У Держдепі закликали Україну не приховувати реальний стан на полі бою і відкрити “сувору правду”, пише Politico.
Керівник Центру глобальної взаємодії США при Державному департаменті Джеймс Рубін вважає, що президент Володимир Зеленський має бути більш відвертим у разі надання інформації про перебіг війни.
За його словами, “іноді українська влада може чинити опір свободі інформації, яка є нормальною для нас”, тоді як військові кореспонденти, навпаки, “повідомляють про речі, які не обов’язково відповідають інтересам Зеленського”.
Але в демократичній державі, якою дедалі частіше стає Україна, вони можуть зрозуміти, що мати військових репортерів, які висвітлюють війну, навіть якщо іноді з’являються погані новини, – це набагато краще життя, ніж контрольоване середовище, в яке Росія поставила весь свій народ”, – висловився Рубін.
На думку американського чиновника, кращий доступ до інформації про ситуацію на полі бою посилить допомогу з боку її союзників.
З моменту початку російсько-українського конфлікту 2022 року Росія постійно наполягала на тому, що в Україні проводиться “спеціальна військова операція”.
Тепер же російські офіційні особи, включно з президентом Володимиром Путіним і його прессекретарем Дмитром Пєсковим, почали поступово використовувати слово “війна” щодо російсько-українського конфлікту, зауважує популярний китайський блогер Сюй Цзіцюнь.
За його словами, це свідчить про ескалацію масштабів конфлікту. З березня Росія почала завдавати масованих ударів по цілях на всій території України, сигналізуючи про початок нової стадії протистояння Росії із Заходом в Україні.
Можна з упевненістю сказати, що терористична атака на концертний зал “Крокус” відкрила нову сторінку російсько-українського конфлікту.
Тепер для Росії це Вітчизняна війна, в якій вона зобов’язана перемогти, резюмує Сюй Цзіцюнь.
У Європейського союзу є кошти для того, щоб заповнити прогалину, яка виникла за відсутності військової допомоги Україні з боку США, однак політичної волі на це у країн ЄС поки що не видно, пише журналіст CNN Люк Макгі.
На запитання, чи зможуть вони заповнити залишену Сполученими Штатами в Україні прогалину, лідери ЄС цього тижня спробували відповісти на дводенному саміті в Брюсселі. Блок погодився вивчити нові способи залучення коштів для України, зокрема шляхом залучення позик на фінансових ринках і використання прибутку від заморожених російських активів. Так, прем’єр-міністр Бельгії Александр Де Кроо заявив, що існує “відкритість, принаймні з нашого боку” до нових способів фінансування, і багатозначно додав, що Європа не може “чекати, поки США ухвалять рішення”.
Однак на саміті лідери країн ЄС утрималися від узгодження будь-яких нових коштів на озброєння для Києва, незважаючи на неодноразові запевнення Володимира Зеленського в тому, що саме ця проблема для ЗСУ зараз стоїть найгостріше.
Макгі підкреслює, що з $85 млрд, переданих Євросоюзом Україні, лише $5,6 млрд були спеціально виділені на військову допомогу. Причиною тому журналіст називає усталене розуміння ролі ЄС під час конфлікту, яка полягала в наданні фінансової допомоги та прийомі біженців, тоді як саме США займалися питаннями надання озброєння.
Макгі закликає не забувати, що ЄС складається з 27 суверенних держав, які проводять незалежну зовнішню політику. Деякі є членами НАТО, деякі ні і офіційно нейтральні. Одних влаштовує купівля американської зброї та відправлення її на Україну, інших – ні. Деякі з них географічно близькі до Росії і побоюються, що військові дії перекинуться на їхні кордони, інші захищені кілометрами землі між ними і Росією і десятиліттями підтримували хороші економічні відносини з країною.
Побоювання, що Україну найближчим часом посадять за стіл переговорів з Росією, ні на чому не ґрунтуються, стверджує блогер Юрій Богданов. І тому, що плани під час війни рідко збуваються, і тому, що деякі союзники планів не мають взагалі.
Знову нагрібає хвиля про перемовини, примушення до миру і оце усе.
Тут і Макрон з його розміщенням військ, і проблеми з американською допомогою, і вибори Путіна, і нескінченність російських ресурсів, і Трамп — усе до купи. Тому варто все ж знову нагадати кілька очевидних речей.
Проблема в тому, що, якщо ми дивимося на події навколо тільки через призму боротьби України і Росії, ми самі собі звужуємо поле для можливостей і маневру. Бо ситуація у світі набагато складніша, не крутиться навколо нас і вимагає думати і діяти складніше.
Локально наша задача зараз — збереження української держави. Не спалення Москви (навіть якщо дуже хочеться). Не розвал Росії (навіть якщо дуже хочеться). А збереження України і її субʼєктності.
Глобально ж все набагато масштабніше — Україні треба пережити період світової турбулентності, який тільки починається. Бо великі війни в інших частинах світу ймовірні, великі кризи у великих країнах ще тільки набирають ходу — і про Китай, і про США мова.
