший, але структурно важливий удар припав по Договору про звичайні збройні сили в Європі. Документ 1990 року колись вважався наріжним каменем постхолодної архітектури: він жорстко обмежував кількість танків, бронетехніки, артилерії та ударної авіації від Атлантики до Уралу і створював систему взаємних інспекцій. Росія формально призупинила його виконання ще 2007-го, а в листопаді 2023-го остаточно вийшла. Через місяць країни НАТО, які все ще числилися учасниками, оголосили про призупинення своїх зобов’язань «на невизначений строк».

    Мало хто помітив цю дату. У новинах вона розчинилася між повідомленнями з фронту. Але саме тоді зник останній юридично зобов’язувальний механізм, який хоч якось стримував гонку звичайних озброєнь на континенті. Сьогодні ніхто не знає точних цифр накопичення техніки біля кордонів — ні в однієї зі сторін. Паралельно померла і політична надбудова. Основоположний акт Росія–НАТО 1997 року і створена на його базі Рада Росія–НАТО довго зберігали статус «існуючих, але непрацюючих».

    3 грудня 2025 року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський повідомив, що генеральний секретар НАТО Марк Рютте на засіданні міністрів Альянсу заявив: Рада Росія–НАТО та Основоположний акт 1997 року більше не існують. Це була не гучне заява, а суха констатація факту, до якого польська дипломатія, наприклад, йшла роками. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, колись задумана як інклюзивний майданчик від Ванкувера до Владивостока, теж перетворилася на тінь. Росія ще до повномасштабного вторгнення дедалі частіше підривала механізми прозорості, передбачені Віденським документом, а у 2023 році відмовилася від щорічного обміну військовою інформацією, який документ зобов’язує проводити. Спеціальна моніторингова місія в Україні була згорнута.

    Зараз ОБСЄ формально зберігає існування, але її військово-політичний вимір фактично втратив значну частину своєї ефективності. Механізми контролю та довіри, які десятиліттями залишалися основою європейської безпеки, були підірвані через блокування домовленостей і відмову Росії від частини зобов’язань у сфері військової прозорості. Руйнування відбувалося і в менш очевидних сферах. Енергетична взаємозалежність, яку в Берліні та Парижі довгий час розглядали як спосіб зменшення ризику конфлікту, після 2022 року перетворилася на стратегічну вразливість. Скорочення російських поставок газу та пошкодження «Північних потоків» змінили енергетичну архітектуру Європи: європейська промисловість втратила доступ до значної частини дешевого трубопровідного ресурсу, а Москва — один із найбільших експортних ринків.

    Стратегічне середовище, яке Росія десятиліттями будувала навколо ідеї нейтральності сусідніх держав, також зазнало фундаментальних змін. Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО розширив присутність Альянсу біля російських кордонів і змінив військовий баланс у Північній Європі. Від Арктики до Чорного моря сформувався новий пояс протистояння, якого не існувало в такому масштабі після завершення холодної війни. Цифри переозброєння лише підтверджують масштаб цього зламу. За даними SIPRI, сукупний імпорт основних озброєнь 29 європейськими членами НАТО у 2021–2025 роках зріс на 143% порівняно з періодом 2016–2020 років.

    Але зростання це хаотичне, з перекосами в бік американських і південнокорейських систем, із затримками поставок і внутрішніми суперечностями ЄС щодо спільних закупівель. Стара система передбачала передбачуваність і прозорість. Нова — форсоване, часто непрозоре нарощування сил в умовах, коли попередні обмежувачі вже не діють. У результаті Європа опинилася в стані, який важко назвати навіть «новою холодною війною». Холодна війна мала свої правила, канали зв’язку і договори. Зараз немає ні того, ні іншого, ні третього. Залишилися лише зростаючі військові бюджети, взаємна недовіра і розуміння, що будь-яка майбутня архітектура безпеки будуватиметься не на спільних принципах, а на жорсткому балансі сили.

