Позначка: РФ

  • Чому довелося залишити Авдіївку: сім причин відходу ЗСУ з потужного укріпрайону

    Чому довелося залишити Авдіївку: сім причин відходу ЗСУ з потужного укріпрайону

    Військовий аналітик Костянтин Машовець виділяє сім причин, через які росіянам вдалося відтіснити ЗСУ від Авдіївки. Занадто багато в цій операції було проти українських військ…

    На рахунок Авдіївки…

    На даний момент я не бачу особливої необхідності описувати перебіг подій, пов’язаний із проведенням оборонної операції СОУ в районі м. Авдіївка. Він всім добре відомий, тому детально заглиблюватись на тому — куди, як і хто наступав, хто й де оборонявся (контратакував) в той чи інший період часу — не бачу.

    Всі ці події неодноразово описувались не тільки мною, а й іншими людьми. Тому, я буду звертатися по ходу формулювання своїх висновків та оцінок до хронології подій лише тоді, коли їх потрібно буде проілюструвати, або аргументувати.

    Як на мене, у контексті загальної оцінки подій на Донецькому напрямку найголовнішим та найбільш доцільним варто зробити визначення відповідей на два ключових питання — чому противнику, кінець кінцем, вдалося досягнути виконання поставлених перед собою цілей на цьому напрямку, хоча й ціною, яка навіть не вкладається у термін “значна” (скоріше — “запредельная”) й як цьому можливо запобігти у майбутньому.

    Звісно, що в силу цілком зрозумілих причин, я не можу повністю, як це належить, аргументувати ті чи інші свої висновки стосовно цих подій конкретними даними (наприклад, у сенсі оцінки реального співвідношення сторін, їх дислокації та розташування на місцевості, а також, коментувати рішення українського командування в тих чи інших ситуаціях, адже війна триває й давати ворогу якусь інформацію для оцінки — не варто), але, очевидно, що у двох сенсах — рішення командування противника, а також оцінка окремих факторів, які сприяли\заважали діям військ (сил) сторін — цілком можливо.

    А друге зауваження буде торкатися розуміння масштабу подій, які оцінюються. Мова піде не тільки, власне, про події, які відбувалися безпосередньо в районі м. Авдіївка та навколо неї, а на сусідніх відтинках ЛБЗ. Тобто, всього того, що відбувалося на Авдіївському напрямку…

    Отже, чому?

    На перший погляд, причина цілком очевидна та зрозуміла переважній більшості людей, які слідкують за перебігом подій у війні. Противник не тільки зумів сконцентрувати на цьому напрямку переважаючи сили, а й спромігся реалізувати цю свою перевагу. Зокрема, зразу у декількох факторах:

    Загальна чисельність військ

    На цьому напрямку діяли поповнені та доукомплектовані основні сили зразу 3-х загальновійськових армій (ЗВА) противника — 2-ї, 8-ї (включаючи майже увесь 1-й армійський корпус\АК) та 41-ї + головні сили окремої танкової дивізії (90-а тд), не рахуючи цілого розсипу приданих сил та засобів, в тому числі з категорії “територіальні війська” чи “мобілізаційний резерв”.

    За різними оцінками, загальна чисельності угрупування військ противника, яке діяло на цьому напрямку, у різні часові періоди оцінювалось від 60-65 тисяч в\сл до 80-82 тисяч. Причому, без врахування резервного компонента, розгорнутого на цьому напрямку й який сам по собі складав ще до 10-12 тисяч в\сл (до 3-х мотострілецьких полків\мсп, 10-и стрілецьких та мотострілецьких батальйонів, та 2-3-х зведених тактичних загонів типу БАРС).

    Перевага противника у кількості основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ),

    сконцентрованих у його частинах та з’єднаннях, які діяли на цьому напрямку. Противник мав тут — до 450-460 танків, до 1300 — 1350 ББМ, до 1200 одиниць АС, біля 300 одиниць РСЗВ…

    Для відновлення втрат противник спромігся створити й певний резерв ОВТ на цьому напрямку — до 100 одиниць танків, до 220-230 одиниць ББМ, до 60-и одиниць АС та 25-30 одиниць РСЗВ.

    Перевага противника у повітрі

    Авіаційне угрупування противника, сконцентроване на цьому оперативно-тактичному напрямку, складало — до 182-х одиниць бойових літаків, до 147-и одиниць вертольотів, з яких ударних (вогневої підтримки) було — 66 -70 одиниць. Також, противник спромігся розгорнути на цьому напрямку ешелоновану (по висоті та дальностям) систему вiйскової ППО, яка, у сенсі свої кількості, майже дублювала реально існуючи його потреби…

    Ресурсна перевага противника

    Очевидно, що у питаннях постачання військам предметів матеріально-технічного забезпечення, палива, боєприпасів, запасних частин, продовольства й т.д. противник мав у кількісному вимірі значно ширші можливості, ніж українське командування.

    На момент початку Авдіївської наступальної операції противник спромігся збільшити темпи накопичення запасів цих предметів на 10-15%, а протягом її проведення забезпечував збільшення їхнього поточного довольства по окремим типам та видам до 20%.

    Окрім цього, на користь противника “грав” ще цілий ряд факторів…

    Зручний, у сенсі матеріально-технічного забезпечення дій військ район

    (розгалужена система комунікацій, включаючи облаштовані рокади та транспортні вузли, чимала кількість зручних місць та об’єктів для розташування складів та сховищ).

    Тобто, противник мав можливість до мінімуму скоротити так зване “плече подвозу” (як у сенсі часу, так й відстані) для постачання своїм військам, оперуючим на цьому напрямку, усього необхідного для “життя та бою”.

    Окрім того, його маневр силами та засобами “по фронту”, а також переміщення підкріплень та резервів також мало чим був скований чи ускладнений…

    Місцевість, на якій протікали бойові дії,

    у сенсі танко-доступності чи можливості швидкого її подолання військами, в тому числі на техниці, також не становила собою особливої перешкоди, за виключенням, мабуть окремих ділянок місцевості із зруйнованою міською забудовою, особливо у самому місті Авдіївка.

    Також, тут не було — ані широких водних перешкод, ані ділянок місцевості з широкими болотами чи вагомих лісових масивів…

    Зручне накреслення ЛБЗ

    Очевидно, що ще у період формулювання задуму (плану) на проведення цієї операції командування противника врахувало, той факт, що воно має можливість зайняти зручне (охоплюче) вихідне положення щодо українськиї військ, які оборонялися в Авдіївському районі оборони.

    Цьому сприяло зайняття його військами раніше рубежу Водяне — Опитне та району с. Красногорівка.

    Однак, безперечно, що для успішного проведення задуманої операції мало лише МАТИ всі ці переваги, треба ще вміти усім цим скористатися…

  • Чи можуть росіяни знову наступати на Київ?

    Чи можуть росіяни знову наступати на Київ?

    Теза про “русский город Киев” і далі періодично лунає у російських медіа. Утім, на кінець лютого 2024 року концентрації сил та створення ударних угруповань для нового походу на Київ немає.

