Uanews.life

Позначка: ЗСУ

  • Святий бізнес на ухилянтах: єпископ ПЦУ оформив 291 фальшивого диякона

    Святий бізнес на ухилянтах: єпископ ПЦУ оформив 291 фальшивого диякона

    На Івано-Франківщині суд виніс вирок єпископу Православної церкви України Кирилу (Михайлу Михайлюку), який допомагав військовозобов’язаним уникати мобілізації за допомогою фіктивних документів про набуття духовного сану. Загалом схема охопила 291 чоловіка, а вартість оформлення документів сягала двох тисяч доларів. Попри масштаб справи, священнослужитель отримав три роки іспитового строку замість реального ув’язнення.

    Про це повідомляє ZAXID.NET із посиланням на вирок Калуського міськрайонного суду від 5 жовтня 2026 року.

    За матеріалами справи, 62-річний єпископ Ужгородсько-Хустської єпархії ПЦУ упродовж червня 2023 — листопада 2025 року організував оформлення документів, які засвідчували нібито висвячення військовозобов’язаних у диякони.

    Насправді чоловіки не проходили встановленої церковними правилами процедури та не збиралися виконувати обов’язки священнослужителів.

    Документи виготовляли від імені єпархії, а інформацію про нібито проведені хіротонії навіть публікували на її офіційному сайті. Згодом ці посвідчення використовували під час взаємодії з територіальними центрами комплектування.

    За оформлення фіктивного духовного сану військовозобов’язані платили від 1000 до 2000 доларів. Частину грошей отримували посередники, а решту передавали єпископу.

    В окремих випадках Кирило особисто супроводжував чоловіків до ТЦК у священницькому вбранні та підтверджував справжність виданих документів. Така послуга додатково коштувала 5000 гривень.

    За даними «Суспільного», упродовж 2025 року єпископ також неодноразово звертався до керівництва ПЦУ з проханням надати єпархії статус критично важливої релігійної організації. Це мало створити можливість для подальшого бронювання чоловіків від мобілізації.

    Загалом у матеріалах кримінального провадження фігурують 291 військовозобов’язаний, яким оформили документи про нібито належність до духовенства.

    31 березня 2026 року єпископ уклав угоду з прокурором про визнання винуватості. Він погодився співпрацювати зі слідством і сприяти викриттю інших правопорушень, пов’язаних із перешкоджанням діяльності ЗСУ.

    Суд визнав його винним за частиною першою статті 114-1 Кримінального кодексу України та призначив п’ять років позбавлення волі. Однак від реального відбування покарання священнослужителя звільнили, встановивши трирічний іспитовий строк.

    Серед пом’якшувальних обставин суд врахував визнання провини, каяття, співпрацю зі слідством, відсутність попередніх судимостей, інвалідність другої групи та благодійний внесок у розмірі 500 тисяч гривень на потреби Збройних сил України.

    Раніше Священний синод ПЦУ відсторонив Кирила від управління єпархією. У лютому 2026 року його взяли під варту, проте згодом він вийшов після внесення застави.

    Таким чином, єпископ, який визнав участь у схемі оформлення фіктивних документів для сотень військовозобов’язаних, залишився на волі, але зобов’язаний виконувати умови пробаційного нагляду. Вирок може бути оскаржений.

  • Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Наприкінці травня 2026 року чотири російські військові супутники змінили орбітальне положення так, щоб опинитися в тій самій орбітальній площині, що й ICEYE-X36 — комерційний радіолокаційний супутник фінської компанії ICEYE. Саме цей апарат привернув увагу не випадково, дані ICEYE використовуються Україною для військового спостереження. Про маневри російських супутників у червні повідомив британський Royal United Services Institute (RUSI).

    Що саме означало це зближення і які цілі мали російські апарати, публічно не встановлено. RUSI розглядав кілька можливих пояснень — від демонстрації можливостей та спостереження за супутником до потенційного втручання в його роботу. Сам факт маневрування не доводить наміру атакувати ICEYE-X36. Але сама ситуація показує, наскільки змінився статус комерційних супутників.

    Формально ICEYE-X36 — приватний космічний апарат. Однак його дані можуть безпосередньо використовуватися для військових рішень. Для противника це означає, що частиною воєнної інфраструктури стають не лише державні розвідувальні системи, а й приватні супутники та компанії, які постачають із них інформацію.

    19 січня 2026 року ICEYE оголосила про розширення співпраці з українським Міністерством оборони. За повідомленням компанії, українська сторона отримала розширений доступ до високодетальних SAR-знімків її супутникового угруповання для постійного спостереження та ухвалення тактичних рішень. Отже, комерційний супутник у цій системі — це вже не просто камера на орбіті. Це джерело даних, яке може бути включене в процес військового спостереження та ухвалення рішень.

    Але щоб зрозуміти, як Україна опинилася в цій системі і чому доступ до комерційних супутникових даних став для неї таким важливим, потрібно повернутися на кілька років назад — до американської системи GEGD, перших контрактів із приватними операторами та поступового переходу від окремих супутникових знімків до постійного використання комерційної космічної розвідки.

    Архітектура доступу до даних з орбіти

    GEGD створювався задовго до повномасштабної війни. Це програма NGA, яка дозволяє державним та іноземним користувачам отримувати комерційні геопросторові дані, придбані урядом США. Оператор платформи — Maxar. Склад постачальників у відкритому документі NGA не розписаний. Для України GEGD став одним зі способів отримувати комерційні супутникові знімки в межах американського державного доступу.

    У березні 2025 року американська сторона обмежила Україні доступ до GEGD — платформи, через яку державні користувачі отримували придбані США комерційні супутникові дані. Українські акаунти в системі було відключено. Це сталося на тлі ширшого перегляду американської підтримки України. Відключення відбулося 7 березня. У заяві того дня Maxar повідомила, що уряд США тимчасово призупинив українські акаунти в GEGD і що інші контракти компанії не змінилися. Окремого повідомлення NGA у відкритому доступі немає. Те саме формулювання речник агентства того дня дав Reuters.

    12 березня Militarnyi із посиланням на користувачів сервісу повідомив, що українські акаунти почали отримувати листи про відновлення доступу. Офіційного підтвердження NGA чи Maxar немає. Це сталося наступного дня після переговорів у Джидді 11 березня, після яких Вашингтон погодився відновити військову та розвідувальну підтримку України. За заявою самої Maxar, відключення GEGD не змінювало інших контрактів компанії. Окремої публікації українського дистриб’ютора про платні замовлення немає.

    У Європі паралельно працювали власні канали доступу до таких даних. Мюнхенська European Space Imaging у березні 2025 року заявила, що обмеження американської програми не вплинули на її роботу. Компанія продовжувала постачати зображення українським комерційним і державним користувачам, а також європейським структурам безпеки, використовуючи дані Maxar через власну наземну інфраструктуру в Німеччині.