    Кінець старої моделі та формування нової системи безпеки

    Наслідки війни в Україні давно перестали обмежуватися лінією фронту. Російське вторгнення змінює не лише співвідношення сил у Європі, а й логіку функціонування всієї системи міжнародної безпеки. Війна створила в Росії економічну залежність від постійного розширення військового виробництва. Галузі, пов’язані з оборонними замовленнями, отримали додаткове фінансування і робочі місця, однак це відбулося ціною дедалі більшої мілітаризації економіки та витіснення цивільних секторів

    Одночасно регіональні бюджети взяли на себе значну частину витрат, пов’язаних із війною. За оцінками Банку Фінляндії (BOFIT), такі видатки суб’єктів федерації зросли з приблизно 1,9 трлн рублів у 2022 році до 3,5 трлн у 2025-му, досягнувши близько 13,2% сукупних регіональних витрат. Паралельно сукупний дефіцит регіональних бюджетів у 2025 році наблизився до 1,5 трлн рублів. Для губернаторів це означає, що майбутнє скорочення військових видатків може створити не лише соціальні, а й серйозні бюджетні ризики.

    Європа переходить від тимчасового кризового реагування до довгострокового розширення оборонної промисловості. ЄС запустив програму ASAP (Act in Support of Ammunition Production), спрямовану на нарощування виробничих потужностей артилерійських боєприпасів до 2 млн снарядів на рік до кінця 2025 року. За даними IISS, вартість контрактів на закупівлю озброєнь, укладених європейськими членами НАТО після лютого 2022 року, майже подвоїлася — зі 131,8 млрд доларів у 2018–2021 роках до понад 245 млрд доларів станом на середину 2025 року.

    Рішення про будівництво заводів, багаторічні контракти і реформу закупівель дедалі частіше приймаються так, ніби конфлікт високої інтенсивності перестав бути винятком. Головним наслідком може виявитися не саме зростання витрат, а зникнення ідеї, що європейська безпека знову може будуватися навколо тимчасових криз. Після 2022 року інституційні та промислові рішення дедалі частіше виходять із розрахунку на тривалу нестабільність. Ці два процеси працюють разом. У Росії формується коаліція інтересів, для якої продовження високої інтенсивності вже стало частиною економічної та політичної реальності. У Європі промисловість і інститути перебудовуються під тривалу конфронтацію як під новий базовий сценарій.

    Водночас для США війна стала сигналом, що епоха, коли одна технологічна перевага могла компенсувати обмежені виробничі потужності, завершується. Після десятиліть, коли головним показником сили вважали технологічний відрив, повертається значення промислової витривалості — здатності держави вести довгу боротьбу на рівні виробництва, ресурсів і союзів.

    Для України це означає, що її значення починає визначатися не лише тим, що відбувається на полі бою. Уперше за десятиліття навколо однієї війни одночасно перебудовуються промислова політика, бюджетні пріоритети, військове планування і механізми союзництва найбільших держав. Це перетворює Україну з учасника конфлікту на фактор довгострокової інституційної трансформації.

    Виникнення центрів сили та союзництва

    Вперше після Другої світової війни Німеччина розгортає постійну бронетанкову бригаду за межами власної території — у Литві. 45-та танкова бригада має до кінця 2027 року досягти повної боєготовності й налічувати близько 4800 військовослужбовців та близько 200 цивільних працівників. Для Берліна це означає безпрецедентний відхід від післявоєнної практики, за якої великі бойові з’єднання Бундесверу не розміщувалися на постійній основі за кордоном. Для країн Балтії це, своєю чергою, означає, що захист східного флангу НАТО перестає бути лише політичним зобов’язанням і набуває цілком матеріальної форми.

    Польща фактично формує новий оборонний центр разом із Південною Кореєю. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках майже половина всього польського імпорту основних озброєнь припала саме на Сеул. Контракти передбачають постачання до тисячі танків K2, майже 700 самохідних гаубиць K9, близько 300 реактивних систем Chunmoo та десятків легких бойових літаків FA-50. Водночас важливішими за самі закупівлі стають виробничі зміни: частину виробництва танків K2PL планують локалізувати в Польщі. Таким чином співпраця виходить далеко за межі звичайного імпорту озброєнь, поєднуючи передачу технологій, спільне виробництво та розвиток польської оборонної промисловості.

