Uanews.life

Позначка: Німеччина

  • Диверсія за сотню кілометрів від Берліна: біля стратегічної електростанції в Німеччині виявили вибухівку

    Диверсія за сотню кілометрів від Берліна: біля стратегічної електростанції в Німеччині виявили вибухівку

    Німецькі правоохоронні органи проводять розслідування через виявлення вибухових пристроїв на території електричної підстанції в комуні Турнов-Прейлак, що в землі Бранденбург приблизно за 100 кілометрів від Берліна. Об’єкт розташований у безпосередній близькості до великої вугільної електростанції «Йеншвальде».

    Небезпечна знахідка та робота вибухотехніків

    Фахівці та криміналісти оперативно прибули на місце інциденту для нейтралізації загрози.

    «Речові докази збирають. На місці працюють спеціалісти зі знешкодження вибухових пристроїв», — повідомив офіційний представник поліції.

    За даними місцевих видань, уранці у вівторок на ділянці зафіксували пошкодження лінії електропередач. Згодом на місці події виявили та знешкодили саморобні вибухові й запалювальні пристрої невідомої конструкції, однак правоохоронці запевнили, що безпосередньої небезпеки для цивільного населення вдалося уникнути.

    Загроза блекауту та системні диверсії

    Слідчі схиляються до версії, що головною метою зловмисників була масштабна дестабілізація енергосистеми та повне знеструмлення регіону. Утім, оператор магістральної мережі 50Hertz повідомив, що інцидент спричинив лише короткочасні перебої в роботі без катастрофічних наслідків.

    Варто зазначити, що підстанція «Прейлак» відіграє ключову роль у розподілі електроенергії, виробленої на ТЕС «Йеншвальде», як для прилеглих територій, так і за їхні межі. Цей енергетичний вузол уже неодноразово ставав мішенню для диверсійних дій, спрямованих на виведення з ладу окремих енергоблоків станції.

     

  • У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    Україна має у війні проти Росії стратегічну перевагу, яку Кремль практично не може відтворити: за її західним кордоном розташований величезний економічний, військовий і логістичний тил. Європейські держави забезпечують Україну пальним, зброєю, фінансуванням, виробничими потужностями та логістичними маршрутами, які Росія не може атакувати без ризику прямого конфлікту з НАТО. Саме ця геополітична асиметрія частково нівелює перевагу Москви у вогневій потужності та дедалі сильніше впливає на російську стратегію. The Wall Street Journal пише, що через це Кремль посилює гібридні операції проти Європи, а в російських політичних колах усе гучніше звучать заклики перейти до ударів по військовій та логістичній інфраструктурі країн, які підтримують Київ.

    На перший погляд Росія все ще має значну перевагу в ракетах, авіації та інших засобах далекого ураження. Вона систематично атакує українські міста, електростанції, порти, підприємства та логістичні об’єкти, намагаючись завдати економічної шкоди й послабити здатність держави продовжувати війну. Проте стратегічний результат таких ударів часто виявляється меншим, ніж могла б розраховувати Москва, оскільки частину втраченої інфраструктури та ресурсів Україна компенсує завдяки доступу до європейського ринку. WSJ називає саме цю можливість одним із ключових факторів, які дозволяють Києву витримувати тривалу кампанію російського тиску.

    Особливо показовою є ситуація з пальним. Росія ще у 2022 році завдала серйозних ударів по українській нафтопереробній інфраструктурі, однак це не призвело до тривалого паралічу паливного ринку: Україна переорієнтувалася на імпорт нафтопродуктів із Європи, і мережі АЗС продовжують працювати. Росія ж стикається з протилежною проблемою — українські далекобійні дрони регулярно атакують її НПЗ та інші елементи паливної інфраструктури, а компенсувати втрати за рахунок такого самого масштабного зовнішнього тилу Москві значно складніше. Саме тому удари України по російській мілітаризованій економіці можуть мати пряміший вплив на здатність РФ фінансувати та забезпечувати війну.

    Схожа асиметрія існує й у військовій логістиці. Україна користується логістичними центрами та інфраструктурою у Польщі, Німеччині, Румунії та інших країнах НАТО, через які надходять озброєння, боєприпаси, техніка, запасні частини й інші критично важливі вантажі. Частина українських оборонних компаній також розгорнула виробництво на європейській території. Для Росії такі об’єкти фактично перебувають за межами нинішнього театру бойових дій: удар по території держави НАТО створив би ризик зовсім іншого рівня ескалації.

    При цьому сама Росія не має співставної системи союзницької підтримки. Білорусь і Північна Корея допомагають Москві, однак їхні можливості значно поступаються економічному та промисловому потенціалу західної коаліції, яка стоїть за Україною. Китай зберігає з Росією стратегічні та економічні зв’язки, але не перетворився на повноцінний військовий тил Кремля, а водночас використовує ослаблення позицій Москви у власних економічних інтересах. WSJ зазначає, що саме ця нерівність дедалі сильніше відчувається російським керівництвом.

    На думку німецького депутата Європарламенту Сергія Лагодинського, Кремль бачить, що Україна здатна виживати й продовжувати боротьбу саме тому, що має доступ до зовнішніх ресурсів і міжнародної солідарності. Відповідно Москва намагається бити не лише безпосередньо по Україні, а й по самій системі її підтримки. Західні уряди протягом останніх місяців фіксують посилення диверсій, кібератак, шпигунської діяльності, інцидентів із дронами та інших операцій так званої «сірої зони». Їхня мета, за оцінками західних експертів і розвідслужб, може полягати в тому, щоб налякати європейські суспільства, посіяти сумніви щодо підтримки України та підвищити політичну ціну допомоги Києву.

    Саме на цьому тлі всередині Росії дедалі гучніше лунають заклики зробити ще один крок — перейти від прихованої гібридної активності до безпосередніх ударів по європейській логістиці. Директорка з питань Євразії Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте розповіла WSJ, що в російських колах набирає популярності думка: для досягнення цілей у війні Москва повинна атакувати військові й логістичні об’єкти в європейських державах. Поки це не означає, що Кремль уже ухвалив відповідне рішення, однак сама поява такої дискусії свідчить про небезпечне розширення рамок війни.

    За інформацією WSJ, частина західних посадовців не виключає сценарію, за якого Росія могла б спробувати здійснити обмежену одноразову атаку на одну або кілька логістичних цілей у Європі. Серед можливих способів у виданні згадується використання захоплених українських безпілотників або інших засобів, які могли б ускладнити швидке встановлення виконавця. Це лише один із потенційних сценаріїв, який обговорюють чиновники й експерти, а не підтверджений план Кремля. Проте навіть такий обмежений удар по території НАТО міг би мати надзвичайно серйозні наслідки та поставити перед Альянсом питання про відповідь.

    Ризик поширення російської агресії за межі України, за даними видання, був одним із ключових питань і під час нещодавньої поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. WSJ повідомляє, що одним із головних послань американської сторони було застереження не переносити бойові дії на територію країн НАТО. Водночас це не означає, що американська розвідка очікує неминучого великого вторгнення Росії до однієї з держав Альянсу. НАТО станом на кінець серпня також заявляло, що не бачить ознак підготовки Росії до неминучої звичайної військової атаки, хоча фіксує посилення російських гібридних операцій.

    Саме тому нинішня російська стратегія балансує на межі. З одного боку, Кремль зацікавлений у тому, щоб послабити європейську допомогу Києву і зробити її максимально дорогою політично та економічно. З іншого — прямий удар по державі НАТО може мати протилежний результат і не розколоти Захід, а навпаки, різко посилити його рішучість. Частина європейських політиків уже зазначає, що російські диверсії та інші гібридні операції дедалі більше переконують громадян їхніх країн у тому, що Москва є загрозою не лише для України, а й безпосередньо для Європи.

    У підсумку головна перевага України полягає не в конкретній ракеті чи дроні, а у доступі до величезного зовнішнього тилу. Поки Україна може отримувати пальне, зброю, фінансування, промислову продукцію та логістичну підтримку з Європи, Росії надзвичайно складно досягти стратегічної ізоляції Києва лише ударами по українській території. Москва водночас не має свого аналога такої системи підтримки і змушена значною мірою сама оплачувати наслідки війни та українських ударів. Саме цей дисбаланс, за оцінкою WSJ, і підштовхує Кремль дедалі активніше шукати способи тиснути вже не тільки на Україну, а й на її союзників.