    На той момент Україна вже мала кілька способів отримувати дані з орбіти. Один із них з’явився після угоди з ICEYE у 2022 році. Україна отримала доступ до радіолокаційних знімків, які дозволяють спостерігати за об’єктами незалежно від хмарності та часу доби. У 2024 році Німеччина окремо профінансувала угоду, пов’язану з ICEYE та постачанням даних Україні. Паралельно європейські структури використовували дані Sentinel, а комерційні компанії, дослідники та журналісти могли купувати окремі зображення безпосередньо в операторів.

    Тому після відключення GEGD Україна не залишилася без супутникової зйомки. Частину даних можна було замовляти через комерційні канали, частину — отримувати в межах окремих угод, а відкриті програми давали доступ до даних спостереження Землі. За готовим супутниковим знімком стоїть цілий ланцюг. Апарат, оператор, наземна інфраструктура, платформа, договір і права доступу. Саме ця конструкція визначає, хто може отримати конкретні дані й на яких умовах.

    Комерційні супутникові дані, SAR та аналітика

    Американські військові почали активно купувати супутникові дані у приватних компаній задовго до повномасштабної війни. У 2010-х роках комерційні угруповання швидко росли, а разом із ними збільшувалася кількість зображень, які можна було отримувати з орбіти без запуску власних державних апаратів. Для американських відомств це поступово стало окремим джерелом розвідувальної інформації. Приватні супутники могли частіше знімати ту саму територію, а компанії — швидше нарощувати угруповання, ніж це відбувається в межах традиційних державних космічних програм.

    Після початку повномасштабної війни масштаб закупівель зріс. У травні 2022 року Національне управління військово-космічної розвідки США (NRO) оголосило найбільшу на той момент закупівлю комерційних оптичних зображень. Контракти за програмою Electro-Optical Commercial Layer отримали Maxar, BlackSky та Planet. NRO пояснювало закупівлю необхідністю збільшити обсяг комерційної зйомки та поєднати її з державними системами.

    Україна стала однією з територій, де ця модель швидко отримала практичне застосування. У квітні 2022 року Девід Готьє, тодішній директор комерційних операцій NGA, на Space Symposium сказав, що ще до вторгнення закупівлі комерційної оптики над Україною зросли більш ніж удвічі. Публічного транскрипту NGA немає, слова наведені за SpaceNews. Після початку війни попит на такі дані став ще вищим. Але оптична зйомка має очевидні обмеження. Вночі звичайний супутник не отримує такого самого зображення поверхні, як удень, а хмарність може повністю закрити потрібний об’єкт. Тому для військового спостереження важливими стали супутники із синтетичною апертурою радара — SAR.

    Вони працюють інакше, ніж звичайна камера. Супутник надсилає радіосигнал і аналізує його відбиття від поверхні, завдяки цьому зйомку можна вести вночі та за хмарності. Однією з компаній, що зробила ставку на цю технологію, стала ICEYE. 18 серпня 2022 року компанія оголосила про угоду з фондом Сергія Притули. У пресрелізі ICEYE повідомляла, що надає уряду України повні можливості одного із супутників, який уже перебував на орбіті, а також доступ до даних усього свого угруповання. Сам супутник при цьому продовжувала експлуатувати ICEYE.

    Фонд Притули публічно називав це купівлею супутника. Текст договору не опублікований, тож обсяг прав за відкритими документами встановити не можна. Реліз ICEYE цієї формули не підтверджує. Україна отримала можливість використовувати дані конкретного супутника та отримувати інформацію від інших апаратів ICEYE. Це дозволило регулярно спостерігати за об’єктами та порівнювати їхній стан між зйомками.

    У 2024 році ICEYE та Міністерство оборони України підписали меморандум про подальшу співпрацю у сфері супутникової розвідки. Того ж року до фінансування супутникового спостереження України долучилася Німеччина. За оголошеним у листопаді 2024 року контрактом Rheinmetall постачала Україні радіолокаційні супутникові знімки за підтримки німецького уряду, а фінансування забезпечувало Міністерство оборони Німеччини.

    За релізом Rheinmetall, нові знімки за цією угодою надходили з початку жовтня 2024 року. Суму не розкривали, до пакета увійшли виділена супутникова потужність та доступ до угруповання ICEYE. Ця модель поступово ставала складнішою, даних надходило дедалі більше, а разом із ними виникала проблема їхньої обробки. Державним структурам було недостатньо просто отримати черговий знімок — потрібно було швидко зрозуміти, що саме на ньому змінилося. У вересні 2024 року NGA оголосило програму Luno A із верхньою межею фінансування $290 млн. Десять постачальників мали надавати системи комп’ютерного зору та аналітичні сервіси на основі комерційних геопросторових даних. Серед завдань NGA називало моніторинг економічної, екологічної та військової активності.

    $290 млн — це стеля п’ятирічного контракту IDIQ, а не сума, яку агентство зобов’язалося виплатити одразу. 13 вересня 2024 року NGA відібрало десять компаній, які надалі могли конкурувати за окремі замовлення: Airbus U.S., Booz Allen Hamilton, BlackSky, BlueHalo, CACI, Electromagnetic Systems, Maxar Intelligence, NV5 Geospatial, Royce Geospatial Consultants та Ursa Space Systems. Предмет контракту — комп’ютерний зір та аналітика поверх комерційних геоданих. Так супутниковий знімок поступово ставав лише одним елементом системи. Сам супутник дає вихідні дані, програмне забезпечення порівнює їх із попередніми спостереженнями, а аналітичні системи допомагають знаходити зміни на території.

    Придбаний державою комерційний знімок при цьому залишається окремим джерелом інформації. Американські військові та розвідувальні структури використовують такі дані поряд з іншими системами. У звіті Government Accountability Office комерційні супутникові знімки названі ключовими для національної безпеки. Там зазначено, що ролі закупівлі між розвідувальними відомствами і Пентагоном не розведені.

    Зображення конкретної території в конкретний момент можна зіставити з даними безпілотників, радіотехнічної розвідки, перехопленнями та інформацією від підрозділів на землі. Ще одна особливість комерційних даних — можливість використовувати їх у різних інформаційних контурах. Умови такого використання залежать від договору та ліцензії. Державний замовник може працювати з масивом даних у межах власного контракту, тоді як журналіст або дослідник купує окреме зображення чи серію знімків на комерційних умовах. При цьому компанії розподіляють супутникову потужність між клієнтами відповідно до своїх контрактів і можливостей угруповання.

    Моделі доступу та права користування

    Один із найбільших контрактів на комерційні супутникові дані, пов’язаних з Україною, з’явився влітку 2025 року. Planet оголосила про угоду на €240 млн, яку фінансувала Німеччина. До неї увійшли дані PlanetScope та SkySat, доступ до супутникової потужності й майбутніх апаратів Pelican, а також аналітичні сервіси. У Planet є важлива для цієї історії особливість. Клієнт може отримувати готові зображення або замовляти нову зйомку. Для Pelican компанія окремо заявляла про можливість спрямовувати супутник на конкретні цілі та передавати отримані дані замовнику.