Для вирішення глобальної задачі можна піти на різні маневри — і дипломатичні, і військові. Але головне, чого не треба робити — це робити різкі рухи під впливом емоцій.
Російські плани мають тенденцію не справджуватися. Перший дедлайн “повного звільнення Донбасу від українців” (якщо не рахувати лютий — березень 2022) був на 9 травня 2022. А досі ні. Навіть близько ні. Про Київ чи Одесу вони можуть хіба мріяти.
Українські плани теж не завжди реалізуються, але, наприклад, існування “бєлгородського напряму” бойових дій (замість “харківського”) навіть найбільші українські оптимісти 2022 року не могли уявити. Але він об’єктивно існує.
Американські плани не факт, що взагалі існують, щодо характеру і перебігу цієї війни. Вони все ще набагато більше дивляться на Близький Схід і на Далекий Схід. Ну, такі вже пріоритети.
Тому, коли вам вчергове напишуть, що “є план завершення війни літом 2024”, “восени 2024” чи 2025 року — вам напишуть свідому неправду. Навіть якщо хтось справді думає, що в нього є план. Будь то Байден, Сі, Ердоган чи Путiн. Війна може тривати ще багато років, може завершитися в умовне “завтра”. І напевно, майже кожний сценарій завершення буде неочікуваним для більшості спостерігачів, а ті, хто “спрогнозують правильно” — просто попадуть пальцем у небо. Рідко буває так, як у Другій світовій, це скоріше виключення для війн.
Ми живемо — усі ми, від Байдена і Сі до нас з вами — у світі, де майбутнє є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень, тенденцій і наслідків. Тому найкраще, що можна робити — @башити невпинно. Все інше, в тому числі спроби надовго планувати майбутнє, нічого, крім неврозу, не дасть. Той саме випадок, коли “роби, що можеш, а буде, як буде” — єдиний справді надійний план на майбутнє.
Українське Міністерство закордонних справ відреагувало на законопроєкт, внесений до Держдуми Російської Федерації, який стосується “незаконної” передачі Криму з Української Радянської Соціалістичної Республіки до складу Російської Федерації.
До Державної Думи Російської Федерації внесли законопроєкт про визнання недійсним рішення Верховної ради СРСР про включення Криму до складу Української РСР у 1954 році. Документ опубліковано на офіційному сайті відомства.
Авторами законопроєкту виступили російські депутати від “Единой России” Костянтин Затулін і Сергій Цеков. За їхніми словами, рішення про передачу півострова нібито було ухвалено “без урахування волевиявлення російського народу”.
У пояснювальній записці йдеться, що документ спрямований на “очищення правової спадщини” Росії від “нікчемних актів, які не мали правових підстав”. Автори законопроєкту також стверджують, що після ухвалення відповідного закону, союзникам України нібито стане складніше підтримувати Київ у його прагненні звільнити Крим.
Видання Sota зазначає, що за останні сім років Костянтин Затулін тричі пропонував визнати передачу Криму УРСР незаконною.
У Міністерстві закордонних справ України назвали внесення до Держдуми РФ законопроєкту про визнання “незаконним” рішення радянської влади про передачу Криму УРСР “нікчемною спробою російської диктатури легітимізувати власні грубі порушення міжнародного права”.
У відомстві підкреслили, що раніше Москва юридично визнала кордони сучасної України як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях, а зараз порушує взяті на себе зобов’язання.
Як зазначають у МЗС, згаданий законопроєкт лише зайвий раз показує, що в РФ усвідомлюють неминучість звільнення півострова.
“Сотні разів спіймана на брехні та скомпрометована російська влада може скільки завгодно продовжувати свою пропаганду, зокрема під виглядом законотворчості, але це не змінить визнаної світовою спільнотою реальності: Крим — це Україна”, — заявили в міністерстві.
Вадим Пристайко займався дипломатією майже 30 років. Він обіймав посади в Міністерстві закордонних справ, працював послом у Канаді, був главою місії України при НАТО.
Після обрання Володимира Зеленського президентом Пристайко став міністром закордонних справ, а згодом і віцепрем’єром з питань євроатлантичної інтеграції.
Протриматися довго в уряді часів Зеленського йому не вдалося. Вже в червні 2020 року президент відправив його послом у Велику Британію.
Після початку повномасштабної війни Пристайко мав найвищий рівень доступу до топових політиків Лондона. Він напряму контактував із прем’єром Борисом Джонсоном, а потім з Ріші Сунаком. Його робота, зокрема, допомогла Україні отримати від Британії таку важливу підтримку в 2022 році.
Влітку 2023-го в спілкуванні з журналістами британський міністр оборони Бен Воллес сказав, що Україна має бути більш вдячною за надану допомогу партнерів. На це Зеленський доволі грубо відповів, що “можемо зранку прокидатися і дякувати міністру особисто”.
В інтерв’ю Sky News Пристайка попросили прокоментувати цей скандал. “Нездоровий сарказм не потрібен між дружніми країнами”, – дипломатично відповів тоді він.