    Тож головне питання зараз полягає в тому, де Москва проведе межу між гібридною війною та прямою атакою. Поки Росія переважно використовує диверсії, кібератаки, інформаційні операції та інші методи нижче порогу відкритого військового зіткнення з НАТО. Але те, що в російських політичних та інформаційних колах дедалі частіше обговорюють удари по європейській логістиці, робить ризик подальшої ескалації значно серйознішим. І саме здатність НАТО переконливо показати, що така атака матиме неприйнятну для Москви ціну, може стати одним із головних факторів стримування Росії.

  • Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Сполучені Штати почали навчати польських спецпризначенців за новою програмою, створеною з урахуванням бойового досвіду російсько-української війни. Військовим доведеться непомітно проникнути через умовну лінію фронту, пройти близько 100 кілометрів територією, яку контролює «противник», уникнути виявлення дронами, камерами та навіть звичайними цивільними, а наприкінці операції завдати удару безпілотником по ключовій цілі.

    Польща стала першим союзником США по НАТО, який долучився до такого формату підготовки. До цього сценарій двічі випробовували виключно американські «зелені берети».

    Про незвичайні навчання у Німеччині повідомляє Associated Press, журналісти якого отримали рідкісний доступ до тренувального полігону та військовослужбовців, залучених до операції.

    Навчання розпочалися у п’ятницю, 28 серпня, на базі Об’єднаного багатонаціонального центру підготовки американської армії у Хоенфельсі в Баварії приблизно за годину їзди на південний схід від Нюрнберга.

    Сам формат з’явився зовсім недавно — його розробили американські «зелені берети» лише кілька місяців тому.

    Спочатку сценарій призначався для підготовки американського спецназу. Проте тепер до нього вперше залучили військовослужбовців іншої країни НАТО — Польщі.

    Американські військові не приховують, звідки взяли основу для нового підходу до підготовки.

    Офіцер «зелених беретів», який працює в навчальному центрі, прямо заявив Associated Press, що американці використовують уроки, отримані під час війни в Україні, і намагаються максимально точно відтворити проблеми, з якими на сучасному полі бою стикаються як українські, так і російські війська.

    Головна особливість нового сценарію — практично постійна загроза виявлення.

    Учасникам навчань недостатньо просто прорвати умовну лінію фронту та виконати бойове завдання. Вони мають залишатися непомітними протягом кількох днів, перебуваючи на території, де за ними полюють військові, безпілотники та системи спостереження.

    Територія навчань величезна — приблизно 3000 квадратних кілометрів баварської місцевості.

    За сценарієм американський повітряно-десантний піхотний підрозділ десантується на закритій території бази Хоенфельс і створює умовну передову.

    Американці виконують роль противника.

    Завдання польських спецпризначенців — непомітно пройти крізь їхні позиції.

    Але на цьому операція лише починається.

    Якщо польські військові успішно подолають умовну лінію фронту, їм потрібно буде рухатися на північ і пройти близько 100 кілометрів німецькою територією до іншого навчального району поблизу Графенвера.

    Саме там розташована їхня кінцева ціль.

    Після багатоденного проникнення в умовний тил противника спецпризначенці мають виявити та «знищити» визначений об’єкт за допомогою безпілотника.

    Однак маршрут спеціально зробили максимально складним.

    Між Хоенфельсом і кінцевою точкою розташовані ферми, села, дороги та міські райони. На маршруті працюють приватні та державні камери відеоспостереження.

    Фактично військовим необхідно залишитися непомітними не лише для умовного противника, а й для звичайного сучасного цивільного середовища.

    Саме це стало одним із найцікавіших елементів експерименту.

    Місцеві жителі переважно не знають, що неподалік проходить операція спецпризначенців. Тому будь-яка їхня реакція стає частиною навчань.

    Якщо цивільні помітять підозрілих людей та звернуться до поліції, ця інформація може бути передана військовим. Після цього умовний противник отримає можливість визначити район перебування спецпризначенців.

    Під час попередніх версій цього сценарію американські «зелені берети» навіть знімали військову форму, щоб не привертати увагу.

    Військові пояснюють: завдання полягає не лише в тому, щоб виглядати як цивільні. Необхідно взагалі не потрапляти їм на очі.

    Та найбільша загроза для польської групи буде над головою.

    Американська армія активно використовуватиме безпілотники для пошуку спецпризначенців.

    Під час попередніх двох навчань американські підрозділи мали у своєму розпорядженні понад 100 дронів.

    Якщо безпілотник виявить групу, сценарій різко ускладнюється.

    Американські військові можуть направити до району військову поліцію зі службовими собаками або перекинути туди додаткові безпілотники.

    Учасників навчань при цьому дозволено умовно «захоплювати» або «знищувати».

    Саме такий підхід максимально наближає тренування до однієї з головних реалій російсько-української війни — різкого скорочення простору, в якому військові можуть пересуватися непоміченими.

    Масове використання розвідувальних та ударних безпілотників зробило приховане переміщення людей і техніки значно складнішим.

    Те, що раніше могло бути відносно безпечним тилом, тепер може постійно контролюватися з повітря.

    Саме український досвід застосування дронів останніми роками дедалі активніше вивчають США та інші держави НАТО.

    Associated Press зазначає, що нові навчання демонструють особливу увагу частини американського військового керівництва до методів ведення безпілотної війни, які отримали безпрецедентний розвиток під час російського вторгнення в Україну.

    Причому йдеться вже не лише про теоретичне вивчення.

    Українські оператори безпілотників безпосередньо демонстрували свої можливості американським військовим під час попередніх навчань у Німеччині.

    На Combined Resolve українські військовослужбовці 412-ї бригади безпілотних систем «Немезіс» змогли швидко виявляти та умовно уражати техніку американської механізованої бригади.

    Цей досвід продемонстрував, наскільки сильно масове застосування дешевих безпілотників змінює традиційні правила маневру військ.

    Тепер ці уроки фактично інтегруються у підготовку спецпідрозділів союзників.

    Польща стала першою країною НАТО після самих США, військові якої проходять новий сценарій.

    Але американські військові очікують, що вона буде далеко не останньою.

    За словами представників навчального центру, такі тренування планують організовувати кілька разів на рік. У США припускають, що інтерес до них можуть проявити більшість або навіть усі 32 члени НАТО.

    Це означає, що досвід війни в Україні поступово перетворюється на елемент системної підготовки армій Альянсу.

    Особливого значення це набуває на тлі занепокоєння НАТО можливими майбутніми діями Росії.

    Паралельно Європа стикається зі збільшенням кількості інцидентів із невідомими безпілотниками поблизу критичної та військової інфраструктури.

    Associated Press звертає увагу, що лише цього місяця два безпілотники були помічені над військовою базою в Німеччині. Крім того, дрон із вибухівкою виявили в одному з ключових вантажних аеропортів країни.

    Усе це змушує західні армії переглядати не тільки способи застосування дронів, а й методи захисту від них.

    При цьому Україна вже сама перетворюється з отримувача західного військового досвіду на його постачальника.

    У березні президент Володимир Зеленський повідомляв, що Україна допомагає п’ятьом країнам Близького Сходу та Перської затоки протидіяти іранським безпілотникам. За інформацією AP, по українську допомогу в питаннях протидії дронам зверталися також Сполучені Штати та європейські держави.

    Нова програма підготовки в Німеччині демонструє цей зсув особливо наочно.

    Ще кілька років тому Україна масово переймала стандарти, тактику та методики підготовки НАТО. Тепер американські «зелені берети» створюють сценарії для власних військових та союзників, прямо спираючись на те, що відбувається на українському полі бою.

    Дрони, постійне спостереження з повітря, необхідність маскуватися навіть серед цивільної забудови, робота невеликих груп у глибокому тилу та безпілотний удар по кінцевій цілі — усе це вже стає частиною нової моделі підготовки західного спецназу.

    І якщо прогноз американських військових справдиться, незабаром через подібні навчання можуть пройти спецпідрозділи більшості країн НАТО.

  • Вісім країн НАТО об’єднуються проти дронів: Європа готується до нової фази гібридних атак

    Вісім країн НАТО об’єднуються проти дронів: Європа готується до нової фази гібридних атак

    Країни Балтійського моря планують створити спільну оперативну групу з протидії безпілотникам, яка дозволить державам значно швидше обмінюватися інформацією та реагувати на потенційні гібридні атаки.

    Про ініціативу заявив міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт напередодні зустрічі з колегами з країн Балтійського регіону у німецькому Фленсбурзі.

    І хоча формально Росію у зв’язку з конкретними останніми інцидентами Берлін не звинувачує, контекст очевидний: після початку повномасштабної війни РФ проти України Балтійське море стало одним із найбільш напружених регіонів Європи.

    Тут фіксували пошкодження підводних кабелів, інциденти навколо газопроводів, підозри у диверсіях, а тепер дедалі більше уваги привертають невідомі безпілотники.