    Зі сторони Берліна конструкція цієї угоди була уточнена пізніше. У лютому 2026 року у письмовій відповіді депутату Леону Еккерту статс-секретар Нільс Шмід повідомив, що німецький уряд сам не укладав договору з Planet. Берлін виділив €240 млн на контракт між Україною та компанією після запиту української сторони. Фінансування відбувалося в межах німецької допомоги Україні.

    Сам український контракт публічно не оприлюднений. Тому з відкритих документів неможливо визначити його технічну структуру — скільки зйомок передбачено, який обсяг супутникової потужності зарезервовано та як саме розподілено послуги всередині багаторічного контракту. Але принцип роботи такої системи видно з можливостей Planet. Один і той самий аеродром може вже мати знімки в архіві оператора. Якщо клієнту потрібно знати його стан на конкретну дату, потрібна нова зйомка. Супутнику ставлять завдання, він отримує ціль під час прольоту, після чого дані передають замовнику.

    Якщо за об’єктом стежать регулярно, процес повторюється. У результаті накопичується послідовність кадрів, за якою можна побачити, що змінилося між окремими датами. Для оператора архівний знімок і нова зйомка — різні продукти. Перший уже створений і зберігається в базі. Друга потребує супутникового часу, планування завдання та передачі нових даних. Окремою послугою може бути їхня обробка або автоматичний пошук змін.

    Усе це має значення для простого питання. Що саме отримує клієнт, коли платить за супутникові дані? У більшості комерційних моделей він не купує супутник і не отримує автоматично весь архів компанії. Оператор зберігає контроль над своєю системою та визначає умови, на яких передає клієнту конкретні дані. Права на самі зображення та право користуватися ними також можуть бути розділені. За умовами комерційного договору клієнт отримує певний обсяг прав на використання даних. Наприклад, для внутрішньої роботи, аналізу, передачі визначеним користувачам або публікації. Межі такого використання залежать від конкретної ліцензії.

    Тому той, хто платить за супутникові дані, не обов’язково стає їхнім власником у повному юридичному сенсі. Ще менше підстав говорити про право власності на весь масив даних, який супутникова компанія збирає роками. Для кожного контракту важливі його конкретні умови. На угоді Planet це видно особливо добре. Німеччина виділила €240 млн на контракт між Україною та Planet, але це не означає, що Берлін став власником супутників Planet.

    Так само фінансування не дає підстав автоматично вважати Україну власником усього масиву зображень компанії. Український контракт не оприлюднений, тому точний обсяг прав сторін щодо отриманих даних встановити за відкритими документами неможливо. Схожа логіка була і в угоді з ICEYE 2022 року. Компанія продовжувала експлуатувати супутник, тоді як Україна отримала можливість використовувати його дані та доступ до даних угруповання. У цьому випадку також важливо розрізняти сам апарат, дані, які він збирає, та права користувача на ці дані.

    Супутникові знімки в розслідуваннях і документуванні війни

    У Бучі супутникові знімки стали одним зі способів перевірити, коли на Яблунській вулиці з’явилися тіла. 19 березня 2022 року Maxar зняв вулицю, коли Буча ще перебувала під контролем російських військ. На знімках були видні темні об’єкти, розташовані вздовж дороги. Через кілька днів з’явилися відео із землі. Їх зіставили із супутниковими кадрами, положення тіл, будинків, дорожніх об’єктів і тіней збігалося. Окремі тіла вдалося простежити на знімках 19 березня та на відео, опублікованому вже після звільнення міста. Planet також зняла Бучу 21 березня, підтвердивши їхнє розташування. Для розслідування це було важливо передусім через час. Знімки показували, що тіла перебували на вулиці ще до відходу російських підрозділів. Хто саме вбив людей і за яких обставин, встановлювали за фотографіями, відео, свідченнями очевидців та іншими матеріалами.

    У Маріуполі супутники виконували інше завдання. У місто практично неможливо було потрапити незалежним дослідникам, а його кладовища продовжували розширюватися. Human Rights Watch та SITU Research порівняли супутникові зображення п’яти кладовищ до та після початку повномасштабного вторгнення. Вони підраховували окремі могили, траншеї та зміни площі кладовищ, а результати зіставляли з відео та фотографіями. Лише на Старокримському кладовищі дослідники нарахували 1 893 окремі могили та оцінили ще 6 687 поховань у траншеях за період із березня 2022 року до лютого 2023-го. За п’ятьма кладовищами вони встановили не менш як 10 284 людини, які померли та були поховані там у цей період.

    Ця цифра не є поіменним списком загиблих унаслідок бойових дій. За супутниковим знімком неможливо визначити, хто саме перебуває в конкретній могилі та від чого людина померла. Дослідники фіксували кількість поховань, а потім використовували ці дані для оцінки надлишкової смертності. Щоб отримати таку оцінку, вони віднялиблизько 2 250 смертей, які, за їхніми розрахунками, могли б статися в Маріуполі за той самий період і без війни. Так вони отримали щонайменше 8 034 надлишкові смерті за п’ятьма кладовищами. Це також оцінка, а не поіменний список. До неї входять цивільні, невідома кількість військових і люди, які могли померти через відсутність допомоги, а не лише внаслідок прямого удару.

    Із будівлями в Маріуполі працювали подібним способом. Human Rights Watch, SITU Research та Truth Hounds взяли супутникові зображення міста за період із жовтня 2021 року до травня 2022 року та зіставили їх із 850 перевіреними фотографіями й відео. У дослідженій центральній частині міста вони обстежили 9 043 будівлі та оцінили пошкодження 4 884 із них. Ця територія охоплювала близько 14 квадратних кілометрів, приблизно чверть міської зони. Супутникові знімки дали змогу побачити масштаб руйнувань одразу на великій території. Фотографії із землі доповнили цю картину, на них були видні пошкодження фасадів, внутрішні приміщення, сліди пожеж і конкретні наслідки ударів. У результаті дослідники отримали карту пошкоджень Маріуполя, прив’язану до конкретного періоду війни.

    На окупованих територіях супутникова зйомка дозволяє працювати з об’єктами, до яких дослідник фізично не має доступу. Наприклад, Yale Humanitarian Research Lab використовував комерційні зображення разом із відкритими джерелами для картування фільтраційних об’єктів у Донецькій області. У звіті лабораторія ідентифікувала щонайменше 21 такий об’єкт. Дослідники визначали їхнє розташування, зіставляли супутникові зображення з фотографіями та свідченнями й відновлювали структуру мережі на окупованій території. Супутниковий кадр у такому випадку показує розташування об’єкта, його характеристики та зміни навколо нього. Що відбувалося всередині будівлі або з людьми, які там перебували, доводиться встановлювати іншими способами.