    Ба більше, початок формування таких угруповань у Білорусі або Брянській та Курській областях РФ буде одразу помітним для розвідки.

    Знову досягнути оперативної раптовості, як у лютому 2022 року, коли російські десантно-штурмові колони за кілька днів дійшли до передмість Києва, армії Росії вже не вдасться. Але при цьому, стверджують експерти, готуватися треба до всього.

    То чи може російська армія знову спробувати захопити Київ та які чинники можуть свідчити про підготовку до цього?

    Як росіяни наступали на Київ у 2022 році

    Напрямки наступу на Київ у лютому 2022 року

    АВТОР ФОТО,RUSI Підпис до фото, Напрямки наступу на Київ у лютому 2022 року

    24 лютого 2022 року наступ російських батальйонно-тактичних груп (БТГр) з півночі на Київ був одним з пріоритетів вторгнення.

    Колони рухалися одразу з кількох напрямків: Глухів-Конотоп-Ніжин, Суми-Прилуки, Тростянець-Гадяч.

    Але основними російськими ударними силами було угруповання, що зайшло з Білорусі через Чорнобильську зону, а також група, яка наступала з іншого боку Дніпра – від Чернігова на Бровари.

    Посилити просування на Київ мав десант у Гостомель вже у перший день повномасштабного вторгнення та, ймовірно, аналогічний десант в аеропорт у Василькові, чого зробити росіянам не вдалося.

    В аналізі британського Королівського інституту досліджень оборони та безпеки (RUSI), серед авторів якого є також екскомандувач десантно-штурмових військ ЗСУ Михайло Забродський, зазначено, що “північна вісь була головним напрямом, метою якого було оточення та захоплення Києва”.

    “Для цього росіяни сформували дві групи військ, якими керували з командного пункту Східного військового округу. Одну групу сформували у Гомельській області Білорусі, вона використовувала тактичний знак “V” з наказом атакувати Київ вздовж правого (західного) берега ріки Дніпро. Другу сформували у Брянській області Росії, у неї був тактичний знак “O” з наказом оточити Київ з лівого (східного) берега”, – пишуть RUSI.

    Автори додають, що “гомельське” угруповання поділялося на підрозділи, які мали перерізати шляхи сполучення Києва з заходу (такі як “житомирська” і “варшавська” траси), та частини, що повинні були безпосередньо заходити в українську столицю.

    танк
    Підпис до фото, Спалений російський танк на Київщині, квітень 2022 року

    Кількість обох основних груп оцінюють у близько 40 батальйонно тактичних груп, або 25-35 тисяч бійців.

    Таку невизначеність у цифрах можна пояснити тим, що російські БТГри нараховували різну кількість бійців (від 400 до 800) та були укомплектовані різною технікою й озброєнням.

    У RUSI з посиланням на “матрицю синхронізації 1-ї танкової армії, захопленої біля Києва у березні 2022 року”, стверджують, що росіяни розраховували виконати всі свої основні бойові задачі протягом десяти днів вторгнення, після чого залишалася зачистка окремих решток ЗСУ та “націоналістичних підрозділів”.

    А повна анексія України мала б завершитися до серпня 2022 року.

    Розрахунки про “десять днів” виглядають не так вже й фантастично, якщо враховувати, що на півдні України російській армії вдалося фактично за тиждень захопити сухопутний коридор до Криму і оточити Маріуполь.

    Утім, всі плани росіян з першого наступу на Київ зірвали ЗСУ – дії маневрених піхотних підрозділів, ефективна робота розвідки та артилерії, а також те, що українська протиповітряна оборона змогла встояти та відновити координовану роботу після перших днів великого вторгнення.

    “Невдалі спроби наступу на Київ, у яких систематично знищували війська противника на всіх напрямках, тривали до 19 березня, коли підрозділи Збройних сил РФ перейшли до оборони й почали окопуватись. Згодом, внаслідок контрнаступу ЗСУ, залишки російських підрозділів до початку квітня покинули територію Київщини”, – йдеться в аналітичній довідці від Генштабу ЗСУ, яку отримала BBC News Україна.

    Новий наступ

    допис

    АВТОР ФОТО,TELEGRAM Підпис до фото, Свіжий пост в одному з російських пабліків до річниці початку вторгнення. Саме через Ірпінь росіяни намагалися прорватися до Києва. В дописі орфографічна помилка, адже слово “Ірпінь” на позначення міста – чоловічого роду й місцеві це знають з дитинства

    Про амбіції “захопити Київ” періодично говорять як російські “воєнкори”, так і політики різного рівня.

    У своєму інтерв’ю заступник голови Радбезу Росії Дмитро Мєдвєдєв поділився думками про те, де потрібно “зупинитися” Росії.

    “Напевно, це має бути і Київ. Якщо не зараз, то через деякий час. З двох причин. Київ – російське місто. І звідти йде загроза існуванню Російській Федерації”, – розповідав колишній прем’єр і президент Росії.

    Але реальної підготовки росіян до “походу на Київ” зараз не видно, стверджують військові.

    У січні вже колишній командувач оперативно-стратегічного угруповання ЗСУ “Північ” Сергій Наєв писав, що на ділянці його відповідальності (а це, зокрема, і Київщина), “накопичення сил ворога не помічається”.

    При цьому, за його інформацією, біля півночі України росіяни утримують угруповання розміром близько 20 тис. військових. Ще до 2 тис. бійців вздовж українського кордону зосередили білоруси.

    З того часу жодних офіційних новин про збільшення кількості російських сил на умовному “київському” напрямку не надходило.

    Голова ГУР МО Кирило Буданов на нещодавньому форумі “Україна. Рік 2024” також заперечив інформацію про плани повторної спроби просування російської армії з півночі: “Уже два роки лякають: зараз прийдуть звідти-звідти… Я вже втомився всім відповідати. Це не так”.

    Утім, всі опитані BBC News Україна військові оглядачі допускають, що новий наступ на Київ все ж можливий.

    БТР

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ

    “До цього треба бути готовими, тому що це війна. У будь-який момент вони можуть почати якісь рухи”, – говорить Роман Погорілий, співзасновник і аналітик групи DeepState.

    “Можуть із Чернігівської області наступати. Можуть через Суми на Прилуки. Можуть зі Сходу. Можуть з Півдня вздовж Дніпра. Але з Білорусі – найбільш короткий шлях”, – відзначає координатор іншої моніторингової групи “Інформаційний спротив” Костянтин Машовець.

    При цьому додає, що зараз немає ознак того, що росіяни готові “проводити глибокі операції в бік Києва”.

    А голова правління фонду “Повернись живим” Тарас Чмут в ефірі подкасту “Фронтова поплава” розповів, що загроза повторного наступу на Київ в останні місяці все ж зросла.

    “Чи є така загроза? Є. Чи більша вона зараз, ніж пів року тому? Напевно, так. Чи наростає тенденція до цього? Напевно, так. Чи розуміють цю тенденцію в Україні? Напевно, так. Чи готуються? Так”, – пояснив він.

