Позначка: Росія

  • Другий кидок на Київ: які сили зібрала Росія та Білорусь на північному кордоні

    Другий кидок на Київ: які сили зібрала Росія та Білорусь на північному кордоні

    Жодних підстав побоюватися нового наступу на Київ від північного кордону зараз немає, запевняє військовий аналітик Костянтин Машовець. Занадто малі сили для цього спостерігаються у білорусів та росіян.

    Щодо чергової “істерії” про “наступ на Київ з півночі”, який повинен ось-ось розпочатися..

    На цей момент, вздовж українсько-білоруського державного кордону розгорнуте наступне угрупування сил й засобів зі складу ЗС РБ (це те, що зазвичай називають Волинський та Поліський операційні райони):

    • 2 десантно-штурмових батальйони (дшб) зі складу 38-ї окремої десантно-штурмової бригади (одшбр). Один з них — діє в районі Ужова та Пiнська, Брестска обл. Інший — в районі Лельчицi, Брагiн, Зябровка-2, Гомельска обл.;
    • 2 зведених тактичних загонів 5-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП). Один розгорнутий в районі Iваново, Брестська обл., iнший — в районі Приболовичi, Гомельська обл.;
    • тактична група (ТГр) зі складу 51-ї артилерійської бригади (абр), десь до дивізіону (але може бути й лише 1-2 батареї), розгорнута південніше м.Гомель;
    • реактивна артилерійська батарея (реабатр) зі складу 336-ї реактивної артилерійської бригади (реабр) розгорнута в районі Зябровка, Гомельська обл. (ймовірно, до 3-4 РСЗВ типу “Полонез\М”, або 9К58 “Смерч”).

    Загалом, ці “сили вторгнення” нараховують:

    • особового складу (о\с) — до 1800 білоруських військовослужбовців (в\сл);
    • 68-70 бойових броньованих машин (ББМ), вважаючи за такі також тягачі типу МТ-ЛБ й бронеавтомобілі;
    • до 22-24 одиниць артилерійських систем (АС), включно із гарматами та гаубицями, самохідними мінометами калібром 100-мм й також — 120-мм, 122-мм;
    • ну й 3-4 реактивних системи залпового вогню (РСЗВ).

    Що стосується сил й засобів “російської етимології”, то з них зараз на території Білорусі ошивається:

    • десь до 450-460 колишніх “вагнерів” (переважно з так званого “постійного складу”), використовуються Лукашенком та підлеглим йому білоруським військовим командуванням в якості інструкторів у формуваннях ряду силових відомств режиму “минского автоматчика”;
    • 3 винищувачів типу Су-30СМ (або Су-35С) на авіабазі (АБ) Барановичi, ймовірно зі складу 159-го “гвардейского” винищувального авіаційного полку (вап).

    Звісно, що в разі появи там більш-менш значного угрупування російських військ це навряд чи пройде непомітним.

    Тому на даному етапі (найближчим часом) усі розмови про чергове “вторгнення з півночі у бік Києва” поки що вважаю передчасними…

  • Дві основні причини війни. Чому напала Росія та чи могло бути інакше

    Дві основні причини війни. Чому напала Росія та чи могло бути інакше

    Блогер Юрій Богданов категорично виступає проти настроїв, що поширюються в Україні, про те, що в нападі Росії винні самі українці. Він чітко бачить дві фундаментальні причини кремлівської агресії, які ніяк не залежать від цього.

    Про причини агресії Росії проти Україні.

    Поїхали в соцмережах чергові маніпуляції на тему, які українці неправильні та які українці винні у війні. Тож учергове треба нагадати, що у війни Росії проти України є дві фундаментальні причини:

    1. Росія залишилася імперією, і владу в цій імперії захопила переповнена ресентиментом кліка КГБшників на чолі із закомплексованим упи…днем. Які мали час побудувати повноцінну диктатуру, рясно оплачену доходами від нафти, газу й інших ресурсів за пофігізму Європи та США. І які в певний момент настільки впевнилися у своїй безкарності, що наважилися на війну в Європі. Звісно, заради найбільш ласого шматка, який відірвався від імперії, — України. Чи могло бути інакше? Важко відповісти об’єктивно.
    2. Україна не скористалася вікном можливостей у 90-х і втратила час на інтеграцію до ЄС і НАТО. Вже на початку 00-х час було втрачено. Чи могли ми скористатися тим шансом в 90-х, і чи достатньо широким було те вікно? Важко відповісти обʼєктивно.

    Оце — дві реальні фундаментальні причини.

    Усе інше: мова, культура, усе, що ще можна вигадати, — це або російські самовиправдання, або віктимблеймінг (приписування жертві вини за її страждання, — Ф.) у чистому вигляді. На російські самовиправдання нам має бути начхати. А ось віктимблеймінг — річ украй шкідлива, залиште людей у спокої. Дякую.

  • Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Чим далі, тим більше заморожування війни з Росією стає найімовірнішим сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українському суспільству потрібно розібратися з тим, наскільки цей сценарій є прийнятним і на які поступки можна піти.

    Описуючи сценарії на 2024-2025, я зазначав, що інерційним сценарієм (тобто таким, яким все нині рухається) є найгірший для України сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки та, внаслідок цього, значною втратою здатності чинити спротив. Але найімовірнішим сценарієм я називав не його. І це досить нестандартний випадок, бо зазвичай інерційний сценарій і є найімовірнішим. Але коли діють потужні сили, що намагаються збити інерційний сценарій та перемкнутися на якийсь кращий, то інерційний сценарій втрачає ймовірність. Це якраз те, що нині маємо.

    Найбільш імовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який минулого року виглядав зовсім неможливим. Адже проти замороження війни були налаштовані як українське суспільство, так і Путін, який собі обрав перший сценарій війни на виснаження.

    Минуло три місяці, і нині у повітрі починає відчуватися запах другого сценарію. Він все ще виглядає неприйнятним для українського суспільства та для російського керівництва. Але він дуже потрібен Америці та Європі. Він потрібен європейській індустрії, щоб наростити оборонні спроможності. Він потрібен європейським лідерам, щоб підготувати свої суспільства до змін. Він потрібен Байдену, щоб вийти на вибори миротворцем. Він потрібен Трампу, щоб критикувати Байдена за неспроможність та вирівняти провал, створений невдалою міжпартійною боротьбою. Він потрібен всім українським політикам, щоб провести вибори і перемогти (всі вони сподіваються на перемогу).