    Добріндт попередив: гібридні атаки можуть уже найближчими місяцями вийти на новий рівень.

    Вісім країн НАТО і Росія

    Географія Балтійського моря робить ситуацію особливо цікавою. Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО майже все узбережжя Балтики, за винятком російської території, належить країнам Альянсу.

    До Балтійського моря мають вихід вісім членів НАТО: Німеччина, Данія, Швеція, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща. Дев’ята прибережна держава — Росія. Саме тому після 2022 року Балтійський регіон набув особливого військово-стратегічного значення.

    Через море проходять критично важливі енергетичні та телекомунікаційні маршрути, а на його берегах розташовані великі порти, військові об’єкти й логістичні вузли НАТО.

    Що саме створюють країни

    Наразі мова не йде про нову армію чи окрему систему протиповітряної оборони.

    Ключове завдання майбутньої оперативної групи — максимально швидкий обмін інформацією. Якщо невідомий безпілотник або інша потенційна загроза з’являється в одній країні, дані про неї мають оперативно отримувати сусіди.

    Це дозволить швидше визначати маршрути польоту, потенційні цілі, характер загрози та координувати відповідь. Саме швидкість обміну інформацією Добріндт назвав однією з основних цілей майбутньої групи.

    Європа боїться не лише дронів

    Безпілотники — лише частина значно ширшої проблеми.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у Балтійському морі відбулася ціла серія підозрілих інцидентів із критичною інфраструктурою. Особливе занепокоєння викликають підводні телекомунікаційні кабелі та газопроводи.

    Reuters зазначає, що протягом останніх років у регіоні сталося багато інцидентів, які розглядалися як можливі акти саботажу. Саме через це країни НАТО дедалі частіше говорять не про класичний військовий напад, а про гібридні операції.

    Їхня особливість полягає у тому, що межа між випадковою аварією, кримінальним злочином, диверсією та діями іншої держави може бути навмисно розмитою. І це ускладнює відповідь.

    Дрон із вибухівкою біля важливого німецького аеропорту

    Додатковим поштовхом для Німеччини став нещодавній інцидент у районі аеропорту Лейпциг/Галле. На початку серпня там виявили безпілотник із вибухівкою.

    Цей аеропорт має особливе значення, оскільки є великим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для військової логістики. Німецька влада офіційно не звинуватила жодну іноземну державу в причетності до інциденту.

    Окремі політики вказували на можливий російський слід, але це не встановлений факт, а Москва відкинула такі звинувачення. Саме тому в інформаційному плані Берлін діє обережно. Але паралельно Німеччина нарощує практичні можливості протидії безпілотникам.

    «Загроза всюдисуща»

    Добріндт попередив, що Європа вже зараз стикається з постійним тиском.

    За його словами, іноземні держави щодня намагаються підірвати демократію, безпеку та економічну силу Європейського Союзу. Особливо показове інше його попередження: такі атаки можуть «набути нового виміру в найближчі місяці», а гібридна загроза є «всюдисущою».

    Саме це пояснює, чому країни Балтійського моря хочуть створити механізм постійної координації зараз, а не чекати великого інциденту.

    Україна вже показала Європі, наскільки змінилася війна

    І тут український досвід має для Європи особливе значення.

    Повномасштабна війна продемонструвала, що безпілотники перестали бути допоміжним інструментом і перетворилися на один із ключових елементів сучасних бойових дій.

    Дешеві апарати можуть вести розвідку, коригувати удари, атакувати техніку та інфраструктуру. Значно складніші системи здатні долати сотні кілометрів. Але для європейських держав проблема ще ширша. Безпілотник необов’язково має здійснити атаку, щоб створити кризу.

    Його поява біля військової бази, аеропорту, електростанції, порту чи іншого критичного об’єкта вже змушує владу реагувати, зупиняти роботу, піднімати сили безпеки та встановлювати походження апарата.

    І якщо оператор або держава, яка стоїть за польотом, залишаються невідомими, виникає саме та «сіра зона», яка є характерною для гібридних операцій.

    Балтика перетворюється на одну з найзахищеніших зон Європи

    Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО стратегічна ситуація в регіоні кардинально змінилася.

    Тепер Альянс має значно більше можливостей для координації оборони практично по всьому периметру Балтійського моря. А створення спільної антидронової оперативної групи може стати ще одним елементом цієї нової архітектури.

    Йдеться не про «європейський купол», який автоматично збиватиме все над Балтійським морем. На нинішньому етапі завдання значно практичніше: побачити загрозу раніше, швидше зрозуміти, що відбувається, негайно передати інформацію сусідам і скоординувати реакцію.

    І саме це може стати моделлю для інших регіонів Європи.

    Бо після чотирьох років великої війни в Україні європейські столиці дедалі більше готуються не тільки до класичного військового протистояння.

    Вони готуються до ситуації, коли атака може початися без оголошення війни, без військової форми і навіть без можливості одразу встановити, хто саме її здійснив.

    Саме для такого сценарію країни Балтійського моря тепер і створюють спільний механізм реагування.

  • «Український слід» тріщить по швах: у справі «Північних потоків» знову заговорили про Росію

    «Український слід» тріщить по швах: у справі «Північних потоків» знову заговорили про Росію

    Версія про те, що газопроводи «Північний потік» і «Північний потік-2» у Балтійському морі у вересні 2022 року підірвала група українців на орендованій яхті Andromeda, знову опинилася під серйозними питаннями. Німецька Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung звернула увагу на низку обставин, які можуть підтримувати альтернативну версію: диверсія могла бути операцією під «чужим прапором», а справжні виконавці могли бути пов’язані з Росією.

    Йдеться не про доведену причетність Москви. Німецькі правоохоронці наразі офіційно рухаються саме за версією про українську групу, а один із підозрюваних уже отримав обвинувачення у Німеччині. Однак паралельно існують факти, які досі не отримали вичерпного пояснення. Один із найважливіших — присутність російського спеціального корабля SS-750 неподалік від місця майбутніх вибухів лише за чотири дні до диверсії.

    26 вересня 2022 року на газопроводах Nord Stream 1 та Nord Stream 2 сталися потужні підводні вибухи. У Балтійське море почав витікати газ, а слідчі Данії, Швеції та Німеччини згодом дійшли висновку, що йдеться про навмисний саботаж. Данія та Швеція пізніше закрили власні кримінальні розслідування, не назвавши винних, тоді як Німеччина продовжила справу.

    Саме німецьке слідство в останні роки сформувало найбільш конкретну версію подій. Центральне місце в ній займає орендована яхта Andromeda, яка вийшла з німецького порту перед вибухами. Слідчі виявили на судні сліди вибухових речовин, а маршрут яхти проходив через район Балтійського моря, де були пошкоджені трубопроводи. Німецькі правоохоронці вважають, що група водолазів могла транспортувати вибухівку на яхті, встановити заряди на трубах і підірвати їх.

    У липні 2026 року Федеральна прокуратура Німеччини зробила ще один серйозний крок — висунула обвинувачення колишньому українському військовому Сергію К. За версією прокурорів, він був одним із координаторів операції та діяв від імені неназваних українських державних структур. Німецька сторона стверджує, що команда перевезла вибухівку військового типу на яхті, а потім встановила її на трубопроводах у міжнародних водах. Сам обвинувачений причетність заперечує.

    Президент України Володимир Зеленський публічно відкинув причетність української держави до диверсії. 24 серпня він знову заявив, що Україна не проводила операцій проти «Північних потоків» і співпрацює з німецьким слідством. Аналогічну позицію раніше висловлював український генеральний прокурор, наголошуючи, що Київ не має даних, які підтверджували б причетність української влади або державних органів.

    Але тепер увага знову переключилася на деталі, відомі ще з перших місяців розслідування, — насамперед на активність російського флоту поблизу майбутнього місця диверсії.

    Данські військові підтвердили, що 22 вересня 2022 року, тобто за чотири дні до вибухів, патрульне судно ВМС Данії сфотографувало російський спеціальний корабель SS-750 у районі на схід від острова Борнгольм. Саме неподалік від Борнгольма згодом були підірвані газопроводи. Данська сторона зробила щонайменше 26 фотографій судна.

    Ця деталь принципова через можливості SS-750. Судно призначене для складних підводних операцій і несе глибоководний апарат типу AS-26 Priz. Такий мініпідводний човен здатний працювати на значній глибині, а сам корабель оснащений обладнанням для проведення операцій на морському дні.

    Ще у 2023 році колишній співробітник данської військової розвідки Якоб Каарсбо звертав увагу, що перебування саме такого російського корабля поблизу трубопроводів є важливою обставиною. За його словами, судно технічно було спроможне брати участь в операції подібного типу. Водночас сама присутність корабля не є доказом того, що саме його екіпаж встановив вибухівку.