    Паралельно змінюється і сама логіка союзів. Якщо раніше основним майданчиком координації залишалося НАТО, то тепер дедалі більшого значення набувають двосторонні та регіональні оборонні угоди. Франція і Польща підписали Договір Нансі із взаємними гарантіями оборони, Велика Британія та Німеччина уклали Trinity House Agreement, а Франція, Німеччина, Італія та Польща започаткували програму ELSA зі спільної розробки далекобійних ударних систем. Північні країни інтегрують свої повітряні сили, а окремі європейські армії дедалі глибше поєднують свої структури. Це ще не «європейська армія», але вже й не сукупність незалежних національних сил. Формується мережа оборонних зв’язків, яка дедалі менше залежить від одного центру ухвалення рішень.

    Змінюється і зовнішня географія європейської безпеки. Європейський Союз почав укладати Security and Defence Partnerships із державами, які ще недавно перебували поза традиційним колом європейської оборонної політики, — від Великої Британії та Канади до Японії, Південної Кореї й Австралії. Ці угоди не замінюють НАТО, але створюють додаткову мережу технологічної, промислової та військово-політичної співпраці, яка поступово зменшує критичну залежність Європи від американських ресурсів.

    Усе це супроводжується наймасштабнішим переозброєнням європейського континенту за останні десятиліття. За оцінками IISS, після лютого 2022 року загальна вартість контрактів на закупівлю озброєнь європейськими членами НАТО зросла майже вдвічі — зі 131,8 до понад 245 мільярдів доларів. Rheinmetall збільшує виробництво 155-мм артилерійських снарядів із 70 тисяч у 2022 році до 1,1 мільйона до 2027-го, а загальнівиробничі можливості Європи вже наближаються до двох мільйонів пострілів на рік. Ще кілька років тому такі масштаби здавалися надлишковими для континенту, який десятиліттями готувався переважно до локальних операцій. Тепер вони стають базовою умовою підготовки до тривалого високоінтенсивного конфлікту.

  • Німеччина перевіряє “російський слід” після інциденту з дроном біля українського Ан-124

    Німеччина перевіряє “російський слід” після інциденту з дроном біля українського Ан-124

    Німецькі правоохоронці розслідують інцидент із безпілотником, який виявили поблизу українського вантажного літака Ан-124 “Руслан” в аеропорту Лейпцига. Однією з основних версій слідства є можлива причетність Росії до події, хоча офіційних доказів цього наразі не оприлюднено. Через серйозність ситуації до розслідування залучили антитерористичні підрозділи, а перебіг справи перебуває під увагою НАТО.

    Про це повідомляє The Guardian із посиланням на німецькі джерела. За інформацією видання Die Zeit, інцидент стався в ніч на 5 серпня. Поблизу українського транспортного літака “Антонов” було виявлено модифікований безпілотник із вибуховим пристроєм. Через потенційну загрозу роботу аеропорту Лейпцига тимчасово призупинили, а низку рейсів перенаправили до інших аеропортів.

    Розслідуванням займаються антитерористичний підрозділ прокуратури Дрездена та поліція федеральної землі Саксонія. Слідчі вивчають кілька можливих версій, серед яких імовірна спроба диверсії або атаки на український літак, що перебував на території Німеччини.

    Під час цього ж інциденту стався ще один незвичайний випадок. Після відновлення роботи аеропорту вантажний літак DHL після зльоту зіткнувся з невідомим літаючим об’єктом. Екіпаж благополучно приземлився в Ганновері, де під час огляду фахівці виявили незначні пошкодження повітряного судна. За даними слідства, другий невстановлений об’єкт міг перебувати в повітрі одночасно з безпілотником, знайденим біля українського літака.

