Uanews.life

Позначка: парламентська криза

  • Депутатка закидала прем’єра Косова яйцями просто в парламенті

    Депутатка закидала прем’єра Косова яйцями просто в парламенті

    У частково визнаному Косові чергове засідання парламенту завершилося скандалом після конфлікту між прем’єр-міністром Альбіном Курті та представницею опозиції. Депутатка від партії «Альянс» Тіме Кадріяй підійшла до глави уряду просто в сесійній залі та кілька разів кинула в нього яйця. Після інциденту засідання парламенту фактично було зірване.

    Про це повідомляє косовське видання KOHA.

    Конфлікт виник під час установчого засідання парламенту, яке і без того проходило на тлі тривалої політичної кризи в країні. Напруга в сесійній залі посилилася після того, як Альбін Курті запропонував відкласти засідання.

    Прем’єр-міністр пояснив свою пропозицію необхідністю отримати додатковий час для переговорів з іншими політичними силами. За його словами, консультації необхідні перед тим, як висувати кандидатуру на посаду спікера парламенту.

    Після виступу Курті повернувся на своє місце в сесійній залі. Саме тоді до нього підійшла депутатка від партії «Альянс» Тіме Кадріяй.

    Як повідомляють місцеві ЗМІ, Кадріяй дістала із сумки яйця та кілька разів кинула їх у прем’єр-міністра. Під час інциденту депутатка вигукувала: «Ганьба, ганьба».

    Скандальна сцена відбулася просто перед іншими депутатами. Після цього ситуація в парламенті загострилася, а проведення засідання стало неможливим. У результаті парламентська сесія була зірвана.

    Інцидент швидко привернув увагу міжнародних медіа. Відео конфлікту опублікувало, зокрема, британське видання The Guardian, яке винесло в заголовок факт того, що депутатка з Косова кидала яйця в прем’єр-міністра.

    Скандал став черговим проявом глибокої політичної нестабільності, яка триває в Косові вже майже два роки. Місцеві політичні сили не можуть остаточно подолати суперечності, необхідні для стабільного функціонування парламенту та формування ефективної влади.

    Ситуація ускладнюється тим, що після дострокових парламентських виборів прем’єр-міністру Альбіну Курті знову не вдалося отримати абсолютну більшість у парламенті.

    Дострокові вибори в Косові відбулися 7 червня. Найбільше голосів на них знову отримала партія Курті «Самовизначення». За результатами голосування політична сила здобула 47,13% голосів та отримала 53 мандати у 120-місному парламенті.

    Попри перемогу, цього виявилося недостатньо для самостійного формування стабільної більшості. Для ухвалення ключових рішень та повноцінного функціонування інституцій Курті необхідна підтримка інших політичних сил.

    Саме питання формування парламентського керівництва стало одним із чергових каменів спотикання. Пропозиція Курті відкласти установче засідання через необхідність продовжити переговори з політичними партіями викликала невдоволення опозиції.

    Косово вже тривалий час стикається з проблемами у функціонуванні державних інституцій. Політичне протистояння між партією Курті та опозиційними силами ускладнює ухвалення рішень і створення стабільної парламентської більшості.

    Нинішній інцидент із яйцями став особливо яскравим проявом цього протистояння. Замість політичної дискусії суперечка завершилася фізичною акцією в сесійній залі та зривом парламентського засідання.

    Водночас сама ситуація демонструє, наскільки складним залишається завдання сформувати стійку політичну систему після дострокових виборів. Партія Курті знову стала найбільшою політичною силою країни, але без достатньої кількості мандатів для одноосібного контролю над парламентом.

    Тепер для виходу з політичного глухого кута косовським політикам доведеться домовлятися про розподіл ключових посад та подальшу роботу парламенту. Без таких домовленостей країна ризикує продовжити період політичної нестабільності.

    Інцидент у парламенті також показав високий рівень напруження між урядом та опозицією. При цьому невдоволення діями Курті в опозиції виходить далеко за межі питання перенесення одного засідання — суперечки стосуються ширших проблем формування влади та політичного курсу країни.

    Наразі головним завданням для косовських політичних сил залишається пошук компромісу, який дозволить відновити нормальну роботу парламенту та сформувати дієздатну систему управління.