Реакція посла неабияк розлютила Офіс президента. Зеленський звільнив посла України в Британії. Без особливих пояснень та довгих прощань.
Зараз Пристайко мешкає в Києві та більше не має жодного стосунку до дипломатичної служби.
“В центральному апараті МЗС місця для колишніх міністрів немає”, – з посмішкою каже УП колишній посол у Великій Британії.
Перехід Валерія Залужного на дипломатичну службу Пристайко коментує в в інтерв’ю “Українській правді”:
“Це дуже позитивно, що у Великій Британії нарешті буде український посол.
Кандидатура Залужного розглядалася вже певний час. Думаю, багато українців зрадіють, що “залізний генерал” продовжить займатися тим, чим і займався – захистом України. Але цього разу у Великій Британії.
Перший найбільший виклик, який очікує Залужного – це впоратися з хвилею популярності, тому що в Британії його чекають, цінують і добре знають, хто він.
Але коли ейфорія пройде, вважаю, що одним із найбільших завдань, які постануть перед генералом, буде відновити і вдихнути нове життя в підтримку, яку надають нам партнери.”
Британська сторона дізналася про призначення колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного послом у Британії зі ЗМІ. Президент Зеленський повідомив про це рішення ще до офіційної згоди з боку Великої Британії.
Пристайко наголосив, що в повідомленні Міністерства закордонних справ було заявлено, що запит на узгодження було надіслано, однак публічного підтвердження так і не надійшло.
“Але не думаю, що це має якесь значення в контексті генерала Залужного. Це відома людина. Велика Британія з радістю прийме таку людину в себе.
Валерію Федоровичу спершу буде непросто переключитися з військового на дипломата. Але впевнений, що це буде не тільки успішна місія, але й загалом щось нове.”
Зараз він обіймає посаду голови Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу генпрокуратури. Серед його функцій – питання екстрадиції. Тобто, по суті, Адеішвілі відмовив Грузії в екстракції самого себе, що, теоретично, може вказувати на конфлікт інтересів у його перебуванні на нинішній посаді.
При цьому небажання Адеішвілі повертатися на Батьківщину цілком зрозуміле.
З 2003 до 2012 року він обіймав високі посади в команді тодішнього президента Саакашвілі – двічі був міністром юстиції, генпрокурором і главою президентської адміністрації.
Але після програшу партії Саакашвілі на парламентських виборах 2012 року Адеішвілі покинув Грузію. Проти нього на батьківщині було відкрито низку кримінальних справ, за якими екс-міністр місцевими судами був визнаний винним.
Найгучніша зі справ стосувалася катувань ув’язнених у підвідомчих Адеішвілі, як міністру юстиції, в’язницях.
У 2012 році, за кілька днів до парламентських виборів у Грузії, було опубліковано кадри тортур і знущань над ув’язненими в грузинських в’язницях. Опозиція (партія “Грузинська мрія” Іванішвілі) звинуватила владу у створенні системи катувань у в’язницях. Влада це заперечувала і звинувачувала опозицію в провокації. Але відео викликало велике обурення в Грузії і партія Саакашвілі вибори програла, а його команда тоді втратила реальну владу в країні.
Пізніше прокуратура Грузії стверджувала, що і тортури, і їхню зйомку здійснювали на замовлення Адеішвілі.
“На початку вересня міністру юстиції Грузії Зурабу Адеішвілі стало відомо, що співробітник департаменту з виконання покарань Володимир Бедукадзе вивіз за кордон кадри нелюдського поводження з ув’язненими, щоб показати їх європейським правозахисним організаціям і ЗМІ. Адеішвілі, разом із директором Глданської в’язниці №8, розробив схему, згідно з якою співробітники в’язниці – Леван Пхаладзе, Давид Парулава, відомі на прізвиськах “Басті” і “Бубу”, мали бити ув’язнених і записувати це на камеру, а після цього інший співробітник – Леван Пурцхванідзе заявив, що знімав на камеру тортури і побиття за завданням “Грузинської мрії” та нібито отримав за це 40 тисяч доларів”, – йшлося в заяві прокуратури.
Також Адеішвілі визнано винним у незаконному відчуженні винного заводу, захопленні телекомпаній “Імеді” та “Іберія”, викраденні та жорстокому насильстві щодо депутата Коби Давіташвілі, банкрутстві банку “Карту” та вбивстві 19-річного Бути Робакідзе поліцейськими.
Адеішвілі свою провину заперечує.
Грузія 2013 року оголосила Адеішвілі в міжнародний розшук, і два роки він був у “червоному” списку Інтерполу. Але 2015 року Інтерпол припинив розшук екс-міністра.
Зазначимо, що на початку 2015 року Адеішвілі якраз став радником при Кабміні України. У травні того ж року одеським губернатором став його соратник Михайло Саакашвілі.
У четвер увечері президент Володимир Зеленський повідомив українцям важливу новину – він погодив кандидатуру Валерія Залужного на посаду посла у Великій Британії.
“Генерал Валерій Залужний говорив мені саме про такий напрямок для себе – дипломатичний. Міністерство закордонних справ України направило відповідний запит на агреман”, – сказав президент.
