У своєму дописі експерт з питань енергетики Андріан Прокіп намагається розібратися, що саме руйнує українську енергетику: російські ракети, чи помилки керівництва. Давайте розбиратися разом.
ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА З ДУШКОМ КОМУНІЗМУ
В української енергетичної політики є одна хронічна хвороба протягом десятиліть — прагнення щось урівняти, дозволити комусь не платити, перекласти платежі на інших. Постійно відбуваються намагання залатати боргові дірки, перекладаючи відповідальність з одних гравців на інших. Мотиви при цьому можуть бути різними: чи то популізм і удавана турбота про споживача, чи то прагнення покращити становище компанії, яка ближча до душі тим, хто приймає рішення.
Протягувати такі рішення вдавалось відносно легко до початку повномасштабної війни. Попри те, що справи в енергетиці були далекими від ідеалу, все ж завжди можна було нашкребти фінансового ресурсу, щоб протягнути такого плану рішення. Проте повномасштабна війна і пов’язане з нею економічне падіння, скорочення споживання енергоносіїв, втрата енергетичних активів як через окупацію, так і через постійні обстріли значно скоротили ліквідність і грошові потоки в енергосекторі. В результаті, протягом повномасштабної війни уряд двічі вдавався до підвищення тарифу на електроенергію для населення. Такого радикального підвищення тарифів годі було уявити до 2022 року. І вже навіть здавалось, що здорова економічна логіка почне перемагати логіку комунізму: поділити, урівняти, не заплатити. Але “ніт”…
Всередині липня в енергетичному регуляторі почали поговорювати про зрівнювання ставок тарифу на розподіл, незалежно від обсягів споживання та підключеної напруги — це рішення збентежило як енергетиків, так і ключових споживачів електроенергії.
Про це тоді я написав окремий текст, роз’яснюючи, чому це рішення неправильне і навіть шкідливе. Зокрема, це повернення до крос-субсидування, коли одна категорія споживачів не повністю покриває витрати й втрати, а компенсація відбувається за рахунок інших. Окрім цього, такий підхід суперечить принципам європейського енергетичного регулювання, а також може суттєво вдарити по стимулах розвитку великих підприємств, які споживають значні обсяги електроенергії, а відтак, це прямий удар по економіці країни. Тут вже навіть не варто згадувати, що великі промислові споживачі і без того страждають від зростання цін, то їм хочуть бонусом ще трішки підвищити.
Тоді ж я писав, що ключовими бенефіціарами стануть ті компанії, які дотують нижчий тариф електроенергії для населення (механізм ПСО) — “Укргідроенерго”, а передусім — “Енергоатом”. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.
І от коли, здавалось, регулятор відмовився від цієї ідеї після хвилі критики, в медіа з’явилась інформація, що оновлений склад регулятора збирається повернутись до цього питання. Зрівняйлівка. Але у нашому колгоспі хоч всі й рівні, є деякі рівніші за інших.
От “Енергоатом” став об’єктом новин і минулого тижня. І знову ж таки про економіку в енергетиці. Так, у мережі з’явилась фотокопія наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, яким компанії буде дозволено не сплачувати за боргами. Цікаво, як можна збудувати нормальну енергетику, дозволяючи не платити за боргами? Які компанії будуть готові працювати зі стратегічним підприємством енергосектору, якщо вони розумітимуть, що їм цілком можуть законно не сплачувати за виконані роботи та надані послуги? Як це підвищить платіжну дисципліну в умовах того, що борги є однією із найбільших загроз для української енергетики у переддень дуже складної зими?
Минулого тижня з’явилась ще одна ідея такого ж штибу — було озвучено пропозиції залучити газові компанії до механізму ПСО на ринку електроенергії. Тобто газовики мають заплатити за електроенергію, бо в енергетиків вже грошей немає. Зрозуміло, що мотив — благородний: якщо електроенергетичні компанії не мають ресурсу для закупівлі імпортної електроенергії для покриття соціальних цілей, то є бажання знайти інших донорів для таких операцій. Але все ж виникає запитання: є ж компанії, які отримали додатковий фінансовий ресурс після підвищення тарифу для населення, чому не вони виступлять донором? А хто буде кінцевим бенефіціаром операцій після того, як газовики оплатять імпорт електроенергії, споживачі її отримають і за цю електроенергію розрахуються, оплачуючи електроенергетичним компаніям?
Ну і вишенька на торті — хабар у пів мільйона доларів, на отриманні якого затримали одного із заступників міністра. А хабар, як повідомляють медіа, дали за сприяння передачі обладнання з одного державного підприємства до іншого. От вона, ефективність державної власності в наших умовах і тої моделі економіки, яка стала невіддільним елементом енергетичної політики України в останні десятиліття.