    У НАТО підтвердили, що поінформовані про ситуацію та уважно стежать за ходом розслідування. В Альянсі поки не роблять висновків щодо можливої відповідальності будь-якої сторони до завершення роботи німецьких правоохоронців.

    Посол України в Німеччині Олексій Макеєв висловив припущення, що за інцидентом може стояти Росія. Водночас він не навів доказів на підтвердження цієї версії, а Кремль наразі не коментував подію.

    Подібної думки дотримуються і окремі німецькі політики. Голова парламентського комітету з нагляду за розвідкою Марк Генріхманн припустив, що потенційною ціллю могла бути компанія, діяльність якої має стратегічне значення для України. Він наголосив, що якщо причетність Росії буде доведена, це може свідчити про новий рівень ескалації.

    Речник партії “Зелені” з питань парламентського контролю за спецслужбами Константін фон Нотц заявив, що у разі підтвердження російського сліду йтиметься не лише про терористичний акт, а й про прояв державного тероризму проти Німеччини та її громадян.

    Наразі слідчі продовжують збирати докази та аналізувати всі обставини події. Остаточних висновків щодо походження безпілотника, його завдання та можливих організаторів інциденту правоохоронні органи Німеччини поки не оприлюднили. Це означає, що версія про причетність Росії залишається однією з робочих, але на цьому етапі офіційно не підтверджена.

  • Польща знову підняла винищувачі через російський Іл-20

    Польща знову підняла винищувачі через російський Іл-20

    Польські винищувачі вкотре перехопили російський розвідувальний літак Іл-20 поблизу повітряного простору НАТО. Інцидент стався вранці 4 серпня над Балтійським морем, а в Міністерстві оборони Польщі заявили, що Росія продовжує перевіряти готовність сил Альянсу до реагування на подібні провокації.

    Про це повідомив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш у соцмережі X.

    За його словами, чергова російська провокація відбулася вранці 4 серпня. Для реагування на появу російського літака у повітря було піднято пару польських винищувачів, які здійснили його перехоплення.

    За інформацією польської сторони, російський літак Іл-20 був виявлений за 56 кілометрів на північний захід від міста Кошалін у Західнопоморському воєводстві.

    Міністр оборони Польщі наголосив, що подібні польоти є черговою спробою Москви перевірити готовність країн НАТО до реагування на потенційні загрози.

    “Росія вкотре здійснює провокаційні дії поблизу кордонів НАТО, перевіряючи пильність та готовність оборонних систем Альянсу”, – заявив Косіняк-Камиш.

    Останнім часом російська військова авіація значно активізувала польоти над Балтійським морем, через що країни НАТО регулярно змушені піднімати винищувачі для супроводу та ідентифікації російських літаків.

    Лише днем раніше, 3 серпня, польські винищувачі також перехопили російський літак-розвідник над Балтійським морем. Тоді повідомлялося, що він летів із вимкненим транспондером, що ускладнює його ідентифікацію цивільними службами контролю повітряного руху.

    Подібний інцидент стався і 31 липня. Тоді російський літак радіоелектронної розвідки Іл-20 здійснював політ над Балтійським морем без поданого плану польоту та з вимкненим транспондером, що також викликало реакцію сил НАТО.

    Ще раніше, 15 липня, два російські винищувачі Су-30СМ2 наблизилися до району проведення навчань протиповітряної оборони Польщі, а 14 липня черговий Іл-20 наблизився до повітряного простору країни, після чого польська авіація також здійснила його перехоплення.

    Серія таких інцидентів свідчить про збереження високої активності російської військової авіації поблизу східного флангу НАТО та регулярне застосування союзниками сил швидкого реагування для контролю ситуації в регіоні.

  • Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Посол України у Великій Британії Валерій Залужний заявив, що не бачить реальної перспективи вступу України до НАТО в тому вигляді, в якому Альянс існує сьогодні. На його думку, сучасна модель НАТО вже не відповідає безпековим викликам, які виникли після початку повномасштабної війни Росії проти України. Водночас він наголосив, що Київ має продовжувати активну співпрацю з державами-членами Альянсу, насамперед у сфері військових технологій та оборонних можливостей.