    Але й два головних противники цього сценарію не можуть похвалитися непохитністю позиції. Українське суспільство в цілому не примирилося з категоричною необхідністю мобілізації. Політики затягують ухвалення закону, і ми не бачимо шаленого тиску суспільства з метою прискорити цей процес. Люди, які на фронті, не вічні й не залізні, але навіть голос мільйонів їхніх родичів не чути на тлі єдиного марафону.

    Так само і Путін, хоч і продовжує агресивну риторику, але посилає досить змішані сигнали. Ми не знаємо, що з цього є маскуванням, а що справжнім, бо ми не знаємо реального стану російської економіки. Ми не знаємо, чи вважають у Кремлі, що час грає на них, чи на нас. Ми навіть самі не певні, на кого грає час.

    За всім цим стоїть Китай. Хоч він і має стратегію власного виграшу при всіх варіантах продовження чи завершення війни, але ми не знаємо, чи не вважає виграш від перемир’я більшим. Дуже ймовірно, що так, бо в нього економічні проблеми, вирішенню яких війна не сприяє.

    Нагадаю, що сценарій заморожування війни передбачає другу фазу агресії через 3-5-7 років, після відновлення спроможності Росії та вивчення нею помилок першої фази. Це означає, що руйнівний вплив другої фази може бути більшим. Для цього Росія та Україна мають інтенсивно готуватися до цієї фази — Україна за допомогою Заходу, Росія за допомогою Китаю. Але успішність української підготовки залежить від підсумків виборів — перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії й державних інституцій здатна відвернути другу фазу війни, а перемога популістів може призвести до слабкої підготовки та втрати української державності, що і є стратегічною метою Путіна.

    Отже, дуже ймовірно, що найближчим часом нас із різних боків будуть схиляти до заморожування, замирення, перемир’я тощо.

    Це означає, що українському суспільству терміново потрібен відкритий чесний діалог по трьох ключових питаннях:

    1. Чи є прийнятним заморожування в умовах, коли, з одного боку, Україні бракує зброї, мобілізація гальмує, є шанс провести вибори, — а з іншого боку, Росія порушить перемир’я в будь-який момент, а в США до влади можуть прийти люди, налаштовані обеззброїти Україну та Європу. Іншими словами, на кого працює час — на нас чи на ворогів.

    2. Якщо відповідь на перше питання позитивна, тоді які червоні лінії не можна переступати за будь-яких умов? Очевидно, список червоних ліній включає неприпустимість:

    • будь-якої “демілітаризації”, бо це запрошення до продовження агресії;
    • відмови від європейської та євроатлантичної інтеграції, бо це означатиме, що 10 років минули марно;
    • визнання зміни політичного статусу окупованих територій, бо це порушення Конституції.

    Водночас на якісь поступки доведеться йти, і треба довго й якісно проговорити червоні лінії в суспільстві.

    3. Якщо відповідь на перше питання негативна, то що ми як суспільство мусимо робити, аби відмова від переговорів та продовження війни не перетворилися на спалювання життів та врешті — на поразку, а вели нас до перемоги.

    І розпочати цей суспільний діалог варто з обговорення того, що таке перемога і що таке поразка. Це не один біт інформації, не чорно-біла картинка: між перемогою й поразкою лежить широкий спектр, що включає часткові перемоги й поразки, неперемоги й непоразки. Що означають слова, які ми щодня використовуємо? Чи всі верстви суспільства їх розуміють однаково? Де межа між прийнятним і неприйнятним?

    Ось про що ми маємо говорити найближчим часом.

  • Спроби окупантів посилити наступ під Авдіївкою

    Спроби окупантів посилити наступ під Авдіївкою

    На фронті на сході України продовжуються активні бої, особливо на північний схід від Куп’янська та на Бахмутському напрямку, в районі Роботиного та Вербового. Звіти від Інституту вивчення війни (ISW) підтверджують цю інформацію.

    На Луганщині, в районі Кремінної, війська РФ зафіксувалиться біля Тернів та Білогорівки. Позиційні бої тривають вздовж лінії Куп’янськ – Сватове – Кремінна. У Донецькій області також зафіксовано активність військ РФ, зокрема неподалік від Бахмута та Авдіївки.

    Інформація про розгортання російських військ у Іванівському (західно від Бахмута) не має підтвердження, хоча деякі джерела заявляли про це. Також стверджується, що війська РФ намагаються продовжити наступ на захід від Авдіївки, але поки без значних успіхів.

    Головнокомандувач ЗСУ повідомив про повну ротацію частин бригади на східному напрямку, дозволяючи їм відновити сили. Відомо також, що російське військове командування збирається ввести до бою додаткові елементи для наступальних операцій на захід від Авдіївки.

    Українські експерти підтверджують рух російських військ та прогнозують можливість їх дій в майбутньому, включаючи розгортання нових частин. Відзначається також активність підрозділів 90-ї танкової дивізії, які намагаються контролювати стратегічні пункти в регіоні.

    У відомостях від 2 березня зафіксовано продовження позиційних боїв на заході і південний захід від Донецька, проте не було підтверджених змін у лінії фронту в цьому районі. Бойові дії тривали в районі Красногорівки та Георгіївки на заході від Донецька, а також в районі Побєди та Новомихайлівки на південний захід від міста.

    Хоча російські “воєнкори” твердили про просування військ РФ біля Новомихайлівки, Георгіївки та Красногорівки, ISW не зміг знайти підтвердження цим заявам. Також було зазначено, що українські мінні поля на заході від Донецька ускладнюють наступні операції російських військ.

    У межах адміністративного кордону між Донецькою та Запорізькою областями також тривали бойові дії, проте змін у лінії фронту не було виявлено. Генштаб ЗСУ повідомив про невдалу атаку російських військ біля Урожайного на південь від Великої Новосілки. Російські джерела стверджували про просування військ РФ поблизу Марфополя та Гуляйполя, однак ці заяви не були підтверджені ISW.

    Також 2 березня тривали позиційні бої на заході Запорізької області, зокрема в районі Роботиного та Вербового на схід від Роботиного. Російський “воєнкор” повідомив про затишшя в цьому районі, а Генштаб ЗСУ зафіксував лише одну невдалу атаку росіян.

    На сходному (лівому) березі Херсонської області війська РФ досягли незначних успіхів поблизу Кринок у ході тривалих позиційних боїв. Геолокаційні дані вказують на маленькі перемоги загарбників у цьому районі.