    Із Каховською ГЕС супутникові дані дали ще більш технічний результат. Тут дослідники вивчали не лише наслідки руйнування греблі, а й стан конструкції до катастрофи. Для цього використали серію знімків Sentinel-1 за кілька років і метод InSAR, який дозволяє вимірювати невеликі зміщення поверхні за змінами радіолокаційного сигналу. У дослідженні використали 226 низхідних знімків та 180 висхідних. Аналіз показав зміщення на окремих ділянках греблі до її руйнування 6 червня 2023 року. Дослідники змогли відстежити, як ці зміщення змінювалися в часі.

    При цьому дослідження не ставило за мету встановити обставини самого руйнування ГЕС. Його завданням було визначити, що відбувалося з конструкцією до катастрофи, супутникові дані зафіксували деформації на окремих ділянках греблі та дозволили простежити їхню динаміку. Із військовими об’єктами працює той самий принцип. Серія знімків може показати, коли на позиції з’явилася техніка, як змінювалася її конфігурація, де побудували укріплення та що залишилося після удару. Якщо об’єкт знімали регулярно, іноді вдається визначити період події з точністю до кількох днів або навіть годин.

    Супутникові знімки та їхнє подальше використання

    Після того як супутник зробив знімок, він може залишитися комерційним продуктом оператора, потрапити до державного замовника, стати частиною дослідницької бази або з’явитися в журналістському розслідуванні. Отриманий за контрактом знімок далі використовується в межах тих прав, які передбачає договір. Для дослідника чи журналіста це означає, що важливими стають не лише сам кадр і його зміст, а й умови, на яких його можна зберігати, аналізувати та публікувати.

    Разом із самим файлом зберігаються дата зйомки, координати, параметри зображення, відомості про супутник та інші метадані. Для дослідника вони потрібні, щоб встановити походження кадру та відтворити проведений аналіз. Історія Бучі показує, як це працює на практиці. Знімок Maxar від 19 березня 2022 року набув доказового значення після того, як його зіставили із наземними матеріалами та наступними кадрами. Кадр став частиною послідовності інших доказів. Yale Humanitarian Research Lab у своїх дослідженнях зберігає вихідні зображення, дату їх отримання, опис методики та інші дані, необхідні для аналізу об’єктів. Точні координати та частина матеріалів не завжди публікуються через їхню чутливість, але можуть зберігатися для майбутніх розслідувань і судових процесів.

    Тому супутниковий знімок може залишатися корисним роками після того, як його зробили. Якщо з’являється новий документ, свідок або інше джерело, дослідник може повернутися до вихідного кадру та перевірити його вже в новому контексті. За час повномасштабної війни таких архівів накопичилося багато. Yale HRL використовував комерційні зображення для документування пошкоджень лікарень, шкіл, енергетичної інфраструктури, зернових об’єктів, масових поховань та об’єктів на окупованих територіях.

    В одному з досліджень енергетичної інфраструктури лабораторія виявила 223 інциденти за період із жовтня 2022 року до квітня 2023-го. Із них 66 випадків були класифіковані як такі, що мають високу достовірність, ще 157 були виявлені під час дослідження. У самому звіті кількість областей у різних частинах документа зазначена по-різному. Отримані матеріали зберігалися у форматі, придатному для подальшого використання в механізмах юридичної відповідальності.

    Обсяг доступної інформації залежить від користувача та умов, на яких він отримав дані. Публічному користувачеві може бути доступний лише опублікований кадр. Журналіст може придбати зображення за комерційною ліцензією. Дослідницька організація — отримати серію знімків та технічні дані. Державний замовник — ширший набір матеріалів відповідно до умов свого договору.

    Комерційний архів може містити зображення однієї території за кілька років, тоді як конкретний користувач отримує лише частину цього масиву. Для журналіста ця різниця має практичне значення. Опублікований кадр показує читачеві результат. Вихідне зображення з метаданими дозволяє перевірити, коли й де його було зроблено, а серія знімків — простежити зміни об’єкта до та після події. Архів можна використовувати і для повторної перевірки вже опублікованих матеріалів. Якщо з’являється нова інформація про об’єкт, старі знімки дозволяють повернутися до попередніх спостережень і перевірити їх заново.

  • Децентралізація управління та іноземні легіони: Юрій Бутусов про виклики реформування армії за нового головкома

    Децентралізація управління та іноземні легіони: Юрій Бутусов про виклики реформування армії за нового головкома

    Зміна військового керівництва та заявлений перехід від жорсткої вертикалі до децентралізованого управління стали ключовими викликами для Сил оборони України на поточному етапі війни. Призначення нового головнокомандувача Михайла Драпатого ознаменувало спробу відійти від практики тотального мікроменеджменту, яка була характерною для стилю управління його попередника Олександра Сирського. Нова військова доктрина передбачає делегування ширших повноважень командирам на місцях, що має підвищити оперативність ухвалення тактичних рішень та гнучкість реагування на динамічні зміни бойової обстановки.

    Втім, реалізація цих концептуальних змін на практиці стикається зі значною інерцією величезної військової машини. За свідченням командира роти БПЛА 23-го штурмового полку у складі 2-го корпусу Нацгвардії «Хартія» Юрія Бутусова, на рівні окремих підрозділів і ділянок фронту заявлені трансформації поки що залишаються непомітними. Процес реформування управління відбувається вкрай нерівномірно: на деяких напрямках система залишається незмінною, а швидкість впровадження нових підходів критично залежить від місцевого командування. Зокрема, плани щодо створення нових угруповань військ за зразком тих, що діяли на Донбасі, на багатьох ділянках так і залишилися на папері через відсутність чітких механізмів реалізації та ресурсного забезпечення.

    Окремою стратегічною проблемою залишається ефективність державної політики у сфері комплектування військ. Попри значний потенціал, поточна стратегія рекрутингу іноземних добровольців демонструє низьку ефективність. За умови побудови грамотної, прозорої та дебюрократизованої системи залучення іноземців, саме міжнародні контингенти могли б взяти на себе значну частину штурмових дій проти російських позицій по всій лінії фронту. Проте організація такого масштабного процесу вимагає комплексного державного підходу, гарантій правового статусу та налагодженої логістики, що неможливо реалізувати «за помахом пальців».

    Не менш гостро стоїть питання базового фінансового та матеріального забезпечення піхоти — основи будь-яких наземних операцій. Хронічні проблеми з фінансуванням піхотних підрозділів, затримки у постачанні необхідного спорядження та бюрократичні перепони безпосередньо впливають на боєздатність армії. Для успішного протистояння російській агресії нове командування має не лише змінити філософію управління, але й розв’язати фундаментальні логістично-фінансові проблеми, які стримують потенціал як українських бійців, так і іноземних добровольців на передовій.