Для багатьох ця новина стала великим сюрпризом, адже Зеленський звільнив Залужного з посади головкома на тлі конфлікту, який наростав між ними, а сам генерал раніше відмовлявся від пропозицій щодо посад у владі.
Квапливе рішення
Сама подача цієї інформації виглядала дещо дивною – спочатку міністерство закордонних справ вивісило на своєму сайті повідомлення про погодження кандидатури Залужного, а потім про це повідомив президент.
Зазвичай про призначення послів повідомляють вже після узгодження всіх формальностей та коли вже є агреман (згода) від іноземної держави.
У випадку із Залужним влада оголосила вже про перший етап тривалої процедури призначення – погодження кандидатури президентом. Пояснень цьому може бути кілька.
По-перше, Банкова могла надати публічності процесу, аби уникнути будь-яких чуток та спекуляцій навколо цієї теми. Персона Залужного надто популярна, тож цілком імовірно, що інформація про це могла просочитися ще до самого указу.
По-друге, цілком імовірно, що отримавши згоду Залужного, влада вирішила цим оголошенням якнайшвидше показати, що колишній головком і далі залишається в команді президента.
І нарешті – це могло бути бажанням просто перестрахуватися. А раптом під час тривалої бюрократичної процедури генерал передумає?
Вдале для Зеленського
Сама інформація про майбутнє призначення Залужного послом стала дещо несподіваною. Найперше через те, що, за даними ЗМІ, ще до звільнення з посади головнокомандувача він відмовився від аналогічних пропозицій. Чому зараз погодився – питання відкрите. Але можна бути впевненим в одному – це рішення точно вдале для Володимира Зеленського.
По-перше, українська влада нарешті визначилася з кандидатурою посла у Британії, якого там немає з липня 2023 року. До того ж туди поїде відома людина з високим рівнем довіри. Західні партнери поважають Залужного, а сам він має інтерес до дипломатії, адже закінчив магістеріум Острозької академії за спеціальністю “Міжнародні відносини”. І хоча він не має дипломатичного досвіду, все одно з погляду налагодження тісних стосунків із Заходом – це хороший варіант. За нашими даними, британська сторона сприйняла цю новину з оптимізмом, тож проблем з агреманом не буде.
По-друге – це призначення означатиме, що Залужний не піде в політику, попри його досить високі рейтинги. До цього генерал ніяк не коментував тему своїх політичних амбіцій, але розмов про це і в політичних, і в експертних колах було багато. Його стаття в The Economist про ситуацію на фронті та причини невдалого контрнаступу викликала незадоволення Зеленського, оскільки він вважав, що генерал мав погодити з ним цю публікацію. На Банковій були впевнені, що ця стаття – це початок політичної кар’єри Залужного.
Після звільнення Залужний повністю зник з публічної сфери, хоча соціологи і далі заміряють його рейтинги. Рівень підтримки не падав навіть після звільнення з посади головкома. Останнє соцопитування, проведене SOCIS на замовлення Цензор.НЕТ і опубліковане 5 березня, показало, що Залужний лідирує в президентському рейтингу. Якби вибори відбулися у 2024 році, то найбільшу підтримку мав би Валерій Залужний – 31,3% (41,4% серед тих, хто визначився та піде на вибори) та Володимир Зеленський – 21,7% (23,7%).
У другому турі 48,2% українців віддали б свої голоси за колишнього головкома (67,5% серед тих, хто визначився та піде на вибори), 23,3% українців (32,5%) – за нинішнього президента.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото,Колишній посол у Британії Вадим Пристайко з дружиною Інною на заході, присвяченому річниці російського нападу – поряд з прем’єром Ріші Сунаком та його дружиною Акшатою Мурті. Лондон, 24 лютого 2023 року
Вигідне це рішення для Зеленського ще з однієї причини. Не секрет, що між Зеленським і Залужним був конфлікт, тож вже минулого року всі зрозуміли, що заміна головкома – це лише питання часу. Але багато хто точно не очікував, що Залужний погодиться далі працювати під керівництвом Зеленського вже на дипломатичній ниві. Забагато обмежень несе в собі ця посада. Простими словами – з моменту призначення послом Залужного вже асоціюватимуть з командою нинішнього президента, а всі його дії, заяви та висловлювання будуть повністю контролюватися Банковою. Відомо, що курує міжнародний напрямок (і не тільки) в Офісі президента його голова Андрій Єрмак, тож Валерій Залужний після призначення потрапить у його сферу впливу.
І тут важливо нагадати, чому звільнили попереднього посла в Британії Вадима Пристайка, який був у команді Зеленського практично з самого початку. Річ у тім, що після того, як на саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023 року міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив, що Україні варто висловлювати більше вдячності за надану допомогу озброєннями, Зеленський відповів сарказмом: “Можемо зранку прокидатися і дякувати міністру особисто”.