  • Головні битви другого року великої війни Росії проти України

    Головні битви другого року великої війни Росії проти України

    Другий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну показав тенденцію до “замороження” конфлікту. За цей проміжок часу обом сторонам не вдалося прорвати оборону противника на значну глибину і війна з маневреної перейшла в позиційну.

    Але навіть за таких умов відбулися битви, які увійдуть в історію.

    Протягом 2023 і на початку 2024 року Росія змогла виграти криваві й жорсткі битви за два міста на Донеччині – Бахмут і Авдіївку. В обох випадках, за даними української і західних розвідок, Кремль зазнав неспівмірно великих втрат у живій силі.

    Україна, своєю чергою, не змогла досягти анонсованих цілей свого наступу. Проте їй вдалося пробити потужну російську лінію оборони в Запорізькій області і провести надзвичайно складну операцію з форсування Дніпра та утримання плацдарму на лівобережжі Херсонщини.

    Пригадуємо, як це все відбувалося.

    Бахмут

    зсу

    Отямившись від болючих поразок на Харківщині і Херсонщині восени 2022 року, Росія почала свою потужну наступальну операцію на Донбасі. Ціллю стало промислове містечко Бахмут.

    Основна рушійна сила російських атак – загони найманців приватної військової компанії “Вагнер”. Її власник – Євгеній Пригожин – відкрито вербував тисячі в’язнів з російських тюрем. На полі бою їх використовували як “гарматне м’ясо”.

    Тиск на українську оборону біля Бахмуту вони почали ще восени 2022 року, а в січні 2023 їм вдалося прорвати оборону біля містечка Соледар за 5 км на північ від Бахмуту.

    Після цього успіху росіяни почали стрімко оточувати місто з південного і північного флангів.

    Тоді ж в української владі постало питання: чи відвести війська з Бахмуту, щоб їх не оточили, чи триматись до останнього. За даними ЗМІ, тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний був за відхід і збереження сил, а президент Володимир Зеленський – проти. Відповідно, українські військові отримали наказ триматись до останнього в Бахмуті.

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Колись велике промислове місто Бахмут перетворилось в руїни

    зсу

    АВТОР ФОТО,EPA

    Станом на початок весни росіянами вдалося перерізати більшість доріг до міста. Останній шлях, який вів з Бахмута до селища Часів Яр перебував під постійною загрозою атак.

    Крім обходу з флангів бойовики “Вагнера” також зайшли всередину міста і почалися бої в житловій забудові. Росіяни знищували квартал за кварталом. Панорама міста з висоти пташиного польоту показує, що Бахмут за пів року бойових дій зруйнований майже на 90%.

    В травні російські сили відтіснили українців на околиці, і 20 травня Кремль оголосив про те, що повністю захопив Бахмут. Українська влада так і не визнала цього публічно.

    Операція на цьому напрямку отримала назву “Бахмутська м’ясорубка” через величезні втрати обох сторін. Офіційні дані щодо загиблих досі невідомі, але за приблизними підрахунками, вони можуть досягати до 50 тисяч бійців.

    Роботине

    зсу

    Паралельно з тим, як тривала битва за Бахмут, Україна готувала нові підрозділи, щоб провести свій наступ. Нові бригади були навчені на Заході і озброєні іноземною бронетехнікою, зокрема танками Леопард і бронемашинами Бредлі.

    Український наступ почався 4 червня в Запорізькій області. Підрозділи ЗСУ наступали не на одній ділянці фронту, а відразу на кількох. Але основний напрямок удару був біля села Роботине. Це маленьке село, яке лежить між українським містом Оріхів і окупованим росіянами Токмаком.

    Для України було важливо захопити Роботине, потім рухатись на Токмак і вийти до Мелітополя, щоб перерізати російський сухопутний коридор з Криму на Донбас.

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Невелике село Роботине було вщент знищене за час боїв. Зараз його утримує українська армія, яка звільнила цей населений пункт в серпні 2023 року.

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS

    зсу

    АВТОР ФОТО,EPA Підпис до фото, На початку лютого позиції ЗСУ біля Роботиного відвідав президент України Володимир Зеленський.

    Але перші українські атаки в цьому регіони зазнали невдачі. Росіяни побудували потужні оборонні укріплення, які включали багато кілометрів окопів, перешкоди для танків і величезні мінні поля.

    Через це українці не змогли швидко звільнити Роботине і потрапили під вогонь росіян. До того ж, українська армія не мала прикриття з повітря і тому бійці на землі виявилися беззахисними.

    В перші дні наступу ЗСУ втратили багато бійців і техніки біля Роботиного. На сусідніх ділянках наступ тривав трошки краще. Біля селища Велика Новосілка українцям вдалося звільнити 5 сіл і просунутись на 10 км вглиб російської оборони.

    Однак битва за маленьке село Роботине тривала майже три місяці. Українці вирішили змінити тактику і менше використовувати дефіцитну західну бронетехніку, натомість більше атакувати піхотними групами.

    Це дало результат – 28 серпня українська влада оголосила про звільнення Роботиного від російських військ.

    Але українська армія витратила на це занадто багато сил і часу, а тому не змогла рухатись далі в бік Токмака і Мелітополя. До кінця осені наступ тут фактично припинився.

    Взимку вже російські війська почали свої атаки на Роботине, намагаючись нівелювати успіхи наступу ЗСУ на цій ділянці.

    Кринки. Плацдарм на Херсонщині

    зсу

    Одним із найбільших успіхів для української армії в 2023 році став плацдарм на лівому березі Херсонщини.

    Після звільнення обласного центру Херсона в 2022 році лінія фронту між українськими і російськими військами проходила по річці Дніпро. Жодна зі сторін не мала достатньо сил і засобів, щоб вдало форсувати цю водну перешкоду і висадитись на березі противника.

    Крім того, на початку червня відбувся підрив дамби Каховської ГЕС, що затопив значні території в Херсонській області. Українська влада і міжнародні експерти кажуть, що вибух могла влаштувати Росія, щоб завадити військовим операціям ЗСУ.

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Супутниковий знімок села Кринки на Херсонщині в травні 2023 року. Через пів року цей населений пункт перетвориться на плацдарм ЗСУ і буде знищений постійними бомбардуваннями та обстрілами з боку російської армії.

    зсу

    АВТОР ФОТО,KOSTIANTYN LIBEROV AND VLADA LIBEROVA

    зсу

    АВТОР ФОТО,KOSTIANTYN LIBEROV AND VLADA LIBEROVA.