  • Партія капітулянтів та ілюзія миру: чому Росія ніколи не зупиниться і навіщо політики грають на втомі від війни

    Партія капітулянтів та ілюзія миру: чому Росія ніколи не зупиниться і навіщо політики грають на втомі від війни

    В українському політичному просторі дедалі частіше лунають заклики до негайних мирних переговорів із державою-агресором, які експерти вже охрестили риторикою партії капітулянтів. Народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко різко розкритикував подібні ініціативи своїх колег по парламенту, зокрема Данила Гетманцева та Олексія Гончаренка. За його словами, розмови про швидкі компроміси з Кремлем є виключно політичним хайпом, який базується на цинічних маніпуляціях навколо втоми суспільства від тривалих бойових дій.

    Парламентар наголосив, що Москва насправді не має жодного наміру вести конструктивний чи рівноправний діалог. Те, що російська сторона називає переговорами, є лише вимогою повної капітуляції та беззаперечного виконання всіх диктаторських умов. Досвід попередніх дипломатичних контактів яскраво продемонстрував, що ворог відправляє на зустрічі делегатів низького рівня, які не орієнтуються в ситуації та приїжджають виключно для затягування часу. Головна і незмінна мета агресора полягає у тотальній поразці та знищенні української держави.

    «Усе це – лише слова. Ми повинні розуміти одне: зараз немає чого пропонувати. Що Росія має на увазі під «домовлятися»? Це виконання всіх її умов. По-перше, вона і не хоче домовлятися», – зазначив політик.

    Він переконаний, що для примусу ворога до реального діалогу необхідно спочатку створити відповідні жорсткі умови на полі бою та міжнародній арені, яких наразі ще не досягнуто. Російське командування бачить, що не може досягти стратегічних цілей на землі, але використовує тимчасову перевагу в повітрі для масштабного терору. Ворог розуміє, що таким чином може чинити колосальний психологічний тиск на цивільне населення. Саме цією емоційною вразливістю, на думку парламентаря, намагаються скористатися окремі діячі для нарощування власних рейтингів.

    Відповідаючи на закиди про те, що хтось нібито зацікавлений у продовженні бойових дій, секретар Комітету наголосив на абсурдності таких заяв. За його словами, вигоду з цього можуть отримувати хіба що ті поодинокі особи, які фігурують у корупційних скандалах та наживаються на державних закупівлях, проте абсолютна більшість громадян щиро прагне миру.

    «Хтось хоче, щоб війна продовжувалася? Я впевнений, що таких людей немає. Можливо, за рідкісним винятком – тих, хто на цьому наживається. Але більшість, звісно, хоче, щоб вона закінчилася. Я, в тому числі. Однак війна повинна закінчитися не поразкою України, а як мінімум на умовах, прийнятних для нас», – підкреслив Костенко.

    Ілюзії щодо того, що віддача певних регіонів зупинить російську експансію, є небезпечною та наївною помилкою. Історія укладених домовленостей з 2014 року безапеляційно доводить, що Росія ніколи не дотримується жодних взятих на себе зобов’язань. Наразі ключовим завданням для українського народу залишається збереження монолітної єдності та недопущення безпідставних звинувачень на адресу Збройних сил України. Водночас суспільство зобов’язане продовжувати жорстко контролювати владу, вказувати на помилки та вимагати безкомпромісної прозорості, не забуваючи про головну мету – виживання нації.

  • Кривавий ювілей диктатора: Генштаб показав катастрофічну ціну путінських амбіцій

    Кривавий ювілей диктатора: Генштаб показав катастрофічну ціну путінських амбіцій

    У день сімдесят четвертого дня народження кремлівського керманича Володимира Путіна українські військові оприлюднили приголомшливий підсумок його так званих геополітичних здобутків. За даними Генерального штабу Збройних сил України, загальні безповоротні та санітарні втрати російської окупаційної армії з моменту повномасштабного вторгнення перетнули позначку у півтора мільйона осіб. Лише за одну минулу добу українські захисники ліквідували одну тисячу шістсот дев’яносто окупантів, перетворивши чергову річницю диктатора на наочну демонстрацію безглуздого винищення його власного народу.

    Добовий розгром противника не обмежився лише живою силою: агресор зазнав колосальних матеріальних збитків уздовж усієї лінії фронту. За останні двадцять чотири години ліквідовано тисячу вісімсот дев’яносто безпілотних літальних апаратів оперативно-тактичного рівня, п’ятсот сімдесят сім одиниць автомобільного транспорту та автоцистерн, а також п’ятдесят одну артилерійську систему. До списку свіжих трофеїв та знищеної ворожої техніки увійшли дванадцять наземних роботизованих комплексів, вісім реактивних систем залпового вогню, п’ять одиниць спеціальної техніки, чотири бойові броньовані машини та дві системи протиповітряної оборони.

    Загальний баланс путінської авантюри виглядає як тотальна демілітаризація самої Росії. За весь період великої війни Сили оборони України знищили орієнтовно один мільйон п’ятсот сорок п’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят загарбників. Металобрухтом стали дванадцять тисяч триста дев’яносто шість танків, двадцять п’ять тисяч чотириста дев’яносто вісім броньованих машин і понад п’ятдесят тисяч артилерійських комплексів. Повітряний флот окупантів недорахувався сотень літаків та гелікоптерів, а Чорноморський флот практично втратив боєздатність після затоплення тридцяти п’яти бойових кораблів та двох підводних човнів. Українські воїни також знешкодили понад дві тисячі вісімсот наземних дронів, які противник намагався кидати в бій замість живої сили.

    У військовому командуванні наголосили, що Володимир Путін розв’язав найкривавішу бійню в Європі з часів Другої світової війни, проте з кожним днем лише наближає власну державу до повної ізоляції та історичного краху. Навіть перед обличчям таких нищівних цифр Москва продовжує гнати людей на забій: восени заплановано призов близько ста двадцяти тисяч строковиків, а Президент України Володимир Зеленський констатує старт фактичної прихованої мобілізації. Водночас Кремль панічно засекречує правду про загиблих: російські судові органи повністю заблокували статистику щодо позовів про визнання військових мертвими, намагаючись сховати катастрофу від власного суспільства.

  • Glovo перевіряє інформацію про росіян-кур’єрів у Києві після заяви бійця 425-го полку

    Glovo перевіряє інформацію про росіян-кур’єрів у Києві після заяви бійця 425-го полку

    Боєць 425-го окремого штурмового полку з позивним «Киянин» заявив, що двоє громадян РФ нібито змогли перетнути лінію бойових дій у Сумській області, дістатися до Києва та протягом кількох місяців працювати кур’єрами служби доставки. Офіційного підтвердження цієї історії від правоохоронних органів наразі немає.