    “Точно хтось на когось буде цього року наступати, бо не може йти війна інакше. Завжди хтось має стратегічну ініціативу і намагається її реалізувати. І завжди є друга сторона, яка переходить у стратегічну оборону, щоб виснажити наступаючі сили супротивника, перехопити стратегічну ініціативу і піти в контрнаступ. Це “база” війни”, – зазначив Тарас Чмут.

    І додав, що “рік буде непростим”.

    Ознаки підготовки

    зброя

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ

    Є набір цілком чітких сигналів, які будуть свідчити про підготовку нового наступу на Київ з Білорусі або найближчих до Києва областей Росії.

    Насправді ці індикатори були й в лютому 2022 року, втім, тоді їх розцінювали частково як елементи політичного тиску Москви.

    “Коли почнеться процес розгортання росіян, то ми його побачимо. У військових є ознаки оперативного розгортання угрупування військ: транспортні комунікації працюють в певному режимі, є ознаки на місцевості, є підготовка госпіталів та інші елементи”, – каже Костянтин Машовець.

    За різними оцінками, таке розгортання можна буде побачити щонайменше за місяць до реальних дій, а, можливо, і раніше – рух великих з’єднань військ в умовах супутникової розвідки приховати неможливо.

    Разом з тим, російське командування може вдатися і до імітації наступу на Київ, щоб відтягнути сили з інших напрямків.

    “Противник може займатися оперативною грою і вводити в оману. З реальним зосередженням якоїсь кількості військ”, – попереджає Костянтин Машовець.

    “Треба готуватися до будь-яких варіантів. В Авдіївці росіяни взагалі пролізли через трубу колектора”, – додає Роман Погорілий.

    Водночас реальний наступ на Київ точно відрізнятиметься від дій диверсійних груп, які насправді постійно відбуваються на півночі України, але не завжди потрапляють у інформаційні зведення.

    Це може бути лише загальновійськова операція за участі десятків тисяч російських військових. Тому одним із головних індикаторів нового наступу на Київ може бути нова хвиля відкритої (а не прихованої, як зараз) мобілізації в РФ.

    “Проблема в тому, які завдання буде ставити російське військово-політичне керівництво. Якщо в них стоїть завдання зберігати під контролем ті території, які вони зараз мають, і створювати тиск на українські позиції, то їм вистачає і цього угруповання. Сенсу оголошувати якусь масштабну відкриту мобілізацію немає”, – пояснював аналітик фонду “Повернись живим” Микола Бєлєсков в інтерв’ю каналу “Мілітарний”.

    “Якщо якоїсь мобілізації після так званих “виборів президента Росії” не оголосять, це означає, що Росія обрала саме таку стратегію (утримання захоплених територій. – Ред.). Якщо оголосять, то це означає, що вони готуються, може, на одному-двох додаткових напрямках щось спробувати. Найбільш вірогідний потенційний напрямок, який називають, це стик Сумщини і Харківщини. Але поки що ми не бачимо ознак цього”, – додав він.

    Вибори президента РФ пройдуть 15-17 березня.

    Рекрут легіону “Свобода Росії” та колишній адвокат Олексій Барановський в розмові з BBC News Україна допускає варіант нової хвилі мобілізації росіян.

    “Логіка проста: після березневої “електоральної процедури”, яку Кремль перетворює фактично на референдум підтримки війни, руки Путіна будуть остаточно розв’язані. І не лише щодо України, а й до свого населення. Мовляв, 80% сказали “так” Путіну – тепер Путін дає вам команду в атаку”.

    солдат

    АВТОР ФОТО,ОЛЕКСІЙ БАРАНОВСЬКИЙ Підпис до фото, Російський доброволець Олексій Барановський допускає нову хвилю мобілізації росіян

    “Путін може вважати, що його армія достатньо перезавантажилася, щоб повторити марш на Київ за три дні. Результат буде той самий, і навіть більш катастрофічний для Кремля. Українські сили оборони готові відбити новий наскок на Київ, а легіон “Свобода Росії” візьме участь в обороні в рамках поставлених завдань”, – додає російський доброволець.

    Підсумок: Києву треба бути готовим

    Для повторного наступу на Київ росіянам потрібно буде зосередити десятки тисяч бійців і техніки.

    А з урахуванням фортифікацій та інших елементів підготовки української армії на півночі, це означає потребу в набагато більшому угрупованні.

    укріплення

    АВТОР ФОТО,КОМАНДУВАННЯ ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ ЗСУ / СЕРГІЙ НАЄВ

    “На початковому етапі наступало від 30 до 35 тисяч, разом із резервами. Але зараз стратегічної і оперативної раптовості у них не буде. Значить, угрупування явно має бути більшим”, – каже Костянтин Машовець.

    Ймовірно, росіянам тепер доведеться зібрати значно більше сил на “київському напрямку”, аж до 100-120 тисяч.

    Так само без “оперативної раптовості” вже навряд чи можливе стрімке просування колон російських колон на БМД і БМП вглиб Київщини на десятки кілометрів за день, як і новий десант на аеродроми, як було у Гостомелі.

    Але це не скасовує загальної загрози для Києва.

    Спалені російські БТРи
    Підпис до фото, Спалені російські БТРи у Бучі

    “Тема може актуалізуватися в будь-який день”, – наголосив Тарас Чмут у згаданому ефірі “Поплави”.

    Потенційними напрямками нового великого наступу може бути не Київ, а інше місто або об’єкт – Харків, Хмельницька чи Рівненська АЕС (про очікування окупації цих атомних станцій білоруськими силами на початку великого вторгнення йдеться у згаданому дослідженні RUSI).

    “Ніхто не чекає від путінської весни 2024-го нічого іншого, окрім нової хвилі мобілізації та військової ескалації. Але і росіянам важливо розуміти, що війна торкнеться всіх і відсидітися не вийде, а черги на умовному грузинському кордоні для тих, хто не захоче воювати за амбіції Путіна в складі армії окупації, цього разу можуть бути ще більшими”, – підсумовує Олексій Барановський.

  • 20 місяців полону Максима Буткевича, правозахисника, ексжурналіста ВВС

    20 місяців полону Максима Буткевича, правозахисника, ексжурналіста ВВС

    Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Йому було призначено 13 років позбавлення волі.

    Протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час.

    Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим.

    Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим.

    Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін.

    “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

    Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту.

    У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області.

    Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

    Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

    Колеги та друзі описують його як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму.

    Майже 15 років свого життя Максим Буткевич присвятив боротьбі за права людини. Він був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям.

    Максим Буткевич відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

    “Він боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

    Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей.

    Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського.

    У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження.

    Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

  • Помилкова оцінка ситуації на фронті Росією після захоплення Авдіївки

    Помилкова оцінка ситуації на фронті Росією після захоплення Авдіївки

    Згідно з останнім звітом Інституту вивчення війни (ISW) у Сполучених Штатах, після відступу українських військ із Авдіївки, російська армія активно просувається на позиції Збройних Сил України (ЗСУ) у трьох напрямках: Запорізькій, Харківській та Донецькій областях. Представники ЗСУ також підтверджують інтенсифікацію дій російських військ.