    Але восени 2023 року стало відомо, що українські військові все ж змогли переправитись через Дніпро і створити плацдарм на лівому березі.

    Тривалий час про це не повідомляли офіційно, лише в середині листопада про плацдарм оголосила українська влада.

    Цей плацдарм дуже невеликий і розташований біля села Кринки. Росія намагається ліквідувати його, постійно обстрілюючи артилерією і авіацією. Населений пункт фактично стертий з лиця Землі.

    Попри все, українським бійцям вдається утримувати плацдарм.

    Він важливий для сковування військ РФ, а також для того, щоб українська армія змогла рухатися далі в Херсонській області в бік окупованого Криму.

    Міністр оборони РФ Сергій Шойгу 20 лютого доповів Володимиру Путіну, що Кринки “зачищені” від українських військ. Але це виявилося неправдою, про що відразу ж заявили, як українські джерела, так і російські “воєнні блогери”.

    Операція з такого тривалого утримання плацдарму, який розміщений на ворожому березі й забезпечується виключно за допомогою човнів, без бронетехніки та авіації, має всі шанси ввійти в підручники військового мистецтва.

    Авдіївка

    зсу

    Авдіївка – невелике промислове місто дуже близько біля Донецька, захопленого проросійськими бойовиками ще 10 років тому – навесні 2014 року.

    Всі ці роки Авдіївку утримували українські війська, які побудували там міцні оборонні укріплення.

    10 жовтня 2023 року російська армія почала потужний наступ на Авдіївку, аби вибити з міста українські сили.

    За оцінками Києва, на початку в наступі брали участь близько 40 тисяч російських військ, які рухались з південного і північного флангу, намагаючись обійти Авдіївку і взяти її в кільце. Загалом, за даними військових аналітиків, в операції взяли участь 60-80 тисяч армійців РФ.

    Українська влада заявила, що росіяни зазнали тут величезних втрат. Так, лише за перший місяць наступу вони втратили начебто близько 10 тисяч бійців. Усього за 4 місяці Авдіївської операції втрати РФ, за підрахунками українського генштабу, склали 17 тисяч загиблих і майже 30 тисяч поранених.

    Схожі дані навів і російський військовий, “воєнний блогер” Андрій Морозов (Мурз). Він повідомив, що Росія втратила під Авдіївкою 16 тисяч бійців. Через розголошення цієї інформації на нього почався тиск і він наклав на себе руки.

    зсу

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

    зсу

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

    зсу

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Авдіївка – бастіон Збройних сил України і остання ділянка фронту, яка трималася з початку російського вторгнення в 2014 році. В лютому 2024 вона була вщент знищена і впала під час потужного наступу військ РФ.

    За перші три місяці боїв біля Авдіївки росіянам вдалося просунутись лише на декілька кілометрів на півночі і на півдні міста. Також вони наблизилися до місцевого коксохімічного заводу, який утримували українці.

    Прорив фронту стався наприкінці січня і на початку лютого. Тоді групи російських військ змогли переміститися закинутим підземним водогоном до житлової забудови на півдні Авдіївки, а пізніше прорвалися через дачний масив на північному сході міста.

    Росіяни замість оточення всього міста почали “розрізати” навпіл український гарнізон, що його обороняв. Вони швидко наблизилися і змогли взяти під контроль основну дорогу з Авдіївки через село Ласточкине. В таких умовах залишатися в місті для ЗСУ ставало занадто ризиковано.

    Вранці 17 лютого українські сили вийшли з Авдіївки, і Росія оголосила про захоплення міста.

    Що буде далі?

    зсу

    АВТОР ФОТО,REUTERS

    Третій рік повномасштабної війни навряд чи принесе затишшя на фронті, прогнозують експерти.

    Росія, цілком можливо, спробує продовжити свій наступ на Донбасі. Її найближчими цілями можуть стати містечка Часів Яр, Новомихайлівка і Вугледар. Вже зараз на цих ділянках фронту російські війська суттєво посилили свій тиск.

    Також росіяни спробують захопити Куп’янськ в Харківській області, який є важливим залізничним вузлом і має вигідне стратегічне розташування на річці Оскіл.

    Українська влада, вірогідно, зосередиться на обороні й підготовці нових резервів. Якщо міжнародна підтримка України не впаде і Захід передасть ЗСУ достатньо зброї, то, можливо, українським військам вдасться провести локальні наступальні операції в Запорізькій області, а також на Херсонщині.

    Вони можуть стати успішними, якщо Україна отримає в достатній кількості далекобійні ракети й обіцяні літаки F-16. Ці сучасні літаки зможуть забезпечити прикриття з повітря для сухопутних військ.

    Однак переважна більшість аналітиків впевнені, що третій рік великої війни буде для України насамперед роком стратегічної оборони і підготовки нових резервів.

  • Росія отримала нову балістику: чи зможе ЗРК Patriot зупинити іранські Zolfaghar

    Росія отримала нову балістику: чи зможе ЗРК Patriot зупинити іранські Zolfaghar

    Іноземні ЗМІ повідомили, що Іран передав Росії 400 балістичних ракет Zolfaghar. Журналіст Денис Попович малює можливі погрози, які несе ця зброя, закликаючи до її правильної оцінки

    Буду відвертим, шановні читачі, але новина про 400 іранських балістичних ракет, що їх могло бути передано до РФ — найбільш паскудна новина за останні кілька місяців.

    Так для розуміння. Якщо показник ураження однієї повітряної цілі однією ракетою для ЗРК Patriot складає приблизно 0.8 (де 1 — це 100%), то треба мати 800 противоракет, щоб збити ці 400. Ні, це не означає, що не може бути співвідношення один до одного. Просто для гарантованого ураження треба розраховувати пропорцію у 2 зенітні ракети на одну балістичну.

    Чи є у нас 800 зенітних керованих ракет МІМ 104 для ЗРК Patriot? Питання близьке до риторичного, навіть якби Конгрес США зливав нам на голови золотий дощ з доларів. Але навіть якщо б і зливав — є ще один нюанс.

    Ракета “Зульфагар” не є моноблочною. У неї роздільна бойова частина. Тобто в якийсь момент утворюється не одна повітряна ціль, а дві. І це ще більше ускладнює перехоплення і без того непростої цілі, потенційно збільшуючи розхід зенітних ракет. При такому розкладі навіть ППО Києва може “лягти”.