    За словами військового, чоловіки начебто не мали ані документів, ані грошей, однак попутками доїхали до столиці. Після цього вони, за його версією, влаштувалися кур’єрами та близько трьох місяців вільно пересувалися Києвом. Згодом чоловіки нібито заробили гроші, придбали телефони та спробували виїхати з України в напрямку Білорусі, де їх і затримали.

    Окремо «Киянин» розповів ще про один випадок: росіянин нібито безперешкодно пересувався електричкою у Дніпропетровській області, а увагу до себе привернув лише під час спроби розрахуватися карткою російського Сбербанку. Військовий використав ці історії як аргумент для критики контролю в тилових регіонах.

    Після розголосу у Glovo відреагували на заяви військовослужбовця. У компанії наголосили, що станом на зараз жодних підтверджень озвученим твердженням немає. Водночас сервіс заявив про готовність співпрацювати з правоохоронцями для встановлення всіх обставин.

    У Glovo також зазначили, що залучення кур’єрів передбачає перевірку документів. За інформацією компанії, кандидат повинен завантажити паспорт або ID-картку, а документи додатково перевіряють під час очної співбесіди. Виплати кур’єрам здійснюють на рахунки в українських банках.

    Водночас Національна поліція станом на момент публікації окремо цю історію не підтверджувала. Тому твердження про те, що затримані чоловіки справді були російськими військовими і працювали саме кур’єрами Glovo, поки залишається заявою військовослужбовця, а не встановленим правоохоронцями фактом.

    Історія викликала резонанс саме через те, що кур’єрська робота передбачає постійне пересування містом і доступ до великої кількості адрес. Однак до появи офіційних результатів перевірки робити висновки про реальний масштаб інциденту передчасно.

     

  • Склади дронів, боєприпасів і вузол зв’язку: ЗСУ накрили одразу кілька важливих цілей РФ

    Склади дронів, боєприпасів і вузол зв’язку: ЗСУ накрили одразу кілька важливих цілей РФ

    Сили оборони України протягом 5 жовтня та в ніч проти 6 жовтня завдали серії ударів по військових об’єктах російських військ на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської та Херсонської областей.

    За інформацією Генерального штабу ЗСУ, серед уражених цілей — телекомунікаційний вузол, пункт управління російського підрозділу, склад безпілотників, склад боєприпасів, а також райони зосередження живої сили противника.

    У районі тимчасово окупованого Донецька Сили оборони завдали удару по телекомунікаційному вузлу російських військ. Такі об’єкти використовуються для забезпечення зв’язку та управління між підрозділами, тому їх ураження може ускладнювати координацію дій окупаційних сил.

    На Херсонщині, в районі Щасливцевого, українські військові атакували пункт управління одного з підрозділів російської армії.

    Окремо удари були завдані по районах зосередження особового складу РФ. Йдеться про Сокологірськ у Луганській області та Бурлацьке на Донеччині.

    На Луганщині Сили оборони також уразили два важливі тилові об’єкти. У районі Сіверськодонецька атаковано склад безпілотних літальних апаратів, а поблизу Хрустального — склад боєприпасів російських військ.

    У Генеральному штабі наголосили, що українські сили продовжують системно завдавати ударів по військовій інфраструктурі противника та об’єктах, які забезпечують його бойові дії.

    Ураження тилових об’єктів залишається одним із важливих напрямів української тактики. Склади БпЛА та боєприпасів безпосередньо впливають на здатність російських підрозділів вести бойові дії, а удари по пунктах управління та комунікаційній інфраструктурі можуть порушувати їхню взаємодію та передачу команд.

    Ситуація особливо актуальна для Донеччини та Луганщини, де бойові дії залишаються інтенсивними. «Ненька інфо» раніше писала про ситуацію на півночі Донеччини, де українські війська у межах операції «Вівальді» заявляли про удари по російських логістичних маршрутах і ліквідацію центрів інфільтрації. 

    Окремий ризик для прифронтових районів становить масове використання російських безпілотників. У Святогірській громаді на Донеччині місцева влада описувала ситуацію так, що на окремих ділянках дрони фактично постійно присутні в небі та контролюють логістичні дороги. Детальніше про це «Ненька інфо» писала в матеріалі «Дронів більше, ніж мух»: як Святогірськ виживає за 10 км від фронту.

    Серія ударів відбулася одночасно з активними бойовими діями і повітряними атаками РФ. У ніч проти 6 жовтня Росія, за даними Повітряних сил, застосувала проти України 137 безпілотників різних типів, серед яких 49 реактивних, а ППО збила або подавила більшість цілей. «Ненька інфо» вже писала про цю атаку та її наслідки.

    Таким чином, удари 5–6 жовтня були спрямовані не на одну конкретну ділянку фронту, а одразу на кілька елементів російської військової системи — зв’язок, управління, запаси боєприпасів, дрони та особовий склад.

  • Армія РФ втратила понад 2000 солдатів за добу: цифри Генштабу

    Армія РФ втратила понад 2000 солдатів за добу: цифри Генштабу

    Російські війська за минулу добу втратили у війні проти України ще близько 2020 військовослужбовців, а загальні втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення сягнули приблизно 1 542 720 осіб. Водночас надзвичайно великими виявилися втрати противника у безпілотниках та автомобільній техніці: лише за добу Генеральний штаб ЗСУ зафіксував ще 1855 втрачених БПЛА оперативно-тактичного рівня та 727 автомобілів і автоцистерн.

    Оновлені дані Генштаб оприлюднив вранці 5 жовтня 2026 року. Йдеться про орієнтовні бойові втрати російських військ за період із 24 лютого 2022 року до 5 жовтня 2026-го. Українське командування традиційно наголошує, що показники уточнюються.

    За інформацією Генштабу, загальні втрати Росії в особовому складі становлять близько 1 млн 542 тис. 720 осіб, з яких 2020 — за останню добу. Це помітно більше за показник попереднього дня: станом на 4 жовтня Генштаб повідомляв про 1750 втрат російського особового складу.

    Одночасно Росія продовжує втрачати техніку та озброєння. Станом на ранок 5 жовтня загальні втрати російської армії, за українськими підрахунками, становлять 12 393 танки, зокрема ще два за останню добу, та 25 487 бойових броньованих машин, чотири з яких були додані до статистики за добу.

    Особливо помітними залишаються втрати російської артилерії. Генштаб повідомляє про 50 733 артилерійські системи від початку повномасштабної війни. За одну лише добу цей показник збільшився на 47 одиниць. Також Росія втратила ще три реактивні системи залпового вогню — їхня загальна кількість у статистиці Генштабу досягла 2182 одиниць.

    До списку втрат додалися ще два засоби протиповітряної оборони — загалом Генштаб оцінює їхню кількість уже у 1688 одиниць. Крім того, російські війська втратили за добу 22 наземні робототехнічні комплекси. Загальний показник таких систем досяг 2859.

