Наука

Дослідження науковців із Неаполітанського університету імені Федеріко II показало, що здатність домашніх котів по-різному нявкати сформувалася саме в процесі тривалого співіснування з людьми. На відміну від диких представників родини котячих, які майже не використовують голос для повсякденної комунікації, домашні улюбленці активно «розмовляють» із людиною, пристосовуючи звуки до конкретних ситуацій і потреб.

Вчені дійшли висновку, що нявкання для кота — це насамперед інструмент взаємодії з людиною. За допомогою голосу тварини можуть сигналізувати про голод, вимагати уваги, запрошувати до гри або висловлювати невдоволення. При цьому кожен кіт здатен варіювати тональність, гучність і тривалість звуків, залежно від того, якої реакції він очікує від свого власника.

Вчені пояснюють це тим, що життя поруч із людьми, які мають різний розпорядок дня, звички та емоції, спонукало котів адаптувати свої звуки під людину. Таким чином нявкання стало своєрідним «інструментом комунікації» між котом і власником.

Ще одна особливість котячого спілкування — муркотання. Воно менш пов’язане з передачею конкретної інформації, але унікальне для кожного кота. Низькочастотний звук допомагає ідентифікувати тварину та впізнавати знайомих котів, як їм самим, так і людям.

Попередні дослідження університету Париж-Нантер показали, що коти здатні розрізняти голоси людей і впізнавати, коли до них звертається саме їхній власник. Це свідчить про високу здатність котів до соціальної адаптації та комунікації з людьми.

Поліція відкрила кримінальне провадження проти начальника відділу капітального будівництва та екології Пустомитівської міської ради Ігоря Лопатнюка через підозру у зловживанні службовим становищем під час відряджень за кордон. Справу №42025140000000219 розпочато за ч. 2 ст. 332 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за незаконне перетинання державного кордону та використання службових повноважень у власних інтересах.

За даними слідства, 20 червня 2025 року посадовець виїхав за межі України разом із дружиною під приводом доставки гуманітарної допомоги для Збройних сил, однак повернувся через 10 днів без будь-яких вантажів або матеріалів, призначених для військових потреб. Цей факт викликав підозри щодо можливого зловживання службовим становищем та невиконання обов’язків, пов’язаних із організацією допомоги та контролем за її транспортуванням.

Під час моніторингу соціальних мереж правоохоронці виявили публікації в Instagram дружини посадовця, Наталії Лопатнюк, де вона позувала на відпочинку в Іспанії у період нібито відрядження. Фото з тегом SPANISH були додані 25–26 червня та 1 липня. Частина цих матеріалів наразі видалена.

Як встановило слідство, директор львівського представництва організації «HELP HEROES OF UKRAINE, INC. NFP», фактично не ведучої діяльності в Україні, разом із посадовцями Пустомитівської міської ради організовував незаконне переправлення чиновників за кордон під виглядом транспортування гуманітарної допомоги. Для цього вносилися недостовірні дані у листи благодійних організацій, а потім підроблені документи направлялися до органів місцевого самоврядування, що дозволяло отримати рішення про виїзд.

За інформацією слідства, подібним чином за кордон на відпочинок виїжджав і директор Пустомитівського міського житлово-комунального підприємства Василь Боцвін разом із дружиною 18 лютого 2025 року.

Наразі тривають слідчі дії, встановлюються інші особи, причетні до організації незаконних відряджень.

Археологічна експедиція у місті Володимир на Волині віднайшла рідкісну знахідку, яку вже охрестили «Скарбом купця». Цей скарб датується князівською добою та був виявлений у історичному урочищі «Апостольщина» на території Окольного міста, що колись відігравало важливу роль у торговельному та адміністративному житті регіону. Керівник розкопок Віктор Баюк повідомив, що знахідка має виняткову наукову цінність і відкриває нові сторінки історії середньовічного Волині.

«Скарб купця» складається з різноманітних предметів, які свідчать про активні торгові контакти місцевих купців з іншими регіонами Східної Європи. До нього входять срібні та золоті прикраси, монети різного походження, предмети побуту та торговельного призначення. Кожен із артефактів дозволяє дослідникам відтворити економічні та культурні взаємозв’язки, а також рівень добробуту купців того часу.