    Посол зазначив, що добре знає механізми роботи НАТО, адже протягом приблизно 12 років безпосередньо займався впровадженням стандартів Альянсу у Збройних силах України. За його словами, за цей час він неодноразово чув заяви про те, що Україна ось-ось стане членом НАТО, однак цього так і не сталося.

    “Дуже добре знаю НАТО. Років 12, мабуть, особисто займався тим, щоб ми оволоділи стандартами НАТО і слухав кожного року казки про те, що ось-ось-ось ми вступимо в НАТО. Ніколи ми в нього, на жаль, не вступимо!” – заявив Залужний.

    Водночас він пояснив, що його слова не означають відмову від співпраці з Альянсом. На його думку, проблема полягає не лише у складності самого процесу вступу, а й у тому, що НАТО потребує глибокого переосмислення та адаптації до нової безпекової реальності, сформованої війною в Україні.

    Залужний вважає, що найближчими роками Альянс, імовірно, залишатиметься у нинішньому форматі, тоді як Україна вже зараз потребує більш швидких та ефективних механізмів забезпечення власної безпеки.

    При цьому дипломат наголосив, що співробітництво з країнами НАТО залишається надзвичайно важливим. Насамперед Україна зацікавлена в отриманні доступу до сучасних оборонних технологій, серед яких антибалістичні системи, космічні можливості, засоби розвідки та інші високотехнологічні рішення, необхідні для протидії сучасним загрозам.

    Говорячи про майбутню архітектуру безпеки, Залужний припустив, що Україна може робити ставку на нові оборонні союзи, які формуватимуться в Європі. За його словами, одним із можливих напрямів є створення європейського військового безпекового блоку, який міг би стати ефективнішим інструментом реагування на сучасні виклики.

    Також він позитивно оцінив перспективи поглиблення співпраці України з Об’єднаними експедиційними силами (Joint Expeditionary Force, JEF), які очолює Велика Британія. За словами Залужного, ця структура вже має сформовані органи управління та функціонує з 2015 року, однак Україна поки що недостатньо працювала над інтеграцією до цього формату.

    “Україна буде прив’язуватися до блоків і союзів, які, мабуть, будуть формуватися. Імовірніше за все, ми будемо вести мову про європейський військовий безпековий блок”, – зазначив він.

    Водночас JEF не є аналогом НАТО. Це коаліція країн Північної Європи під проводом Великої Британії, яка не передбачає механізму колективної оборони або автоматичних гарантій захисту своїх учасників, подібних до статті 5 Північноатлантичного договору.

    Заява Залужного пролунала на тлі фактичного уповільнення дискусій щодо членства України в НАТО. Під час нещодавнього саміту Альянсу в Анкарі питання українського вступу не стало предметом окремого обговорення, попри участь у заході президента Володимира Зеленського.

    Водночас Україна продовжує розширювати співпрацю з європейськими оборонними форматами. Ще у листопаді 2025 року держава стала першою країною, яка не входить до JEF, але отримала статус розширеного партнера цього військового об’єднання, що відкриває додаткові можливості для поглиблення оборонної взаємодії з його учасниками.

  • США відходять від керівництва військовою допомогою Україні: місію в Німеччині передадуть іншій країні НАТО

    США відходять від керівництва військовою допомогою Україні: місію в Німеччині передадуть іншій країні НАТО

    Пентагон готується передати керівництво Групою сприяння безпеці України — Security Assistance Group-Ukraine, або SAG-U — іншій державі-члену НАТО. Йдеться про структуру, яка з 2022 року відіграє одну з центральних ролей у координації постачання озброєння, навчання українських військових, технічного обслуговування техніки та довгострокового розвитку Збройних сил України.