    Це розмежування принципове. У відкритих джерелах є підтвердження перебування SS-750 поблизу району вибухів за кілька днів до саботажу, але немає публічного доказу того, що мінісубмарина спускалася до газопроводів або встановлювала вибухові пристрої.

    Саме тому новий матеріал FAZ варто трактувати не як «доказ, що Росія підірвала Nord Stream», а як повернення до альтернативної гіпотези, яка досі не була спростована остаточно.

    Ще один блок запитань стосується самої Andromeda.

    Німецькі слідчі справді знайшли на яхті сліди вибухівки, що є одним із найсерйозніших аргументів офіційної версії. За даними німецьких медіа, судно також пов’язали з маршрутом підозрюваної групи і людьми, яких нині розшукує або переслідує німецька прокуратура.

    Але критики цієї версії звертають увагу на її незвичну «видимість». Якщо йшлося про високорівневу секретну операцію, залишені на судні відбитки, вибухові сліди та інші ознаки могли виглядати надто очевидними. Саме звідси походить гіпотеза про «false flag» — операцію, навмисно організовану так, щоб слідство вийшло на іншу країну.

    FAZ, за переказом українських медіа, також звертає увагу на можливі проросійські зв’язки жінки, компанія якої могла бути причетна до оренди Andromeda. Однак ця частина історії наразі значно слабше підтверджена незалежними джерелами, ніж сам факт присутності SS-750, тому подавати її як встановлений факт було б неправильно.

    Існує й інша проблема: технічна складність самої операції.

    Газопроводи лежать на дні Балтійського моря на значній глибині. Для встановлення достатньо потужної кількості вибухівки потрібні досвідчені водолази, точна навігація, спорядження, декомпресійні процедури та можливість працювати непомітно. Німецьке слідство вважає, що українська група могла здійснити таку операцію саме з Andromeda, однак із самого початку експерти сперечалися, наскільки практично це було зробити з відносно невеликої цивільної яхти.

    Водночас це теж не спростовує німецьку версію. Слідчі вважають, що встановили яхту, частину екіпажу та логістику операції достатньо точно, щоб видавати європейські ордери на арешт і висувати кримінальні обвинувачення.

    Саме тут справа перетворюється на складний клубок двох паралельних наборів фактів.

    З одного боку — Andromeda, сліди вибухівки, встановлені особи підозрюваних, ордери на арешт і позиція німецької прокуратури.

    З іншого — російські військові кораблі біля майбутнього місця вибухів, зокрема спеціалізоване судно з мінісубмариною, здатною працювати на морському дні.

    До того ж за останні роки європейські спецслужби неодноразово звинувачували Росію в проведенні диверсійних і гібридних операцій у країнах ЄС. Німецькі суди вже розглядали окремі справи, де виконавцями російських операцій ставали громадяни України або інших держав — тобто сама національність виконавця не обов’язково вказує на замовника. У серпні 2026 року, наприклад, суд у Штутгарті встановив, що один українець був залучений до диверсійної схеми, яку, за висновком суду, організувала російська державна структура.

    Це не означає, що той випадок має прямий зв’язок із Nord Stream. Але він демонструє, чому у контррозвідувальних операціях недостатньо автоматично прирівнювати громадянство виконавця до держави-організатора.

    Паралельно країни Балтійського регіону дедалі серйозніше ставляться до загрози диверсій проти критичної підводної інфраструктури. 28 серпня Німеччина повідомила про намір створити разом із державами Балтійського моря спільну групу з протидії безпілотним і гібридним загрозам. Причиною стали численні інциденти з трубопроводами, кабелями та іншими об’єктами після початку повномасштабної війни Росії проти України.

    Тому історія Nord Stream залишається не просто кримінальною загадкою чотирирічної давності. Вона напряму впливає на сучасну європейську дискусію про безпеку Балтійського моря, російські гібридні операції та можливість атак під чужим прапором.

    Станом на 30 серпня 2026 року юридична картина все ж залишається однозначнішою за політичні версії: ні німецький суд, ні міжнародний трибунал не встановили, що Росія організувала вибухи на Nord Stream. Німецька прокуратура наразі переслідує українських підозрюваних і вже висунула одному з них обвинувачення.

    Але так само некоректно говорити, що всі питання щодо російського сліду закриті. Присутність SS-750 біля майбутнього місця диверсії підтверджена данською стороною, а судно мало технічні можливості для підводних робіт. Що саме воно робило поблизу Борнгольма за чотири дні до вибухів — досі залишається одним із найбільш інтригуючих невирішених питань цієї справи.

    Тож новий виток дискусії навколо «Північних потоків» не скасовує німецьку версію — але суттєво ускладнює її. І поки слідство не дасть переконливої відповіді на питання про російські військові кораблі, можливості мінісубмарини та всі обставини маршруту Andromeda, остаточно поставити крапку в одній із найзагадковіших диверсій у Європі XXI століття буде складно.

  • Третій дрон і вибухівка: атака біля українського літака в Лейпцигу могла бути значно масштабнішою

    Третій дрон і вибухівка: атака біля українського літака в Лейпцигу могла бути значно масштабнішою

    Спроба атаки на аеропорт Лейпциг/Галле в Німеччині, де базуються українські вантажні літаки «Антонов», могла бути значно масштабнішою, ніж вважалося раніше. Німецькі слідчі виявили третій безпілотник, а також речовину, яка, за попередніми оцінками, може бути військовою вибухівкою гексогеном. Про це стало відомо 25 серпня.

    За даними німецьких слідчих, у ніч на 5 серпня могли бути задіяні щонайменше три дрони. Перший безпілотник знайшли безпосередньо на території аеропорту біля українського вантажного літака Ан-124. На ньому була встановлена вибухова речовина та детонатор. Другий безпілотник, як припускають правоохоронці, зіткнувся з вантажним літаком DHL, який після закриття аеропорту змушений був змінити маршрут.

    Третій безпілотник знайшли лише через десять днів після основного інциденту – 14 серпня на полі в районі Кабельскеталя, безпосередньо біля західної частини аеропорту. На місце прибули криміналісти Федерального управління кримінальної поліції Німеччини та додаткові сили поліції. Під час огляду території слідчі виявили речовину, яка попередньо може бути приблизно 50 грамами гексогену – потужної вибухової речовини військового призначення.

    Другий дрон міг зіткнутися з літаком

    Інцидент із літаком DHL стався невдовзі після того, як аеропорт закрили через виявлення першого безпілотника. Борт, який виконував вантажний рейс, змушений був піти на повторний захід, а згодом екіпаж повідомив про зіткнення з невідомим об’єктом.

    Після посадки в Ганновері на літаку виявили пошкодження. Німецькі слідчі вважають, що літак міг зіткнутися саме з безпілотником. Його уламки поки не знайдені, однак не виключається, що апарат потрапив у двигун і був зруйнований на дрібні частини.

    Окремо правоохоронці знайшли неподалік аеропорту антену та електронні компоненти, закріплені на дереві. За однією з версій, обладнання могло використовуватися для керування безпілотниками або посилення сигналу. Поруч також виявили сліди загоряння та металеві уламки. Свідки повідомляли про гучний звук у цій місцевості в день інциденту, однак слідство поки не встановило, що саме стало причиною звуку.

    Хто стоїть за атакою

    Німецька влада поки офіційно не назвала організаторів атаки. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц 25 серпня заявив, що уряд незабаром може оприлюднити інформацію про те, хто стоїть за спробою удару. Німецькі слідчі продовжують перевіряти можливе іноземне втручання.

    Міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт раніше називав інцидент новою загрозою для критичної інфраструктури. При цьому остаточні висновки про організаторів атаки мають зробити правоохоронні органи після завершення розслідування.

    Наразі головна версія слідства полягає в тому, що використано було не один, а кілька безпілотників. Знахідка третього дрона та вибухової речовини посилила підозри, що напад мав складніший задум і міг передбачати одночасне ураження кількох цілей.

  • Нова небезпека через спеку: у Європі почали вибухати боєприпаси часів світових воєн

    Нова небезпека через спеку: у Європі почали вибухати боєприпаси часів світових воєн

    Масштабні лісові пожежі, які охопили Європу влітку 2026 року, виявили ще одну небезпечну проблему. Вогонь та екстремально високі температури оголюють боєприпаси часів Першої та Другої світових воєн, які десятиліттями залишалися під землею. Частина старих бомб, мін і снарядів уже детонувала через сильний жар. Про такі випадки повідомляли у Франції, Бельгії, Німеччині та Нідерландах.