573 цілі скляні браслети, центр виробництва яких у добу Русі знаходився в Києві;

9 бронзових та 8 мармурових невеликих натільних хрестиків;

масивний хрест-енколпіон, ймовірно частина облачення священника високого рангу;

18 ромбічних пряжок, оформлених технікою псевдозернь;

5 срібних скроневих кілець;

свинцеві накладки у вигляді стилізованого під тризуб сокола;

щитковий срібний перстень;

бронзовий кістень;

пломби із солярним знаком у колі «дорогочинського типу» та інші речі або їхні фрагменти.

За словами Віктора Баюка, знайдені цілі скляні браслети є безпрецедентними для археологічних досліджень Києво-Руської держави. Раніше археологи знаходили переважно уламки таких прикрас. У Національному музеї історії України зберігається лише близько 30 таких цільних браслетів.

573 браслети поділяються на 109 типів і відрізняються формою (виті, гладкі, трапецієвидні), кольором (зелені, сині, фіолетові, жовті, золотисті) та діаметром (від 4,0 до 5,9 см). Деякі серії налічують по 5–31 екземпляр, інші зустрічаються поодиноко або по 2–5 штук.

Знахідка розташована у схованці під підлогою споруди середини XIII століття. Археологи припускають, що майстер з Києва міг сховати прикраси під час навали, сподіваючись повернутись за ними, проте загинув, а будівля була знищена під час монголо-татарської навали Батия наприкінці зими 1241 року. Прикраси пролежали в землі майже 800 років, поки їх не виявили археологи.

У декларації за 2025 рік заступника начальника 19-ї державної пожежно-рятувальної частини 9-го пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Київській області Олександра Васильовича відображено відомості про доходи, майно та фінансові зобов’язання відповідно до чинних вимог антикорупційного законодавства. Документ подано в установлені строки та містить структуровану інформацію, що дає змогу оцінити фінансовий стан посадовця і джерела його формування.

У розділі доходів зазначено надходження, пов’язані зі службовою діяльністю в системі ДСНС, а також інші дозволені законом виплати. Дані подано з розмежуванням за видами доходів і періодами їх отримання, що відповідає стандартам електронного декларування та забезпечує прозорість фінансової звітності.

Того ж дня Лукашенко задекларував і земельну ділянку площею 1000 квадратних метрів у тому ж населеному пункті. Її вартість вказана на рівні 30 тисяч гривень. Навіть за найнижчими ринковими оцінками земля під житлову забудову в Кагарлику коштує значно дорожче, а зазначена сума виглядає не просто заниженою, а фактично нереалістичною.

Окрему увагу привертає третій об’єкт, також оформлений 23 травня 2025 року. У декларації йдеться про житловий будинок площею 1740 квадратних метрів, вартість якого зазначена на рівні 4 445 гривень. Навіть з урахуванням можливих технічних помилок або неточностей у характеристиках, поява житлового будинку такої площі з ціною у кілька тисяч гривень не піддається жодному логічному поясненню.

Усі три об’єкти задекларовані як власність одного посадовця. Тип вартості зазначено як «вартість на дату набуття права», що означає декларування саме фактичної ціни угоди, а не умовної або довідкової оцінки.

Теоретично можна припустити спадкування майна або інші особливі юридичні підстави його набуття. Проте навіть у таких випадках законодавство передбачає проведення оцінки, а настільки суттєва різниця між задекларованими сумами та ринковою вартістю не може пояснюватися звичайними формальностями. Йдеться не про незначну похибку, а про заниження у десятки разів.

Фактично маємо набір об’єктів нерухомості в Київській області, оформлених на чинного посадовця ДСНС, із цінами, які більше нагадують формальне заповнення декларації, ніж відображення реальних майнових операцій. Особливо показовим є будинок площею 1740 квадратних метрів за 4 445 гривень — сума, що виглядає як технічна умовність, а не реальна вартість нерухомості.

Такі дані об’єктивно потребують уваги з боку органів фінансового контролю та правоохоронних структур, адже йдеться не про випадкову помилку, а про системну і грубу невідповідність між задекларованими цифрами та елементарною економічною логікою.