    Але найбільш разючим показником доби стала кількість безпілотників. За інформацією Генерального штабу, лише за добу Росія втратила ще 1855 БПЛА оперативно-тактичного рівня. Їхня сумарна кількість від початку повномасштабного вторгнення, за українською статистикою, досягла 548 095 одиниць.

    Для порівняння, станом на 4 жовтня Генштаб повідомляв про 546 240 таких БПЛА, а добовий приріст становив 1742 одиниці. 3 жовтня українська сторона повідомляла про 1645 втрачених російських БПЛА за добу. Таким чином, показники останніх днів свідчать про надзвичайно інтенсивне використання безпілотних систем на фронті та відповідно велику кількість їхніх втрат.

    Ще один дуже великий показник — автомобільна техніка та автоцистерни. За останню добу Генштаб додав до статистики одразу 727 одиниць, після чого загальна кількість втрат у цій категорії зросла до 157 985. Також було втрачено ще п’ять одиниць спеціальної техніки — загальний показник становить 4793.

    У категоріях авіації та флоту за останню добу змін не зафіксовано. За оцінкою Генштабу, від початку великої війни російські війська втратили 443 літаки, 356 гелікоптерів, 35 кораблів і катерів та два підводні човни. Кількість втрачених крилатих ракет залишається на рівні 5126 одиниць.

    Втрати різко зросли на початку жовтня

    Великі цифри 5 жовтня не є окремим сплеском на тлі спокійнішого фронту. У перші дні місяця Генштаб регулярно повідомляв про втрати російського особового складу на рівні понад півтори тисячі осіб за добу.

    Так, станом на 1 жовтня повідомлялося про 1900 втрат особового складу РФ за добу, 2 жовтня — 1520, 3 жовтня — 1560, а 4 жовтня — 1750. Тепер показник зріс до 2020 осіб.

    Ще у вересні Генеральний штаб повідомляв, що від початку 2026 року втрати російських військ у живій силі перевищили 300 тисяч осіб. Станом на 15 вересня називалася цифра 301 030 військовослужбовців. Особливо великими, за даними Генштабу, вони були влітку: за червень, липень та серпень разом повідомлялося про 124 170 втрат.

    Напруженою залишається й ситуація безпосередньо на фронті. Станом на вечір 4 жовтня Генштаб повідомляв про 163 бойові зіткнення від початку доби. Російські війська здійснили один ракетний та 54 авіаційні удари, скинули 158 керованих авіабомб, використали 5226 дронів-камікадзе та провели 1641 обстріл позицій українських військ і населених пунктів.

    Напередодні інтенсивність бойових дій також була високою. За повну добу 3 жовтня Генштаб зафіксував 204 бойові зіткнення. Тоді противник здійснив 65 авіаударів, скинув 233 керовані авіабомби, застосував понад дев’ять тисяч дронів-камікадзе та здійснив 2465 обстрілів.

    Таким чином, нове зростання російських втрат відбувається на тлі збереження високої інтенсивності бойових дій, масованого застосування безпілотників та артилерії і постійних штурмових дій на різних ділянках фронту.

    Водночас цифри Генерального штабу є оперативною оцінкою української сторони. Через бойові дії незалежно перевірити повний масштаб щоденних втрат Росії в режимі реального часу неможливо, а сама РФ не публікує повної актуальної статистики своїх втрат.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла, що ще в червні загальна оцінка російських втрат за даними Генштабу перевищила 1,4 мільйона осіб. Генштаб повідомив про понад 1,4 мільйона втрат окупантів у війні проти України

    Також читайте на «Ненька інфо» про попередні великі втрати російської техніки та безпілотників: Росія втратила ще сотні одиниць техніки та тисячі дронів: свіже зведення Генштабу

    Окремо «Ненька інфо» писала про оцінки американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень щодо динаміки російських бойових втрат і ролі безпілотників на сучасному фронті. Російська армія стрімко виснажується: втрати окупантів зросли до рекордного співвідношення 8:1 — CSIS

  • Зірка російських серіалів змінив камеру на фронт: пішов воювати за Україну

    Зірка російських серіалів змінив камеру на фронт: пішов воювати за Україну

    Актор Анатолій Пашинін, який свого часу був добре відомий глядачам за ролями в українських і російських серіалах, уже кілька років практично не з’являється у публічному просторі. Нові подробиці про його життя розповів режисер Андрій Дончик, який працював із Пашиніним над серіалом «Украдене щастя». За його словами, актор фактично відмовився від звичної професії та у певний період перейшов до військової служби в Україні.

    Дончик розповів, що ще під час спільної роботи його вразило те, наскільки добре Пашинін володів українською мовою, хоча значну частину свого професійного життя провів у Росії. За словами режисера, після початку російської агресії актор залишив РФ і долучився до українського війська. Він також заявив, що Пашинін певний час служив в «Азові». Водночас Дончик одразу уточнив, що вже близько трьох років особисто не бачив актора і не знає, чи продовжує той службу зараз і де саме перебуває.

    Саме ця деталь важлива: нинішнє місцеперебування та статус Пашиніна публічно не підтверджені. Тому говорити, що він і зараз служить у конкретному підрозділі, без додаткового підтвердження не можна.

    Для самого актора це був кардинальний розворот життя. У Росії Пашинін мав стабільну кар’єру, регулярно знімався та був упізнаваним актором. Після повернення в Україну ця система фактично зникла. Дончик зазначив, що Пашинін залишився без звичних доходів і професійного середовища, а військова служба стала для нього основною справою.

    Пашинін народився 15 вересня 1978 року у Світловодську на Кіровоградщині. Дитинство провів у Запоріжжі, де закінчив школу. Пізніше навчався у Запорізькому індустріальному інституті, а потім переїхав до Москви та вступив до театрального училища імені Щепкіна. Саме в Росії почалася його велика акторська кар’єра.

    Загалом він знявся більш ніж у 30 фільмах і серіалах. Українському глядачеві Пашинін запам’ятався, зокрема, за «Украденим щастям», а в Росії він працював у таких проєктах, як «Грозовые ворота», «Адмирал», «Мы из будущего» та інших.

    Після початку російської агресії проти України у 2014 році його життя поступово змінилося. У 2017 році журналіст Андрій Цаплієнко повідомив, що Пашинін став добровольцем і воює на Донбасі. Тоді стало відомо, що актор приєднався до 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта» і мав позивний «Дублер».

    Це був не формальний медійний жест. Пашинін справді перебував у зоні бойових дій, а в інтерв’ю того періоду пояснював, що бачить своє завдання в тому, щоб допомогти молодшим українцям мати майбутнє. Він прямо говорив, що не розраховує на політичні чи матеріальні дивіденди від участі у війні.

