Позначка: оборонні закупівлі

Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони стала центральною подією масштабного кадрового перезавантаження української влади. На відміну від більшості змін у новому Кабінеті Міністрів, саме доля Федорова до останнього залишалася головною інтригою. Причиною такого інтересу була не лише стратегічна важливість Міністерства оборони, а й політична вага самого міністра, який входив до уряду ще з 2019 року та вважався одним із найбільш упізнаваних представників президентської команди.

Офіційне пояснення рішення зводиться до глибокого конфлікту між цивільним керівництвом Міноборони та військовою вертикаллю на чолі з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. За даними джерел українських медіа, Володимир Зеленський розповів депутатам фракції «Слуга народу», що більше не міг миритися із ситуацією, коли міністр оборони та головнокомандувач спілкувалися фактично через президента, а не напряму.

Однією з ключових суперечок нібито був розподіл оборонних ресурсів. Військове командування вимагало закуповувати певні види озброєння та боєприпасів для конкретних операцій, тоді як команда Федорова робила ставку на інші напрямки, зокрема технологічні рішення, цифровізацію, дрони та зміну системи управління. Джерела описували ситуацію як зіткнення двох принципово різних моделей ведення війни: традиційної військової вертикалі та технологічного підходу, який намагався впровадити Федоров.

Сам Федоров публічно підтвердив, що ще на початку своєї роботи в Міноборони пропонував Зеленському замінити Сирського та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова. Конкретних кандидатів він, за власними словами, не називав, оскільки вважав, що остаточний вибір має зробити президент. Після відмови Зеленського міністр погодився працювати з чинним військовим керівництвом, однак згодом звинуватив Генштаб у блокуванні структурних і кадрових змін.

Федоров стверджував, що за шість місяців його команда не змогла створити заплановані центри компетенцій, змінити організаційну структуру та залучити необхідних спеціалістів через відсутність погоджень із боку Генерального штабу. За його версією, окремі ініціативи доводилося реалізовувати нестандартними шляхами, однак це не могло замінити повноцінної системної реформи.

Інша претензія президента, про яку повідомляли джерела, стосувалася мобілізації. Зеленський нібито заявив депутатам, що Федоров не провів обіцяну реформу системи поповнення війська. При цьому наступником міністра розглядають Ігоря Клименка, який до урядового перезавантаження керував Міністерством внутрішніх справ. На думку президента, саме Клименко може впорядкувати мобілізаційні процеси та покращити взаємодію між силовими структурами.

Водночас офіційними поясненнями кулуарні розмови не обмежуються. Однією з найпоширеніших версій стала боротьба за контроль над величезними оборонними бюджетами. Після приходу до Міноборони Федоров почав змінювати усталені правила закупівель, посилювати цифровий контроль, впроваджувати нові критерії ефективності та перерозподіляти фінансування на користь технологічних напрямків.

Подібні зміни неминуче зачіпали інтереси компаній, посередників, виробників та груп впливу, які роками працювали з оборонним відомством. Саме тому відставка Федорова може бути вигідною тим, хто прагне повернути попередні механізми розподілу державних коштів. Проте доказів того, що рішення президента було ухвалене винятково через тиск учасників оборонного ринку, немає. Це залишається однією з політичних версій, яку медіа наводять із посиланням на власні джерела.

Ще одним можливим бенефіціаром кадрових змін називають голову парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамію. Про напружені відносини між ним і Федоровим повідомлялося ще до нинішньої урядової кризи. Позиції Арахамії, за оцінками співрозмовників РБК-Україна, помітно посилилися після відходу Андрія Єрмака та зміни балансу сил у президентському оточенні.

Під час формування нового уряду парламентська складова справді виявилася сильнішою, ніж під час попередніх кадрових перестановок. Частину кандидатів до Кабміну запропонували сам майбутній прем’єр Сергій Корецький, депутати та окремі групи всередині монобільшості. Це дало підстави говорити про посилення Верховної Ради та особисто Арахамії, який бере активну участь у переговорах щодо урядових посад.

Імовірний прихід до уряду представників парламентської команди також може посилити контроль фракції над виконавчою владою. У кулуарах обговорювалися кандидатури народних депутатів Віталія Безгіна та Дениса Маслова на посади в Кабміні, а Міністерство у справах ветеранів, за попередніми даними, може очолити керівник Миколаївської ОВА Віталій Кім.