Наприкінці 2025 року комунальна корпорація «Київавтодор» уклала два великі договори на проведення капітального ремонту одразу двох ключових транспортних артерій столиці — проспектів Свободи та Валерія Лобановського. Загальна сума підрядів сягнула 1,24 мільярда гривень, що робить ці угоди одними з найбільших у дорожній сфері Києва за останній час.

Обидва контракти були укладені з одним виконавцем — приватним підприємством «Київшляхбуд». Компанія вже багато років поспіль залишається одним із головних підрядників у сфері дорожнього будівництва та ремонту в столиці, регулярно отримуючи замовлення на масштабні інфраструктурні проєкти. Така концентрація підрядів у межах однієї структури традиційно привертає увагу громадськості та експертів у сфері публічних закупівель.

Договори були підписані 22 та 24 грудня. При цьому жоден інший учасник у тендерах участі не взяв, а сама процедура пройшла без скарг і оскаржень. Таким чином компанія отримала контракти без конкуренції.

Перший договір передбачає капітальний ремонт проспекту Свободи у Подільському районі — на ділянці від проспекту Європейського Союзу до проспекту Порика. Вартість робіт становить 459,18 млн гривень, завершення заплановане на грудень 2026 року.

Другий контракт стосується проспекту Валерія Лобановського у Солом’янському районі. За 784,98 млн гривень підрядник має виконати капремонт із завершенням робіт до червня 2027 року.

У Київській міській державній адміністрації зазначають, що ремонти включають оновлення проїжджої частини й тротуарів, модернізацію дощової каналізації та зовнішнього освітлення, облаштування велоінфраструктури і створення безбар’єрного простору. В адміністрації також нагадують, що проспект Свободи був збудований у 1975 році й капітально не ремонтувався понад 40 років, а проспект Лобановського — з 1964 року й востаннє оновлювався понад два десятиліття тому.

ПП «Київшляхбуд» зареєстроване у 2009 році в Одесі, нині має київську юридичну адресу. Компанію очолює Олександр Ращупкін, а формальним засновником виступає австрійська фірма. Водночас кінцевими бенефіціарами залишаються одеські бізнесмени Євген Коновалов та Юрій Шумахер — чинний депутат Одеської міської ради від фракції «Довіряй справам».

За роки співпраці з «Київавтодором» «Київшляхбуд» отримав майже сотню бюджетних замовлень на понад 6 млрд гривень. Левова частка контрактів — 87 договорів — укладена саме зі столичною комунальною корпорацією. Йдеться про ремонти ключових магістралей і вулиць Києва, а також будівництво нових транспортних сполучень.

«Київшляхбуд» входить до групи «Ростдорстрой», у яку також входить однойменне товариство з обмеженою відповідальністю. Разом ці компанії уклали з «Київавтодором» договорів на 8,66 млрд гривень, що еквівалентно понад 200 млн доларів. Таким чином група фактично домінує серед дорожніх підрядників столиці.

Водночас діяльність обох компаній неодноразово привертала увагу правоохоронних органів. Розслідуються епізоди можливого завищення вартості матеріалів і привласнення бюджетних коштів під час ремонтів і реконструкцій столичної інфраструктури, зокрема Дегтярівського шляхопроводу та кількох міських вулиць. За попередніми оцінками слідства, йдеться про десятки й сотні мільйонів гривень.

Наразі генеральним директором «Київавтодору» є Олександр Федоренко, а сама корпорація підпорядковується Департаменту транспортної інфраструктури КМДА. Політичну відповідальність за діяльність департаменту, згідно з чинною структурою управління, несе міський голова Києва.

Таким чином, під завісу року столичні дорожні мільярди знову дісталися перевіреному підряднику з багаторічною історією співпраці з «Київавтодором», попри відсутність конкуренції та тло кримінальних проваджень, які тривають уже не перший рік.

Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики, висловив свою стурбованість щодо призначення Майка Помпео до наглядової ради компанії Fire Point. Це рішення стало не першим випадком, коли впливові бізнесово-політичні фігури намагаються використати свої зв'язки та репутацію для того, щоб сприяти особистим інтересам у приватних справах. Шлінчак вважає, що такий крок може стати прецедентом, який у майбутньому дозволить іншим політикам та бізнесменам використовувати свої позиції для отримання додаткових вигод за допомогою великих імен і національних брендів. Окрім того, важливим аспектом є питання, чи може цей процес знижувати рівень довіри до державних та приватних інститутів, адже вигоди для окремих осіб не завжди відповідають інтересам загалу.