Пристайко дозволив собі висловитися критично на адресу українського президента, за що і потрапив в немилість Банкової. “Я не думаю, що цей сарказм − це здоровий сарказм. Ми не маємо показувати росіянам, що є щось, щось між нами. Вони мають знати, що ми працюємо разом”, – сказав він тоді.
Вже за кілька тижнів Зеленський його звільнив. Ця ситуація чітко демонструє, якою може бути відповідь на критику.
Виклик для Залужного
Як змінюватиметься ситуація з рейтингом Залужного після того, як він поїде до Лондона, сказати важко. Цілком імовірно, що його мовчання про політичні амбіції багато хто сприймав як те, що генерал таки збирається йти в політику. А призначення послом у Лондоні суттєво змінить весь контекст навколо його персони – після конфлікту з президентом і звільнення з армії він знову працюватиме під керівництвом Зеленського.
З іншого боку, не можна відкидати варіант, що Залужний займеться політикою після дипломатичної місії. Адже в Україні триває війна, а вибори заборонені.
“Для нинішньої влади добре, що Валерій Федорович буде зайнятий конкретною і цікавою роботою, а не роздумами про ймовірну політичну кар’єру, і опиниться подалі від різноманітних опозиціонерів і фанатів, які будуть тягнути його в політику”, – вважає політолог Володимир Фесенко.
Деякі його колеги стверджують, що для Залужного це буде “заслання”. Тетяна Мокріді, піарниця та дружина політика Романа Безсмертного, який був послом України в Білорусі, написала в своїх соцмережах: “Інколи призначення послом – це заслання. Це я точно знаю”.
Але Фесенко з цим не згоден. “От якби його призначили послом в Ефіопію, або в Еквадор, може й так. А планують призначити в Лондон. Для тих, хто забув, або не знає, нагадаю, що це одна зі світових столиць, зокрема і в царині міжнародної політики. Думаю, що багато хто з українських політиків мріяв би про таке “заслання”, – каже він.
У цій всій історії оголюється ще одна стара українська історія – коли послами призначають тих, кого раніше звільнили з високої посади. Згадаємо ексміністра оборони Андрія Тарана – нині посол у Словенії, ексгенпрокурорку Ірину Венедіктову – нині посол у Швейцарії, екскерівника “Укроборонпрому” Юрія Гусєва – нині посол в Азербайджані. Таким чином людина лишається і при посаді, і в орбіті української влади. Запекла критикиня Залужного, депутатка Мар’яна Безугла, звісно ж, не промовчала і написала у своєму фейсбуці: “Послом — це у нас хороша вже традиція. Успіхів!”.
Валерій Залужний своє майбутнє призначення послом у Великій Британії ніяк не коментував.
Україна та ліберальна російська опозиція мають спільного ворога – обидві хочуть покласти край правлінню президента Володимира Путіна та його війні проти України. Але реакція України на смерть російського опозиціонера Олексія Навального, найбільшого противника Путіна, показала глибину розриву між двома сторонами, пише американське видання The Washington Post.
Це також наголосило на складності примирення між двома країнами-сусідками, навіть якби Путіна вже не було.
Коли десятки тисяч росіян у своїй країні та в усьому світі зібралися, щоб віддати шану покійному політику, якого вони вважали останньою демократичною надією Росії, в Україні реакція була стриманою – якщо часом не активно ворожою, – адже багато хто з українців дивився на Навального скептично.
Оголошення його вдови Юлії Навальної про те, що вона очолить боротьбу з Путіним, викликало таку ж зневажливу реакцію. Багато українців не сприймають Навального як прапороносця демократії, яким його вважають на Заході.
Американське видання зазначає, що перша леді України Олена Зеленська відхилила запрошення на вступ президента Байдена частково – за словами офіційних осіб, знайомих з обговореннями, – через плани посадити її поруч із Навальною, яка також відмовилася від запрошення, посилаючись на втому.
Такі стосунки українців та росіян мають глибоке коріння, пише WP.
Багато хто в Україні розглядає цю війну як останній розділ столітнього гноблення з боку російських правителів, а ліберальних росіян, зокрема Навальних, лише як частину російського суспільства – і його імперського проєкту.
“Відносини між українцями та росіянами загалом напружені. Не можна звинувачувати українців у ненависті до Росії, і в багатьох випадках це поширюється на всіх росіян”, – цитує видання Володимира Ашуркова, близького соратника Навальних.
Однак російські ліберали, пише WP, ходять по лезу. Їхнє протистояння війні ставить їх в опозицію до більшої частини їхнього власного суспільства, зокрема тисяч сімей, чиї чоловіки пішли воювати в Україні.
Тим часом українці вважають, що російська опозиція недостатньо засуджує вбивства українців та окупацію їхніх земель, а натомість виступає проти війни з російського погляду, зосереджуючись переважно на втратах російських солдатів і впливі конфлікту на самих росіян.
Навальний, який проводив літо у своїх українських бабусі та дідуся, історично підтримував ідею, що росіяни, українці та білоруси є одним народом, і що Крим, незаконно анексований Путіним у 2014 році, історично був частиною Росії.