    І я б не пащекував щодо того, що точність іранських ракет може наближатись до точності польоту телеграфного стовпа. По-перше, далеко не факт. А по-друге, навіть якщо коефіцієнт кругового відхилення у цієї балісти складає 500 на 500 метрів, то замість умовного складу чи заводу вона падатиме на житлову забудову, в чому я особисто не бачу нічого гарного чи сексуального…

    Ну тобто, поки республіканці відпочивають, сюжет закручується.

  • Два роки великої війни: відповіді на п’ять ключових питань

    Два роки великої війни: відповіді на п’ять ключових питань

    Через два роки після початку повномасштабної війни в Україні немає жодних підстав вважати, що вона скоро закінчиться.

    Ні Україна, ні Росія, ні ключові союзники з обох боків не бачать підстав для мирного врегулювання.

    Київ непохитний у тому, що його міжнародно визнані кордони мають бути відновлені, а всі окуповані території звільнені. Тоді як Москва продовжує стверджувати, що Україна не є повноцінною державою, і російські сили будуть тиснути, поки не досягнуть своїх цілей.

    Ми спробували відповісти на пʼять ключових питань про те, що відбувається зараз і як події можуть розвиватися у майбутньому.

    Хто перемагає?

    Протягом зими точилися запеклі бої, які коштували обом сторонам багатьох життів.

    Лінія фронту простягнулася на тисячу кілометрів, і її форма мало змінилася з осені 2022 року.

    За кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення два роки тому Україна відтіснила російські війська з півночі та від Києва. Пізніше того ж року вона повернула собі значні території на сході та півдні.

    Але тепер російські сили міцно окопалися, а українці кажуть, що їхні боєприпаси закінчуються.

    Авдіївка

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня

    Багато хто говорить про глухий кут, наприклад, нещодавно звільнений головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а також прокремлівські воєнні блогери.

    У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки на сході, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня.

    Москва оголосила це великою перемогою, адже Авдіївка має стратегічне розташування, потенційно відкриваючи шляхи для глибшого вторгнення.

    У Києві заявили, що відведення спрямоване на збереження життя військових, й не приховували, що сили противника переважали чисельністю та озброєнням у рази.

    Це був найбільший здобуток Росії з моменту захоплення Бахмута в травні минулого року. Але Авдіївка лежить всього за 20 км на північний захід від Донецька, окупованого Росією з 2014 року.

    Такий прогрес далекий від початкових амбіцій Росії в лютому 2022 року, про які казали військові блогери та повторювала державна пропаганда – взяти Київ “за три дні”.

    Зараз близько 18% території України залишається під російською окупацією, разом з анексованим у березні 2014 року Кримом та значними частинами Донецької та Луганської областей на сході, які Росія захопила після цього.

    Підтримка України згасає?

    За останні два роки союзники України надіслали їй величезні обсяги військової, фінансової та гуманітарної допомоги – майже 92 мільярди доларів від інституцій Європейського Союзу та 73 мільярди доларів від США станом на січень 2024 року, за даними Кільського інституту світової економіки.

    Поставлені Заходом танки, ППО та далекобійна артилерія суттєво допомогли Україні.

    Але протягом останніх місяців потік допомоги скоротився на тлі дебатів про те, як довго союзники можуть реально підтримувати Україну.

    У США новий пакет допомоги на 60 мільярдів доларів опинився заблокованим у Конгресі через внутрішні політичні суперечки.

    Серед прихильників України також є занепокоєння, що підтримка США суттєво скоротиться, якщо Дональд Трамп повернеться у Білий дім на президентських виборах у листопаді.

    У ЄС пакет допомоги на 54 мільярди доларів схвалили у лютому після тривалих дискусій і торгів, насамперед з Угорщиною, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан є союзником Путіна і виступає проти підтримки України.

    Крім того, ЄС зможе поставити лише близько половини від одного мільйона артилерійських снарядів, які він обіцяв Києву до кінця березня 2024 року.

    хаймарс

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Найбільше військової допомоги Україні надали США

    Водночас серед прихильників Росії – насамперед Білорусь, чию територію та повітряний простір Москва використовувала для наступу на Україну.

    США та ЄС стверджують, що Іран постачає Росії безпілотники, хоча Іран твердить, що надав Росії лише невелику кількість дронів ще до початку війни.

    БПЛА стали зброєю, яку ефективно використовують обидві сторони. Вони здатні ухилятися від протиповітряної оборони.

    На днях агентство Reuters із посиланням на шість анонімних джерел повідомило, що Іран також розпочав постачання Росії великої кількості потужних балістичних ракет.

    Санкції не спрацювали так добре, як сподівалися західні країни, і Росії все ще вдається продавати свою нафту та купувати запасні частини й компоненти для своєї військової промисловості.

    Вважається, що Китай не надає зброю жодній зі сторін. Пекін загалом дотримується обережної дипломатичної лінії щодо цієї війни, не засуджуючи російське вторгнення, але й не підтримуючи Москву зброєю. Однак і Китай, і Індія продовжують купувати російську нафту.

    І Росія, і Україна також доклали багато зусиль, щоб привернути на свій бік країн Глобального півдня, здійснивши численні дипломатичні візити до Африки та Латинської Америки.

    Чи змінилися цілі Росії?

    Володимир Путін, схоже, все ще не відмовився захопити всю Україну.

    У своєму нещодавньому інтерв’ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін – без жодних заперечень з боку співрозмовника – знову виклав своє спотворене бачення історії та війни в Україні.

    Він давно стверджує, не наводячи, утім, доказів, що цивільне населення в Україні, насамперед на Донбасі, потребує захисту Росії.

    Путін

    АВТОР ФОТО,SPUTNIK / REUTERS Підпис до фото, Під час свого довгого інтерв’ю з Такером Карлсоном Путін скаржився й на розширення впливу НАТО на схід

    Перед війною він написав великий нарис, у якому заперечував існування України як суверенної держави, заявляючи, що росіяни й українці — “один народ”.

    У грудні 2023 року він заявив, що цілі “спеціальної військової операції”, як Росія називає своє вторгнення в Україну, не змінилися, й вони, як і раніше, включають “денацифікацію” України. Ця ідея базується на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу.

    Він також каже, що хоче “демілітаризації” та “нейтральної” України, і продовжує виступати проти розширення впливу НАТО на схід.