    Про нову загрозу пише Associated Press. Нерозірвані боєприпаси особливо небезпечні для пожежників та інших екстрених служб: через ризик вибуху рятувальники не завжди можуть наблизитися до осередків займання і змушені боротися з вогнем із безпечнішої відстані.

    Пожежі змушують «прокидатися» боєприпаси, що пролежали в землі десятиліттями

    Під час двох світових воєн на території Європи залишилися величезні обсяги боєприпасів. Особливо багато їх на місцях колишніх масштабних боїв, військових полігонів та бомбардувань.

    Частина снарядів, авіабомб і мін не вибухнула та залишилася в ґрунті. Через понад 80 років після завершення Другої світової війни такі знахідки досі регулярно фіксують у різних країнах Європи.

    Але нинішні масштабні пожежі створили додатковий ризик. Полум’я знищує рослинність, яка десятиліттями приховувала боєприпаси, а висока температура може безпосередньо спровокувати детонацію вибухівки.

    Представник німецької землі Північний Рейн-Вестфалія Йонас Тепе пояснив AP, що нерозірвані боєприпаси стають особливо небезпечними саме під час лісових пожеж, оскільки сильний жар здатний привести вибухівку в дію.

    Вибухи старих боєприпасів на тлі пожеж цього літа вже фіксували у Франції, Бельгії, Німеччині та Нідерландах. У деяких небезпечних районах до роботи доводиться залучати спеціалістів зі знешкодження вибухонебезпечних предметів.

    Особливо небезпечно на місцях великих битв

    Одним із проблемних районів стали Високі Фени — природний регіон на території Бельгії неподалік кордону з Німеччиною. Саме тут у роки Другої світової війни точилися запеклі бої.

    Ліси регіону досі приховують міни, бомби, снаряди та інші вибухонебезпечні залишки війни. Після капітуляції Німеччини в 1945 році такі боєприпаси продовжували становити смертельну загрозу: за даними місцевого історика Бернара Коллара, протягом перших чотирьох післявоєнних років вони забрали життя шістьох цивільних.

    У серпні Бельгія зіткнулася з найбільшою лісовою пожежею в сучасній історії країни. У Високих Фенах вогонь охопив близько 3 тисяч гектарів, а до боротьби зі стихією залучали сотні пожежників, військових, фермерів та авіацію. Особливу складність становлять торфовища: вогонь може проникати глибоко під поверхню й тліти протягом тривалого часу.

    Небезпека старих боєприпасів додатково ускладнює роботу рятувальників.

    Проблема для Бельгії далеко не нова. За інформацією AP, у країні щороку надходять понад 3 тисячі повідомлень про знайдені боєприпаси минулих воєн. Спеціалісти знешкоджують приблизно 200–250 тонн таких вибухонебезпечних предметів на рік.

    У Німеччині через боєприпаси пожежі доводиться гасити дистанційно

    Схожа проблема виникла й у Німеччині. Особливо небезпечними залишаються ліси, де під час Другої світової війни проходили великі битви або розташовувалися військові об’єкти.

    Через ризик детонації боєприпасів звичайні методи боротьби з вогнем там можуть бути надто небезпечними. У деяких районах Німеччини для гасіння пожеж застосовують дистанційно керовані машини з водяними гарматами, щоб не наражати пожежників на ризик вибуху.

    Цього літа в районі Гюртгенського лісу пожежа вже призводила до евакуації приблизно двох тисяч людей. Роботу рятувальників ускладнювали саме нерозірвані боєприпаси часів Другої світової війни.

    Небезпеку приховує не лише земля

    Сильна спека та посуха створюють ще одну проблему. Через падіння рівня води в європейських річках на поверхні з’являються предмети, які залишалися прихованими десятиліттями.

    Зокрема, посуха вже допомагала виявляти залишки німецьких військових кораблів, військову техніку та боєприпаси. У Будапешті владі доводилося перекривати міст Маргіт після того, як біля його основи через низький рівень води виявили бомбу часів Другої світової війни.

    Таким чином, екстремальна погода фактично повертає на поверхню небезпечну спадщину двох світових воєн — як із землі, так і з водойм.

    Європа переживає надзвичайно важкий сезон пожеж

    Проблема старих боєприпасів виникла на тлі одного з найважчих сезонів лісових пожеж у Європі.

    За даними Reuters станом на середину серпня, протягом 2026 року в Європі вигоріло понад 576 тисяч гектарів територій — площа, яка приблизно вдвічі перевищує площу Люксембургу.

    Великі пожежі цього літа фіксували у Франції, Іспанії, Португалії, Німеччині, Бельгії, Греції, Хорватії та інших країнах. Вони призводили до загибелі людей, масштабних евакуацій і знищення будинків.

    У Бельгії пожежа у Високих Фенах охопила близько 3 тисяч гектарів. У Хорватії через одну з великих пожеж евакуювали близько тисячі людей. Значні площі вигоріли також в Іспанії.

    Тепер до звичних ризиків — полум’я, задимлення, руйнування будинків та евакуації — додається ще одна загроза: вибухи боєприпасів, які залишилися в європейській землі після воєн XX століття.

    Фахівці попереджають, що проблема може зберігатися ще багато років. Повністю очистити величезні території колишніх полів бою від усіх вибухонебезпечних предметів надзвичайно складно. А дедалі спекотніші й сухіші літні періоди підвищують імовірність того, що пожежі діставатимуться до місць, де старі снаряди та бомби залишалися недоторканими десятиліттями.

  • У Німеччині готували замах на виробника дронів для України: депутати заявили про слід Росії та «Новачок»

    У Німеччині готували замах на виробника дронів для України: депутати заявили про слід Росії та «Новачок»

    Керівника німецької оборонної компанії Donaustahl Штефана Туманна, яка постачає Україні бойові безпілотники, могли планувати вбити за допомогою нервово-паралітичної речовини «Новачок». Про це заявив депутат Бундестагу Бастіан Ернст. За наявними даними, німецькі спецслужби попередили підприємця про загрозу ще наприкінці 2025 року.

    Про підготовку ймовірного замаху раніше повідомляло німецьке видання Die Zeit, а нові подробиці оприлюднив BILD.

    За словами депутата Бундестагу Бастіана Ернста, наявна інформація вказує на те, що для ліквідації Туманна могли планувати використати саме «Новачок».

    При цьому офіційно причетність Росії до підготовки замаху не доведена. Ернст заявив, що обставини дозволяють зробити припущення щодо організаторів, однак підтвердити це доказами наразі неможливо.

    Туманн перебуває під постійною охороною

    39-річного керівника Donaustahl німецькі силовики попередили про конкретну загрозу незадовго до Різдва 2025 року. Відтоді він, за інформацією ЗМІ, перебуває під постійною охороною.

    Сам Туманн уперше публічно розповів про ситуацію в інтерв’ю RTL та Stern.

    За його словами, через діяльність компанії та підтримку України він вважає себе однією з цілей російського режиму в Європі.

    Підприємець також розповів, що на тлі загрози життю склав заповіт, оформив документи про донорство органів та розпорядження на випадок тяжкої хвороби.

    Чому Donaustahl могла стати мішенню

    Donaustahl співпрацює з Україною та виробляє військові безпілотні системи. Серед її продукції — модульна багатоцільова платформа MAUS, яку можна використовувати для розвідувальних та ударних завдань.

    Компанія також займається розвідувальними безпілотниками та іншими компонентами для військового застосування.

    За інформацією німецьких журналістів, саме співпраця Donaustahl з Україною могла стати причиною підготовки замаху на керівника компанії.

    За підприємцем могли стежити завербовані агенти

    Як повідомляють ЗМІ, для підготовки операції могли залучати людей, завербованих через інтернет.

    Спочатку за Туманном нібито стежив один із завербованих виконавців, який пізніше залишив країну. Після цього спостереження за підприємцем, за даними журналістів, могла продовжити громадянка Румунії.

    Слідчі також перевіряють інформацію про можливу підготовку замаху на іншого керівника оборонного підприємства в Баварії.

    Додаткову увагу правоохоронців приверло виявлення 11 червня вибухівки у вантажівці на сербсько-угорському кордоні. За повідомленнями ЗМІ, транспорт прямував до Німеччини.

    Це не перша інформація про можливі замахи на оборонних промисловців

    Раніше західні ЗМІ повідомляли про ймовірний російський план убивства генерального директора Rheinmetall Арміна Паппергера. Німецький концерн є одним із ключових виробників озброєння та активно співпрацює з Україною.

    У 2024 році CNN із посиланням на джерела повідомляв, що американська розвідка виявила відповідний план, після чого німецькі спецслужби посилили охорону Паппергера.