Згодом Навальний відмовився від цих заяв – торік він оприлюднив план із 15 пунктів демонтажу диктатури Путіна та повернення України до її кордонів до 1991 року, включно з Кримом. План передбачав виплату компенсації Україні та розслідування воєнних злочинів Росії.
Однак багатьох українців це не переконало, і хоча президент Володимир Зеленський поспішив засудити смерть Навального як останній доказ вбивчого режиму Путіна, співчуття з цього приводу в Україні не було. Дехто навіть був у захваті від цієї новини, радіючи смерті того, кого вони назвали “імперіалістичним шовіністом”, пише американське видання.
“За життя Навальний не приніс українській перемозі жодної користі. Натомість він завдав чимало шкоди. Він підтримував у Заходу ілюзію того, що демократія в Росії можлива, а опозиція існує”, – написав у фейсбуці викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар.
Український філософ і есеїст Володимир Єрмоленко сказав The Post, що, на його думку, російським лібералам потрібно пройти “довгий шлях”, перш ніж вони зможуть порозумітися з українцями.
“Має бути більше самокритики, розуміння імперського минулого і сьогодення. Про те, що насправді означає російська ідея. Ми взагалі цього не бачимо в Росії”, – зазначив він.
Українці також були розчаровані неспроможністю російського суспільства усунути Путіна – так, як вони самі зробили це з Віктором Януковичем десять років тому.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Українці на Євромайдані в 2013 році
“Історія твориться не у в’язницях. Зміни куються опором насильству, зброєю та створенням нових інституцій”, – цитує WP українського політолога Петра Охотіна, який служить у Збройних силах України.
Видання згадує, як в емоційній промові за кілька годин до повномасштабного вторгнення Росії Зеленський закликав російський народ повстати. “Хто може зупинити цю війну? Люди! … Настав час зупинити це зараз, поки не пізно”, – сказав він російською мовою.
Росіяни, однак, не повстали. Крихітну меншість тих, хто публічно виступив проти війни, швидко заарештували й ув’язнили на тривалі терміни. За даними російської політичної організації “ОВД-Інфо”, наразі проти антивоєнних протестувальників порушено 901 кримінальну справу.
Жменька росіян приєдналася до українських батальйонів, щоб воювати проти власної держави, але це залишається предметом суперечок серед російської опозиції, як і збір коштів для української армії, пише WP.
Російські ліберали кажуть, що у них більше не залишилося інструментів для боротьби. Їхні лідери опозиції мертві або ув’язнені. За протести проти війни заарештовували навіть підлітків. За деякий час після смерті Навального просте покладання квітів стало проявом політичної непокори, і десятки людей арештували біля меморіалів і після похорону.
“Все стає гірше і гірше – нам потрібне диво. Усі чекають, що станеться щось несподіване – без їхнього впливу. Вони більше не відчувають, що мають владу”, – цитує американське видання 47-річну Анну, яка 2 березня прийшла покласти квіти на могилу Навального в Москві.
Російська правозахисниця Олександра Попова, чоловіка якої Артема Камардіна минулого року засудили до семи років позбавлення волі за публічне читання антивоєнної поезії, заявила, що опозиція всередині Росії залякана та ізольована.
“Чого насправді не вистачає російській опозиції, так це співчуття з боку України – я помітила багато агресивної риторики на кшталт: “ви, росіяни, винні в тому, що тут відбувається”. Але тут є багато людей, які потрапили в тюрму, яких катували і вбивали… Люди в Росії теж страждають”, – цитує її слова Washington Post.
Успішна російська опозиція, ймовірно, повинна буде найперше зосередитися на внутрішніх проблемах, а не на долі українців, заручившись підтримкою більш нейтрально налаштованих частин російського населення – включно з тими, хто підтримує війну і не співчуває долі українців взагалі.
“Я думаю, ми повинні розуміти, що Олексій був російським політиком. Він зосередився на політичній боротьбі та політичних досягненнях у Росії, і це був ракурс, з якого він обирав свої слова, – цитує WP соратника Навального Ашуркова. – Юлія також російський політик, тому вона зосередиться на речах з цієї точки зору”.
Сам Навальний відкидав ідею про те, що всі росіяни мають імперську свідомість, звинувачуючи натомість диктатуру Путіна та закликаючи перемогти тих, хто дотримується імперіалістичних поглядів, шляхом виборів і мирних протестів.
Але без належного визнання того, що російський імперіалізм був рушійною силою війни, кажуть українці, об’єднання проти Путіна є далекою мрією.
“Але такі розмови майже не ведуть у російських антипутінських колах, – наводить видання слова української письменниці афганського походження Маріам Наєм. – У світлі цього важливо визнати, що діалог між злочинцем і жертвою є недосяжним, доки триває насильство”.
В останньому різдвяному привітанні до американців Дональд Трамп побажав своїм опонентам, яких він назвав бандитами, “гнити в пеклі разом із їхньою Росією/Україною”.
Памʼятаючи турбулентність попередньої каденції Трампа і передчуваючи глибину повітряних ям у можливій наступній, останніми місяцями Україну ледь не судомило від думки про президентські вибори у США, що заплановані на 5 листопада 2024-го.