    Аналіз звіту ISW вказує на те, що російські сили стараються використати затримки у наданні Києву західної допомоги, проводячи мінімум три наступальні операції: вздовж межі Харківської та Луганської областей, з особливим акцентом на напрямок Куп’янська та Лимана; в районі Авдіївки та його околицях; а також в районі селища Роботине на заході Запорізької області.

    Проте, аналітики ISW вважають, що ситуація на місцевому рівні складніша, ніж може здаватися Москві. Зокрема, вони відзначають, що після відступу з Авдіївки ЗСУ ймовірно зможуть встановити нову лінію оборони поблизу міста, що може призвести до нових інтенсивних бойових дій у цьому районі.

    В результаті наступ Росії може натрапити на опір, що підкреслюють співробітники ISW.

    Висновки після виведення військ з Авдіївки

    У звіті ISW та кількох українських та західних джерел зазначається, що затримки у наданні Києву західної допомоги, особливо щодо артилерійських боєприпасів та критично важливих систем ППО, призвели до неможливості для українських військ утримати Авдіївку.

    Актуальний дефіцит спорядження, який надходить з Заходу, і страх перед можливим припиненням американської військової допомоги змусили українські війська зменшити використання зброї на всьому фронті.

    Це, ймовірно, стимулювало російські сили використати ситуацію та розпочати обмежені наступальні операції за межами Авдіївки. Ці операції були проведені вздовж межі Харківської та Луганської областей з початку січня 2024 року і на заході Запорізької області протягом останніх 48 годин, за словами експертів ISW.

    Главнокомандувач Збройних Сил України, генерал Олександр Сирський, повідомив, що українські війська залишили місто Авдіївка, щоб уникнути оточення після місяців інтенсивних атак з боку російських сил.

    Незважаючи на твердження російської сторони про хаотичний відступ українських військ і відсутність попередньо підготовлених оборонних рубежів на заході від Авдіївки, Інститут вивчення війни (ISW) не має даних, які підтверджують ці твердження.

    Експерти інституту вважають, що Москва неправильно оцінює оперативну обстановку. Більше того, вони вказують на те, що українське командування недавно підсилило свої позиції в Авдіївці для контратак і забезпечення безпечного відступу своїх військ.

    Схоже, що саме ці свіжі сили будуть відстоювати проти російських наступників. Російські сили зазнали втрат під час попередніх штурмів і втрати техніки, що, ймовірно, загальмує або зупинить цей наступ.

    Раніше Міністерство оборони Російської Федерації повідомило, що підрозділи російського військового угруповання “Центр” встановили повний контроль над містом Авдіївка та просунулися на цій ділянці фронту на 8,6 км.

    Російські військові оцінюють загальну площу захопленої української території в районі Авдіївки у 31,75 кв. км.

    Командувач українського військового угрупування “Таврія” Олександр Тарнавський підтвердив дані про російські атаки, зазначивши, що “українські військові закріпилися на нових рубежах оборони та успішно відбивають спроби російських окупантів розвинути наступ”.

    “Тактичні маневри”: Ситуація в області Роботиного

    Повідомлення як з російських, так і з українських джерел свідчать про незначне продвиження російської армії на Запорізькому напрямку та збільшення інтенсивності боїв в районі Роботиного.

    Роботине стало однією з ключових цілей українських військ під час літнього наступу, і після кількох тижнів активних боїв вони змогли відновити контроль над ним.

    За даними російського телеканалу Z-каналу WarGonzo, російські війська вдарили по цьому району з боку Новопрокопівки та Вербового. “На обох напрямках спостерігається тактичне продвиження”, – пише автор телеграм-каналу Семен Пегов.

    Масована атака від Роботиного до Вербового була також повідомлена українським військовим джерелом Deep State. За їхніми даними, на південний схід від Вербового російським військам вдалося пробити оборону, але зараз українські війська “розв’язують цю ситуацію”. Надвечір неділі інтенсивність боїв у цьому районі зменшилася.

    Деяким російським підрозділам вдалося також прорватися до села Роботине, “але більшість з них була знищена”, зауважує Deep State.

    За даними Страткому ЗСУ, у районі Роботиного противник “10 разів невдалим чином намагався атакувати позиції наших військ”.

    Тарнавський також повідомляє, що в цьому районі російські військові “знову перейшли до тактики малих штурмових груп з використанням кількох одиниць бронетехніки”.

    Українські військові заявили про збиті винищувачі

    Протягом останніх кількох днів українські військові повідомили про збиття шести російських бойових літаків.

    Росія не коментувала ці звіти, а Військово-повітряні сили України не мають незалежних підтверджень цих заяв.

    Главнокомандувач Збройних Сил України, Олександр Сирський, оголосив у своєму телеграм-каналі, що у понеділок на східному напрямку українські війська збили винищувач-бомбардувальник Су-34 та винищувач Су-35С, які можуть нести керовані авіабомби.

    Раніше командування ЗСУ повідомило про збиття трьох російських літаків — двох Су-34 і одного Су-35. Російські джерела підтвердили лише втрату винищувача Су-35.

    За думкою західних експертів, перевага у повітрі та активне використання авіації дозволило російській армії досягти успіху в Авдіївці.

  • Що почула Україна на Мюнхенській конференції і як там змінилося ставлення до війни

    Що почула Україна на Мюнхенській конференції і як там змінилося ставлення до війни

    За останні два роки світ перетворився непередбачувано, а порівняти ці зміни можна з представленістю України на Мюнхенській конференції – основному безпековому форумі світу.

    Два роки тому, на цьому самому заході, президент України Володимир Зеленський виступав у костюмі, закликаючи світових лідерів надати його країні гарантії безпеки або хоча б забезпечити європейську перспективу. Тоді на кордоні з Україною стояли десятки тисяч російських військових.

    Багато вважали його слова безглуздям, але минуле показало, що він був передбачливим: лише через п’ять днів після конференції, він зустрівся з повномасштабним вторгненням Росії.

    У минулому році Зеленський відкривав ту ж саму конференцію через відеозв’язок, в неголеному вигляді та у світшоті, що ще раз підкреслює динаміку змін у світі та в Україні.

    Панель, на якій транслювався виступ Володимира Зеленського, називалася “Давид на Дніпрі”, у цьому ім’я досить символічно відображало біблійний сюжет про боротьбу між тендітним Давидом та могутнім Голіафом. У кулуарах конференції говорили про стратегічну поразку Росії. Зеленський висловлював сподівання, що до наступного Мюнхена війна може завершитися і він буде виступати на конференції наживо з трибуни.

    Цього року Володимир Зеленський дійсно виступав у Мюнхені з трибуни, але кінця війні не видно, а легка неголеність і світшот стали звичним дрес-кодом українського лідера.

    Панель за його участю називалась значно менш амбітно — “Україна у світі”, — а загальний настрій доповідачів був радше тривожний.

    Якщо минулого року Україна була центром практично всіх дискусій Мюнхена, то зараз було видно, що війна, розв’язана Росією, це, звісно, велика проблема, але не єдина.