Це рішення викликало обговорення серед політичних оглядачів і стало темою для аналізу у низці видань, які звертають увагу на цю проблему і намагаються оцінити, які наслідки це може мати для подальшого розвитку політично-бізнесових практик в США та за її межами.

Пам’ятаєте, був такий міністр часів Януковича Злочевський? А його Burisma призначила сина Байдена в наглядову раду не тому, що той був фахівцем з газового сектору. А тому, що хотів через долученість до американців знайти собі імунітет, виправдання та політичну “страховку” – і для хороших рішень, і для дуже сумнівних.

“Минуло десять років – знову той самий “рецепт”. Тільки тепер ставка робиться не на демократів, а на республіканців. Хоча Майк Помпео і не входить до близького кола Трампа, але хто зважає на такі дрібниці? Головне – мати американське прізвище у раді” – зазначив на своїй сторінці у Фейсбук Віктор Шлінчак.

Нагадаємо, колишній держсекретар США Майк Помпео став членом наглядової ради української оборонної компанії Fire Point, яку пов’язують із фігурантом антикорупційного розслідування НАБУ Тимуром Міндічем.

Нагадаємо, технічна директорка Fire Point Ольга Терех підкреслила, що прихід Помпео є “великою честю” та сигналом для міжнародних партнерів щодо зростання авторитету українського виробника. За словами Терех, залучення політичних лідерів світового масштабу, на думку керівництва, дозволить посилити експертизу та репутаційну складову у перемовинах.

Втім, одночасно Fire Point перебуває в центрі кримінального провадження щодо можливого завищення цін на комплектуючі та кількість дронів у контрактах із Міністерством оборони України. Слідчі перевіряють, чи відповідали фактичні поставки умовам, прописаним у договорах.

Козацькі гетьмани XVII–XVIII століть залишили по собі спадщину, що виходить далеко за межі військових перемог і героїчних походів. Політичне життя тогочасної України було складною й небезпечною грою, де боротьба за владу часто набувала форм, які більше нагадують драматичний трилер, ніж спокійний перебіг історичних подій. Як зазначає історик Кирило Галушко, зрада в середовищі козацької старшини нерідко сприймалася не як моральне падіння, а як інструмент політичного виживання.

Гетьманська влада від самого початку існувала в умовах постійної нестабільності. Обрання нового очільника Війська Запорозького рідко означало завершення боротьби — швидше, воно ставало стартом нової фази протистояння. Старшина могла змінювати політичні орієнтири залежно від балансу сил, підтримуючи то одного, то іншого претендента. У результаті палацові перевороти, усунення гетьманів і спроби силового перерозподілу влади були майже нормою політичного життя.

Так, після Гадяцької угоди 1658 року Іван Виговський зіткнувся зі змовою старшини, яка звинувачувала його у служінні полякам. У 1664 році він був позбавлений булави, заарештований і страчений пострілом у Махнові за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, пішов на прямі васальні відносини з Москвою, але загинув під час зустрічі з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережжя, у 1668 році. Його вбивство мало елемент внутрішньої змови та ймовірної участі московських агентів.

У 1687 році відбувся перший український «двірцевий переворот» — гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської змови на користь Івана Мазепи. Після цього Самойловича заслали до Сибіру, а Мазепа укріпив свій політичний авторитет, демонструючи слухняність Москві.

XVIII століття принесло нові політичні інтриги: таємні отруєння, вбивства в старшинських родах, операції московських агентів, суперництво між полковниками та загадкові смерті церковних діячів, які виступали проти централізації. Російська влада застосовувала масштабні інформаційно-психологічні кампанії проти гетьмана Мазепи, використовуючи фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини.

Історія Гетьманщини демонструє, що сила була не завжди ключовим фактором, а інтриги, змови та зовнішній тиск відігравали вирішальну роль. Ці уроки залишаються актуальними і сьогодні, коли Україна знову стикається з тиском зовнішніх сил.

Короткі довідки про гетьманів:

Іван Виговський (1657–1659) – автор Гадяцької угоди, страчений у 1664 році.