    Як незалежна держава Україна ніколи не входила до жодних військових союзів. Її політичні цілі включали приєднання до Європейського Союзу, і вона вела переговори про більш тісний альянс із НАТО – ці обидві перспективи тепер здаються ближчими, ніж на початку війни.

    Ці цілі мали на меті зміцнити державність України та захистити її від втягування в будь-які геополітичні проєкти відновлення Радянського Союзу у тій чи іншій формі.

    Як закінчиться війна?

    Враховуючи, що жодна сторона, здаватися не збирається, а Путін, схоже, залишиться при владі, прогнози аналітиків схиляються до тривалої війни.

    Аналітичний центр із питань безпеки Globsec, опитавши десятків експертів, оцінив ймовірність різних сценаріїв завершення війни. Найімовірнішим стала війна на виснаження, яка розтягнеться за 2025 рік, з великими втратами з обох сторін, а Україна й надалі залежатиме від постачання зброї з боку союзників.

    Другий можливий розвиток подій – ескалація конфліктів в інших частинах світу, як-от Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься розпалювати напруженість.

    Солдат

    АВТОР ФОТО,EPA Підпис до фото, Експерти кажуть, що найбільш імовірною є тривала війна на виснаження з великими жертвами

    Дослідники назвали ще два потенційних сценарії з однаковою ймовірністю. Перший – Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягне. Другий – підтримка союзників України зменшиться, і вони підштовхуватимуть Київ до переговорів.

    Проте залишається невизначеність як щодо потенційного впливу президентських виборів у США, так і щодо того, як інші війни, насамперед конфлікт Ізраїля із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії.

    Чи може війна поширитися?

    У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що утримання країни в “штучному дефіциті” зброї грає на руку Росії.

    На конференції з безпеки в Мюнхені він сказав, що Путін зробить наступні кілька років “катастрофічними” для багатьох інших країн, якщо західний світ не обʼєднається, щоб дати йому відсіч.

    Аналітичний центр Rusi каже, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво та готова до тривалої війни. Аналітики кажуть, що Європа не встигає за цим, про це також заявив міністр закордонних справ Польщі.

    Європейські країни, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, нещодавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття.

    Це підштовхнуло НАТО та ЄС до активізації майбутнього планування як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства жити в зовсім іншому світі.

  • П’ять напрямків, де Росія буде наступати в Україні – NYT

    П’ять напрямків, де Росія буде наступати в Україні – NYT

    Україна веде запеклу боротьбу, намагаючись стримати натиск Росії, опинившись у найнебезпечнішому становищі від початку війни, пише американське видання The New York Times.

    Росіяни хочуть повернути раніше втрачені території під час контрнаступів ЗСУ у 2022 та 2023 роках.

    У суботу вони захопили Авдіївку, що стало їхнім найбільшим бойовим досягненням з моменту взяття Бахмута у травні минулого року.

    “На всьому фронті довжиною 1000 км Україні не вистачає боєприпасів без відновлення американської військової допомоги, їй також важко поповнити власні виснажені сили після двох років жорстоких боїв”, – вказують автори статті.

    Нині російський наступ розділився на п’ять основних напрямків, що охоплюють міста і селища на більшій частині фронту на сході й півдні України: Авдіївський, Мар’їнський, Роботинський, Кремінський і Бахмутський.

    Авдіївка

    Росія захопила цю українську фортецю, яка багато років підривала найважливіші російські логістичні артерії, пише NYT. І нагадує, що зруйноване місто займає площу лише близько 19 квадратних кілометрів й розташоване за кілька кілометрів від окупованого Донецька.

    “Незрозуміло, наскільки далеко росіяни зможуть просунутись за межі Авдіївки, або наскільки добре українці збудували свої лінії оборони, – розмірковують автори статті, –  але наступні великі населені пункти, де мешкають десятки тисяч цивільних, розташовані лише за 50 км на захід”.

    Видання вказує, що у боях за Авдіївку брали участь близько 50 тисяч російських солдатів. Десятки тисяч росіян були вбиті або поранені, але Росія неухильно поповнює свої лави, зокрема за допомогою засуджених.

    На думку видання, навіть якщо лінії фронту стабілізуються після захоплення Авдіївки, її падіння дозволить росіянам більш ефективно перекидати війська та техніку.

    Мар’їнка

    A Ukrainian soldier in Marinka, Ukraine

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

    Минулого місяця російські війська захопили Мар’їнку, ще одне українське прифронтове місто. І тепер воно слугує базою для російських атак, пише NYT.

    “Після двох років російських бомбардувань і боїв від Мар’їнки залишилось зовсім небагато. Але захоплення цього міста дозволило росіянам перемкнути увагу на південь та ще один життєво важливий опорний пункт України – Вугледар”, – вказують автори статті.

    Минулого року сили РФ неодноразово намагалися атакувати Вугледар з півдня і зазнали катастрофічних втрат, зокрема нищівної поразки в одному з найбільших танкових боїв війни.

    Але оскільки Мар’їнка перебуває під контролем РФ, вони атакують Вугледар з півночі. Зараз вони просуваються через село Новомихайлівка, пишуть журналісти.

    Українські посадовці заявляли, що Росія тримає близько 40 000 людей у сусідньому районі Маріуполя, щоб кинути їх для атак з півдня. Водночас солдати, що воюють в районі Вугледара, кажуть, що падіння Авдіївки, найімовірніше, вивільнить російські сили для активізації атак із півночі, вказує NYT.

    Роботине

    Видання нагадує, що Кремль прагне відновити позиції в районі Роботиного Запорізької області, щоб повернути райони, які ЗСУ звільнили під час торішнього контрнаступу. Там РФ зібрала ще більше сил, ніж в Авдіївці, вказують автори з посиланням на речника угруповання військ “Таврія” Дмитра Лиховія.

    “Схоже, що росіяни поставили собі за мету штурмом домогтися там якогось успіху, як вони намагалися це зробити в Авдіївці”, – інформує військовий.

    CHASIV YAR, DONETSK PROVINCE, UKRAINE

    АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

    Кремінна

    На думку авторів статті, Росія тисне від Кремінної, щоб відновити контроль над територіями, які вони втратили наприкінці 2022 року.

    “Минулого року невелика територія переходила з рук у руки, попри інтенсивні бої в лісосмугах уздовж фронту на цьому напрямку. Тепер Росія знову починає рухатися вперед, хоча й повільно, всупереч запеклому опору України”.