  • Слуга народу втратила ядро фракції: у парламенті заговорили про кризу більшості

    Слуга народу втратила ядро фракції: у парламенті заговорили про кризу більшості

    Фраза про те, що реальне ядро фракції «Слуга народу» звузилося до 111 депутатів, стала не просто черговою гучною заявою з парламентських кулуарів. Вона фактично підтвердила те, про що в Раді давно говорили пошепки: монобільшість існує на папері, але все гірше працює в залі.

    Проблема вже давно не зводиться до одного проваленого голосування чи кількох образ усередині фракції. Йдеться про накопичену кризу довіри, дисципліни і мотивації. Частина депутатів втомилася від формату, в якому парламенту відводиться роль механічного виконавця чужих рішень. Частина боїться антикорупційних розслідувань. Частина демонстративно дистанціюється від уряду. А ще частина просто більше не бачить сенсу витрачати політичний ресурс на голосування, результат яких ніхто не пояснює і не проговорює.

    Останні тижні показали, що навіть питання, які раніше вважались технічними, тепер можуть розсипатися прямо в сесійній залі. Показовою стала історія з провалом голосування за пакет, пов’язаний із вимогами МВФ.

    Для самої влади це стало сигналом, що стара модель більше не працює. Формально у фракції залишається понад дві сотні депутатів, але фактично щоразу доводиться окремо шукати, умовляти і зшивати голоси під конкретне рішення. Це вже не монобільшість у класичному розумінні, а ситуативна конструкція, яка тримається на залишках інерції, страху перед хаосом і спробах втримати зовнішню картинку керованості.

    Окрема проблема — розрив між керівництвом фракції та рядовими депутатами. У самій «Слузі народу» дедалі частіше звучить думка, що з людьми перестали по-справжньому говорити, а фракційна комунікація звелася до команд без політичного пояснення. У такій атмосфері навіть лояльні раніше депутати починають або випадати з процесу, або тихо саботувати потрібні голосування.

    До цього додається і зовнішній фактор — послаблення вертикалі ручного управління парламентом. Після перестановок на Банковій, про які ми вже писали раніше, баланс впливів у владі почав змінюватися.

    У підсумку парламент дедалі більше нагадує механізм, який ще формально працює, але вже не здатний забезпечувати прогнозований результат. Саме тому розмови про кризу Ради перестали бути перебільшенням опозиції і стали внутрішнім діагнозом самої влади.

  • Монобільшість тріщить: чому Рада валить кадрові та фіскальні рішення

    Монобільшість тріщить: чому Рада валить кадрові та фіскальні рішення

    Останнім часом Верховна Рада дедалі частіше демонструє нестабільність у голосуваннях. Парламент дає голоси за звільнення міністрів, але не підтримує їхні призначення, провалює урядові фіскальні законопроєкти та регулярно фрондує під час ключових рішень. Це породжує головне питання: чи існує ще монобільшість і наскільки керованим залишається парламент.

    Монобільшість існує лише формально

    Політолог Володимир Фесенко зазначає, що формально у Верховній Раді й досі є парламентська більшість чисельністю 229 депутатів. Однак на практиці монобільшості давно не існує. Починаючи з 2021 року, абсолютна більшість рішень ухвалюється не силами однієї фракції, а за рахунок неформальної коаліції.

    За його словами, ядро фракції «Слуга народу» у голосуваннях становить приблизно 170–190 депутатів. До них додаються близько 80 голосів з різних депутатських груп — частково «Батьківщина», частково колишні депутати ОПЗЖ після початку повномасштабної війни. Саме ця конфігурація дозволяє ухвалювати рішення, хоча й не з усіх питань.

    Проблеми починаються тоді, коли ядро фракції скорочується до 160 або навіть 150 голосів. Саме це, за словами Фесенка, проявилося під час кадрових голосувань у січні. Він також звертає увагу, що окремі політичні гравці намагалися зруйнувати не монобільшість як таку, а саме неофіційну коаліцію, спровокувавши урядову й парламентську кризу.

    Відставка Єрмака і парламент: зв’язку немає

    Народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський переконаний, що відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента жодним чином не вплинула на роботу парламенту. За його словами, Єрмак ніколи напряму не втручався у процес голосування депутатів.