    «Новачок» також фігурував у низці попередніх резонансних отруєнь, які західні держави пов’язували з російськими спецслужбами.

  • Українця засудили в Німеччині за роботу на РФ: він допомагав розвідати маршрути для майбутніх диверсій

    Українця засудили в Німеччині за роботу на РФ: він допомагав розвідати маршрути для майбутніх диверсій

    Вищий земельний суд Штутгарта засудив 30-річного громадянина України до одного року і трьох місяців позбавлення волі у справі про підготовку диверсій, яку німецьке слідство пов’язує з російськими спецслужбами. Ще двох українців, які проходили у цій справі, суд виправдав.

    За висновком суду, засуджений свідомо брав участь у розвідці потенційних об’єктів та логістичних маршрутів, які надалі могли використовуватися для диверсій. Його визнали винним у шпигунстві з метою саботажу.

    Водночас додатково відбувати призначений строк чоловік не буде: час, проведений ним під вартою під час досудового слідства, зарахували у покарання. Після вироку він має вийти на свободу.

    Як працювала схема

    Слідство встановило, що у березні 2025 року з Німеччини до України через українського поштового оператора відправили дві тестові посилки. Усередині були GPS-трекери та автомобільні запчастини.

    Трекери мали передавати дані про переміщення вантажів і таким чином дозволити простежити точні маршрути, часові проміжки та процедури транспортування посилок із Німеччини до України.

    Суд дійшов висновку, що операція була ініційована неназваною російською державною структурою. Саме тестові відправлення мали допомогти організаторам знайти слабкі місця у логістиці для майбутніх диверсій.

    30-річний українець, як встановив суд, діяв за вказівкою знайомого з окупованого Росією Маріуполя. Саме він організував відправлення GPS-трекерів, які передавали інформацію про місцеперебування вантажів під час перевезення.

    Наступним етапом мали стати запальні посилки

    За версією Федеральної прокуратури Німеччини, відстеження маршрутів було лише підготовчим етапом значно небезпечнішої операції.

    Після тестування логістичних каналів передбачалося відправляти тим самим шляхом посилки із запальними пристроями, які могли активуватися безпосередньо під час транспортування.

    Слідство вважало, що такі пакунки могли загорітися у Німеччині або вже дорогою до неокупованої території України. Метою організаторів було не лише завдання матеріальних збитків, а й створення відчуття небезпеки серед населення та дестабілізація роботи транспортної інфраструктури.

    Реалізувати цей етап операції не вдалося — правоохоронці викрили схему до здійснення запланованих диверсій.

    Трьох українців затримали у Німеччині та Швейцарії

    У справі проходили троє громадян України віком 22, 25 та 30 років.

    Їх затримали у травні 2025 року в різних місцях — у Кельні та Констанці в Німеччині, а також у швейцарському кантоні Тургау.

    30-річного чоловіка, якого зрештою визнали винним, затримали саме у Швейцарії, після чого у грудні екстрадували до Німеччини.

    Прокуратура вимагала для трьох підсудних значно суворіших покарань — від двох років і дев’яти місяців до чотирьох років і трьох місяців ув’язнення.

    Захист, навпаки, наполягав на повному виправданні.

    У підсумку суд визнав винним лише 30-річного фігуранта. Щодо двох інших чоловіків судді вирішили, що доказів їхньої свідомої участі саме у російській диверсійній операції недостатньо. Їх виправдали.

    Вирок щодо засудженого ще може бути оскаржений.

    Європа фіксує російські диверсійні операції

    Справа у Штутгарті розглядається на тлі посилення занепокоєння європейських держав через російські гібридні операції.

    Уряди низки країн Європи звинувачують Москву у проведенні кампанії, яка може включати шпигунство, диверсії, кібератаки, дезінформацію та операції проти критичної і транспортної інфраструктури. Росія такі звинувачення традиційно відкидає.

    Окрему увагу спецслужб привертає використання міжнародних поштових і вантажних маршрутів.

    Європейські служби безпеки раніше пов’язували з Росією серію інцидентів із посилками, які відправлялися з Литви у 2024 році та загорялися або вибухали у логістичних об’єктах Німеччини, Польщі та Великої Британії.

    Таким чином, справа трьох українців у Штутгарті стала ще одним епізодом розслідувань можливої російської диверсійної діяльності на території Європи.

  • Європа змінює правила для українців, менше пільг, більше вимог до роботи та інтеграції

    Європа змінює правила для українців, менше пільг, більше вимог до роботи та інтеграції

    Солідарність, з якою Європа зустріла українців у 2022 році, поступово перетворилася на тонку дипломатичну гру. Тепер кожне рішення про продовження тимчасового захисту супроводжується застереженнями, винятками та паралельними планами на випадок, якщо допомогу все-таки доведеться згортати.

    15 липня 2026 року Рада ЄС погодила чергове продовження тимчасового захисту для українців — цього разу одразу до 4 березня 2028 року. За офіційними даними, на кінець травня 2026-го під цим статусом в Євросоюзі залишалося 4,38 мільйона осіб — практично стільки ж, скільки було рік, два, три тому. Формально це виглядає як продовження тієї самої солідарності, про яку європейські лідери говорили у 2022-му.

    Але до того ж пакету рішень вперше потрапило застереження, якого раніше не було: статус тимчасового захисту відтепер не поширюється на новоприбулих чоловіків призовного віку, які не мають офіційного дозволу українських властей залишити країну. Раніше питання військового обов’язку було виключно внутрішньою справою Києва. Тепер воно стало умовою отримання захисту в Євросоюзі. Рада — з ініціативи кількох країн-членів — фактично взяла на себе функцію перевірки того, чи законно людина виїхала з України. Мало кому відомо, що це обмеження було введене за прямою просьбою українських властей: європейський комісар з питань міграції Магнус Бруннер публічно заявив, що «саме цього просила Україна», бажаючи узгодити захист біженців із власними мобілізаційними потребами. Обмеження не стосується тих, хто вже мав статус до набуття рішенням чинності.

    Одночасно ще у вересні 2025 року Рада ЄС погодила «поетапний і скоординований підхід» до поступового згортання режиму тимчасового захисту — на випадок, якщо умови в Україні дозволять це зробити.  Інакше кажучи: захист продовжують на два роки вперед і водночас готують план його припинення. Обидва процеси йдуть паралельно, і саме це поєднання — не відмова від допомоги і не її безумовне продовження, а одночасне утримання обох можливостей — найточніше описує стан, у якому Європа перебуває сьогодні.

    Тим не менш рішення про продовження не було одностайним за духом, навіть якщо формально його прийняли всі. Країни, які прийняли найбільшу кількість українців (зокрема Польща), протягом останніх років були серед тих, хто найактивніше наполягав на необхідності готувати спільну європейську стратегію поступового виходу з режиму тимчасового захисту і обговорення питань повернення. Саме вони найбільше підштовхували Брюссель до паралельної підготовки планів згортання, навіть коли офіційно продовження підтримувалося.

    Німеччина змінює правила під тиском правого електорату

    Якщо те, що відбувається на рівні Брюсселя, можна назвати управлінням очікуваннями, то в Берліні розгортається більш приземлена історія — про гроші та дати. З 1 липня 2026 року в Німеччині набрала чинності реформа соціальної системи: допомогу Bürgergeld замінено на Grundsicherung, з жорсткішою перевіркою заощаджень (пільговий період, протягом якого не враховувалися накопичення, скоротився, і тепер отримувач зобов’язаний використовувати кошти понад певний поріг уже з першого року) та суворішим контролем візитів до центрів зайнятості — пропуск трьох зустрічей без поважної причини може призвести до повної зупинки виплат.

    Але українців ця реформа стосується не всіх однаково. Уряд провів межу 1 квітня 2025 року. Той, хто отримав статус тимчасового захисту в Німеччині до цієї дати (а таких — більшість з приблизно 1,2 мільйона українців, які на той момент перебували в країні), зберігає право на стандартні соціальні виплати нарівні з німецькими безробітними. Той, хто приїхав пізніше, потрапляє під закон про допомоги для шукачів притулку: замість 563 євро на місяць — 441, і статус, який раніше поширювався лише на людей, чиє право на перебування в країні ще тільки розглядається.

    Формально дві людини, які залишили одне й те саме українське місто з однієї й тієї самої причини, з різницею в кілька тижнів прибуття до Німеччини, тепер живуть за різними законами. Уряд пояснює це не ідеологією, а статистикою: за даними відомств, частка працюючих українців працездатного віку зросла приблизно до 51% завдяки програмі Job-Turbo, запущеній на початку 2024 року, — і це уряд розцінює як ознаку того, що систему соціальної підтримки час приводити у відповідність до загальних правил для шукачів притулку. При цьому 51% — величина, яка все ще помітно відстає від Польщі, де показник зайнятості українців перевищує 70%.