    У день відкриття Мюнхенської конференції стало відомо про загибель Олексія Навального. Представників офіційної Москви на конференцію не запросили, але ця звістка сама по собі стала промовистим висловлюванням Кремля на тему місця Росії в сучасному світі.

    Однією з головних тем Мюнхенської конференції стала ситуація на Близькому Сході. Фоном для обговорень послужила перспектива приходу до влади в США Дональда Трампа: його останні висловлювання на тему міжнародної безпеки стурбували багатьох у Європі, яка з повільністю запускає свої оборонні потужності.

    Повертаючись до України, київські гості Мюнхена та їхні західні партнери акцентували увагу на швидкості дій. Новим лейтмотивом конференції стали слова Володимира Зеленського про необхідність докласти максимум зусиль для підтримки України, а саме – робити все можливе, причому негайно.

    Реакція західних політиків на ці слова була різноманітною. Не було навіть натяку на мирні переговори, адже, за словами очільника МЗС Китаю Ван Ї, передумов для таких переговорів між Києвом і Москвою немає зараз. Згадка про можливість переговорів з режимом Володимира Путіна викликала відразу, особливо в контексті останніх новин з Росії.

    Щодо допомоги Україні, позиція була різною. Приміром, прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен закликала європейських лідерів направити допомогу вже найближчими днями й тижнями, наголошуючи на необхідності боєприпасів та систем ППО. Американський сенатор-республіканець Джон Рікеттс, з іншого боку, висловив думку, що перед наданням допомоги потрібно розібратися з питанням південного кордону, що вимагає часу.

    Питання стоїть в тому, що цього разу час може виявитися розкішшю: під час проведення конференції стало відомо, що українські війська залишили Авдіївку, а однією з головних причин цього була нестача західної зброї та боєприпасів у ЗСУ. Адміністрація США, яка є основним постачальником зброї та боєприпасів для України, з кінця грудня минулого року припинила надавати Києву будь-яку військову допомогу.

    “На жаль, ситуація, коли Україна опиняється у штучних дефіцитах зброї, включаючи артилерію та далекобійні системи, дозволяє Путіну адаптуватися до існуючого рівня військового конфлікту”, – заявив Володимир Зеленський на конференції. – Це відчутне послаблення демократії, яке з часом може нівелювати досягнуті успіхи”.

    Затримка у наданні допомоги Україні призвела до серйозних обговорень на Мюнхенській конференції щодо перспектив розвитку ситуації, якщо Росія здобуде перемогу у поточній війні – обговорення, які були неможливі минулого року.

    “Ми, в Західній Європі, маємо переконати людей та еліти, що стримувати Путіна після того, як він завоює Україну, буде набагато дорожче, ніж допомогти Україні зараз. Путін зробить з Україною те, що він зробив з Донбасом: набере українців у свою армію, щоб напасти на нас”, — заявив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

    Сікорський та американський історик Тімоті Снайдер, які виступали у рамках однієї панелі, провели зловісну паралель між нинішньою війною в Україні та атмосферою в Європі в 1938-39 роках, коли міжнародна спільнота також “з глибоким занепокоєнням” спостерігала за подіями, які врешті-решт привели до початку Другої світової війни.

    “Це дуже дивна війна, в якій воює лише один народ… Це, в певному сенсі, світова війна, але це світова війна, в якій опір чинить лише одна країна… Польща стримувала Вермахт досить довго, але решта країн увійшли у війну за тижні, а не за роки. Поки що. Я не вважаю, що ми достатньо цінуємо те, що вони роблять для нас”, — додав Снайдер. На іншій панелі генсек НАТО Єнс Столтенберг переконував, що жодній країні західного світу не загрожує безпосередня військова загроза. “Світ став небезпечнішим, але НАТО стало сильнішим”, – заявив він.

    Проте, чи дивує те, що політик, що очолює наймогутніший військовий альянс у історії, та історик, який спеціалізується на історії Східної Європи, дивляться на ті ж події, але бачать різні тенденції?

    У сухому підсумку, зауважили учасники українських дискусій у Мюнхені, третій рік великої війни став для України дуже складним періодом.

    Ситуація на лінії фронту залишається складною: про новий масштабний наступ поки що не йдеться, але 2024 рік виглядає як період оборони. Росія продовжує накладати тиск по всій лінії зіткнення, бажаючи продемонструвати певні результати на полі бою, особливо до березневого голосування за новий президентський термін Володимира Путіна. Українській владі ставиться внутрішньополітичний виклик у вигляді потреби масової мобілізації та зниження мобілізаційного віку. Обсяги західної військової допомоги, від якої значною мірою залежить Україна, постійно зменшуються, а додатковим чинником, є президентські вибори в США.

    Можливість полегшення фінансової ситуації для Києва може виникнути через використання російських активів, заморожених на Заході, для відновлення економіки України. Проте поки що немає політичного рішення з цього питання. Навіть Володимир Зеленський у своїй промові не згадав про ці кошти та їхню можливу передачу Києву. Інша учасниця ланчу, прем’єр-міністр Бельгії Александер де Кроо, відмовилася коментувати можливу конфіскацію російських активів, заявивши, що це рішення повинно бути ухвалене колективно Брюсселем після консультацій з “Великою сімкою”.

    “2022 рік став часом, коли всі недооцінили Україну, 2023-й — коли всі недооцінили нашого ворога. 2024 рік має стати моментом істини”, — сказав Віктор Пінчук, відкриваючи “Український ланч” на конференції. Однак, американський генерал, ексдиректор ЦРУ Девід Петреус, побачивши перспективи України, був менш оптимістичним: “Коли я командував операцією в Іраку, мене часто запитували, оптиміст я чи песиміст. Я відповідав: ні те, ні інше. Я реаліст, а реальність така, що весь час все складно. Але складно не означає безнадійно”.

  • Скільки Україна готувалася до відбиття повномасштабної агресії РФ

    Скільки Україна готувалася до відбиття повномасштабної агресії РФ

    Українські військові протягом п’яти місяців готувалися до відбиття повномасштабної агресії Росії, повідомив командувач Сухопутних військ Олександр Павлюк.

    За словами Павлюка, ще восени 2021 року представники командування Збройних сил України відзначили велику ймовірність агресії Росії проти країни. Після аналізу ситуації восени він зрозумів, що ймовірність повномасштабної війни висока.

    «Про її масштаби було ще тяжко розуміти, але (те), що вона, як мінімум, захопить територію Луганської і Донецької області – це було очевидно. Тому що ми аналізували дії противника, його відповідні превентивні заходи, його розвідувальні функції, які виконували вони на території, вздовж всієї лінії зіткнення, вдовж кордону», – розповів він.

    “Ми розуміли, що ворог може напасти не лише з тимчасово окупованих районів, але і з території Росії”, – пояснив він.

    «Тому вже з осені ми приступили до виконання певних дій для того, щоб успішно зустріти і нанести йому максимальне ураження. Розуміючи, що співвідношення сил і засобів було і буде не на нашу користь, але в нас все одно варіантів не було – ми повинні були вистояти, тому що за нами була вся Україна. Тому протягом п’яти місяців ми готувалися до відбиття повномасштабної агресії», – сказав Павлюк.