    За даними видання, російські війська наступають у двох напрямках від Кремінної: на північ у бік Куп’янська та на Лиман.

    Речник Сухопутних військ Ілля Євлаш повідомив, що у цьому районі Росія вже кілька місяців утримує близько 110 000 військових.

    Бахмут

    Росіяни захопили Бахмут ще у травні минулого року. Зараз, як пише видання, вони відновили тиск на цьому напрямку, і ініціатива – на їхньому боці.

    Генерал Олександр Сирський, новопризначений командувач українськими силами, нещодавно заявив, що росіяни планують прорвати українську оборону навколо Часового Яру, що дасть їм контроль над командними висотами в цьому районі та наражатиме місто Краматорськ на посилені артобстріли.

    За оцінками України, на Бахмутському напрямку перебувають близько 62 тисяч російських військових.

    За словами Сирського, ситуація там напружена, потребує постійного моніторингу та оперативного ухвалення рішень на місцях.

  • Таксі Uklon співпрацює з компанією поплічниці терористів: що не так із платіжною системою Fondy

    Таксі Uklon співпрацює з компанією поплічниці терористів: що не так із платіжною системою Fondy

    «Україна – країна можливостей» – жартівливо підписана одна з останніх фотографій, на якій зображений спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, представники верхівки керівництва ЄС та депутат від ОПЗЖ, який у 2014-му підтримував «Новоросію», Валерій Гнатенко. Автор підпису обурюється, як можливо, щоб людина, яка підтримувала сепаратистів, в принципі була депутатом та ще й проводила зустрічі на такому високому рівні. Обурення цілком очевидне, але, на жаль, ця ситуація непоодинока.

    Журналісти дізнались, що одне з провідних українських таксі, якому дякує за патріотизм волонтер Сергій Притула, проводить свої фінансові операції через компанію, створену дружиною поплічника терористів «ДНР». Мова йде про таксі Uklon і про те, як необачливо вони обрали собі фінансового партнера.

    Останні декілька тижнів в українських телеграм-каналах почали активно обговорювати тему роботи таксі. Тут і про те, як водії возять пасажирів під час комендантської години, накручуючи цінник у 10 разів. І про те, звідки у водіїв перепустки для пересування в нічні години. І про багато інших «як і чому». Але серед усіх цих повідомлень є ті, які стосуються розрахунків між водіями, пасажирами та сервісом таксі. Зокрема, водії Uklon пишуть, що з весни минулого року всі платежі і зарахування почали проводитись через компанію-посередника Fondy. Раніше ж використовувалась система WayForPay, якій, чомусь, Нацбанк не продовжив ліцензію на надання фінансової платіжної послуги.

    За даними НБУ платіжна система Fondy, яка зареєстрована на юридичну особу ТОВ «ФК Елаєнс», отримала дозвіл на роботу 1 травня 2023 року в статусі платіжної установи з ліцензією на надання платіжних послуг.

    ТОВ «ФК Елаєнс» було створено у 2013 році й його засновницею є уродженка Донецька Вагоровська Валерія Валеріївна. Це прізвище дуже тісно пов’язане із Донеччиною та подіями 2014 року, коли сепаратисти захопили владу на Донбасі.

    18.02.2024-uklon uqidqhiqudiddxant

    Чоловік Валерії Вагоровської – Володимир Вагоровський був міноритарним акціонером мережі супермаркетів «Амстор», що працювали на території Донбасу. Мажоритарним власником був депутат від ОПЗЖ, активний прихильник «руського міра» Вадим Новинський. В грудні 2014 року Новинський заявив про рейдерське захоплення «Амстору» з боку Вагоровського. Той, за даними слідства, створив підставну компанію-клон, на яку переписав все майно та фінанси, «кинувши» Новинського.

    Важливо додати, що історія судів за «Амстор» продовжується і до нині. Одне з останніх судових рішень було винесено у січні 2022 року у суді Вільнюса. З нього вдалося дізнатись, що в грудні 2014 року Вагоровський намагався продати свої долі в «Амсторі» литовській компанії Topfonda UAB, підробивши документи задніми числами. При чому в судовому рішенні якраз іде мова про те, що він створив для цієї угоди підставну компанію.

    Чому цю історію важливо нагадати в контексті роботи Uklon з платіжним сервісом Fondy? Тому що засновниця платіжної системи аж занадто тісно товаришувала з терористами «ДНР» і навіть обслуговувала їхні фінансові операції, допомагаючи в цьому своєму чоловікові.

    У серпні 2015 року МВС України встановило факти, які свідчили, що родина Вагоровських фінансувала терористів так званої «ДНР». Зокрема, вони передавали продукти та транспортні засоби бойовим підрозділами батальйону «Кальміус». А для того, аби продовжувати діяльність захоплених ними торгівельних магазинів «Амстор», Вагоровські створили юридичну особу, яка сплачувала податки терористам «ДНР».

    У 2017 року СБУ повідомила, що підозрює Володимира Вагоровського у фінансуванні тероризму. «У ході негласних розшукових заходів СБУ встановило, що лише за липень-жовтень 2015 року магазини «Амстор» на окупованій території перерахували до бюджету «ДНР» 36,8 млн рублів або близько 0,6 млн доларів за курсом 2015 року», – говориться у повідомленні спецслужби.

    Дружина Вагоровського Валерія, тоді ще з прізвищем Бондаренко, теж не стояла осторонь від фінансування терористів. За даними ЗМІ, вона разом з іншими співробітниками захопленого «Амстору» створила платіжну систему «Единый кошелек W1», який використовувався для проведення з одного боку платежів з України до «ДНР», а з іншого – з «ДНР» до РФ.

    Так, Бондаренко Валерія Валеріївна у 2015 році була засновницею компанії ТОВ «Олмост софтвер» разом з іншими співробітниками «Амстор». В той же час з грудня 2013 року в Донецьк переїхала ще одна компанія, пов’язана з електронними переказами коштів – ТОВ «Пеймент текнолоджіс». Одним із її засновників був Глінчевський Денис Станіславович. Він також керував ТОВ «Єдиний гаманець», яке з 2013 по 2015 роки мало Донецьку прописку. За цією ж адресою у Донецьку працювала ще одна компанія – ТОВ «Діджитал пеймент сістемс», яку у 2015 році очолював той самий Денис Глінчевський. Всі ці компанії були пов’язані з тим, що використовувались для проведення платежів через «Единый кошелек W1».