    Про майбутні зміни повідомило Politico з посиланням на американського посадовця та ще трьох людей, знайомих із планом. За їхніми словами, командування місією у Вісбадені в Німеччині з часом має перейти від американського генерала до офіцера однієї з європейських країн НАТО або Канади.

    У Пентагоні наголошують, що SAG-U від початку розглядалася як тимчасова структура, а нинішня реорганізація має перерозподілити відповідальність між союзниками. Американська сторона пояснює зміни необхідністю краще узгодити свої ресурси з новою Стратегією національної оборони та водночас змусити європейських партнерів брати на себе більшу частину тягаря підтримки України.

    Сам факт існування та роль SAG-U підтверджуються офіційними документами Міністерства оборони США. Групу створили у листопаді 2022 року як окремий штабний елемент у Вісбадені. Її завданням є координація американської безпекової допомоги Україні, навчання, постачання та оснащення українських військ, а також підтримка довгострокового розвитку ЗСУ.

    SAG-U також тісно працює з натівською структурою NSATU — NATO Security Assistance and Training for Ukraine. За даними спеціального генерального інспектора США, ці дві структури розташовані разом у Вісбадені, але юридично залишаються окремими. SAG-U є американським механізмом, тоді як NSATU — багатонаціональним механізмом НАТО для координації навчання, логістики, технічного обслуговування та розвитку українських сил.

    Саме тому передача командування SAG-U союзнику матиме не лише символічне значення. Йдеться про зміну ролі США в тій системі, через яку Вашингтон багато років впливав на те, як саме формуються потреби української армії, які види озброєння є пріоритетними та як має виглядати довгострокова модернізація ЗСУ.

    За даними Politico, сам процес передачі може тривати до року. Джерела видання наполягають, що це не повинно призвести до зупинки роботи місії чи переривання допомоги Україні.

    Американська присутність у структурі також не зникне повністю. Європейське командування Збройних сил США, як очікується, залишатиметься залученим до роботи, а одним із керівників структури буде американський заступник.

    Це означає, що США не виходять повністю з системи координації допомоги, однак переходять від ролі головного командного центру до більш партнерської моделі.

    У Пентагоні пояснюють цей крок ширшим перерозподілом відповідальності всередині НАТО. Один із посадовців Альянсу заявив Politico, що призначення європейського або канадського офіцера на чолі SAG-U стане ще одним прикладом того, як союзники поступово перебирають більше обов’язків, які раніше значною мірою виконували Сполучені Штати.

    Ця тенденція вже простежується в інших структурах НАТО.

    Адміністрація Дональда Трампа останніми місяцями послідовно просуває ідею, що європейські країни мають брати на себе більшу відповідальність за власну оборону та безпеку континенту.

    У лютому США оголосили про перерозподіл частини командних посад у НАТО. Зокрема, Велика Британія має перебрати більшу роль в Об’єднаному командуванні в Норфолку, Італія — в Неаполі, а Німеччина та Польща отримують більше відповідальності в командній структурі Альянсу в Європі.

    На цьому тлі передача SAG-U союзнику виглядає частиною системної політики, а не окремим рішенням, пов’язаним лише з Україною.

    Ще один важливий сигнал — перегляд американської військової присутності у Європі. 28 липня Міноборони США розпочало шестимісячний аналіз розміщення своїх сил на континенті. Його результати можуть привести до зміни чисельності американських військових, їхнього розташування та функцій.

    Для України це створює нову реальність: система підтримки дедалі більше переходить від моделі, де США були безумовним центром, до моделі, в якій Європа та Канада мають відігравати помітно більшу роль.

    При цьому важливо, що SAG-U не є єдиним механізмом допомоги Україні.

    Крім цієї структури, продовжують працювати натівська NSATU, Контактна група з питань оборони України, двосторонні програми допомоги США та окремі коаліції спроможностей, у яких європейські країни беруть на себе конкретні напрямки — від ППО та бронетехніки до авіації, морських систем і безпілотників.

    Тому передача командування SAG-U сама по собі не означає припинення американської допомоги або згортання всієї системи підтримки України.