Іван Брюховецький (1663–1668) – гетьман Лівобережної України, убитий за політичними мотивами.

Петро Дорошенко (1665–1676) – гетьман Правобережної України, прагнув об’єднати Україну.

Іван Самойлович (1672–1687) – гетьман Лівобережної України, усунутий у змові старшини.

Іван Мазепа (1687–1708) – відомий гетьман, став жертвою дискредитаційної кампанії з боку Москви.

Роль інновацій в сучасному розвитку України В умовах сучасних викликів, що постають перед Україною, інновації стають однією з ключових складових її розвитку. Підтримка новітніх технологій та інтелектуального потенціалу є необхідною для ефективної адаптації до глобальних змін і економічних трансформацій. Українська молодь, яка прагне змін, не лише залишається в авангарді цих процесів, а й вносить значний внесок у розвиток країни через стартапи, наукові розробки та впровадження сучасних рішень у різних сферах.

Особливу увагу варто приділяти освітнім ініціативам, які сприяють формуванню навичок у сферах технологій, програмування та інженерії. Розвиток цих галузей забезпечить не лише вирішення нагальних соціально-економічних питань, а й дозволить Україні зайняти достойне місце серед країн, що лідирують у світі з інноваційних технологій. Інвестиції в освіту та наукові дослідження повинні бути стратегічним напрямком для влади та бізнесу.

Реальні статки Полуботка пояснюються його економічною діяльністю. Він успадкував чималий маєток і активно розширював його, скуповуючи землі, отримуючи рангові наділи від держави, будуючи млини, корчми та кузні, а також володіючи десятками промислових об’єктів на Лівобережжі. Важливим джерелом доходів був поташ — «біле золото» XVIII століття, критично важливе для виготовлення скла, мила та металургії. Полуботок також активно торгував зерном, воском, тютюном та іншими товарами, встановлюючи контакти з європейськими купцями через порти Гданська та Голландії.

Історики згадують, що Полуботок зберігав частину золота у діжках із-під селітри, а документи підтверджують його депозити в гданських банкірських домах. За мірками XVIII століття його майно оцінювалося у мільйони дукатів, що ставило його серед найбагатших європейських магнатів.

Полуботок також був політичним діячем: після смерті гетьмана Скоропадського він став наказним гетьманом і вимагав повернення автономних прав Гетьманщині. Його активна позиція стосовно самоврядування викликала невдоволення Петра І, і у 1723 році Полуботка заарештували, де він і помер. Народна пам’ять додала до його історії міфи про прокляття царя та «скарб у Лондоні».

Сучасні дослідники підкреслюють: хоча частину коштів Полуботок міг зберігати за кордоном, депозит у Банку Англії документально не підтверджений. Легенда про «трилиони фунтів Полуботка» стала частиною українського культурного коду — символом боротьби за свободу та справедливість. Водночас реальна економічна діяльність гетьмана демонструє його вплив на українську та європейську економіку XVIII століття.

Історія з пенсійним забезпеченням екс-прокурора Володимира Ізотова знову загострила дискусію про справедливість спеціальних пенсій в Україні. Чоловік завершив службу у 2023 році, маючи лише 41 рік, однак уже тоді отримав право на пенсійні виплати, розмір яких викликає суспільний резонанс. Йдеться про щомісячну суму в 219 тисяч гривень, що суттєво перевищує не лише його середній заробіток на посаді прокурора, а й офіційні доходи чинного генерального прокурора.

Ключовим моментом у цій справі стало рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2025 року. Суд скасував обмеження на максимальний розмір пенсії, які діяли з січня того ж року, фактично відкривши шлях до нарахування виплат без верхньої межі. Аргументація ґрунтувалася на тому, що Володимир Ізотов нібито розраховував на підвищену пенсію ще під час проходження служби, спираючись на законодавчі норми, які на той момент існували, але згодом були змінені або втратили чинність.

Пенсія у 219 тис. грн була розрахована на основі довідки Кіровоградської прокуратури, у якій зазначено, що виплати Ізотову за п’ять років склали 9,9 млн грн. Однак у реальності його доходи за 2016–2021 роки становили лише 2,68 млн грн, тобто середня зарплата за цей період – 44,7 тис. грн на місяць.