Ще торік український істеблішмент і звичайні громадяни, як цивільні, так і військові, намагалися самі себе заспокоїти, мовляв, ще є час до американських виборів. І можна дещо встигнути.
Однак український контрнаступ 2023 року, попри успіх на морі, на землі пішов не зовсім за тим сценарієм, на який очікували Україна та її союзники. Зокрема, і через брак допомоги від партнерів та відсутність панування у повітрі.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Дональд Трамп на виступі у Вірджинії, березень 2024
Мить водорозділу настала 25 жовтня 2023 року, коли “трампісти” у Палаті представників обрали лояльного до експрезидента спікера і критика надання допомоги Україні – Майка Джонсона.
Відтоді Київ не може отримати критично важливу допомогу від Вашингтона, свого ключового партнера, і почувається заручником внутрішньополітичної боротьби на Капітолії.
Тінь Трампа неможливо не помітити у драмі навколо ненадання Україні $61-мільярдної допомоги, яку Джо Байден попросив надати ще торік.
Попри декларації про необхідність негайного вирішення проблеми з мексиканським кордоном, до якого довгий час привʼязана поміч Києву, Трамп саботує процес.
За логікою табору експрезидента, вирішення цієї надважливої для американського виборця проблеми стане перемогою Байдена, а Трамп не хоче дарувати опоненту жодного балу в розпал президентської кампанії.
Дональд Трамп уже використовував блокування допомоги в політичних цілях. У 2019 році у телефонній розмові з президентом Зеленським він пропонував розслідувати діяльність сина Байдена в Україні.
За тиждень до цього дзвінка Трамп наказав призупинити виділення військової допомоги Києву. Розблокувати її вдалося тоді, коли оприлюднення деталей дзвінка перетворилось у скандал. Білий дім мусив реагувати.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Джо Байден цілує онука Бо, сина Гантера Байдена, після перемоги на виборах у 2020 році
Але 5 листопада Америка обиратиме не лише нового президента. Цього дня американські виборці голосуватимуть і за новий склад Палати представників та третину Сенату.
Беручи до уваги шалену популярність Трампа – понад 77% – усередині республіканського електорату, більшість конгресменів повʼязують власне політичне майбутнє виключно з його фігурою і тому не ризикують критикувати експрезидента або ставити під сумнів його дії.
Саме з цим повʼязане багатомісячне відтермінування голосування за допомогу Україні.
То яка історія відносин Трампа з Україною?
Спойлер: доволі непередбачувана, як і власне політик.
Звинувачення на адресу України у втручанні в американські вибори
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Дмитро Альперович на конференції в Каліфорнії, травень 2017
На початку літа 2016 року стало відомо, що Національний комітет демократичної партії США зазнав кібератаки.
Комітет демпартії – це головний організм партії. Саме він обирає, хто балотуватиметься на місцевих і федеральних виборах, він також збирає партійні зʼїзди. Подібний нацкомітет має і республіканська партія.
Хакерам, які зламали сервер комітету, вдалося викрасти електронне листування провідних членів демократичної партії, а також ймовірний компромат на Дональда Трампа.
Американська розвідка залучила до розслідування компанію CrowdStrike, що спеціалізується на кібербезпеці. Та виявила, що сервер демократів зламали прокремлівські російські хакери з угруповань Fancy Bear і Cozy Bear.
За результатами розслідування міністерство нацбезпеки США і директор Національної розвідки звинуватили Росію у втручанні в американські вибори.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Трамп і Путін на саміті АТЕС, грудень 2017
Утім на тлі звинувачень у бік Росії Трамп і його тодішній адвокат Руді Джуліані висунули іншу версію – про український слід.
Трамп заявляв, начебто CrowdStrike належить “дуже багатому українцю”.
На думку Трампа і Джуліані, компанія могла підробити дані розслідування, аби звинуватити Росію в кібератаці. Цієї версії Трамп дотримувався до кінця каденції.
Прикметно, що насправді CrowdStrike заснував колишній москвич, а тепер американський громадянин Дмитро Альперович. У листопаді 2021 року він спрогнозував “майже неминучий” повномасштабний напад Росії на Україну.
Перше виділення летальної військової допомоги
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Український військовий із “Джавеліном”, лютий 2023
Утім саме за Дональда Трампа Білий дім уперше схвалив надання Україні летальної зброї, знявши попередні обмеження, які діяли за адміністрації демократа Барака Обами.
Це сталося у перший рік президентства Трампа і викликало схвалення навіть серед таких послідовних його критиків, як сенатор Джон Маккейн.
У 2018 до України прибули перші протитанкові ракетні комплекси Javelin. До того часу Вашингтон надавав Києву лише нелетальну амуніцію і транспорт.
“Я той, хто дав Україні наступальне озброєння і протитанкові системи. Обама цього не зробив… Він відправляв подушки і ковдри”, – порівняв Трамп себе із попередником в інтервʼю CBS.