    Опитування фіксують, що суспільство випереджає навіть ці реформи. Згідно з дослідженням INSA, проведеним у жовтні 2025 року, лише 17% німців вважають, що всі українські біженці повинні отримувати соціальну допомогу, 66% висловилися проти. На питання, чи повинні українські чоловіки призовного віку, які проживають у Німеччині, повернутися на батьківщину, ствердно відповіли 62% респондентів.

    Показово і те, звідки взявся політичний тиск на цю реформу. Формально її провів уряд християнських демократів і соціал-демократів — який не вважається радикальним. Але контекст, у якому приймалося рішення, задавала не лише статистика зайнятості, а й стрімке зростання ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (AfD), для якої питання українських біженців давно перестало бути периферійним. Ще в січні 2025 року баварське відділення партії відкрито вимагало депортувати всіх 1,2 мільйона українців, які живуть у Німеччині: за словами голови фракції Катрін Ебнер-Штайнер, в України «достатньо місця», щоб прийняти їх назад.

    У квітні 2026-го, напередодні земельних виборів у Саксонії-Ангальт — де AfD вперше за свою тринадцятирічну історію отримала реальний шанс на абсолютну більшість, — партія представила маніфест, який прямо називає українських біженців серед цілей політики «реміграції», терміна з виразно нацистськими конотаціями. У федеральній передвиборчій програмі AfD сформулювала це вже й зовсім технічно: прирівняти виплати українцям до виплат іншим шукачам притулку, тобто саме те, що правляча коаліція врешті й зробила — лише на кілька місяців раніше і в м’якшому формулюванні.

    Виходить двошарова динаміка: партії основного політичного поля не переймають риторику ультраправих напряму, але діють у просторі, який ця риторика формує. Кожна вимога, що звучала рік тому як маргінальна, за кілька місяців перетворюється на предмет обговорення в бундестазі — не тому, що уряд поділяє логіку «реміграції», а тому що не реагувати на зростаючу електоральну загрозу справа означає цю загрозу ігнорувати.

    Польща переглядає особливі умови для українців

    Якщо в Німеччині політика випереджає громадську думку, то в Польщі сталося навпаки — і саме польський випадок дає найрізкіший приклад того, як швидко може змінитися ставлення суспільства до тих, кого воно приймало з рідкісною для Європи одностайністю.

    У лютому 2022 року, згідно з опитуваннями CBOS, підтримати прийом біженців з України були готові 94% поляків. До грудня 2025-го, за даними того ж центру, частка прихильників знизилася до 48%, а частка противників вперше майже зрівнялася з нею — 46%, причому число тих, хто виступає «рішуче проти», вперше перевищило число «рішуче за» (19% проти 13%). А вже влітку 2026 року, якщо вірити пізнішим замірам громадської думки, перевага остаточно перейшла на бік скептиків: 52% поляків вважають, що країна не повинна приймати біженців із зон бойових дій в Україні, і лише 42% дотримуються протилежної позиції. Такого співвідношення соціологи, які ведуть ці заміри з 2014 року, ще не фіксували.

    Але сама по собі ця цифра нічого не пояснює, якщо її не зіставити з іншою. Того ж 2024 року, за розрахунками, зробленими для УВКБ ООН компанією Deloitte, додана вартість, вироблена українськими мігрантами, склала 2,7% польського ВВП. Рівень зайнятості українських біженців працездатного віку зріс за рік з 61% до 69% — при тому що серед самих поляків цей показник становить близько 75%. Національний банк розвитку Польщі (BGK) підрахував, що українці платять до бюджету більше податків, ніж отримують у вигляді допомог, і забезпечують від 0,5 до 2,4 відсоткового пункту річного зростання ВВП країни. За даними аналітиків Gremi Personal, у 2024 році українці, які працюють у Польщі, сплатили 1,65 млрд злотих (близько 414 млн доларів) прибуткового та корпоративного податку — на 27,7% більше, ніж роком раніше, і вдвічі більше, ніж у 2022-му.

    Тобто президентські вибори 2025 року, на яких обидва головні кандидати обіцяли обмежити допомогу українцям, і перемога на них Кароля Навроцького — політика, який публічно говорив про «обмеження необґрунтованих привілеїв» під час підписання закону, що припиняє дію спеціального закону 2022 року про підтримку біженців, — відбулися не всупереч економічним даним, а паралельно з ними. Жоден з головних польських політиків не заперечував внесок українців в економіку. Суперечка йшла не про цифри, а про справедливість: чи повинен людина, яка платить податки в Польщі, отримувати більше прав, ніж той, хто їх не платить.

    Показово, що самі поляки зовсім не вимагають повного згортання допомоги: згідно з тим же грудневим опитуванням CBOS, 87% респондентів згодні з тим, що повний доступ до системи охорони здоров’я повинні мати лише ті українці, які сплачують внески до польської системи медичного страхування, — тобто суспільство не відкидає інтеграцію, воно вимагає, щоб права були прив’язані до внеску. І саме на цьому принципі будується реформа сімейної допомоги 800+: з лютого 2026 року близько 150 тисяч українських сімей повинні заново підтверджувати, що дорослі члени сім’ї «економічно активні», а діти відвідують польську, а не українську дистанційну школу. За даними Міністерства сім’ї та соціальної політики, у 2025 році українці отримали у вигляді виплат 800+ 2,7 млрд злотих — і саме ця цифра, а не абстрактні розмови про «біженців», стала предметом політичного торгу.

    Економісти, втім, попереджають: не всяке невдоволення українцями пов’язане з абстрактною «втомою» — іноді за ним стоїть цілком вимірювана конкуренція за ресурс, якого фізично не вистачає на всіх. Мова про житло. Дослідження краківського та варшавського ринків оренди, проведені незалежно одне від одного кількома групами польських економістів, показують: у перші тижні після початку повномасштабного вторгнення, коли населення Кракова та Варшави зросло відповідно на 23% і 15%, оренда квартир у Кракові подорожчала приблизно на 16,5%, у Варшаві — на 14%. Пізніші роботи, що використовують дані по п’яти найбільших містах Польщі, оцінюютьефект точніше: зростання населення міста на один відсотковий пункт за рахунок притоку біженців транслюється приблизно в 0,7% зростання орендних ставок.

    При цьому вплив на ціни самого житла — тобто на купівлю, а не на оренду, — статистично значущий не у всіх містах і помітно слабший, ніж вплив на оренду. Тут важлива застереження, без якої цифри перетворюються на звинувачення: ті самі дослідники визнають, що зростання орендних ставок у Польщі почалося ще до війни — на 3,9% у 2020 році і 6,5% у 2021-му, тобто помітно швидше, ніж у середньому по ЄС, і було пов’язане з інфляцією, подорожчанням іпотеки та притоком бюджетних стимулів в економіку. Приток біженців наклався на цей процес і, вочевидь, прискорив його — але не запустив з нуля.

    Європа формує нову модель підтримки українців

    Якщо Польща показує, як змінюється громадська думка за збереження в цілому стабільної політики, то Чехія пропонує різкіший приклад: країну, де уряд, який досяг однозначного економічного успіху від прийому українців, все одно втратив владу. На кінець 2024 року понад 390 тисяч громадян України мали в Чехії статус тимчасового захисту — рекордна для десятимільйонної країни частка населення. Чеська контррозвідка (BIS) у середині 2025 року констатувала: економічний внесок українських біженців уже перевищив обсяг фінансової та соціальної підтримки, яку вони отримали від держави з початку війни. Міністерство праці оцінювало податкові відрахування українських працівників у суму до 15 млрд чеських крон на рік. За оцінкою, що спирається на дані ОЕСР додатковий внесок українських біженців у річний темп зростання ВВП Чехії, Польщі та Естонії становить близько 1,2 відсоткового пункту.

    Тим не менш на виборах до Палати депутатів у жовтні 2025 року правлячу проєвропейську коаліцію прем’єра Петра Фіали, за якої країна приймала біженців і вела помітну за чеськими мірками військову допомогу Україні, відправили в опозицію. Перемогу — понад 30% голосів — здобув рух ANO на чолі з Андреєм Бабішем, який звинувачував уряд у тому, що він дбає про українців більше, ніж про чехів, хоча реальні суми військової підтримки Києву з боку Праги, за незалежними підрахунками, були одними з найскромніших у Європі, поступаючись навіть сусідній Словаччині. Новий уряд Бабіша, сформований разом з антимігрантською партією «Свобода і пряма демократія» та рухом «Автомобілісти», відмовився від прямої фінансової допомоги Україні, хоча й зберіг чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів — за умови, що сама Чехія не буде її фінансувати. Партія «Свобода і пряма демократія» прямо заявляє, що не бачить майбутнього країни в ЄС і НАТО.