На цьому тлі усунення Федорова, якого вважали самостійною політичною фігурою, послаблює одного з потенційних конкурентів Арахамії всередині владної команди. Водночас достовірно встановити, чи саме голова фракції став головним ініціатором відставки, неможливо. Офіційних підтверджень цього немає, а більшість відповідних тверджень ґрунтується на кулуарних оцінках.

Ще більш політизованою є версія, що Зеленський вирішив заздалегідь нейтралізувати можливого конкурента. Федоров має високу публічну впізнаваність, асоціюється з цифровими реформами, не був пов’язаний із найбільшими корупційними скандалами та міг би стати помітним гравцем на майбутніх виборах.

Співрозмовники в партії влади, однак, заперечують, що рейтинги Федорова становили для Зеленського реальну загрозу. Вони звертають увагу, що його політична підтримка була значно нижчою, ніж у колишнього головнокомандувача Валерія Залужного. Крім того, Федоров до останнього уникав відкритого протистояння з президентом і не заявляв про перехід в опозицію.

Сам Зеленський після відставки нібито запропонував Федорову залишитися його радником. Колишній міністр повідомив, що від цієї пропозиції відмовився, але остаточно про вихід із президентської команди не оголошував. Його подальша політична роль поки що залишається невизначеною.

Водночас суспільна реакція на рішення виявилася значно гострішою, ніж могли очікувати на Банковій. У Києві та інших містах пройшли акції проти відставки Федорова. Учасники вимагали не згортати технологічні та управлінські реформи в оборонному секторі та критикували збереження впливу старої військової системи.

На знак протесту полковник Павло Єлізаров подав рапорт про звільнення з посади заступника командувача Повітряних сил ЗСУ. Він назвав усунення Федорова «великим злом» і заявив, що блокування започаткованих реформ у протиповітряній обороні може призвести до нових жертв та руйнувань.

Про завершення роботи також повідомили радники міністра Сергій «Флеш» Бескрестнов і Сергій Стерненко. Вони заявили, що відставка обмежить їхні можливості впливати на розвиток безпілотних технологій, радіоелектронної боротьби та закупівель FPV-дронів для українського війська.

Таким чином, рішення Зеленського вже спричинило втрату частини команди, яка відповідала за технологічні та інноваційні напрямки. Головним ризиком тепер стає не сама зміна прізвища на дверях міністерського кабінету, а можлива зупинка або перегляд проєктів, які перебували на стадії реалізації.

Імовірне призначення Ігоря Клименка міністром оборони фактично означатиме перемогу прихильників більш традиційної силової моделі управління. Клименко має великий досвід роботи у правоохоронній системі, однак не керував Збройними силами чи оборонним відомством. Його основним завданням, як очікується, стане впорядкування мобілізації та відновлення робочої взаємодії з Генеральним штабом. Інформацію про намір Зеленського внести його кандидатуру повідомили одразу кілька медіа з посиланням на джерела та депутатів.

У депутатському корпусі при цьому немає впевненості, що заміна міністра автоматично розв’яже проблему мобілізації. Система комплектування війська залежить не лише від Міноборони чи МВС, а й від законодавства, роботи територіальних центрів комплектування, командування, місцевої влади та суспільної довіри.

Показово, що раніше одна з концепцій Федорова передбачала активніше залучення поліції до мобілізаційного процесу, однак тоді вона не отримала підтримки президента. Тепер керувати реформою може сам колишній очільник МВС, чия структура мала відігравати в ній одну з головних ролей.

Попри відставку Федорова, Зеленський, за даними джерел, не виключав майбутньої заміни Сирського, однак лише тоді, коли для цього настане відповідний момент. Це означає, що нинішнє рішення може бути не завершенням кадрової перебудови оборонної вертикалі, а лише її першим етапом.

Наразі ж підсумок протистояння виглядає однозначно: Федоров залишає Міноборони, Сирський зберігає посаду, а вплив Генштабу та традиційного військового керівництва посилюється. Одночасно Давид Арахамія та парламентська частина владної команди отримують більше можливостей впливати на склад уряду, тоді як учасники старої системи оборонних закупівель можуть спробувати переглянути запроваджені правила.

Проте остаточно визначити, хто стане головним переможцем цієї кулуарної боротьби, можна буде лише після призначення нового міністра та його перших рішень. Якщо технологічні реформи, прозорі закупівлі й розвиток безпілотних систем продовжаться, кадрова зміна може залишитися спробою налагодити взаємодію між Міноборони та Генштабом. Якщо ж ці процеси почнуть згортатися, відставка Федорова виглядатиме як перемога старої військово-бюрократичної системи над командою, яка намагалася її змінити.