    Однак політично це важливий сигнал. США демонструють, що хочуть менше концентрувати на собі операційне керівництво європейською безпекою, натомість очікуючи від союзників більшого фінансового, військового та організаційного внеску.

    Для Києва головним питанням буде не те, яка саме країна очолить SAG-U, а чи збережеться безперервність поставок, навчання, ремонту техніки та довгострокового планування розвитку української армії.

    Офіційні документи Пентагону показують, що SAG-U є не просто логістичним штабом. Вона координує повний спектр американської безпекової допомоги, контролює постачання, бере участь у навчанні та консультуванні українських сил і взаємодіє з десятками міжнародних партнерів.

    Саме тому будь-яка зміна її командування матиме стратегічне значення.

    Наразі невідомо, яка саме держава НАТО стане наступним керівником місії. Серед можливих варіантів називаються європейські союзники або Канада, однак офіційного рішення ще не оголошено.

    Так само немає підтвердження, що зміна командування автоматично означатиме скорочення обсягів американської військової допомоги Україні. На цьому етапі йдеться саме про перерозподіл керівної ролі.

    У найближчі місяці стане зрозуміло, хто очолить SAG-U і наскільки далеко Вашингтон готовий зайти у передачі європейцям тих функцій, які після 2022 року сам формував і контролював.

    Для України ця зміна може стати ще одним тестом на здатність Європи реально перебрати на себе більшу частину військової підтримки, не допустивши пауз у поставках і не послабивши координацію в момент, коли війна залишається далекою від завершення.

  • НАТО готується посилити ядерний щит Європи: американські B61-12 можуть з’явитися ближче до кордонів Росії

    НАТО готується посилити ядерний щит Європи: американські B61-12 можуть з’явитися ближче до кордонів Росії

    Північноатлантичний альянс на тлі тривалого протистояння з Росією опрацьовує варіанти посилення ядерного стримування в Європі. Одним зі сценаріїв є збільшення кількості американської нестратегічної ядерної зброї на континенті та потенційне розширення географії її розміщення.

    Про такі плани 31 липня повідомило німецьке агентство dpa. За його інформацією, НАТО аналізує можливість додаткового розміщення американської ядерної зброї, хоча конкретних рішень щодо нових місць базування наразі публічно не оголошено. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте також не виключив подальших змін у ядерному потенціалі Альянсу.

    Йдеться передусім про нестратегічну ядерну зброю. До цієї категорії належать засоби, призначені переважно для застосування проти військових об’єктів — командних пунктів, аеродромів, портів, угруповань військ та іншої критично важливої військової інфраструктури.

    За даними dpa, серед можливих варіантів у разі подальшого погіршення безпекової ситуації розглядається розширення географії ядерної присутності США. У цьому контексті експерти називають Польщу та Фінляндію, а також Литву. Водночас важливо наголосити: підтвердженого рішення НАТО про розміщення ядерних боєприпасів у цих країнах наразі немає.

    Рютте не виключив змін

    Марк Рютте у розмові з dpa не став розкривати подробиць закритих консультацій, однак підтвердив принципову готовність Альянсу адаптувати свій ядерний потенціал до нової безпекової ситуації.

    За його словами, НАТО постійно оцінює, які можливості необхідні Альянсу та яким має бути оптимальний комплекс засобів ядерного стримування. Якщо виникне необхідність у коригуванні цієї системи, Альянс це зробить.

    Показово, що ще на початку липня Рютте окремо наголошував на ролі американського ядерного потенціалу. Він назвав ядерну парасольку США кінцевою гарантією свободи та безпеки всього НАТО, особливо його європейської частини. Водночас британські та французькі ядерні сили залишаються додатковими елементами загальної системи стримування.

    У лютому 2026 року Висока група НАТО з питань ядерної політики вже обговорювала подальше зміцнення надійності та ефективності ядерного стримування на тлі змін у безпековому середовищі. А у червні відбулося засідання Групи ядерного планування на рівні міністрів оборони.