    Павлюк додав, що українські війська готувалися до зустрічі ворога протягом п’яти місяців, хоча співвідношення сил не було на користь України.

    Оперативна обстановка на сході та півдні України залишається складною, зазначив він, наводячи дані про бойові зіткнення, ракетні та авіаційні удари з боку російських сил. Ці напади призвели до жертв серед цивільного населення та значних матеріальних збитків.

  • Росія використала щонайменше 24 балістичні ракети північнокорейського виробництва під час ракетних обстрілів на території України

    Росія використала щонайменше 24 балістичні ракети північнокорейського виробництва під час ракетних обстрілів на території України

    За даними генерального прокурора України Андрія Костіна, протягом періоду з 30 грудня 2023 року по 7 лютого 2024 року, Росія використала щонайменше 24 балістичні ракети північнокорейського виробництва під час ракетних обстрілів на території України.

    Ці обстріли призвели до щонайменше 12 ударів, які спрямовувалися на сім регіонів України. На жаль, внаслідок цих нападів загинули 14 цивільних осіб, ще понад 70 отримали поранення.

    Генпрокурор підкреслив, що максимальна дальність пуску цих ракет складає до 650 км, і вони мають більший діаметр, ніж аналогічні моделі російського та радянського виробництва.

    Точність цих ракет залишає бажати кращого, зазначив Костін. З 24 випущених ракет відомо про два відносно точних влучання: одна ракета ударила у НПЗ Кременчук, а інша – на технічній території аеродрому у Канатовому. Решта ракет влучили на велику відстань одна від одної, до кількох кілометрів і більше, або вибухнули в повітрі, або спричинили руйнування житлових кварталів у Харкові.

  • Чому Росія більше не націлена на повний блекаут в Україні: відсутність бажання чи можливості?

    Чому Росія більше не націлена на повний блекаут в Україні: відсутність бажання чи можливості?

    Цієї зими температура в Україні опускалася нижче -15 градусів, але на відміну від минулого сезону, коли Росія намагалася занурити країну в тривалий блекаут, цього разу атаки на енергосистему були менш інтенсивними.

    Морози на початку січня були навіть сильніші, але споживання електроенергії продовжувало зростати. Українці були закликані готуватися до можливого погіршення ситуації, але атаки на енергосистему були менш частими.

    Росія продовжує атакувати Україну, використовуючи різні види озброєння, включаючи балістичні ракети та “Шахеди”, іноді обстрілюючи міста і забираючи життя цивільних.

    Втім, цього разу атаки на енергетичні об’єкти не призводять до масштабних блекаутів, як це сталося зимою 2022/23. Як відзначають експерти, і енергетики, і військові, стратегія Росії змінилася.

    Питання залишається: чому Росія відмовилася від повної атаки на українську енергетику цього разу? Можливо, через брак ракет, ефективнішу українську протиповітряну оборону або зміну пріоритетів? І чи існує загроза повернення до попередньої стратегії в майбутньому?

    У вересні 2022 року Росія розпочала перший масований удар на електромережі України, що позначило початок серії атак протягом цього сезону.

    За період з жовтня 2022 року до березня 2023 року російські сили нанесли приблизно 1 200 ударів по енергетичній інфраструктурі України, повідомили в “Укренерго”. Більшість зруйнованих підстанцій були атаковані росіянами принаймні двічі. Внаслідок цього постраждали всі великі теплові і гідроелектростанції, повідомили у компанії.

    Ракетний терор тривав протягом всієї осені та зими, змушуючи українців періодично сидіти без електрики, гарячої води та навіть опалення на протязі годин і навіть днів, та адаптуватися до розкладу відключень.

    Незважаючи на це, енергетична система витримала великі труднощі. Навіть до літа знадобилось майже припинити відключення електрики.

    Проте фахівці попереджають, що наступна зима може бути ще складнішою, і Росія може намагатися завершити те, що вона розпочала у попередньому сезоні.

    Здається, що Україна ще не повністю відновилася від атак минулого року. Багато теплових електростанцій були зруйновані, а російські війська вдарили також по гідроелектростанціям на ріках Дніпро і Дністер.

    “Росія накопичує ракети і шукає способи обійти українську протиповітряну оборону. І чекає на холод. Чекає на момент нашої вразливості”, – застеріг Володимир Кудрицький, голова “Укренерго”, у листопаді 2023 року.

    Україна не залишалася осторонь. За допомогою західних союзників поступово відновлювали пошкоджені електропідстанції, запасалися запчастинами і працювали над захистом енергетичних об’єктів.

    Але в вересні 2023 року здавалося, що новий сезон блекаутів наближається.

    21 вересня російські сили випустили по Україні 43 ракети. Частину з них збили, але деякі потрапили в енергетичні об’єкти на заході та в центрі країни. Це був перший великий удар по енергетиці за півроку. Деякі області центральної та західної України, включно з Київщиною, тимчасово залишилися без електрики.

    “Ми розуміємо, що етап енергетичного терору вже розпочався цього опалювального сезону”, – застеріг прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

    Проте найпесимістичніші прогнози наразі не підтвердилися.

    І хоча російські сили продовжують наносити точкові удари по енергетичних об’єктах, опалювальний сезон вже триває на дві третини. Тому навіть якщо Росія намагатиметься “заморозити” Україну, цього сезону це ймовірно буде складніше виконати.

    Прошлорічний опалювальний сезон і поточний значно відрізняються, повідомили у Військово-Повітряних Силах України через пресслужбу “Укренерго”.

    За даними компанії, українські громадяни майже рік не стикалися з масованими обмеженнями енергоспоживання.

    Хоча у деякі дні під час морозів або спеки в енергосистемі виникає дефіцит, і диспетчерам доводиться звертатися за допомогою до сусідніх країн, таких як Польща, Румунія та Словаччина.

    Час від часу російські ракети прицільно атакують енергетичну інфраструктуру, переважно обстрілюючи райони поблизу лінії фронту, зокрема на Дніпропетровщині та Харківщині.

    Один із останніх прикладів – атака дронів на високовольтні об’єкти у районі Кривого Рогу на початку лютого. Це спричинило перші відключення енергії з початку опалювального сезону.

    Пізніше Дніпропетровщину знову вражали російські удари: 11 лютого дрони влучили на підстанцію в Павлограді, призводячи до відключення частини міста. Через два дні дрони пошкодили обладнання теплової електростанції, що призвело до перебоїв з електропостачанням і опаленням у Дніпрі.

    Проте, на рівні всієї України, подібних руйнувань, як минулого року, атаки російських військ уже не завдають.

    У “Укренерго” пояснюють це високою готовністю до зими, підсиленням протиповітряної оборони та тим, що російські сили тепер використовують частіше дрони, які легше збиваються протиповітряною обороною.