    При цьому навіть прихильники жорсткої лінії визнають: чеська економіка залежить від українських робочих рук — на будівництвах, заводах, у лікарнях, у супермаркетах, — і ніхто всерйоз не говорить про їх масове виселення. Вийшла ситуація, в якій політична риторика загострилася різкіше, ніж реальна політика: партії, які перемогли на антиукраїнських гаслах, не поспішають демонтувати те, на чому тримається частина економіки. Це розрив між словом і ділом — можливо, найпоказовіший елемент чеського випадку.

    Ірландія ілюструє інший бік тієї ж логіки: з 2022 року загальний рахунок за розміщення українців там скоротився з 1,165 млрд євро у 2024 році до 719 млн у 2025-му і очікуваних 607 млн у 2026-му — при тому що з 126 тисяч приїхалих з початку війни українців у країні залишаються понад 80 тисяч. Щомісячна виплата тим, хто приймає українців у своєму домі (Accommodation Recognition Payment), скорочена з 800 євро у 2023 році до 600, а потім до 400 євро — разом із заявленою метою «скоротити і зрештою припинити» використання готелів для розміщення біженців. Число державних контрактів на розміщення скоротилося: 420 розірвано у 2024 році, 195 — у 2025-му, 25 — уже у 2026-му. При цьому самі дублінські чиновники визнають: скорочення витрат пов’язане не зі зростанням ворожості до українців, а зі падінням числа нових прибуттів і з бажанням перевести систему з режиму надзвичайної допомоги в режим самостійного проживання.

    Усе сказане вище могло б створити враження, що вся Європа рухається в одному напрямку — від щедрості до економії. Балтійські держави спростовують цю схему.Станом на кінець квітня 2026 року в Естонії перебувало близько 30 тисяч українських біженців, у Латвії — понад 31 тисячу, у Литві — майже 49 тисяч: у сумі менше 2% сукупного населення трьох країн, і на порядок менше, ніж частка українців у Польщі чи Чехії. При цьому Естонія і Литва направили Україні допомогу в розмірі понад 2,5% власного ВВП кожна, Латвія — близько 2%, за цим показником усі три країни входять до першої п’ятірки донорів України у світі. Опитування фіксують певну втому і тут — вона є скрізь, де йде четвертий рік війни, — але жодного аналога польського чи німецького перелому громадської думки в Прибалтиці соціологи не спостерігають: підтримка української справи, як зазначають спостерігачі, продовжує йти «від усіх рівнів суспільства», від збору грошей на військові технології до продовження захисту для біженців.

    Різниця пояснюється не стільки альтруїзмом, скільки геометрією інтересів. Для країн, які півстоліття прожили за залізною завісою і безпосередньо межують з Росією, війна в Україні сприймається не як далека гуманітарна криза, а як екзистенційне питання власної безпеки — відповідно, і допомога українцям не стикається з тим самим внутрішнім опором, що в країнах, де міграційний тиск відчувається сильніше, а історична близькість до російської загрози — слабша. До того ж абсолютна кількість прибулих до Прибалтики біженців залишається настільки невеликою, що не створює того тиску на ринок житла, соціальні бюджети та системи охорони здоров’я, який став політичним тригером у Польщі, Німеччині та Чехії.

    Тимчасовий захист після чотирьох років війни

    Поки європейські уряди сперечаються про гроші, серед самих українців відбувається менш помітний, але не менш важливий зсув — у відносинах з ідеєю «дому». За данимиостанніх раундів інтенційного опитування УВКБ ООН, частка українських біженців, які планують або сподіваються колись повернутися, стійко знижується: якщо наприкінці 2024 року про це говорили 61% опитаних, то до середини 2025-го — уже 57%. Одночасно значна частина опитаних визнає, що може бути змушена повернутися, навіть якщо це не їхній бажаний вибір, якщо стикнеться з труднощами доступу до необхідних ресурсів за кордоном. Тобто бажання повернутися слабшає, а ймовірність вимушеного повернення — з економічних, а не військових причин — зростає.

    Економічна інтеграція при цьому йде вперед, але нерівномірно: за даними аналізу понад шести тисяч спостережень, оприлюдненого УВКБ ООН на початку 2026 року, 57% українських біженців у Європі мають роботу, але за рівнем зайнятості вони все ще відстають від місцевого населення на 22 відсоткові пункти. Німецьке дослідження BiB/FReDA до літа 2025 року зафіксувало, що 59% опитаних українців у Німеччині заявили про намір залишитися в країні надовго. Є ще один шар цього сюжету, про який рідше говорять політики: якість, а не факт інтеграції. Майже 60% працюючих українських біженців працюють нижче своєї кваліфікації, серед тих, хто має вищу освіту, понад третина зайняті на низькокваліфікованих позиціях (проти 7% у місцевого населення). Ця невідповідність навичок — головний драйвер 40-відсоткового розриву в медіанній зарплаті.

    На відміну від самого факту зайнятості, недовикористання кваліфікації майже не скорочується з часом навіть після контролю мови, освіти та сектора. За різними оцінками, від половини до двох третин українських біженців мають вищу освіту — але помітна їх частина працює на позиціях, які цій кваліфікації не відповідають. Уряди вимагають більшої самостійності як умови збереження допомоги — і водночас самі створюють бар’єри (невизнання дипломів, нестача дитячих садків, мовні курси, що конкурують за часом з роботою), які цю самостійність об’єктивно уповільнюють.

    Легко було б сказати, що політики просто реагують на втому виборців. Але хронологія говорить про складніші відносини причини і наслідку. У Польщі питання статусуукраїнців стало однією з центральних тем президентської кампанії 2025 року ще до того, як соцопитування зафіксували перелом громадської думки. У Чехії тема «чехи важливіші за українців» була центральним елементом передвиборчої риторики Андрея Бабіша, хоча реальні обсяги чеської військової допомоги Києву були скромними за європейськими мірками ще до початку виборчої кампанії. У Німеччині рішення про переведення новоприбулих українців на допомоги для шукачів притулку було прямо прописане в коаліційній угоді між ХДС/ХСС і СДПГ ще до того, як уряд представив статистику про низьку зайнятість як обґрунтування реформи. У кожному з цих випадків політичне рішення з’являлося раніше, ніж аргумент на його захист ставав публічним консенсусом.

    Якщо відняти з цієї картини передвиборчу риторику, залишиться не історія про те, що Європа розлюбила українців, а набагато більш прозаїчний процес: континент вибудовує — без загального плану і всупереч власним бажанням — нову, менш романтичну модель відносин майже з чотирма з половиною мільйонами людей, яких він же прийняв у 2022 році. Ця модель визнає економічний внесок українців — доказів тому достатньо і у Варшаві, і в Празі, — але вимагає, щоб цей внесок був вимірюваним і підтвердженим: зайнятістю, податками, відвідуваністю місцевої школи. Вона зберігає колективний захист на європейському рівні — Брюссель продовжив його до 2028 року, — але водночас готує механізми його припинення і вже вводить перші винятки з нього, починаючи з чоловіків призовного віку. Вона не відмовляється від солідарності як принципу, але переносить її фінансовий тягар із загального гуманітарного бюджету на індивідуальну готовність інтегруватися.

    Для українця, який опинився всередині цієї моделі, різниця між теоретичним захистом і практичною підтримкою стає питанням конкретних тридцяти чи дев’яноста днів, конкретних 441 чи 563 євро, конкретної довідки про зайнятість, без якої припиняється виплата на дитину. Якщо країни почнуть масово закривати програми адаптації, найбільш уразливими виявляться не ті, хто так і не інтегрувався, а ті, хто вже встиг укорінитися: сім’ї з дітьми в місцевих школах, люди з роботою, але без визнаних дипломів, жінки, яких тримає вдома відсутність місць у яслах. Вимушене повернення з економічних причин, а не з військових, уже закладається в опитуваннях як реалістичний сценарій. Частина людей піде в тінь або переїде до інших країн ЄС, частина повернеться в Україну — але вже не як носії досвіду і капіталу, а як ті, кого виштовхнули. Для європейських урядів це спосіб примирити два зобов’язання, які виявилися менш сумісними, ніж здавалося в перші тижні 2022 року: перед українцями — і перед виборцями, які голосують за тих, хто обіцяє, що допомога залишиться справедливою, але перестане бути безкоштовною.