Імпічмент 2019 року
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Володимир Зеленський і Дональд Трамп у Нью-Йорку, вересень 2019
Чи не найяскравіше траєкторію потенційних майбутніх відносин Трампа з Україною здатен проілюструвати головний політичний скандал 2019 року – перший імпічмент Дональда Трампа.
Тоді експрезидент заморозив виділення допомоги Україні, а демократи ініціювали розслідування через підозру у вчиненні Трампом тиску на президента Зеленського.
В основу розслідування лягла телефонна розмова Трампа з новообраним президентом Зеленським.
Під час дзвінка Трамп попросив Зеленського “розібратися” у справі Гантера Байдена, сина свого очікуваного опонента на майбутніх виборах Джо Байдена.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Александр Віндман складає присягу перед наданням свідчень, листопад 2019
Як стверджував народжений у Києві офіцер армії США Александр Віндман, який чув телефонну розмову і виступив інформатором у справі, Трамп у такий спосіб схиляв Київ розслідувати причетність Гантера Байдена до корупції під час перебування того в раді директорів газовидобувної компанії Burisma.
Водночас Дональд Трамп усі звинувачення відкидав.
І хоча Палата представників проголосувала за імпічмент Трампа, в контрольованому республіканцями Сенаті для цього забракло голосів.
Відтак імпічмент Дональду Трампу офіційно не оголосили.
Утім Україна і Трамп після цього стали одне для одного токсичними.
Обіцянка завершити війну за 24 години
Після 24 лютого 2022 року Дональд Трамп неодноразово висловлювався, що Росія ніколи б не напала на Україну, якби він був президентом США.
Торік у липні політик заявив, що здатен за 24 години завершити війну, організувавши переговори за участю Путіна і Зеленського.
“Я дуже добре знаю Зеленського, я знаю Путіна дуже добре, навіть краще, і в мене були хороші стосунки з ними обома”, – розповів він в ефірі Fox News.
Утім колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон стверджує, що подібні заяви означають лише бажання потенційного майбутнього президента домовитися з Росією за рахунок України, тобто примусити Київ до капітуляції.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Джон Болтон на засіданні з Дональдом Трампом, лютий 2019
Володимир Зеленський назвав небезпечними твердження експрезидента США про можливість завершити війну Росії проти України за одну добу. І запросив Дональда Трампа відвідати країну.
“Мені знадобляться 24 хвилини, щоби пояснити президенту Трампу, що він не може вирішити війну. Він не може принести мир через Путіна”, – заявив президент України.
У відповідь Трамп сказав, що має велику повагу до Зеленського, але його візит за президентства Байдена був би недоречним, адже може створити конфлікт інтересів.
Допомога в обмін на кредит
До походу в політику Дональд Трамп був бізнесменом. Ним він частково залишився навіть за перебування в Білому домі.
За його каденції у вашингтонському готелі, який на той час належав його бізнес-імперії, – Trump International Hotel – іноземні делегації з шести держав витратили понад 750 тис. доларів.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Сенатор Ліндсі Грем на пресконференції у Києві, травень 2023
Тож ідея Трампа, яку нещодавно озвучив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, не повинна дивувати.
Останній заявив, що США можуть надавати Україні допомогу в кредит або ж в обмін на корисні копалини.
У такий спосіб, стверджує Грем, можна буде розблокувати допомогу. Деякі українські експерти вважають таку ідею цілком робочою.
Схожий транзакційний бізнесовий підхід Трамп демонструє не лише щодо України, але й найближчих союзників Америки у НАТО.
Захід збурила нещодавня заява політика про те, що він заохотив би Росію напасти на ті держави Альянсу, які недостатньо вкладаються в оборону.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Радослав Сікорський на пресконференції у Варшаві, лютий 2024
У відповідь на це міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський нагадав, що єдиний випадок застосування Пʼятої статті Північноатлантичного договору відбувся після терористичних атак у США 11 вересня 2001 року.
“Польща надіслала бригаду до Ґазні, непростої провінції в Афганістані. Але ми не виставили рахунок Вашингтону. Військовий альянс – це не районна охоронна компанія”, – заявив Сікорський.
Чи готовий Дональд Трамп бачити всю складність війни Росії проти України, відмовившись від бізнесової оптики?
Чи може усвідомити, що програш України означатиме стратегічне посилення головного, на його ж переконання, опонента США – Китаю – на світовій політичній арені?
Від цього багато в чому залежить сценарій фіналу війни в Україні.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Дональд Трамп і Путін на саміті G20 у Буенос-Айресі, листопад 2018
Нещодавно на мітингу в Південній Кароліні політик звинуватив Джо Байдена в нерішучості щодо Путіна в питанні України.
Керівнику Росії, за словами Трампа, “віддадуть усе, що він хоче, включно з Україною”. “Це подарунок. Він отримав подарунок”, – стверджував експрезидент США.
Утім головною передбачуваною рисою Дональда Трампа залишається його непередбачуваність.
Відтак остання риторика політика не здатна негайно переконати українців, що Київ не стане подарунком Кремлю, якщо господарем Білого дому знову виявиться Трамп.