    Валерія Бондаренко-Вагоровська має історичний зв’язок і з «Пеймент текнолоджіс», і з «Олмост софтвер», тож можна з упевненістю сказати, що вона причетна до використання цих систем з боку терористичних організацій.
    18.02.2024-uklon

    Аби довести, що це не голослівні звинувачення, варто звернути увагу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2015 року: «Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що з вересня 2014 року по теперішній час посадові особи ТОВ «Диджитал Пеймент Системс» (ЄДРПОУ 36859032), юридична адреса: м. Донецьк, вул. Шевченка, 41д, діючи за попередньою змовою групою осіб, організували протиправну фінансову схему, направлену на фінансування тероризму, а саме: використовуючи розрахункові рахунки підприємства, які відкриті у ПАТ КБ «ПриватБанк», налагодили збір коштів для подальшого використання представниками «Гуманітарного батальйону «Новоросія» під виглядом «Благодійного фонду ОСОБА_2» для закупівлі зброї, обмундирування, безпілотних летальних апаратів, продуктів харчування та іншого матеріального забезпечення членів терористичних груп (організацій), що діють на території Донецької області. Зокрема встановлено, що фінансова допомога на потреби незаконних збройних формувань, які здійснюють силове протистояння українським військовим формуванням на території зони проведення антитерористичної операції, надходить від фізичних та юридичних осіб, у вигляді благодійних пожертвувань на цільову підтримку діяльності зазначених фондів. При цьому, з матеріалів провадження вбачається, що накопичення безготівкових коштів з метою їхньої конвертації та подальшого переведення на територію Російської Федерації, здійснюється з використанням акумулюючих та транзитних банківських розрахункових рахунків, у тому числі №26003001014280, який відкритий у ПАТ «Радикал Банк» (МФО 319111) ТОВ «Прайм Моніторинг» (ЄДРПОУ 38958522)»».

    Зараз Валерія Вагоровська позиціонує себе мало не як фінансового генія, чий платіжний сервіс Fondy працює у багатьох країнах світу, а його клієнтами є найбільші компанії. Так, наприклад, на українському сайті Fondy вказано, що вони обслуговують вже згаданий Uklon, Нову пошту, Sport Life, Glovo тощо. Але нічого не сказано про те, що до повномасштабного вторгнення РФ в Україну компанія Fondy без жодного докору сумління, попри захоплений Крим та сепаратистські дії на Донбасі, працювала у Росії. Офіс у Москві був радий російським клієнтам, незважаючи на те, що з 2014 року відбувалось у рідному для Валерії Вагоровської Донецьку.

    18.02.2024-uklon

    Втім, як вже розповідалось вище, приход терористів на український Донбас зовсім не засмутив родину Вагоровських. І судячи з усього не засмучує і зараз, адже до 2018 року у засновниках компанії ТОВ «Фоксвіппеймент» з Донецька була зазначена Бондаренко Ніна Миколаївна. Ця жінка має однакову донецьку прописку з Валерією Бондаренко-Вагоровською. Ймовірно вона може бути матір’ю засновниці Fondy.

    18.02.2024-uklon
    Ну насамкінець, людина з такою ж пропискою і таким же ім’ям та прізвищем – Бондаренко Валерія Валеріївна до жовтня 2021 року очолювала компанію ТОВ «Регіональне інвестиційне агентство», яке зараз продовжує діяльність в окупованому Донецьку.

    18.02.2024-uklonВиходить так, що людина, яка небезпідставно підозрюється у зв’язках із терористами, на другий рік повномасштабної війни РФ проти України спокійно отримує ліценцію НБУ на ведення бізнесу, пов’язаного з платіжними системами, підключає до них найбільші українські компанії і немає жодних запитань ні від СБУ, ні від інших правоохоронних органів.

    Цього місяця компанія Fondy Валерії Вагоровської таки має пройти перевірку від Податкової служби. Такі дані містяться у відкритих реєстрах. Але запитання щодо зв’язків керівниці компанії з терористами таки залишається відкритим.

    З іншого боку, не менше питань виникає до сервісу таксі Uklon, який обрав собі у фінансові партнери фірму, чий засновник має настільки заплямовану репутацію. З одного боку Uklon, разом із благодійними фондами, називають себе патріотами та волонтерами. З іншого – компанія проводить фінансові платежі через сервіс людини, що обслуговувала верхівку «ДНР», платила податки у квазі-державне утворення та перестала працювати на Росію тільки після повномасштабного вторгнення. Чи не повинна необачність Uklon також зацікавити правоохоронні органи? Не кажучи вже про те, що поліція нарешті має відкрити очі на порушення з боку таксистів у комендантську годину.

  • Пентагон може заблокувати термінали Starlink у руках армії РФ, стверджує експерт

    Пентагон може заблокувати термінали Starlink у руках армії РФ, стверджує експерт

    Підтверджено, що російська армія використовує термінали Starlink для забезпечення супутникового Інтернету на фронті, проте Пентагон може перекрити ці поставки та деактивувати апаратуру, заявив Сергій Братчук, речник української добровольчої армії “Південь”.

    Відповідно до заяви Братчука, хоча російські сили отримали термінали Starlink, важливо вжити заходів для перекриття поставок такого зв’язку ворогові. Крім того, він підкреслив, що кожен термінал має унікальний ідентифікаційний номер, який може бути відслідкований та деактивований з боку Пентагону.

    Зазначимо, що наявність терміналів Starlink у руках російських військових вже стала відомою громадськості. За словами експерта, це піднімає серйозні питання щодо безпеки та обороноздатності України.

    Братчук наголосив на важливості координації зусиль держави у сфері радіоелектронної боротьби (РЕБ), залученні як державних, так і приватних структур до цього процесу, а також розвитку унікальних технологій, що спрямовані на забезпечення безпеки країни.

    Варто відзначити, що російські війська демонструють високий рівень володіння радіоелектронними системами, проте Братчук впевнений у здатності українських спеціалістів досягти паритету з окупантами.

    Подальша координація заходів у сфері радіоелектронної безпеки та розвиток унікальних технологій, включаючи безпілотні літальні апарати, є важливими аспектами забезпечення національної безпеки в умовах збройного конфлікту.

    Слід зазначити, що у зв’язку з появою терміналів Starlink у руках російської армії, питання радіоелектронної безпеки стає ще більш актуальним, і подальші кроки в цьому напрямку вимагають уважного аналізу та розробки стратегії.