    Бужанський зазначає, що має один із найнижчих показників голосування разом із фракцією, регулярно не підтримує або відкрито критикує законопроєкти, і при цьому жодного разу не отримував сигналів чи вказівок від Єрмака. Вплив керівника ОП, за його словами, відчувався лише на рівні формування порядку денного або рішень президента щодо підписання чи вето законів.

    Фесенко також наголошує, що проблеми у фракції «Слуга народу» почалися задовго до відставки Єрмака. Йдеться про депресивні настрої, втому, бажання частини депутатів скласти мандат і втрату внутрішньої мотивації.

    НАБУ, САП і ефект «крайніх»

    Ситуацію у фракції різко загострили події літа 2025 року, коли депутатів змусили підтримати закони, що обмежували повноваження НАБУ і САП, а згодом — під тиском протестів — скасувати власне рішення. За оцінкою експертів, парламентарів фактично зробили «крайніми», що викликало сильне роздратування навіть серед лояльних до президента депутатів.

    Додатковим ударом став так званий «Міндічгейт», який також спричинив хвилю негативу всередині фракції. На цьому тлі лунали заклики до створення «коаліції національної стійкості» та навіть «уряду національної стійкості», однак ці ініціативи не мали продовження.

    Кадровий голод і небажання бути депутатом

    Окремою проблемою стала кадрова криза. Кількість депутатів від «Слуги народу» поступово зменшується, а замінювати вибулих майже ніким. Народні депутати йдуть з життя, переходять на роботу в органи виконавчої влади або інші структури, а список партії фактично вичерпаний.

    Народний депутат Роман Каптєлов зазначає, що в партійному списку майже не залишилося людей, готових зайти до парламенту. Частина потенційних кандидатів відмовляється від мандату, розуміючи, що статус народного депутата означає пожиттєву публічність і постійний контроль. За його словами, близько 50 чинних депутатів хотіли б скласти мандат, але їм цього не дозволяють.

    Через дефіцит кадрів виникають проблеми навіть із призначенням депутатів на міністерські посади, адже немає ким їх замінити у сесійній залі.

    Якщо фракцію «Слуга народу» покинуть ще кілька депутатів, монобільшість зникне не лише фактично, а й формально. Цей ризик посилюється тим, що десятки парламентарів фігурують у кримінальних провадженнях. В умовах відсутності депутатської недоторканності це створює додаткові важелі тиску.

    Початок передвиборчої кампанії

    Максим Бужанський звертає увагу, що з наближенням виборів і потенційного завершення війни парламент дедалі важче ухвалює непопулярні рішення. Активний політичний процес ведуть опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність», яка використовує парламент як трибуну для політичної боротьби.

    За його словами, навіть технічні законопроєкти нині обростають сотнями правок, що штучно блокує роботу Ради і перетворює кожне голосування на багатоденну баталію.

    Роман Каптєлов вважає, що фактично від Верховної Ради зараз очікують лише ухвалення законів про вибори і референдум. Бюджет на 2026 рік уже прийнято, а ключові політичні рішення, за цією логікою, мають ухвалюватися безпосередньо народом.

    За його словами, результати майбутніх референдумів будуть обов’язковими, а не рекомендаційними, і не потребуватимуть ратифікації парламентом. Після цього Верховна Рада ризикує остаточно перетворитися на майданчик для передвиборчої риторики.

    Чи вистачить голосів для критичних рішень

    Володимир Фесенко підсумовує, що попри кризові тенденції, повного розвалу монобільшості поки немає. Однак результативні голосування можливі лише за умов ручної мобілізації депутатів, яка працює епізодично.

    Він переконаний, що для критично важливих рішень — співпраці з МВФ або євроінтеграції — голоси знайдуться. Керівництво парламенту і фракції зможе мобілізувати необхідну кількість депутатів, апелюючи до державних інтересів.

    Максим Бужанський погоджується: всі справді важливі для країни законопроєкти будуть ухвалені. А от другорядні ініціативи можуть чекати місяцями або взагалі не бути проголосованими — і це, за його словами, не матиме критичних наслідків для країни.