    Саме через це нинішня розповідь Дончика не виглядає несподіваною у контексті біографії Пашиніна. Ще задовго до повномасштабного вторгнення він фактично перестав будувати кар’єру в Росії та обрав Україну.

    Щодо згадки про «Азов», тут важливо уточнення. Дончик стверджує, що Пашинін служив саме там, але у відкритих джерелах значно краще задокументований його попередній період служби в Українській добровольчій армії. Офіційного актуального підтвердження від 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» щодо нинішньої служби Пашиніна я не знайшла. Сама 12-та бригада сьогодні є підрозділом Національної гвардії України.

    За словами Дончика, останній помітний контакт між ними був пов’язаний не з війною, а з кіно. Пашинін звертався до нього зі сценаріями й пропонував матеріали для можливої спільної роботи. Пізніше актор майже повністю зник із публічного поля.

    Саме тому останні роки навколо нього з’являлося чимало припущень. Але підтверджених свіжих даних небагато.

    Відомо точно, що Пашинін був добровольцем, воював на Донбасі та свідомо відмовився від кар’єри, яку до цього будував у Росії. Підтверджено також, що Андрій Дончик у 2026 році заявив про його подальшу військову службу та перебування в «Азові» у певний період. Але де Пашинін зараз, у якому він статусі та чи продовжує службу — публічно достовірно не встановлено.

    Історія Пашиніна тим і привертає увагу, що в ній майже немає звичного для шоу-бізнесу сценарію. Він не намагався перетворити свій перехід до війська на постійний медійний образ, не будував на цьому нову кар’єру та поступово взагалі зник з інформаційного простору.

    Колись він працював у російській індустрії, мав ролі, гроші й впізнаваність. Потім залишив усе це, повернувся до України, став добровольцем і фактично поміняв акторський майданчик на фронт.

    Саме так його нині описує Андрій Дончик: людина, яка серйозно змінила професію та спосіб життя і поставила військову справу вище за колишню кар’єру.

  • Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Під час наступальної операції «Вівальді» на Донеччині українські військові взяли в полон близько 250 російських військовослужбовців, причому частина окупантів, за даними Третього армійського корпусу, здавалася цілими підрозділами — разом з офіцерами, артилеристами та іншими військовими. Про це пише The Sun з посиланням на відео Третьої ОШБ. На одному з оприлюднених відео українські бійці вишикували 94 полонених, які розповіли про нестачу води, їжі та медикаментів на своїх позиціях.

    Один із полонених офіцерів, Олександр Мананков, заявив, що підрозділ вирішив скласти зброю, бо не хотів «марно помирати». За його словами, російські командири залишили військових на позиціях практично без постачання.

    Полонені стверджують, що через нестачу води пили з калюж, а в окремих випадках — власну сечу. Через відсутність нормального харчування їм нібито доводилося їсти кору дерев, траву та кропиву. Мананков також заявив, що один із військових помер від зневоднення.

    Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Ці подробиці походять зі свідчень російських військовополонених та матеріалів Третього армійського корпусу. Незалежно перевірити умови на кожній із російських позицій у відкритих джерелах неможливо.

    Мананков на відео звернувся і до інших військових РФ, закликавши їх не боятися здаватися. Він заявив, що після потрапляння в український полон військовополонені отримують воду, їжу та медичну допомогу.

    Інші росіяни також розповідали про проблеми з евакуацією поранених. Один із них заявив, що після наказу зайняти кругову оборону командування перестало виходити на зв’язок, а через нестачу ліків кілька військових померли. Ще один полонений розповідав, що українські медики надали йому допомогу після поранення.

    У Третьому армійському корпусі стверджують, що масова здача стала одним із результатів третього етапу операції «Вівальді». Командувач корпусу Андрій Білецький повідомляв, що російські військові здавалися «цілими підрозділами». За заявою командування, тільки під час третього етапу втрати російських сил склали близько 2000 осіб, а понад 250 військових РФ потрапили в полон. Ці цифри є даними українського командування і незалежно в повному обсязі не підтверджені.

    Операція «Вівальді» триває на півночі Донецької області. Перші її результати Третій корпус оприлюднив 15 вересня. Тоді Білецький заявив про звільнення населеного пункту Середнє, зачистку близько 75 км² території та деокупацію приблизно 10 км².

    На другому етапі, за даними корпусу, українські сили звільнили Шандриголове та Дерилове, а Дробишеве повністю повернули під український контроль. Командування заявило про ще приблизно 40 км² території, повернутої під контроль України.

    28 вересня Білецький оголосив результати третього етапу. За даними корпусу, українські сили звільнили Нове, Рідкодуб і Катеринівку, а також відновили контроль над Карпівкою та Новомихайлівкою. Загальний результат усіх трьох етапів командування оцінило приблизно у 176 км² території під українським контролем.

    Під час цієї операції Третій корпус активно використовував і нові технології. «Ненька інфо» раніше писала про застосування наземних роботизованих комплексів із гранатометами Bullspike. Оператори керували ними з укриттів, а самі машини використовували для ударів по російських позиціях без прямого залучення піхоти до найнебезпечніших ділянок.

    Також «Ненька інфо» детально писала про попередні етапи «Вівальді».

    «Вівальді» на Донеччині: Білецький заявив про звільнення Середнього та зачистку 75 км²

    «Вівальді» набирає обертів: ЗСУ звільнили два села й повернули під контроль ще 40 км² Донеччини

    Окремо видання описувало ситуацію у Святогірську, який залишається під українським контролем і живе поруч із фронтом. У цьому матеріалі також ішлося про результати третього етапу «Вівальді» та про заявлені Третім корпусом понад 250 полонених російських військових. «Дронів більше, ніж мух»: як Святогірськ виживає за 10 км від фронту

    Показовим у нинішній історії є не лише число полонених, а й те, що, за версією Третього корпусу, здача відбувалася групами. У матеріалах корпусу йдеться про те, що окремі російські підрозділи після втрати постачання та зв’язку з командуванням фактично залишалися відрізаними.

    Саме цим українська сторона пояснює появу великих груп військовополонених під час «Вівальді».

    Водночас твердження про те, що російські командири «втекли» або навмисно залишили свої підрозділи без води та харчування, наразі ґрунтуються переважно на словах самих полонених. Російське військове командування публічно ці конкретні свідчення не коментувало.

    Попри це, оприлюднені кадри показують масштаб самої здачі: десятки військових РФ одночасно перебувають під контролем українських сил. А загальна кількість полонених, яку Третій корпус заявляє за три етапи «Вівальді», вже перевищує 250 осіб.

    Саме тому історія з 94 військовими на одному відео — лише частина значно більшого епізоду операції. За даними українського командування, російські сили на цій ділянці втрачали позиції, зв’язок і постачання, а частина особового складу після оточення обирала полон замість подальшого опору.