    “Ми були готові до можливих атак на наші енергооб’єкти: протягом усього 2023 року ми накопичували аварійний запас обладнання, будували захисні споруди, вдосконалювали схеми ремонтних робіт, разом з місцевою владою розробляли нові варіанти резервного живлення”, – пояснюють у коментарях для Військово-Повітряних Сил України.

    Як приклад успішної підготовки в компанії наводять атаку на Криворіжжя на початку лютого, яка була однією з найбільш масштабних за цей сезон.

    “Минулого року такий удар по енергетичній інфраструктурі міг призвести до відключення енергопостачання всієї області. А цього року перерви в електропостачанні були лише в окремих районах Криворіжжя”.

    У компанії також визнають, що Росія тепер використовує інші методи. Ці атаки вже не такі масштабні, як раніше.

    “Цієї зими ми спостерігаємо, що Росія змінила тактику і атакує українську енергосистему переважно за допомогою дронів. Більшість з них наші Збройні Сили успішно ліквідують… А захисні споруди покривають, наскільки це можливо, обладнання”, – роз’яснюють вони.

    Українські військові підтверджують, що стратегія Росії дійсно зазнала змін.

    “Ви бачите, що в країні є світло, звичайно, що тут факт лишається фактом – Росія зосередила свої удари по інших об’єктах, не таких, як минулого року”, – заявив у коментарі для ВВС Україна речник командування Повітряних сил Юрій Ігнат.

    Тотальний блекаут вже не є їхньою метою, вважає він.

    Ігнат нагадує, що минулого сезону потужні атаки стали щотижневими.

    “Масовані – плюс менш масовані, десь 70 ракет в один день, 30 ракет – наступного. Плюс “Шахеди”, вони не давали спати практично щоночі. Вони хотіли позбавити нас можливості нормального існування”.

    “Тому всі побоювалися, що Росія накопичить певну кількість ракет і знову почне обстріл нашої енергосистеми. Але з приходом холодів, осіні та зими, ми в принципі не бачили потужних обстрілів”, – додає Ігнат.

    Чому?

    Речник Повітряних сил відповідає на це питання так:

    “Скоро кінець зими, ворог очевидно розуміє, що минулого року вони не досягли своєї мети, Україна не була занурена в блекаут, а цього року підготувалась”.

    Схожу думку висловлює і колишній заступник начальника генштабу ЗСУ і експерт з питань ППО генерал Ігор Романенко.

    “Вони бачать, що війна триватиме довго, і потрібно досягати результатів перш за все військовими. Минулого року вони побачили: вони нанесли удари (по енергетиці), але міста так і залишилися недоторканими. Вони побачили, що це забирає багато часу і потребує великої кількості засобів”, – зазначає він у коментарі для ВВС Україна.

    Юрій Ігнат також згадує про зміцнення системи ППО – особливо мобільними групами, які отримали нове обладнання: нічники, тепловізори, прожектори. Це допомагає їм збивати більше “Шахедів” з ПЗРК та стрілецької зброї.

    “Плюс західні системи, звичайно, також підсилили радянські, що є в Україні”, – додає він.

    Проте він також зауважує, що радянські системи та ракети  вичерпуються, і Україна очікує допомоги від своїх партнерів для поповнення цих запасів.

    Відмова від занурення України в темряву свідчить про те, що Москва переорієнтувала свої сили на інші цілі.

    Часті удари по Кременчуцькому нафтопереробному заводу вказують на те, що, подібно до минулого року, українська нафтопереробна галузь залишається об’єктом уваги російських сил.

    Проте, головною метою тепер є насамперед воєнні об’єкти.

    “Оскільки є недостатньо ракет для атаки на всі об’єкти, включаючи теплову та енергетичну інфраструктуру, їх доводиться використовувати у першу чергу проти військових об’єктів: військово-промислового комплексу, аеродромів, зенітно-ракетних комплексів… Змінилися пріоритети та об’єкти атак”, – пояснює Ігор Романенко.

    На думку експерта, зараз росіяни прагнуть досягти якомога більшого просування на фронті.

    “Для Путіна наразі найважливіше – до березня, до виборів, показати значний прогрес: продовжити агресивне наступництво, захопити повністю Донецьку та Луганську області, розширити окупацію Запорізької, Херсонської, Харківської”.

    “Тому вони переорієнтували свої удари на воєнні об’єкти, але при цьому не забувають і про такі міста, як Харків чи Херсон, щоб психологічно вплинути на їхніх мешканців”, – додає генерал Романенко.

    Цю нову стратегію підтверджує і Юрій Ігнат у розмові з ВВС.

    “Акцент обстрілів змінився, спрямований він тепер на військові об’єкти”, – зазначає він.

    Однак оцінити ефективність цієї стратегії важко, оскільки інформація про обстріли військових об’єктів в Україні є секретною.

    Проте, ще одним фактором, який міг спонукати Росію до зміни тактики, є брак ракет.

    Фахівці вже давно обговорюють те, що запас далекобійних крилатих ракет у росіян не нескінченний, і вони стараються економити їх.

    “Минулого року вони використали майже всі свої ракети. Звернулися до серйозних запасів. Вони усвідомлюють, що збільшити виробництво, що розроблялось протягом років, швидко не вдасться. Крилаті ракети потребують значних витрат коштів, часу та достатньої кількості комплектуючих”, – зауважує речник Повітряних сил Юрій Ігнат.

    Тепер, замість цього, у нападах на Україну більше використовують балістичні ракети.

    Крім того, росіяни активно використовують дрони-камікадзе. Їх можна легше збити, але вони виснажують українську повітряну оборону, і деякі з них все ж долітають до цілей.

    Ще однією причиною зменшення використання крилатих “Калібрів”, які раніше часто використовувалися проти української інфраструктури, є успішні удари українських військ по структурах Чорноморського флоту РФ.

    “Оскільки українські війська вдарили по структурах Чорноморського флоту, (росіяни) зараз мають менше можливостей використовувати “Калібри” – крилаті морські ракети”, – пояснює Ігор Романенко.

    Чи означає це, що принаймні в нинішньому холодному сезоні, блекаути можна вже не очікувати?

    В “Укренерго” виразно говорять, що слід бути обережними з прогнозами, проте зауважують, що значна частина опалювального сезону вже минала без блекаутів і масованих обмежень споживання.

    “Так, ми помічаємо, що росіяни нагромаджують ракети та дрони з Північної Кореї та Ірану, і ми розуміємо, що вони можуть вразити в будь-який момент. Прогнозувати, яким буде цей удар, неможливо. Проте наша система протиповітряної оборони зараз набагато міцніша, ніж у минулому році, і ми більш готові”, – стверджує компанія у коментарі для ВВС Україна.

    Військові експерти також не висловлюють занадто оптимістичних передбачень. Усе залежатиме від здатності України продовжувати відбивати атаки, а також від цілей, які ставитиме перед собою Росія.

    “Це стратегія. Вона визначається Путіним та його військовим керівництвом, виходячи з того, що вони хочуть досягти. Зараз вони мають на меті якнайбільше просунення на фронті”, – підкреслює Ігор Романенко.