    Скільки американської ядерної зброї вже є в Європі

    Точні дані про американський ядерний арсенал у Європі офіційно не розголошуються. США та НАТО традиційно не підтверджують ані точну кількість боєприпасів, ані повний перелік місць їхнього зберігання.

    За оцінкою Arms Control Association, у Європі розгорнуто приблизно 100 американських ядерних авіабомб сімейства B61. Вони розміщені на шести базах у п’яти країнах: Бельгії, Німеччині, Італії, Нідерландах та Туреччині.

    Одним із важливих елементів модернізації американського арсеналу стала B61-12 — новіша модифікація авіаційної ядерної бомби.

    Окрема увага зараз прикута до британської авіабази RAF Lakenheath. Експерти допускають, що американські B61-12 вже могли повернутися на цей об’єкт, однак офіційного підтвердження такого розміщення немає. Водночас значення Лейкенгіта для ядерної інфраструктури НАТО очевидно зростає: у 2025 році база була одним із майданчиків, залучених до щорічних ядерних навчань Альянсу Steadfast Noon.

    Польща, Фінляндія та Литва можуть змінити ядерну карту Європи

    Найбільш чутливим питанням стане можливе просування елементів американського ядерного стримування далі на схід і північ Європи.

    У липні Рютте коментував рішення Фінляндії та Литви щодо зняття національних обмежень, пов’язаних із можливістю розміщення ядерної зброї. Водночас він не оголошував про плани фактичного розміщення американських боєприпасів у цих державах.

    Саме тому твердження про те, що B61-12 незабаром обов’язково з’являться у Польщі, Фінляндії чи Литві, було б передчасним. Наразі мова йде про потенційні сценарії та експертні пропозиції, а не про підтверджене рішення Альянсу.

    Зокрема, експерт Heritage Foundation Роберт Пітерс вважає доцільним додаткове розміщення в Європі від 100 до 150 американських нестратегічних ядерних боєприпасів. Серед потенційних країн він називав Польщу та Фінляндію. Це, однак, саме експертна рекомендація, а не офіційний план НАТО.

    Причина — Росія та її ядерна риторика

    Перегляд ядерного стримування відбувається на тлі різкого погіршення відносин між НАТО та Росією після початку повномасштабної війни проти України.

    У квітні 2026 року Альянс прямо назвав російське вторгнення в Україну, ядерну риторику Москви та використання ядерних погроз факторами серйозного погіршення міжнародного безпекового середовища. НАТО при цьому наголосило: фундаментальне призначення його ядерного потенціалу полягає у збереженні миру, запобіганні примусу та стримуванні агресії.

    В Альянсі також підтверджують, що залишатимуться ядерним союзом доти, доки у світі існує ядерна зброя.

    Водночас це не означає, що НАТО вже ухвалило рішення про масштабне нарощування ядерного арсеналу або готується до безпосередньої війни з Росією. Заявлена мета таких заходів — навпаки, зробити потенційну атаку на країни Альянсу настільки ризикованою для противника, щоб вона не відбулася.

    Європа входить у новий етап ядерного стримування

    Дискусія навколо B61-12 демонструє масштаб трансформації європейської системи безпеки. Після завершення холодної війни кількість американської ядерної зброї на континенті протягом десятиліть скорочувалася. Тепер цей тренд може змінитися.

    Паралельно європейські члени НАТО різко збільшують звичайні оборонні витрати. За словами Рютте, лише у 2025 році європейські союзники та Канада наростили основні оборонні інвестиції більш ніж на $90 млрд — майже на 20% за рік.

    Тому можливе розширення американської ядерної присутності варто розглядати як частину значно ширшої перебудови системи стримування НАТО.

    Ключове рішення ще не ухвалене. Однак сам факт того, що розширення ядерної присутності США знову відкрито обговорюється, свідчить про фундаментальну зміну безпекової ситуації в Європі. Те, що після холодної війни здавалося малоймовірним, знову стало предметом практичного військового планування.