Таким чином, суд фактично дозволив нарахувати пенсію у 90% від завищених виплат, що і привело до космічного розміру виплати. Попри величезну суму, Ізотов не дає коментарів і посилається на захист персональних даних.

Цей випадок демонструє системну проблему в Україні: урядові обмеження на спецпенсії, запроваджені постановами Кабміну, суди часто визнають незаконними, через що колишні прокурори та інші держслужбовці отримують надвисокі виплати. Схоже, новий законопроєкт щодо прокурорських пенсій №12278, який передбачає скасування раннього виходу на пенсію під час роботи, ще не вирішить цієї проблеми повністю.

Відновлення медичної інфраструктури на деокупованих територіях Харківської області має вирішальне значення не лише з гуманітарної точки зору, а й для загальної стійкості регіону. Ізюм, який після звільнення продовжує жити під постійною загрозою обстрілів, гостро потребує повноцінної лікарні, здатної надавати допомогу як цивільним, так і постраждалим унаслідок бойових дій. Саме тому будь-які проєкти з відбудови медичних закладів тут перебувають у фокусі уваги громади та експертного середовища.

Черговий масштабний контракт, укладений Департаментом капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, знову актуалізував питання ефективності та прозорості використання бюджетних коштів. Йдеться про договір на суму понад 110 мільйонів гривень, підписаний із ТОВ «СК Пантеон», яке має відновити лікувально-діагностичний корпус Центральної міської лікарні Ізюма. Формально проєкт покликаний повернути місту критично важливу медичну спроможність, однак деталі закупівлі викликають низку запитань.

Однак саме зміст кошторису викликає найбільше запитань. На низці позицій вартість матеріалів штучно завищена до рівня, який важко пояснити ринковою логікою чи наближеністю об’єкта до фронту. Вартість фіброцементних фасадних панелей у документах становить майже 3,9 тисячі гривень за квадратний метр, хоча їхня реальна ринкова ціна — мінімум у півтора раза нижча. Аналогічна ситуація з внутрішніми алюмінієвими дверима, де закладена ціна перевищує середню ринкову приблизно на третину.

Далі — більше. У кошторисі містяться суттєві переплати за шпаклівку, гіпсокартон та ґрунтовку. Ціни на деякі з цих матеріалів перевищують ринкові на 20–40%, що не може бути наслідком інфляції чи логістичних ускладнень. Разом потенційна переплата лише за п’ять перевірених позицій становить понад 5,2 млн грн. Це гроші, які мали би піти на зміцнення укриттів, закупівлю обладнання або підвищення стійкості об’єкта до обстрілів, а не на різницю в ціні, що осідає в кишенях посередників.

Особливої уваги заслуговує й сам підрядник. ТОВ «СК Пантеон» давно відоме фахівцям у сфері закупівель через регулярні завищення у своїх кошторисах. Компанія, заснована й очолювана Олексієм Буряком, з 2020 року уклала контрактів більш ніж на 918 млн грн — і левова частка цих підрядів припадає саме на рішення Департаменту капітального будівництва Харківської ОДА. За часів керівництва Ігоря Лялюка фірма практично не знала відмов, отримуючи перемогу за перемогою на тендерах, які, за спостереженнями експертів, нерідко були сформовані під можливості конкретного підрядника.

Цей епізод стає продовженням системного сценарію: критична інфраструктура відбудовується формально, об’єкти потребують повторних ремонтів, а кошти розчиняються у завищених цінах. І це в регіоні, де лікарні працюють під постійними обстрілами, а кожна гривня має реальну цінність для життя людей. Ізюмська лікарня, яка мала б бути символом відновлення та підтримки, перетворюється на черговий майданчик для заробітку фірм, що роками користуються прихильністю обласного департаменту.

Поки що реальних пояснень від ХОДА чи самого підрядника немає. Залишається сподіватися, що ситуація не завершиться, як і багато попередніх тендерів, де завищення та формальні перевірки так і не привели до реальних висновків. І що цього разу відбудова медичного закладу, який стоїть на передовій гуманітарного фронту, не стане черговою статистичною угодою, а нарешті відповідатиме потребам людей, для яких ця лікарня може стати останнім шансом на порятунок.