  • Росія нанесла масований удар: руйнування і поранені в Львові, Запоріжжі, Бучі, Києві та Дніпрі

    Росія нанесла масований удар: руйнування і поранені в Львові, Запоріжжі, Бучі, Києві та Дніпрі

    Сьогодні вранці, 15 лютого, Україну вразив комбінований ракетний удар, виконаний Росією. Вибухи лунали у Києві та Дніпрі, а також в західних областях, зокрема у Львові, де зафіксовано руйнування та численні поранені. Запоріжжя також постраждало від обстрілу. Атака тривала до 7 години ранку, після чого ситуація нормалізувалась.

    Вночі ракети були запущені по Полтавщині та Миргороду. Під ранок бомбардувальники Ту-95МС випустили крилаті ракети з району Енгельса, що належить до Росії.

    Близько 5 годин ранку також був зафіксований пуск крилатих ракет “Калібр” морського базування з півдня, що призвело до оголошення повітряної тривоги по всій території України.

    Після 5.30 ранку Україну вторглися перші групи крилатих ракет з бомбардувальників Ту-95МС через Сумщину.

    Повітряні сили повідомили, що з 26 ракет, запущених Росією, загалом було збито 13.

    З 12 крилатих ракет Х-101/Х-555/Х-55, випущених з літаків стратегічної авіації Т-95МС, вдалося збити вісім.

    Щодо шести балістичних ракет “Іскандер-М”, які можуть бути збиті тільки новітніми комплексами PATRIOT, була збита одна. Зазначається, що серед них можуть бути певні кількості північнокорейських ракет.

    З двох крилатих ракет “Калібр”, запущених з моря, обидві були збиті. Також було збито дві з чотирьох авіаційних ракет Х-59. Росія запустила дві ракети С-300, проте жодна з них не була збита. Зауважено, що їх також можуть збити тільки комплекси PATRIOT.

    По Києву і Бучі прогримів удар. Деякі ракети спрямувались прямо на Київ, тоді як інша група через Вінниччину полетіла на захід, а з Житомирщини повернулася назад на столицю.

    Біля Києва працювали системи протиповітряної оборони, і в передмістях чулися вибухи.

    Пізніше Повітряні сили повідомили про удари по Києву балістичними ракетами, після чого у столиці відчувалися гучні вибухи, які почули у різних районах.

    Військова адміністрація міста заявила про збиття усіх ракет, які летіли в бік столиці, і про відсутність жертв та руйнувань.

    На території Київщини уламки ракет впали в двох населених пунктах, в результаті чого пошкоджені приватні будинки, господарчі споруди та автомобілі.

    За даними міського голови Бучі Анатолія Федорука, у селі Буда-Бабенецька Бучанської громади внаслідок знищення російської ракети утворилась величезна вирва. Внаслідок падіння уламків були розбиті вікна, пошкоджений дах, проте обійшлося без жертв.

    У Львові стали свідками руйнувань та поранених після низки маневрів, коли деякі ракети, випущені з Вінниччини і Хмельниччини (де працювала система протиповітряної оборони і де чулися вибухи), здійснили атаку у напрямку Рівного та Волині. Пізніше частина з них досягла Львівщини, де відбулися вибухи прямо у Львові.

    Свідки стверджують, що чули принаймні три-чотири вибухи, а кілька ракет пролетіли неподалік від центру міста.

    Мер Львова, Андрій Садовий, повідомив про зазначені влучання по місту, після чого оприлюднив фотографії та детальну інформацію щодо наслідків обстрілу.

    “За попередніми даними, в наш регіон було випущено понад десять ракет. Системи протиповітряної оборони успішно протистояли цій атакі, але, на жаль, ми зафіксували одне влучання в об’єкт інфраструктури”, – заявив він.

    За інформацією мера, пошкоджені дві школи та один дитячий садок, було розбито понад 400 вікон, а загалом 18 житлових будинків зазнали руйнувань.

    “У результаті атаки є троє поранених львів’ян, які отримали медичну допомогу, але їхнє життя не перебуває під загрозою”, – додав мер.

    Декілька ракет також маневрували біля Тернополя та Івано-Франківська, як повідомили Повітряні сили, де також діяла система протиповітряної оборони.

    Після збиття ракети на Франківщині були зафіксовані пошкодження.

    “Під час ранкової тривоги було знищено ворожу ціль на території області. Внаслідок падіння уламків сталося незначне загорання покрівель господарських будівель, але пожежу було швидко загасено. Щасливо обійшлося без жертв та значних руйнувань”, – йдеться у заяві обласної адміністрації.

    У Запоріжжі, Дніпрі та Миргороді відбулися серії ракетних ударів. Близько 6.30 години по Дніпру сталися удари балістичними ракетами.

    “Ворог атакував об’єкти цивільної інфраструктури”, – заявив начальник обласної військово-адміністративної адміністрації Сергій Лисак.

    Також було зафіксоване влучання ракети в об’єкт інфраструктури у Запоріжжі, повідомив керівник області Іван Федоров.

    За попередніми даними, чотири людини постраждали, уточнив секретар міської ради Анатолій Куртєв. Пошкоджені житлові будинки, навчальні заклади та торгові приміщення.

    Про вибухи та влучання ракет також відомо у Полтавській області. На початку ночі ракета влучила у складське приміщення у Миргородському районі, що спричинило пожежу на площі 100 квадратних метрів, повідомив голова обласної військово-адміністративної адміністрації Філіп Пронін.  Обійшлося без жертв та постраждалих.

  • Шокуючі кадри: військовий у полоні РФ пережив катування і схуд до виснаження

    Шокуючі кадри: військовий у полоні РФ пережив катування і схуд до виснаження

    Український військовослужбовець Володимир Цема-Бурсов, який був утримуваний у полоні, втратив за 20 місяців значну частину своєї ваги, звідки 95 кілограмів ваги зменшилися до 57 кілограмів. Після великого обміну полоненими 3 січня, Володимир повернувся додому, але залишається під медичним наглядом через низку хвороб, які набув під час в’язниці, а також через погіршення свого фізичного стану.

    Раніше він був музикантом, проте вступив до лав Збройних сил України, служачи у 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. У листопаді 2019 року, коли конфлікт на Донбасі знову загострився, Володимир відправився на фронт.

    Під час оборони Маріуполя, коли місто було обстріляне, Володимир і його підрозділ перебували у школі, де він працював на кухні та виконував вартову службу. Пізніше вони були розкидані, і Володимир потрапив у полон під час спроби вибратись з території, контрольованої російськими військами.

    Протягом 45 днів Володимир перебував в різних місцях ув’язнення, де його систематично били. Він втратив значну частину своєї ваги та набув низку серйозних хвороб під час утримання в полоні.

    Після звільнення, Володимир перебував на лікуванні в медичному закладі на Полтавщині, де було виявлено серйозні проблеми зі здоров’ям, такі як хронічний гастрит, неалкогольна жирова хвороба печінки, та інші. Він залишається під медичним наглядом і намагається відновити своє здоров’я після тяжких умов ув’язнення.Фото з архіву Володимира Цеми-Бурсова, надане svoi.city